Постанова
Іменем України
08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 211/2047/21
провадження № 61-3018св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Коротун В. М., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Криворізька міська рада,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Лісовим Денисом Олександровичем, та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Тимченко О. О.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Криворізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України, про визнання незаконним та скасування наказу.
Позов мотивований тим, що на підставі договору дарування від 20 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Меньшиковою К. О., зареєстрованого в реєстрі за № 1209, позивач набув у приватну власність незавершене будівництво будівель та споруд автостоянки, а саме: незавершене будівництво будівель та споруд автостоянки, відсоток готовності об'єкта 95 %. яке складається з: будівлі сторожки літ. А-2, загальною площею 18,1 кв. м; літ. Б-вбиральня: поз. № 1 - № 3-огорожі; поз. №2-ворота; поз. І-замощення.
20 серпня 2018 року, на підставі відповідного рішення приватного нотаріуса Меньшикової К. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про право власності під індексним номером: 42621965 від 20 серпня 2018 року.
У травні 2020 року, через секретаря Криворізької міської ради Маляренка С. В., до Міністерства юстиції України було подано скаргу від 12 травня 2020 року на рішення державного реєстратора Колесник І. М. та приватного нотаріуса Меньшикової К. О.
01 березня 2021 року Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції складено висновок, яким рекомендовано скасувати рішення від 17 серпня 2018 року за № 42589904, прийняте державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Колесник І. М. В іншій частині вимог Криворізької міської ради відмовлено.
24 березня 2021 року Міністерством юстиції України на підставі висновку Комісії видано наказ № 1090/5 від 24 березня 2021 року «Про задоволення скарги», на підставі якого скасовано рішення від 17 серпня 2018 року № 42589904, прийняте державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Колесник І. М., виконання пункту 2 Наказу покладено на Офіс протидії рейдерству.
Наказ є незаконним, оскільки він виданий без дотримання встановлених вимог до його розгляду, а саме: порушена процедура повідомлення особи, стосовно якої розглядалася скарга, не перевірена наявність судових справ у судах з приводу нерухомого майна, порушений строк та порядок розгляду скарги.
На підставі наказу Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2020 року скасовано рішення державного реєстратора Колесник І. М. від 17 серпня 2018 року № 42589904 про первісну державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки за ОСОБА_2 , а тому, на думку Криворізької міської ради, з цього слідує, що подальше відчуження і реєстрація права власності за ОСОБА_3 та за позивачем відбулось незаконно.
Предметом розгляду у цій справі є не стільки дії та рішення Міністерства юстиції України, як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а у даному випадку наявний приватний інтерес позивача щодо порушення його прав саме відповідачем, який має намір скасувати його право власності на нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться у власності відповідача, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. В свою чергу, оскаржуваний Наказ Міністерства юстиції України стосується прав та інтересів визначеного в ньому кола осіб, зокрема позивача, відповідача та третіх осіб зазначених у позові.
За таких обставин, позивач наполягав на тому, що діями Криворізької міської ради порушується право власності позивача, яке у розумінні статті З Конституції України, статті 321 ЦК України, та статті 1 Першого протоколу до Конвенції є непорушним. Криворізька міська рада не визнає за позивачем існуюче право власності та наразі оспорює таке право власності у суді у рамках судової справи № 211/5176/21, посилаючись на наказ Міністерства юстиції України, а тому, вочевидь у позивача існує інтерес, у тому, щоб скасувати (визнати незаконним) наказ Міністерства юстиції України, як такий, що порушує його права та інтереси.
Позивач є власником об'єкта незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки, а тому, будь-які дії відповідача чи рішення і накази третіх осіб, що стосуються такої власності позивача безпосередньо впливають на його майнові інтереси. Надані представником Міністерства юстиції України усі документи і матеріали, які розглядала Колегія Міністерства юстиції України не містять доказів дотримання Мін'юстом вимог пункту 11 Порядку № 1128 щодо повідомлення заінтересованих осіб, в тому числі позивача, про час і місце засідання колегії.
Надані представником Міністерства юстиції України усі документи і матеріали, які розглядала Колегія Міністерства юстиції України не містять таких підтверджень. У Колегії Міністерства юстиції України були достатні правові підстави для відмови у задоволенні скарги відповідача, на підставі якої прийнято оскаржуваний наказ, оскільки наявність судового спору щодо нерухомого майна виключає компетенцію Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на дії та рішення реєстратора щодо такого нерухомого майна. Приймаючи спірний Наказ, Міністерство юстиції України діяло із порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки Колегія Міністерства юстиції України не врахувала наявність судових спорів що мають відношення до розміщення нерухомого майна на земельній ділянці відповідача, що виключає компетенцію Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на дії та рішення реєстратора щодо такого нерухомого майна.
Таким чином, відповідач, будучи власником земельної ділянки мав всі належні інструменти для перевірки інформації щодо власної земельної ділянки. Міністерство юстиції України не звернуло увагу та у своєму оскаржуваному наказі жодним чином не висвітлило факт пропуску відповідачем визначеного законодавством строку на оскарження рішень державних реєстраторів. Таким чином, у позивача та третіх осіб виникли правомірні очікування того, що відповідачу відомо про внесені відомості та він з ними цілком погоджуються.
