13 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 726/2740/23
провадження № 61-2947св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року у складі колегії суддів Половінкіної Н. Ю., Височанської Н. К., Лисака І. Н. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання іпотеки припиненою,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання іпотеки припиненою.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 16 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ЗАТ «Промінвестбанк»), правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 1927, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 71 000,00 дол. США.
Зметою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором 17 липня 2007 року між ЗАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є належний іпотекодавцю житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
18 вересня 2008 року між ЗАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_3 укладено договір № 1134 про внесення змін до кредитного договору від 16 липня 2007 року № 1927, яким збільшено розмір процентної ставки за користування грошовими коштами, про що іпотекодавець не був повідомлений.
12 грудня 2012 року між ЗАТ «Промінвестбанк» та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), яке змінило найменування на АТ «Сенс Банк», укладено договори про відступлення права вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами.
Герцаївський районний суд Чернівецької області рішенням від 16 серпня 2018 року у справі № 714/877/15 зі змінами, внесеними постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 травня 2023 року, стягнув із ОСОБА_3 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 липня 2007 року № 1927 у розмірі 476 436,14 грн, а у стягненні комісії відмовив.
Садгірський районний суд міста Чернівці рішенням від 15 травня 2017 року у справі № 726/2196/15-ц зі змінами, внесенимипостановою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року, позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнив частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 липня 2007 року № 1927, укладеним між ЗАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_3 , у розмірі 19 881,88 дол. США звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 08 червня 2007 року на підставі рішення від 23 травня 2007 року № 392/9, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною 2 809 070,00 грн. У зустрічному позові ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання договору іпотеки та зобов'язання за ним припиненими відмовив.
Водночас за нотаріально посвідченим договором дарування від 24 липня 2017 року ОСОБА_2 відчужив спірний житловий будинок на користь своєї дочки ОСОБА_4 . 09 лютого 2018 року власником житлового будинку на АДРЕСА_1 став позивач.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 10 жовтня 2023 року у справі № 726/2166/19 задовольнив позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання об'єкта нерухомого майна предметом іпотеки. Визнав житловий будинок АДРЕСА_1 предметом іпотеки за договором іпотеки від 17 липня 2007 року № 7283, укладеним між ЗАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_2 .
Посилаючись на висновки судово-економічної експертизи від 05 вересня 2018 року № 501, позивач вважав, що зобов'язання за іпотечним договором є припиненими з 27 травня 2014 року у зв'язку із виконанням забезпеченого іпотекою кредитного зобов'язання.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 17 липня 2007 року, укладеним між ЗАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_2 , предметом якого є належний позивачу житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Садгірський районний суд міста Чернівці у складі судді Мілінчук С. В. ухвалою від 10 вересня 2024 рокузакрив провадження у справі.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що первісний іпотекодавець ОСОБА_2 двічі звертався до суду із позовом про визнання іпотеки припиненою. У всіх випадках підстави та предмет позову були однаковими, а саме позивач вказував про збільшення обсягу основного зобов'язання за кредитним договором без згоди майнового поручителя (збільшення процентної ставки), внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності іпотекодавця, а також про виконання боржником основного зобов'язання у повному обсязі.
У цій справі ОСОБА_1 посилався на аналогічні підстави позову.
Разом із тим, позивач, набувши право власності на предмет іпотеки, одночасно набув статус іпотекодавця за договором іпотеки від 17 липня 2007 року, укладеним між ЗАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_2 , у порядку правонаступництва, а тому всі дії вчинені попереднім іпотекодавцем є для нього обов'язкові, адже чинна іпотека є пріоритетною над відомостями у реєстрі.
Отже, ОСОБА_1 є не абсолютно новим іпотекодавцем в існуючих правовідносинах, а правонаступником ОСОБА_6 , а тому усі права та обов'язки, що виникають з іпотечного договору, є для нього так само обов'язковими, як і для первісного іпотекодавця. Це стосується, у тому числі, і вже вирішених судових спорів між сторонами.
Таким чином, позов про визнання іпотеки припиненою, поданий новим іпотекодавцем забезпечненого нерухомого майна, вже перебував на розгляді суду з тих самих підстав і про той самий предмет. Тому судові рішення, у яких встановлено відсутність підстав для визнання іпотеки припиненою, із аналогічно викладених новим іпотекодавцем підстав, є обов'язковими для нового іпотекодавця, тобто позивача за цим позовом ОСОБА_1 .
