10 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 939/1062/24
провадження № 51-2984 ск 25
Колегія суддівДругоїсудовоїпалатиКасаційногокримінальногосудуВерховногоСудуускладі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянулакасаційнускаргупершого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_5 і
встановила:
Якубачаєтьсязізмістукасаційноїскарги, доданихдонеїматеріалів та наявних у Верховному Суді даних, за вирокомБородянського районного суду Київської області від 15 серпня 2024 року, залишенимбеззмін29 квітня 2025 року Київським апеляційним судом, ОСОБА_5 було засудженозач. 1ст. 415 Кримінального кодексу України (далі - КК) допокарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки,а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком 1 рік і покладено виконання обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішенопитаннящодоречовихдоказівтапроцесуальнихвитратукримінальномупровадженні.
Судвизнав ОСОБА_5 винним у вчиненні за викладених у вироку обставин кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби.
Як установив суд, 21 червня 2023 року о 03:40, керуючи в стані алкогольного сп'яніння транспортною машиною марки «Toyota Hilux» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись із перевищенням швидкості на 43 км + 500 метрів автодорогою М-07, військовослужбовець строкової служби ОСОБА_5 усупереч вимогам п. 1.5, підпунктів «б», «д» п. 2.3, пунктів 12.1, 12.6 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) заснув за кермом, унаслідок чого з'їхав у кювет. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Справу було розглянуто за правилами ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Укасаційнійскарзіпрокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням скаржника, згаданий суд не зважив на допущені місцевим судом порушення ст. 65 КК та неправильне застосування ст. 75 цього Кодексу, що зумовило м'якість заходу примусу. Уважає, що при перегляді вироку не отримали належної оцінки суспільна небезпечність учиненого злочину, негативні наслідки, які настали для потерпілого, та перебування ОСОБА_5 у стані алкогольного сп'яніння. На думку автора скарги, постановлена ухвала не відповідає положенням статей 370, 419 КПК.
Перевірившидоводикасаційноїскаргитакопіїсудовихрішення, колегіясуддівдійшлависновку, щоувідкриттікасаційногопровадженнянеобхідновідмовитиз огляду на таке.
Згідно зі статтями 433, 438 КПК суд касаційної інстанції переглядає оспорюване рішення у межах касаційної скарги; не уповноважений ревізувати повноти розгляду, перевіряти відповідність висновків фактичним обставинам кримінального провадження, а при вирішенні справи виходить з обставин, установлених судами попередніх інстанцій.
Висновкисудупродоведеністьвинуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальногоправопорушення, правильністькваліфікаціїдіяннязач. 1 ст. 415 ККу касаційнійскарзінеоспорюються.
Доводи прокурора про неправильне застосування ст. 75 КК і, як наслідок, несправедливість призначеного покарання не можна визнати прийнятними.
За змістом статей 50, 65 КК захід примусу суд обирає, керуючись принципами справедливості, співмірності та індивідуалізації, беручи до уваги не тільки суспільну небезпечність учиненого діяння, але й обов'язково всі дані про особу, пом'якшуючі та обтяжуючі обставини.
Відповідно до положень ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, учинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 КК, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Цей інститут означає випробування особи впродовж іспитового строку та скасування звільнення у випадку, якщо засуджений не виконує покладених на нього обов'язків і не демонструє бажання стати на шлях виправлення.
У застосуванні вказаної норми матеріального права є також особливості, які полягають у визначенні меж та способу здійснення дискреційних повноважень суду, тобто виборі між альтернативами, кожна з яких є законною.
Як убачається з копії оспорюваної ухвали, під час апеляційного перегляду вироку в частині призначеного ОСОБА_5 заходу примусу та звільнення від його відбування з випробуванням було додержано окреслених законодавчих приписів. Аргументів стосовно того, що апеляційний суд, погоджуючись із висновками місцевого, вийшов за межі дискреції, у поданій скарзі немає.
Попри позицію скаржника, ревізуючи вирок, суд апеляційної інстанції з'ясував, що місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке за класифікацією (ст. 12 КК) належить до категорії нетяжких; особу засудженого, котрий вперше притягається до кримінальної відповідальності, щиро розкаявся, що є пом'якшуючою обставиною згідно зі ст. 66 КК. Не залишилася поза увагою суду й установлена протилежна обставина, передбачена п. 13 ч. 1 ст. 67 вказаного Кодексу.
Разом із тим апеляційний суд зважив на інші дані, які характеризують особу ОСОБА_5 , зокрема нагородження його подяками, грамотами за зразкове виконання службових обов'язків у воєнний час і високий професіоналізм, наявність міцних соціальних зв'язків та характеристику, надану Виконавчим комітетом Ратнівської селищної ради від 2 квітня 2025 року.
Твердження скаржника про неправильне застосування ст. 75 КК через учинення ДТП у стані алкогольного сп'яніння є непереконливими, адже ОСОБА_7 було засуджено за кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, а не проти безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. До того ж відповідно до копій судових рішень у цій справі суд виключив із обсягу обвинувачення інкримінований пп. «а» п. 2.9 ПДР, що не оспорює прокурор.
Із приводу посилань у скарзі на суспільну небезпечність учиненого нетяжкого злочину та негативні наслідки, то таке саме собою в розумінні ст. 75 КК не створює безумовної перешкоди для звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відхиляючи аргументи прокурора про несправедливість заходу примусу, апеляційний суд умотивовано вирішив, що обставини справи та представлені в її матеріалах дані про особу ОСОБА_5 свідчать про те, що визначеної у ст. 50 КК мети можливо досягти без ізоляції останнього від суспільства, але в умовах певного контролю за його поведінкою.
У касаційній скарзі не відображено доводів, які би свідчили, що засуджений не виправдав довіри суду і не довів свого виправлення в період іспитового строку. Водночас за наявними у Верховному Суді відомостями Ратнівський районний суд Волинської області ухвалою від 15 вересня 2025 року звільнив ОСОБА_5 від призначеного за вироком покарання, оскільки іспитовий строк минув і впродовж цього строку він виконував покладені на нього обов'язки та не вчинив нових правопорушень.
Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу належить до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано в цьому провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання із застосуванням інституту умовного звільнення явно несправедливим і таким, що є недостатнім для досягнення його мети, не вбачається.
Зміст ухвали апеляційного суду не суперечить вимогам статей 370, 419 КПК.
Оскількизкасаційноїскаргитакопійсудовихрішеньневбачаєтьсяпідставдляїїзадоволення, немаєпотребивперевірціматеріалівкримінальногопровадження.
Томузгіднозп. 2 ч. 2 ст. 428 КПК необхідновідмовитиувідкриттікасаційногопровадженнязакасаційноюскаргоюпрокурора.
Керуючисьп. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегіясуддів
постановила:
Відмовитиувідкриттікасаційногопровадженнязакасаційноюскаргоюпершого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_5 .
Ухвалаоскарженнюнепідлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3