Станом на 17 серпня 2018 року (тобто, на час прийняття рішення державного реєстратора Колесник І. М. від 17 серпня 2018 року № 42589904) інформація про наявність речового права на земельну ділянку під таким об'єктом була відображена у реєстрі Державного земельного кадастру та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що свідчило про наявність договірних відносин між відповідачем та первісним власником ОСОБА_2 . Заява відповідача про припинення у первісного власника - ОСОБА_2 речового права на земельну ділянку під таким об'єктом до цього часу державному реєстратору не була подана, а тому, відомості про припинення такого речового права у державних реєстрах відсутні. У державного реєстратора Колесник І. М. не було підстав та повноважень перевіряти дійсність права користування земельною ділянкою (закінчення строку дії договору оренди між відповідачем та первісним власником - ОСОБА_2 ).
ОСОБА_1 просив:
визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року «Про задоволення скарги».
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі судді: Сарат Н. О. від 10 жовтня 2023 року:
позов ОСОБА_1 задоволено частково;
визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року;
стягнуто з Криворізької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 грн;
стягнуто з Криворізької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 74 913,69 грн;
стягнуто з Криворізької міської ради на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 75 000 грн;
в іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
судом встановлено, що розгляд скарги відповідача відбувся із порушенням строків, передбачених пунктом 14 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, Постанови КМУ «Про затвердження Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації» від 25.12. 2015 р. № 1128 та ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», що є як самостійною так і додатковою вимогою для скасування оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України. Для розгляду скарги Криворізької міської ради ОСОБА_1 запрошено не було, матеріали скарги йому не надсилались. Міністерством юстиції України не надано суду будь-яких доказів, які б підтверджували здійснення додаткового повідомлення позивача про дату, час і місце засідання Колегії в способи, визначені пунктом 10 вказаного Порядку;
колегія Міністерства юстиції України при розгляді скарги Криворізької міської ради не врахувала наявність судових спорів, щодо нерухомого майна та права користування земельною ділянкою. У квітні 2017 року Криворізька міська рада звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП ОСОБА_2 про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою, в провадженні Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебувала адміністративна справа № 212/2276/16-а за позовом ОСОБА_2 до Криворізької міської ради про визнання незаконним та нечинним рішення Криворізької міської ради про відмову у поновленні договору оренди спірної земельної ділянки;
на момент розгляду колегією Міністерства юстиції України скарги відповідача були наявні судові спори щодо нерухомого майна, що виключає можливість розгляду скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. Заявник скарги - Криворізька міська рада, були обізнані з приводу розгляду в судах господарських та адміністративних справ;
Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;
суд погодився з доводами позивача, що розгляд скарги проводився поверхнево, не була витребувана інформація з доступного і відкритого Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також з реєстру судових рішень;
колегія Міністерства юстиції України розглядаючи скаргу, яка надійшла від Криворізької міської ради, діяла у спосіб та в межах своїх повноважень, а тому вимоги позову про визнання рішення Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року незаконним - задоволенню не підлягають, однак це рішення підлягає скасуванню з підстав порушення порядку розгляду скарги. Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про скасування наказу та наявність правових підстав для задоволення позову;
дослідивши надані представником позивача та третьою особою докази понесення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи складність справи, кількість судових засідань, а також тривалість судових засідань, з урахуванням вимог розумності та справедливості, сума судових витрат в заяві не є співмірною в розумінні частини четвертої статті 137 ЦПК України, а також враховуючи заперечення сторони відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд зробив прийшов до висновку про стягнення з Криворізької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються із витрат оплати судового збору - 908 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 74913,60 грн та на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 75 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року:
апеляційні скарги відповідача Криворізької міської ради та Міністерства юстиції України задоволено;
апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення;
рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення;
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Криворізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України, про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року «Про задоволення скарги» відмовлено;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України №1090/5 від 24 березня 2021 року «Про задоволення скарги»
наказ Міністерства юстиції України може бути оскаржений до суду згідно з прямою вказівкою закону, і відповідати за таким позовом має саме Міністерство юстиції України (належний відповідач), як орган влади, що прийняв відповідне рішення. Аналогічну позицію містить постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 910/5971/20. Криворізька міська рада у спорі про скасування рішення Міністерства юстиції України, в якому така вимога заявлена як основна, є неналежним відповідачем;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 до Криворізької міської ради про скасування наказу Міністерства юстиції України №1090/5 від 24 березня 2021 року «Про задоволення скарги» задоволенню не підлягають. При цьому, наведені обставини не позбавляють позивача можливості захистити свої права, шляхом звернення до суду з позовом, правильно визначивши суб'єктний склад учасників спірних правовідносин;
оскільки, у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 відмовлено, судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_1 та третьою особою на стороні позивача ОСОБА_2 , на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції не підлягають відшкодуванню;
на підставі викладеного, колегія суддів задовольнила апеляційні скарги відповідача Криворізької міської ради та третьої особи на стороні відповідача Міністерства юстиції України та залишила без задоволення апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Лісовий Д. О., та третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 .