Зважаючи на викладене, оскільки існують такі, що набрали законної сили судові рішення у справах № 726/2196/15-ц і № 726/2166/19, ухвалені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то провадження у цій справі підлягає закриттю згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Чернівецький апеляційний суд постановою від 20 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Федорюк А. Л., задовольнив частково.
Ухвалу Садгірського районного суду міста Чернівці від 10 вересня 2024 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду за вирішенням спору.
У справі, що переглядається, спірні правовідносини не є тотожними правовідносинам у справі № 726/2196/15-ц за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору та зобов'язання за ним припиненим та у справі № 726/2166/19 за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору припиненим.
Суд першої інстанції залишив поза увагою, що ОСОБА_1 є стороною правовідносин із наступної іпотеки за договором іпотеки від 17 жовтня 2017 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , яким забезпечено виконання зобов'язання ОСОБА_4 за договором позики.
ОСОБА_1 набув право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 09 лютого 2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І. за реєстровим № 461, та договором про відступлення права вимоги.
За таких обставин, набувши право власності на предмет іпотеки, ОСОБА_1 , набув і право на судовий захист відповідних прав у разі порушення, невизнання або оспорювання, зокрема, шляхом визнання іпотеки припиненою.
Висновки суду першої інстанції фактично зводяться до позбавлення ОСОБА_1 як нового іпотекодавця права на судовий захист відповідних прав у разі порушення, невизнання або оспорювання із підстав правонаступництва у матеріальних правовідносинах щодо виконання зобов'язань за договором іпотеки, що суперечить завданню та засадам цивільного судочинства.
Поза увагою суду першої інстанції залишилося і те, що рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 29 квітня 2022 року у справі № 726/2166/19 із змінами, внесеними постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 серпня 2022 року, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання договору іпотеки та зобов'язання за ним припиненими відмовлено з підстав обрання неналежного способу захисту без вирішення спору по суті.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вже існують рішення у справах № 726/2196/15-ц і № 726/2166/19, ухвалені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2025 року АТ «Сенс Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, а ухвалу Садгірського районного суду міста Чернівці від 10 вересня 2024 року залишити в силі.
Касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» подало на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України і мотивувало тим, що судові рішення у справах № 726/2196/15-ц і № 726/2166/19 ухвалені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому суд першої інстанції правильно закрив провадження у цій справі згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв'язок матеріального і процесуального права. Процесуальне правонаступництво фактично слідує за матеріальним.
ОСОБА_1 , набувши право власності на предмет іпотеки, одночасно набув статус іпотекодавця за договором іпотеки від 17 липня 2007 року, укладеним між ЗАТ «Промінвестбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_2 , у порядку правонаступництва, а тому всі дії вчинені попереднім іпотекодавцем є для нього обов'язкові, адже чинна іпотека є пріоритетною над відомостями у реєстрі.
Отже, ОСОБА_1 є правонаступником ОСОБА_6 , а тому усі права та обов'язки, що виникають з іпотечного договору, є для нього так само обов'язковими, як і для первісного іпотекодавця. Це також стосується вже вирішених судових спорів між сторонами. Тому судові рішення, у яких встановлено відсутність підстав для визнання іпотеки припиненою, із аналогічно викладених новим іпотекодавцем підстав, є обов'язковими для нового іпотекодавця, тобто позивача за цим позовом ОСОБА_1 .
Апеляційний суд безпідставно не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 803/1273/16, від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14, від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14, від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18.
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Садгірського районного суду міста Чернівці.
28 травня 2025 року матеріали справи № 726/2740/23 надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2025 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 367/252/24 (провадження № 14-21цс25).
Верховний Суд ухвалою від 02 жовтня 2025 року поновив касаційне провадження у цій справі.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
16 липня 2007 року між ЗАТ «Промінвестбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 1927, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 71 000,00 дол. США (том 1, а. с. 10-15).
Зметою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором 17 липня 2007 року між ЗАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є належний іпотекодавцю житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 29-34).