Аргументи учасників справи
У березні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником Лісовим Д. О. , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, в якій просив:
постанову апеляційного суду скасувати;
змінити (доповнити) мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину в новій редакції, з урахуванням апеляційної скарги, позовної заяви та у цілому позиції позивача по справі;
змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, в якій зазначити, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення у повному обсязі, виклавши його резолютивну частину наступним чином: «Позов ОСОБА_1 до Криворізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року «Про задоволення скарги» - задовольнити у повному обсязі»;
в іншій частині, рішення суду першої інстанції (щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі), залишити без змін;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду;
посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 910/5971/20, є некоректним, оскільки висновки у ній зроблені за інших фактичних обставин справи, з урахуванням чого їх неможливо застосувати при розгляді цієї справи;
Міністерство юстиції України та його колегія, яка розглядала скаргу відповідача, є публічною особою, якому державою було надано повноваження щодо розгляду скарг осіб на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора чи іншого суб'єкта державної реєстрації. Розглядаючи такі скарги Міністерство юстиції України та його колегія не стає учасником цивільних правовідносин між особами зазначеними у скарзі, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість Міністерства юстиції України чи його Колегії в предметі спору та реалізації прийнятого ним рішення. Міністерство юстиції України та його колегія у рамках спору не може бути відповідачем, оскільки предметом позову є спір про право (в даному випадку спір про зареєстроване право власності позивача). Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було задоволено скаргу у частині скасування державної реєстрації права власності. Міністерство юстиції України може залучатися судами, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача;
у подальшому, такі висновки Верховного Суду було застосовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року по справі № 640/9468/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 607/10025/20, від 02 листопада 2022 року по справі № 757/530/20-ц, від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/757/20, від 31 серпня 2022 року по справі № 592/4422/20, від 31 травня 2022 року по справі № 727/842/20, від 03 березня 2021 року по справі № 707/477/20, та інших;
спір у справі безпосередньо пов'язаний із захистом позивачем свого цивільного права та інтересу у спорі щодо нерухомого майна право власності на яке заперечує відповідач - Криворізька міська рада, яка не погоджується із діями державного реєстратора та приватного нотаріуса з реєстрації права власності на об'єкт нерухомості. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 640/6930/19;
постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у господарській справі № 910/5971/20 не може бути застосована при розгляді цієї справи. Відповідач не мав прав на звернення до Міністерства юстиції України зі скаргою, а Колегія Міністерства юстиції України не мала права на її розгляд по суті доводів, у зв'язку із пропуском 60-ти денного строку, також, слід враховувати, що відповідач не мав прав на звернення до Міністерства юстиції України зі скаргою, а Колегія Міністерства юстиції України не мала права на її розгляд по суті доводів, з огляду на наявність судового спору (судових справ № 904/4933/15 та № 212/2276/16-а) щодо земельної ділянки на якій державним реєстратором було зареєстровано право власності;
Криворізька міська рада подаючи скаргу до Міністерства юстиції України умисно приховала та не зазначила у своїй скарзі наявність судових спорів (судових справ № 904/4933/15 та № 212/2276/16-а) щодо земельної ділянки на якій державним реєстратором було зареєстровано первісне право власності третьої особи - ОСОБА_2 :
позивач є власником майна (будівель та споруд), а тому, будь-які дії Відповідача чи рішення і накази Третіх осіб, що стосуються такої власності Позивача безпосередньо впливають на його майнові інтереси. Тобто, дії Позивача спрямовані на захист його порушеного права власності та майнового інтересу, які порушені внаслідок скасування реєстраційних дій (рішення реєстратора);
Міністерство юстиції України та його Колегія, яка розглядала Скаргу Відповідача, є публічною особою, якому державою було надано повноваження щодо розгляду скарг осіб на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора чи іншого суб'єкта державної реєстрації;
відповідач, маючи всі належні правові інструменти, не вчинив жодних дій, спрямованих на перевірку наявності та/або відсутності порушення своїх прав, при цьому, будучи власником земельної ділянки, мав би цікавитися станом іншого речового права відносно належної йому земельної ділянки. Проте, незважаючи на загальнодоступність відомостей у Державному реєстрі речових прав, та обов'язок Відповідача, будучи власником, слідкувати та цікавитися станом належних йому земельних ділянок, останній не надав належного пояснення тому, що заважало йому ознайомитися та звернутися зі скаргою у 60-ти денний строк, а звернулись із пропуском такого строку більш ніж 1,5 років, отже, неуважність та необачність щодо власного майна Відповідача не може бути підставою для поновлення процесуальних строків. Міністерство юстиції України не звернуло увагу та у своєму оскаржуваному наказі жодним чином не висвітлило факт пропуску Відповідачем визначеного законодавством строку на оскарження рішень державних реєстраторів. Таким чином, у Позивача та третіх осіб виникли правомірні очікування того, що Відповідачу відомо про внесені відомості та він з ними цілком погоджуються;
Міністерство юстиції України позбавлено дискреційних повноважень щодо вирішення питання відносно правових наслідків пропуску відповідного строку звернення, оскільки це питання врегульоване законодавством та не передбачає альтернатив. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 6 липня 2018 року у справі № 826/3442/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 826/10548/17. Фактично, подавши апеляційну скаргу, яку задовольнив апеляційний суд, Відповідач у рамках даної судової справи намагається повторно вирішити питання про скасування державної реєстрації права власності Позивача, хоча Криворізька міська рада втратила таке право, оскільки подало скаргу до Міністерства юстиції України із пропуском присічного 60-ти денного строку, який в силу вищезазначеного положень профільного не підлягає поновленню, продовженню чи визнанню строку таким, що пропущений із поважних причин, тощо.
відповідач не мав прав на звернення до Міністерства юстиції України зі скаргою, а Колегія МЮУ не мала права на її розгляд по суті доводів, у зв'язку із пропуском 60-ти денного строку, також, слід враховувати, що Відповідач не мав прав на звернення до Міністерства юстиції України зі скаргою, а Колегія МЮУ не мала права на її розгляд по суті доводів, з огляду на наявність судового спору (судових справ №904/4933/15 та №212/2276/16-а) щодо земельної ділянки на якій державним реєстратором було зареєстровано право власності;
Міністерство юстиції України не мало права приймати рішення (наказ) про скасування державної реєстрації права власності, по суті скарги Відповідача, не лише через те, що Відповідач пропустив строки на звернення та не зазначив про наявність судових справ, а й не мало права приймати рішення (оскаржуваний наказ) у зв'язку із тим, що такі дії Міністерства юстиції України прямо суперечать положенням Конституції України, що було встановлено у рішенні Конституційного суду від 16 листопада 2022 року у справі №3-270/2019(6302/19);
розглядаючи скаргу Відповідача більше ніж через 9 місяців, Міністерство юстиції України не спромоглось належним чином повідомити усіх учасників (заінтересованих осіб) та Позивача про наявність скарги Криворізької міської ради, що порушило право Позивача, зокрема але не виключно, на ознайомлення з матеріалами скарги, подання відповідних заперечень, пояснень, тощо із приводу такої скарги Відповідача; позбавило гарантованого права на висловлення власної позиції, права бути вислуханим та почутим; позбавило права на вчинення заходів, направлених на захист своїх прав та охоронюваного законом інтересу, отримання та подання доказів, які були подані, в тому ж числі, при розгляді даної справи; порушує принципи рівності та змагальності сторін, права особи на участь у процесі прийняття рішень; ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість прийнятого рішення.
У лютого 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подав касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року, в якій просив:
постанову апеляційного суду скасувати;
відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача та відмовити у задоволенні апеляційної скарги Міністерства юстиції України;
задовольнити у повному обсязі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції;
скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу лише у розмірі 75 000,00 грн та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення клопотання ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 дол. США.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
невірно застосовані положення статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», положення Порядку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25 грудня 2015 року, положення частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», положення статті 16, статті 21, статті 261, частини другої статті 386, статті 393 ЦК України, положення статті 48, статті 263 ЦПК України;
незастосовані правові позиції, які були викладені у постановах Верховного суду від 10 травня 2023 року по справі № 640/9468/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 607/10025/20, від 02 листопада 2022 року по справі № 757/530/20-ц, від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/757/20, від 31 серпня 2022 року по справі № 592/4422/20, від 31 травня 2022 року по справі № 727/842/20 від 09 лютого 2022 року по справі № 757/34482/19-ц, від 03 березня 2021 року по справі № 707/477/20, та інших які зазначені у касаційній скарзі відносно доводів позовної заяви позивача по суті спору та відносно доводів ОСОБА_2 на додаткове судове рішення щодо витрат на правничу допомогу;
справа розглядається у рамках цивільного судочинства та є чисельна і усталена практика Касаційного цивільного суду, яка прийнята пізніше ніж та на яку посилався апеляційний суд, і така практика Касаційного цивільного суду зводиться до того, що відповідачем має бути не Міністерства юстиції України, а особа, яка звернулась зі скаргою до Міністерства юстиції України, тобто та особа, яка не визнає та оспорює (оскаржує) право власності позивача;
відсутня позиція Великої Палати Верховного Суду, якою б Верховний Суд відступив від тієї правової позиції Верховного Суду на яку посилався позивач протягом розгляду цієї справи;
питання належного відповідача у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у господарській справі № 910/5971/20 зроблено лише загальні висновки проте, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача належить іншій особі - належному відповідачеві. Таким чином, посилання апеляційного суду на постанову Верховного суду від 11 жовтня 2021 року у господарській справі № 910/5971/20 щодо цієї справи є некоректним;
апеляційний суд неправомірно скасував законне рішення суду першої інстанції посилаючись на обрання Позивачем нібито неналежного Відповідача. При цьому, відсутні і будь-які інші обставини, які б могли свідчити про незаконність рішення суду першої інстанції по суті спору, адже, як вбачається із встановлених обставин справи та наявних у ній доказів і доводів сторін: суд першої інстанції вірно встановив, що позов у даній справі направлений на захист права власності Позивача, яке не визнає та оспорює Відповідач, а тому, Позивач має право та законний інтерес на оскарження Наказу Міністерства юстиції України, як такого, що порушує його право власності; суд першої інстанції вірно встановив, що з огляду на наявні обставини справи та невизнання, заперечення і оскарження Криворізькою міською радою права власності -Позивача - позов у даній справі підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та позивачем вірно визначено належного відповідача - Криворізьку міську раду; суд першої інстанції вірно встановив, що звертаючись зі скаргою до Міністерства юстиції України з боку Відповідача були пропущені строки на звернення із такою скаргою; суд першої інстанції вірно встановив, що приймаючи спірний Наказ Міністерство .юстиції України не врахувало наявність судових спорів, що мають відношення до розміщення майна (будівель та споруд) на земельній ділянці Відповідача, що виключає компетенцію Міністерства юстиції України із розгляду скарг на дії та рішення реєстратора щодо реєстрації такого майна;
оскільки апеляційний суд неправомірно скасував законне рішення суду першої інстанції по суті спору, то й відповідно було незаконно відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні його апеляційної скарги на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 жовтня 2023 року у справі № 211/2047/21 щодо його судових витрат;
понад це, як вбачається із матеріалів даної справи, Позивачем було пред'явлено позовні вимоги до Відповідача, які пов'язані із оспорюванням правомірності дій, вжитих саме Відповідачем щодо подання ним скарги до Міністерства юстиції України про скасування державної реєстрації. У подальшому, така скарга Відповідача призвела до цивільно-правових наслідків щодо майнових прав саме для Позивача, оскільки тепер Відповідач має можливість на підставі скасування первинної реєстрації права власності первісного власника (Третя особа - ОСОБА_2 ) звернутись до суду із відповідним позовом про скасування державної реєстрації права власності Позивача чи визнання договору недійним, тощо, про що було роз'яснено у висновку Колегії від 01 березня 2021 року. Позовні вимоги Криворізької міської ради у справі №211/5176/21 обґрунтовано тим, що на підставі наказу Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року, який прийнято на підставі їх скарги, скасовано рішення державного реєстратора про первісну державну реєстрацію права власності на будівлі та споруди автостоянки, які були зареєстровані за ОСОБА_2
24 березня 2024 року Міністерство юстиції України через Електронний суд подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
в касаційній скарзі не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які позивач не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення.. Позивач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме позивач несе ризик настання наслідків, пов'язаних із не вчиненням ним процесуальних дій;
доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом другої інстанції норм матеріального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи;
рішення прийняті приватним нотаріусом Меньшиковою К. О. не скасовані у зв'язку з тим, що приймалися в результаті вчинення нотаріальних дій щодо державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва на підставі договорів дарування незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки, щодо яких відсутні відомості стосовно визнання їх недійсними в судовому порядку або як щодо скасування нотаріальних дій.