12 грудня 2012 року між ЗАТ «Промінвестбанк» та ПАТ «Альфа-Банк», яке змінило найменування на АТ «Сенс Банк», укладено договори про відступлення права вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами (том 1, а. с. 16-28).
Садгірський районний суд міста Чернівці рішенням від 15 травня 2017 року у справі № 726/2196/15-ц зі змінами, внесенимипостановою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2018 року, позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнив частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 липня 2007 року № 1927, укладеним між ЗАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_3 , у розмірі 19 881,88 дол. США звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 08 червня 2007 року на підставі рішення від 23 травня 2007 року № 392/9, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною 2 809 070,00 грн. У зустрічному позові ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання договору іпотеки та зобов'язання за ним припиненими відмовив (том 1, а. с. 144-153).
20 липня 2017 року державний реєстратор Чернівецької міської ради Товарницька А. А. внесла до Державного реєстру іпотек та обтяжень відомості про припинення іпотеки та заборони відчуження за № 21497988, № 1498103, № 1498176.
На підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 24 липня 2017 року ОСОБА_2 відчужив житловий будинок, загальною площею 312,0 кв. м, житловою площею 110,7 кв. м,розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_4
17 жовтня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Скінтей Ю. І., предметом якого є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 09 лютого 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І. за реєстровим № 461, право власності на зазначене іпотечне майно (житловий будинок на АДРЕСА_1 ) на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) набув іпотекодержатель (цесіонарій) ОСОБА_1 у зв'язку з невиконанням іпотекодавцем ОСОБА_4 своїх зобов'язань за договором позики.
Садгірський районний суд міста Чернівці рішенням від 29 квітня 2022 року у справі № 726/2166/19 у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору припиненим задовольнив. Визнав припиненим іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 17 липня 2007 року, укладений між ЗАТ «Промінвестбанк»та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. за реєстровим № 7284.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 22 серпня 2022 року у справі № 726/2166/19 апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задовольнив частково. Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 29 квітня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк» змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 29 квітня 2022 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 скасував. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк» про визнання іпотечного договору припиненим відмовив (том 2, а. с. 53-60).
Верховний Суд постановою від 19 квітня 2023 року у справі № 726/2166/19 (провадження № 61-9401св22) постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 серпня 2022 року в частині вирішення позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання об'єкта нерухомого майна предметом іпотеки скасував, а справу в цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 29 квітня 2022 року з урахуванням змін, внесених постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 серпня 2022 року, а також указану постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договору дарування, договору іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя, припинення права власності на нерухоме майно залишив без змін.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 10 жовтня 2023 року у справі № 726/2166/19 рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 29 квітня 2022 року в частині відмови у позові АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання об'єкта нерухомого майна предметом іпотеки скасував. Визнав житловий будинок АДРЕСА_1 предметом іпотеки за договором іпотеки від 17 липня 2007 року № 7283, укладеним між ЗАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У пункті 15 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24 (провадження № 14-21цс25), до розгляду якої було зупинене касаційне провадження у цій справі, зробила правові висновки щодо можливості касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, якою ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, а також зазначила, що ухвали суду першої інстанції, перелік яких міститься у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядкує предметом касаційного оскарження незалежно від результату їх перегляду судом апеляційної інстанції.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується тим, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії»).
Разом із тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Діяльність суду під час здійснення судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої, частин другої та третьої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначила, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред'явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (постанова Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 204/7727/19 (провадження № 61-1251св23)).
У статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.
Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов'язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 березня 2019 року у справі № 635/1677/17 (провадження № 61-45490св18).
Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками (частини перша, друга статті 13 Закону України «Про іпотеку»), а перехід права власності не є підставою для припинення іпотеки (стаття 23 Закону України «Про іпотеку»).
За змістом частин третьої, шостої статті 13 Закону України «Про іпотеку» у разі звернення стягнення на предмет іпотеки наступним іпотекодержателем попередній іпотекодержатель також має право звернути стягнення на предмет іпотеки, навіть якщо строк виконання основного зобов'язання перед попереднім іпотекодержателем ще не настав. Якщо попередній іпотекодержатель не скористався цим правом, попередня іпотека є дійсною до повного задоволення вимоги попереднього іпотекодержателя за основним зобов'язанням, а право власності (спеціальне майнове право) на предмет іпотеки переходить до нового власника (власника спеціального майнового права) разом із обтяженням такого майна попередньою іпотекою. При зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог.