У березні 2024 року Криворізька міська рада засобами поштового зв'язку подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом;
відповідачем у справі визначено Криворізьку міську раду - власника земельної ділянки на якій розміщено незавершене будівництво автостоянки. Також, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України. З огляду на що, Криворізька міська рада вважає обґрунтованим висновок Дніпровського апеляційного суду про подання позову не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом (неналежного відповідача), що як наслідок стало підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Так, підставою позову, який розглядається у цій справі, є те, що спірне рішення (наказ) Міністерства юстиції України на думку позивача є незаконним адже прийняте з порушенням встановленої законодавством процедури. Такий спосіб захисту цивільних прав як визнання незаконним та скасування рішення державного органу характеризується чітко визначеним суб'єктом, яким є відповідний державний орган (чи його посадова / службова особа), який (яка) прийняла незаконне рішення, вчинила незаконні дії чи бездіяльність;
наказ Міністерства юстиції України може бути оскаржений до суду згідно з прямою вказівкою закону і відповідати за таким позовом має саме Міністерство юстиції України (належний відповідач) як орган влади, що прийняв відповідне рішення;
позивачем не доведено яким чином його права були порушені прийняттям Міністерством юстиції України спірного наказу, які саме правовідносини за результатом його прийняття виникли, змінились чи припинились відносно ОСОБА_1 , та не вказано яке саме порушене право потребує захисту.
У квітні 2024 року Міністерство юстиції України через Електронний суд подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просило відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
в касаційній скарзі не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які позивач не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення.. Позивач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме позивач несе ризик настання наслідків, пов'язаних із не вчиненням ним процесуальних дій;
доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом другої інстанції норм матеріального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи;
рішення прийняті приватним нотаріусом Меньшиковою К. О. не скасовані у зв'язку з тим, що приймалися в результаті вчинення нотаріальних дій щодо державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва на підставі договорів дарування незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки, щодо яких відсутні відомості стосовно визнання їх недійсними в судовому порядку або як щодо скасування нотаріальних дій.
У квітні 2024 року Криворізька міська рада засобами поштового зв'язку подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
такий спосіб захисту цивільних прав як визнання незаконним та скасування рішення державного органу характеризується чітко визначеним суб'єктом, яким є відповідний державний орган (чи його посадова / службова особа), який (яка) прийняла незаконне рішення, вчинила незаконні дії чи бездіяльність;
наказ Міністерства юстиції України може бути оскаржений до суду згідно з прямою вказівкою закону і відповідати за таким позовом має саме Міністерство юстиції України (належний відповідач) як орган влади, що прийняв відповідне рішення;
Криворізька міська рада, як власник земельної ділянки на якій розміщене незавершене будівництво, не може вважатися належним відповідачем за позовною вимогою про скасування наказу Міністерство юстиції України, яка є єдино заявленою у цій справі.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2
28 березня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року:
у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яка підписана представником Лісовим Д. О. , розгляд касаційної скарги здійснити за участю та викликом сторін по справі про що заздалегідь їх повідомити відмовлено;
у задоволенні клопотання ОСОБА_2 розглянути касаційну скаргу за участю та із викликом сторін по справі у судовому засіданні відмовлено;
в задоволенні клопотання Міністерства юстиції України клопотання про розгляд справи за участі представника Міністерства юстиції України відмовлено;
справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2024 року продовжено Криворізькій міській раді строк для на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Лісовим Денисом Олександровичем .
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2024 року передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 752/30324/21, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 910/5971/20, від 18 червня 2024 року у справі № 910/6143/23.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року:
відмовлено в задоволенні клопотання Криворізької міської ради про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 , підписаної адвокатом Лісовим Д. О., до Криворізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу.
клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником Лісовим Д. О., про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року задоволено;
зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку;
зупинено касаційне провадження у справі № 211/2047/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24).
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року поновлено касаційне провадження в справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 13 березня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 травня 2023 року у справі № 640/9468/20; від 07 грудня 2022 року у справі № 607/10025/20; від 02 листопада 2022 року у справі № 757/530/20-ц; від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/757/20; від 31 серпня 2022 року у справі № 592/4422/20; від 31 травня 2022 року у справі № 727/842/20; від 09 лютого 2022 року у справі № 757/34482/19-ц; від 03 березня 2021 року у справі № 727/477/20; від 10 грудня 2020 року у справі № 640/1298/19; від 30 вересня 2020 року у справі № 640/6930/19; від 04 жовтня 2022 року у справі № 910/21222/20; від 11 квітня 2018 року у справі № 910/5630/17; від 04 червня 2019 року у справі № 821/1504/17; від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17; від 06 липня 2018 року у справі № 826/3442/17; від 22 серпня 2018 року у справі № 826/10548/17; від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16; від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012; від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц; від 22 травня 2019 року у справі № 234/3341/15-ц; від 24 травня 2023 року у справі № 200/22167/17; від 24 травня 2023 року у справі № 442/150/21; від 30 червня 2021 року у справі № 143/324/20; від 19 червня 2019 року у справі № 826/14385/16; від 16 листопада 2021 року у справі № 910/694/21; від 27 вересня 2022 року у справі № 924/57/19; від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19; від 23 травня 2019 року у справі № 910/5098/18; від 18 березня 2019 року у справі № 910/5244/18; від 20 березня 2019 року у справі № 910/7715/18; від 18 квітня 2019 року у справі № 910/5105/18; від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18; від 24 травня 2023 року у справі № 921/229/22; від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19; від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20; від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16; від 27 лютого 2018 року у справі № 826/4194/16; від 09 липня 2019 року у справі № 826/3442/17; від 16 грудня 2021 року у справі № 420/4816/20; від 12 червня 2019 року у справі № 821/1490/17; від 27 травня 2021 року у справі № 420/4037/20; від 27 травня 2021 року у справі № 420/4037/20; від 27 травня 2021 року у справі № 420/4037/20; від 25 лютого 2021 року у справі № 910/16497/19; від 09 березня 2021 року у справі № 910/11359/19; від 17 січня 2019 року у справі № 826/1632/17; від 14 листопада 2018 року у справі № 814/2229/17; від 17 липня 2019 року у справі № 420/5711/18; від 08 серпня 2019 року у справі № 813/2632/18; від 12 грудня 2019 року у справі № 540/15/19; від 30 квітня 2020 року у справі № 820/5458/17; від 08 липня 2021 року у справі № 640/25601/19; від 20 листопада 2020 року у справі № 520/7596/19; від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16; від 13 січня 2022 року у справі № 910/3599/20; від 16 грудня 2021 року у справі № 420/4816/20; від 19 червня 2019 року у справі № 826/9614/17; від 01 вересня 2022 року у справі № 910/14346/21; від 23 березня 2021 року у справі № 480/388/19; від 15 серпня 2019 року у справі № 826/3539/17; від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18; від 24 січня 2023 року у справі № 570/277/22; від 31 серпня 2021 року у справі № 910/16115/20; від 15 грудня 2021 року у справі № 910/15946/20; від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18; від 25 жовтня 2022 року у справі № 910/13671/20; від 16 листопада 2021 року у справі № 910/11019/20; від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а; від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 та постанові Верховного Суду України у справі № 6-152цс14.
В ухвалі Верховного Суду від 13 березня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі ОСОБА_2 доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 травня 2023 року у справі № 640/9468/20; від 07 грудня 2022 року у справі № 607/10025/20; від 02 листопада 2022 року у справі № 757/530/20-ц; від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/757/20; від 31 серпня 2022 року у справі № 592/4422/20; від 31 травня 2022 року у справі № 727/842/20; від 09 лютого 2022 року у справі № 757/34482/19-ц; від 03 березня 2021 року у справі № 727/477/20; від 04 червня 2019 року у справі № 821/1504/17; від 31 серпня 2023 року у справі № 824/20/23; від 08 грудня 2022 року у справі № 824/57/22; від 06 грудня 2022 року у справі № 824/62/22; від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16; від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19; у справах № 922/445/19; № 902/347/18; № 910/906/18; від 910/353/19; від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та у справі № 464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц.
Фактичні обставини
Суди встановили, що на підставі договору дарування від 20 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Меньшиковою К. О., зареєстрованого в реєстрі за № 1209, позивач набув у приватну власність незавершене будівництво будівель та споруд автостоянки, а саме: незавершене будівництво будівель та споруд Автостоянки, відсоток готовності об'єкта 95 %. яке складається з: будівлі сторожки літ. А-2, загальною площею 18,1 кв. м; літ. Б-вбиральня: поз. № 1 - № 3-огорожі; поз. № 2-ворота; поз. І - замощення.
20 серпня 2018 року, на підставі відповідного рішення приватного нотаріуса Меньшикової К. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про право власності під індексним номером: 42621965 від 20 серпня 2018 року.
У травні 2020 року, через секретаря Криворізької міської ради Маляренка С.В., до Міністерства юстиції України було подано скаргу від 12 травня 2020 року на рішення державного реєстратора Колесник І. М. та приватного нотаріуса Меньшикової К. О.
01 березня 2021 року Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції складено висновок, яким рекомендовано скасувати рішення від 17 серпня 2018 року за № 42589904, прийняте державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Колесник І. М. В іншій частині вимог Криворізької міської ради відмовлено.
24 березня 2021 року Міністерством юстиції України на підставі висновку Комісії видано наказ № 1090/5 від 24 березня 2021 року «Про задоволення скарги», на підставі якого скасовано рішення від 17 серпня 2018 року № 42589904, прийняте державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Колесник І. М., виконання пункту 2 Наказу покладено на Офіс протидії рейдерству.
Позиція Верховного Суду
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Відповідно до частин першої, дев'ятої, десятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в адміністративній справі № 826/9341/17 (провадження № 11-318апп19) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії зазначено, що «публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ОСОБА_1 з наказом Мін'юсту від 15 березня 2017 року № 1543/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень». Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача. Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно. Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства».
У постановіВеликої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2025 року в справі № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24) вказано, що:
«9.7. За загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку.
9.8. Крім судового розгляду справи, оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав до Мін'юсту є додатковим механізмом захисту речових прав на нерухоме майно. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав, однак не може підміняти собою судовий розгляд.
9.9. Мін'юст у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав на нерухоме майно.
9.10. Тобто Мін'юст оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір. При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін'юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно.
9.11. Натомість вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду. Розглядаючи спори, пов'язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право та забезпечує правову визначеність [див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 (пункти 76-82) та від 24.04.2024 у справі № 752/30324/21 (підпункти 6.18-6.21)].
Так, вирішуючи спір про визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, суд насамперед повинен установити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов (див. пункт 7.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19). Вирішення цього питання передує з'ясуванню, чи мало місце порушення, невизнання або оспорювання такого права чи інтересу, зокрема, внаслідок стверджуваних у позові порушень, допущених під час розгляду відповідної скарги та/або ухвалення наказу».
У постановіВеликої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2025 року в справі № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24) зазначено, що:
«9.24. 18.09.2019 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 810/3711/18 за позовом фізичної особи до Мін'юсту про визнання протиправним і скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, в якій, посилаючись на свої висновки у справі № 826/9341/17, вказала, зокрема, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з незгодою позивачки з наказом Мін'юсту. Це рішення і дії відповідача зачіпають права позивачки як власника земельної ділянки. Воно основувалося на вимогах ПП «Макарів-Агробуд» про право користування земельною ділянкою позивачки, який через претензію на користування нею, одним із проявів якої є вимоги про скасування реєстраційних дій щодо цієї земельної ділянки, втручається в права власника цієї землі. Мотивами і підґрунтям захисту свого права власності від описаного зазіхання слугують бажання і підстави позивачки поновити порушене насамперед її цивільне (майнове) право на земельну ділянку.
9.25. Велика Палата Верховного Суду враховує mutatis mutandis наведені висновки та вважає, що спір у цій справі виник щодо речових прав на земельні ділянки, а сторонами цього спору є, з одного боку, ТОВ «Герман-Агро» і ТОВ «Еконива», які посилаються на безпідставне скасування Наказом належних їм прав оренди та суборенди земельних ділянок, а з іншого - ТОВ «Агро-Лан», яке ініціювало вказане скасування, оскільки вважає, що право суборенди спірної землі належить йому.
9.26. Беручи до уваги, що у вказаному вище спорі вирішуватиметься юридична доля майнових прав та інтересів ТОВ «Агро-Лан», а також виходячи з правової природи спірних відносин, саме до цієї особи мають бути звернуті матеріально-правові вимоги позивачів, які здатні ефективно захистити порушені, на їх думку, права оренди та суборенди земельних ділянок, про що йтиметься в наступному розділі цієї постанови.
9.27. Натомість Мін'юст не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права на земельні ділянки.
9.28. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на свої висновки, викладені у пункті 8.24 постанови 05.11.2023 у справі № 910/15792/20, про те, що у випадку звернення особи з позовом до державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов'язків, що не пов'язана з діями інших суб'єктів цивільних правовідносин, така особа може бути відповідачем у суді.
9.29. Наведений висновок є застосовним, зокрема і до правовідносин, у яких позивач звертається до Мін'юсту з позовом про відшкодування збитків, заподіяних ним через неналежне виконання обов'язків під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав. Саме така участь Мін'юсту як відповідача за вимогами про відшкодування збитків можлива в контексті висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18, від 12.02.2020 у справі № 1840/3241/18, від 17.02.2021 у справі № 821/669/17 та від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19.
9.30. Однак таких вимог у цій справі не заявлено та не встановлено обставин, які б свідчили про порушення прав позивачів діями лише Мін'юсту, за відсутності спору про речове право з іншою особою».
У постановіВеликої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2025 року в справі № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24) вказано, що:
«9.49. В ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія КГС ВС вказувала на необхідність відступити від висновків КЦС ВС, викладених у постановах від 09.02.2022 у справі № 757/34482/19-ц, від 03.03.2021 у справі № 707/477/20, від 31.08.2022 у справі № 592/4422/20, від 31.05.2022 у справі № 727/842/20, від 19.10.2022 у справі № 369/757/20, від 07.12.2022 у справі № 607/10025/20, від 10.05.2023 у справі № 640/9468/20, від 14.06.2023 у справі № 815/1446/18 та від 05.07.2023 у справі № 757/53069/21-ц, у яких ідеться про необхідність відмовляти в задоволенні позову про скасування наказу Мін'юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у випадку визначення відповідачем лише Мін'юсту, та від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, про те, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Реєстрі, а також для вирішення виключної правової проблеми, яка полягає в існуванні різних підходів до визначення як складу учасників, так і способів захисту у цій категорії спорів.
9.51. Однак Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати від вказаних вище висновків КЦС ВС та власних висновків, викладених у постанові від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, оскільки вважає їх правильними з мотивів, викладених у попередніх розділах цієї постанови.
9.52. Натомість для забезпечення ефективного функціонування відносин у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також єдності та передбачуваності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах КГС ВС від 18.06.2024 у справі № 910/6143/23, від 25.06.2024 у справі № 910/3017/23, від 04.06.2024 у справі № 910/12439/22, від 16.04.2024 у справі № 910/20417/21, від 10.04.2024 у справі № 910/8568/23, від 17.04.2024 у справі № 910/2438/23, від 31.10.2023 у справі № 910/3134/22, від 17.05.2023 у справі № 910/12859/20, оскільки сформульований у них підхід, за якого в подібних спорах єдиним відповідачем може бути Мін'юст, суперечить викладеним у цій постанові висновкам з посиланням на інші висновки Великої Палати Верховного Суду, від яких вона не відступала, зокрема про склад сторін такого спору.
9.60. Позивачі правом залучити ТОВ «Агро-Лан» співвідповідачем відповідно до статті 48 ГПК України не скористались та послідовно наполягали на необхідності задоволення їх вимог самим лише Мін'юстом, з яким у них немає спору про речові права на земельні ділянки.
9.61. За усталеними висновками Верховного Суду, звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові [див. постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (підпункт 8.18) та від 18.12.2024 у справі № 907/825/22 (пункт 103)]. Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача [постанови від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (пункт 189), від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (пункт 148) та від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 153)].
9.62. Оскільки Мін'юст не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, а також немає визначених процесуальним законом підстав для залучення ТОВ «Агро-Лан» співвідповідачем, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у позові слід відмовити з цих підстав.
9.63. З урахуванням наведених вище мотивів відмови в задоволенні позову Велика Палата Верховного Суду не надає оцінки іншим доводам касаційних скарг позивачів (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 105 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22)».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
позивач ОСОБА_1 , який став власником об'єкту незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянкина підставі договору дарування від 20 серпня 2018 року, звернувся з позовом до міської ради про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року, яким скасовано рішення державного реєстратора Колесник І. М. від 17 серпня 2018 року № 42589904 про первісну державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки за ОСОБА_2 ; позивач ОСОБА_1 є власником об'єкта незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки і діями Криворізької міської ради порушується право власності позивача;
суд першої інстанції міркував, що позов обґрунтований оскільки розгляд скарги відповідача відбувся із порушенням строків; для розгляду скарги міської ради ОСОБА_1 запрошено не було, матеріали скарги йому не надсилались; Міністерством юстиції України не надано суду будь-яких доказів, які б підтверджували здійснення додаткового повідомлення позивача про дату, час і місце засідання Колегії в способи, визначені порядком; на момент розгляду колегією Міністерства юстиції України скарги відповідача були наявні судові спори щодо нерухомого майна. Колегія Міністерства юстиції України розглядаючи скаргу, яка надійшла від Криворізької міської ради, діяла у спосіб та в межах своїх повноважень, а тому вимоги позову про визнання рішення Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року незаконним задоволенню не підлягають, однак це рішення підлягає скасуванню з підстав порушення порядку розгляду скарги;
апеляційний суд міркував так, що наказ Міністерства юстиції України може бути оскаржений до суду згідно з прямою вказівкою закону, і відповідати за таким позовом має саме Міністерство юстиції України (належний відповідач), як орган влади, що прийняв відповідне рішення. Міська рада у спорі про скасування рішення Міністерства юстиції України є неналежним відповідачем;
суд апеляційної інстанції не врахував, що при вирішенні спору про визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, суд насамперед повинен установити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов; Мін'юст не може бути єдиним відповідачем незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивача відсутній спір про речові права; якщо позивач звертається до Мін'юсту з позовом про відшкодування збитків, заподіяних ним через неналежне виконання обов'язків під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав та саме така участь Мін'юсту як відповідача за вимогами про відшкодування збитків є можливою;
тому в задоволенні позову позивача ОСОБА_1 належало відмовити внаслідок того, що наказом Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року скасовано рішення державного реєстратора Колесник І. М. від 17 серпня 2018 року № 42589904 про первісну державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки за ОСОБА_2 , а позивач ОСОБА_1 став власником об'єкту незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки на підставі договору дарування від 20 серпня 2018 року. Тобто відсутнє суб'єктивне цивільне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого подано позов. За таких обставин постанову апеляційного суду належить змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Щодо касаційної скарги ОСОБА_2
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що:
«Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».
У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що:
«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги.
Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що:
«131. У справі, що переглядається, прокурор пред'явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».
132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.
133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред'явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».
Див. також аналогічні висновки, зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 757/72370/17-ц (провадження № 61-18092св23), в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року в справі № 947/4615/23 (провадження № 61-10957св24)).
У справі, що переглядається: третя особа ОСОБА_2 не погоджується з постановою апеляційного суду про відмову в задоволенні позову позивача ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року; аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що третя особа ОСОБА_2 не навів переконливих доводів, яким чином постанова апеляційного суду про відмову в задоволенні позову позивача ОСОБА_1 про визнання визнати незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року порушує його права та інтереси, за умови що третя особа ОСОБА_2 позов про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1090/5 від 24 березня 2021 року не подавав; тому касаційну скаргу ОСОБА_2 належить залишити без задоволення.
Щодо судових витрат
З урахуванням того, що касаційний суд змінює постанову апеляційного суду в частині мотивів її ухвалення, то оскільки, у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 відмовлено, судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_1 та третьою особою на стороні позивача ОСОБА_2 , на професійну правничу допомогу у суді першої, апеляційної інстанції та касаційної інстанції не підлягають відшкодуванню.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
У зв'язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення; касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково; постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частини в редакції цієї постанови; поновити дію оскарженої постанови апеляційного суду.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Лісовим Денисом Олександровичем , задовольнити частково.
Поновити дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частини в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. М. Коротун
П. І. Пархоменко