Отже, іпотека - це обтяження майна. Статус іпотекодавця (первісного чи нового) означає, що саме ця особа є носієм прав та обов'язків за іпотечним договором. Відповідно, право на звернення до суду з позовом про припинення іпотеки належить чинному іпотекодавцю, оскільки саме він є суб'єктом права власності на обтяжене майно і заінтересованою особою.
Однак, якщо попередній іпотекодавець вже подавав аналогічний позов і отримав відмову у задоволенні вимог, то рішення суду поширюється на всіх правонаступників (стаття 55 ЦПК України). Тобто, якщо новий іпотекодавець є правонаступником у правовідносинах, він пов'язаний наслідками судового рішення, і суд може відмовити у відкритті провадження у справі / закрити його через наявність рішення у спорі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Водночас у виняткових випадках новий іпотекодавець може подати позов, зокрема, якщо:
- змінилися фактичні обставини (наприклад, основне зобов'язання було виконано, або іпотека припинилася з інших підстав, передбачених законом, зокрема статтею 17 Закону України «Про іпотеку»);
- предмет та/або підстава позову відрізняються від попереднього позову (наприклад, попередній позов стосувався визнання договору іпотеки недійсним, а новий позов подається з вимогою про визнання іпотеки припиненою у зв'язку з припиненням основного зобов'язання);
- попередній позов було залишено без розгляду або провадження у справі було закрито без вирішення спору по суті.
Звертаючись із позовом у цій справі у листопаді 2023 року, ОСОБА_1 просив визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 17 липня 2007 року, укладеним між ЗАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_2 , предметом якого є належний позивачу житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись, серед іншого, на те, що іпотека припинилася внаслідок виконання основного зобов'язання, проведеного належним чином.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначив нормативно-правову кваліфікацію обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, тобто правові підстави позову, - положення статті 599 ЦК України та статті 17 Закону України «Про іпотеку».
Натомість у поданому у жовтні 2015 року позові у справі № 726/2196/15-ц первісний іпотекодавець ОСОБА_2 просив визнати договір іпотеки від 17 липня 2007 року та зобов'язання майнової поруки та іпотеки за цим договором припиненими з тих підстав, що внаслідок внесення змін до кредитного договору та збільшення відсоткової ставки з 12 до 15 % річних, його відповідальність як майнового поручителя збільшилася без його згоди та без внесення відповідних змін до договору іпотеки. У справі № 726/2196/15-ц ОСОБА_2 визначив правовими підставами позову положення статей 559, 598 ЦК України та статей 17, 19 Закону України «Про іпотеку».
Уподаному у грудні 2020 року зустрічному позові у справі № 726/2166/19 ОСОБА_2 просив визнати договір іпотеки від 17 липня 2007 року, укладений між ним та «Промінвестбанк», припиненим із тих підстав, що іпотека припинилася внаслідок виконання основного зобов'язання, проведеного належним чином, визначивши правовими підставами позову положення статті 599 ЦК України та статті 17 Закону України «Про іпотеку».
Водночас, Чернівецький апеляційний суд постановою від 22 серпня 2022 року у справі № 726/2166/19 відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 із підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, зазначивши, що право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов'язання за договором.
Тобто за результатами розгляду справи № 726/2166/19 іпотекодавець (первісний чи новий) не втратив право на звернення до суду з позовом, який відповідатиме належному способу захисту порушених прав, а саме про визнання іпотеки припиненою. Саме цим правом і скористувався ОСОБА_1 , звернувшись до суду з цим позовом.
Отже, встановивши, що у справі № 726/2196/15-ц та у цій справі підстави позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, а також нормативно-правова кваліфікація таких обставин, не збігаються, а у справі № 726/2166/19 відмовлено у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, тоді як нетотожність хоча б одного з елементів позову або відмова у позові через неналежний спосіб захисту не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованої особи за вирішенням спору, апеляційний суд правильно виснував, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для закриття провадження у цій справі за положеннями пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для направлення цієї справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування апеляційним судом норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко