08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 761/10951/20
провадження № 61-12455св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - керівник Київської місцевої прокуратури № 10 (в подальшому Шевченківська окружна прокуратуру м. Києва) в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Панкратова Леся Миколаївна, на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В., від 06 серпня 2024 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2020 року керівник Київської місцевої прокуратури № 10 Р. Гавриш в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом доОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власності та витребування нежитлових приміщень.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12016100100009192 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою
статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України, встановлено, що група нежитлових приміщень
АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді м. Києва, вибула з її володіння поза волею власника. Уповноваженим органом не приймалось рішення щодо приватизації спірного майна, яке є комунальною власністю.
3. Прокуратурою встановлено, що спірне майно було зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Бродюк І. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 січня 2015 року з індексним номером 18604943.
Підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_2 став договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 10 жовтня 2001 року на Київській універсальній біржі за реєстровим № 231/5065, 17 жовтня 2001 року зареєстрований КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» за реєстровим № 22268 в реєстровій книзі № 395.
У тексті зазначеного договору від 10 жовтня 2001 року вказано, що право власності продавця, ОСОБА_1 , підтверджено свідоцтвом про право власності на групу нежитлових приміщень, виданим Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва 17 червня 1993 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 17 червня 1993 року № 4/110, зареєстрованим у бюро технічної інвентаризації, записаним у реєстрову книгу за № 395
від 02 серпня 1993 року.
4. Згідно з відповіддю Державного архіву м. Києва від 11 вересня 2019 року № 068/05-17/1586 в архіві не виявлено розпорядження Ленінградської районної державної адміністрації м. Києва від 17 червня 1993 року № 4/110, а отже на думку прокурора, вказане розпорядження не видавалось, а свідоцтво про право власності на спірні нежитлові приміщення не виготовлялось.
5. Крім того, згідно з інформацією Київського міського бюро технічної інвентаризації, право власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_1 не реєструвалось.
6. Вказане свідчить, що вказане майно Київською міською радою не відчужувалось, право власності територіальної громади не припинялось, а ОСОБА_1 не набув права власності на спірне майно та не був його власником, що підтверджує відсутність реєстрації права власності за ним. Відтак, ОСОБА_1 не мав права на продаж спірного нерухомого майна.
7. З огляду на це, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири від 10 жовтня 2001 року не відповідав вимогам статей 47, 48, 59, 225, 227 ЦК УРСР, який був чинний на час укладення договору, і має бути визнаний судом недійсним.
8. Крім того, підлягає визнанню недійсним договір купівлі-продажу спірного майна від 16 лютого 2015 року, на підставі якого ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_3 групу нежитлових приміщень. Цей договір вчинений всупереч вимогам статті 203 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 не мав достатнього обсягу повноважень для відчуження спірних приміщень, право власності на яке не набув.
9. 16 лютого 2015 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно (запис № 8743686).
10. Оскільки спірне майно вибуло із власності територіальної громади поза її волею з порушенням встановленого законом порядку та на підставі неіснуючих документів, підлягає скасуванню рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 квітня 2017 року, на підставі якого за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, згідно договору купівлі-продажу, укладеного із ОСОБА_3 , а спірне нерухоме майно підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 .
11. Поважність причин пропуску строку позовної давності прокурор обґрунтував тим, що про порушення прав територіальної громади йому стало відомо у травні 2017 року під час здійснення досудового
розслідування кримінального провадження № 12016100100009192 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України.
12. В подальшому Київську міську раду було повідомлено листом прокурора від 20 березня 2020 року № 41-1772-вих-20 про зазначені обставини. До цього часу Київська міська рада не знала та не могла знати про порушення своїх прав, оскільки не була стороною оспорюваних правочинів.
13. Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, прокурор просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 жовтня 2001 року
№ А 2312/5065 групи нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 оформлену записом, вчиненим 24 грудня 2014 року державним реєстратором Управління державної реєстрації головного територіального управління юстиції у м. Києві Бродюк І. Ю. за № 8375133 про право власності на вказану групу нежитлових приміщень, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 548868480000;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень НАЕ 143859, укладений 16 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за № 159;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 оформлену записом, вчиненим 16 лютого 2015 року державним реєстратором № 8743686 про право власності на зазначену групу нежитлових приміщень;
- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради спірні нежитлові приміщення, які зареєстровані в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, як група нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 548868480000;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 оформлену записом, вчиненим 07 квітня 2017 року державним реєстратором № 19874064 про право власності на вказану групу нежитлових приміщень, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 548868480000.
14. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня
2021 року замінено Київську місцеву прокуратуру № 10 на Шевченківську окружну прокуратуру м. Києва.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
15. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва, у складі судді Мальцева Д. О., від 24 листопада 2022 року у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовлено.
16. Суд першої інстанції вказав на недоведеність того, що спірне нерухоме майно перебувало у комунальній власності, а докази того, що оспорювані правочини укладені на підставі підроблених чи неіснуючих документів відсутні. Прокурором також не надано доказів на підтвердження того, що винних осіб притягнуто до кримінальної відповідальності.
17. Щодо строку позовної давності, суд врахував, що відомості про кримінальне правопорушення за частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України, були внесені до ЄРДР 23 червня 2016 року (кримінальне провадження № 12016100100009192 про вибуття групи спірних нежитлових приміщень з володіння територіальної громади м. Києва поза її волею), а прокурор звернувся до суду з позовом 14 квітня 2020 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. Водночас оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності.
Інформація про рух справи в судах
18. Постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури Р. Нагальнюка задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення, які зареєстровані в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, як група нежитлових приміщень АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 548868480000. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
19. Апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 не набув права власності на спірні нежитлові приміщення у встановленому законом порядку, реальним їх власником була і залишається територіальна громада м. Києва, воля якої на відчуження спірного майна відсутня. Між Київською міською радою та ОСОБА_4 не існує юридичних відносин з приводу спірного майна, тому обґрунтованими є вимоги прокурора про витребування майна із чужого незаконного володіння.
20. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь Київської міської прокуратури судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 35 054,30 грн.
21. Постановою Верховного Суду від 22 травня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат - Панкратова Л. М., задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року та додаткову постанову цього ж суду від 07 лютого 2024 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
22. Верховний Суд вказав, що апеляційним судом не встановлено, чи переслідує легітимну мету усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпорядження спірним нерухомим майном, оскільки ОСОБА_4 стверджує, що є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна. З огляду на викладене апеляційному суду необхідно встановити добросовісність дій ОСОБА_4 та перевірити, чи міг він набуваючи спірне нерухоме майно знати про те, що це воно вибуло із власності Київської міської ради, як про це заявляє прокурор, поза її волею і щодо такого майна існує спір.
23. Крім того, апеляційний суд не вирішив питання щодо позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_4 , та не дослідив коли саме про порушення прав територіальної громади м. Києва довідалася Київська міська рада.
Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду
24. Постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 рокуапеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури Р. Нагальнюка задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Витребувано від ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення, які зареєстровані в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, як група нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 548868480000. Вирішено питання розподілу судових витрат.
25. Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не набув право власності на спірні нежитлові приміщення у встановленому законом порядку, дійсним власником спірних нежитлових приміщення була і залишається територіальна громада м. Києва, воля якої на відчуження спірного майна відсутня. Між Київською міською радою та ОСОБА_4 не існує жодних юридичних відносин з приводу спірного майна, тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування спірного майна у ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
26. Апеляційний суд вважав, що у цій справі позбавлення ОСОБА_4 права власності на нежитлові приміщення забезпечить справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу щодо використання вказаних приміщень, які є невід'ємною частиною пам'ятки архітектури і знаходяться в історичному центрі столиці України та збереження культурної спадщини з одного боку і правом ОСОБА_4 на мирне володіння майном, який не позбавлений можливості захистити свої права у порядку передбаченому статтею 661 ЦК України.
27. Київська міська рада не брала участь у проведенні державної реєстрації права власності на спірне майно за відповідачами, не була учасником договірних правовідносин щодо відчуження майна, а також не наділена повноваженнями щодо проведення перевірки цих дій, не знала і не могла знати про вибуття спірного майна раніше, ніж про це її повідомив прокурор.
28. До отримання висновку експерта від 31 травня 2017 № 8-4/724 прокурор не міг знати, що підписи в графах «продавець», «покупець», «Президент Київської універсальної біржі» на договорі купівлі-продажу викладеному на бланку Київської універсальної біржі серія та номер А 2312/5065 від 10 жовтня 2001 року на підставі якого зареєстровано право власності за ОСОБА_2 , виконано ОСОБА_5 (хоча продавцем за цим договором виступає ОСОБА_1 , а покупцем - ОСОБА_2 ).
29. Правочини та технічний паспорт, які використані при державній реєстрації права власності на спірні приміщення, прокурором отримано
25 січня 2019 року під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016100020007477.
30. Враховуючи, що Київська міська рада могла дізнатись про порушення свого права із листа прокурора від 01 жовтня 2019 року, а прокурор міг дізнатись про обставини незаконного вибуття спірних приміщень з комунальної власності, отримавши висновок експерта від 31 травня 2017 року, реєстраційну справу на спірні приміщення (25 січня 2019 року), відповідь КМБТІ від 06 вересня 2019 року, відповідь Державного архіву м. Києва від 11 вересня 2019 року та від 08 листопада 2019 року, відповідь Шевченківської районної у м. Києві ради від 16 вересня 2019 року щодо не проведення приватизації, апеляційний суд дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду 08 квітня 2020 року в межах трирічного строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
31. У касаційній скарзі ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Панкратова Л. М., просить постанову Київського апеляційного суду
від 06 серпня 2024 року скасувати, залишивши в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 листопада 2022 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
32. 05 вересня 2024 року ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Панкратова Л. М., подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 761/10951/20.
33. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи
№ 761/10951/20, які у жовтні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
34. Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
35. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18,
від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, а також постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15,
від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16, від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16,
від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16, від 27 травня 2020 року у справі № 905/294/17, від 03 травня 2022 року у справі № 352/469/18, від 22 лютого 2023 року у справі № 202/8669/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
36. ОСОБА_4 вказує, що на момент набуття ним права власності на спірні приміщення відповідне право вже було зареєстровано за попередніми власниками, а він не міг знати, що у продавця відсутні повноваження на укладення договору купівлі-продажу.
37. Наполягає, що законно покладався на достовірність даних, внесених до Державного реєстру прав власності, а договір купівлі-продажу, на підставі якого продавець набув право власності, був дійсним.
38. Посилається на те, що кримінальне провадження щодо винних осіб, які за версією слідства підробили свідоцтво про право власності на спірні приміщення, закрито, винні особи не притягнуті до відповідальності, їх місцеперебування не відоме, а ОСОБА_4 , як добросовісний набувач, позбавлений можливості отримати компенсацію за витребуване з його володіння спірне майно. Наведене свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
39. Вказує, що апеляційний суд безпідставно визначив як легітимну мету позову повернення та збереження пам'ятки архітектури, однак ця мета не зазначена у позові. Крім того суд необґрунтовано вказав про обізнаність заявника, що будинок, в якому розміщені спірні приміщення є частиною будівлі, яка належить до об'єктів культурної спадщини.
40. Стверджує, що Шевченківська районна адміністрація та Київська міська рада після закінчення договору оренду спірних приміщень, тобто з 10 жовтня 2009 року, та до 21 березня 2019 року не цікавились цим майном, не проявляли інтересу до його стану, і лише 21 березня 2019 року керуюча компанія вирішила здійснити огляд спірного майна.
41. Звертає увагу, що надані апеляційному суду рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року, лист Міністерства культури про наявність у будинку пам'яткоохоронного статусу не могли бути прийняті, оскільки ці докази не були подані до суду першої інстанції. Крім того із вказаного рішення не вбачається, що спірні приміщення передано у власність Київської міської ради.
42. Також матеріали справи не містять доказів, що оспорювані договори укладені на підставі підроблених чи неіснуючих документів, а спірне майно є комунальною власністю. Докази, зібрані в кримінальному провадженні, судом не розглядались та не перевірялись, отже не можуть свідчити про наявність обставин, які не потребують доказування.
43. Вважає, що права позивача на спірне нерухоме майно не порушені, оскільки на момент прийняття Київською міською радою рішення від 02 грудня 2010 року про прийняття житлового будинку, в якому розташовані спірні приміщення у свою власність - будинок не міг стати власністю міста, оскільки належить його співвласникам (власникам квартир та нежитлових приміщень).
44. Наголошує на пропуску строку позовної давності, оскільки прокурор звернувся до суду з цим позовом 20 квітня 2020 року, тоді як ОСОБА_4 із 07 квітня 2017 року на законних підставах користується спірними приміщеннями, а позивач міг та повинен був знати про те, що приміщення використовується іншими особами як мінімум із 07 квітня 2017 року. Більш того кримінальна справа щодо незаконного вибуття спірного майна з володіння власника порушена 05 червня 2016 року, а право власності на спірні приміщення вперше зареєстровано 24 грудня 2014 року.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
45. У жовтні 2024 року Шевченківською окружною прокуратурою м. Києва подано відзив на касаційну скаргу, в якому прокурор просить закрити касаційне провадження, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
46. Наголошує, що рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року житловий будинок по АДРЕСА_2 разом з нежитловим приміщенням, площею 65,50 кв. м, включений до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва. Спірні приміщення протиправно вибули із володіння власника не з його волі. Продавець спірного майна ОСОБА_3 очевидно не був добросовісним набувачем і
ОСОБА_4 , купуючи в того спірне майно, міг самостійно чи з допомогою фахівців ознайомитись зі змістом документів стосовно нерухомого майна і дізнатись про відсутність у ОСОБА_3 правових підстав для його відчуження.
47. Правовідносини, пов'язані з вибуттям нерухомого майна з комунальної власності, становлять суспільний та публічний інтерес, а незаконність вибуття майна з власності територіальної громади цьому суспільному інтересу не відповідає. ОСОБА_4 не позбавлений можливості відновити свої права у порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України, пред'явивши вимогу до ОСОБА_3 про відшкодування збитків.
48. Зазначає, що Київська міська рада не була учасником правочинів, на підставі яких відчужене спірне майно, або учасником реєстраційних дій з приводу цього майна. Київська міська рада могла дізнатись і дізналась про порушення свого права на спірні приміщення та обставини незаконного вибуття із листа Київської місцевої прокуратури № 10 від 01 жовтня 2019 року. Прокурор дізнався про порушення прав територіальної громади в ході розслідування кримінального провадження № 12016100100009192. Після отримання висновку експерта від 31 травня 2017 року № 8-4/724 прокурору стало відомо, що у договорі купівлі-продажу від 10 жовтня 2001 року підпис продавця виконано іншою особою. Після цього у 2019 році прокурор отримав документи, які були використані при державній реєстрації права власності на спірні приміщення.
Обставини справи, встановлені судами
49. Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Згідно з розділом 2 вказаного Переліку до власності територіальної громади м. Києва передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів.
50. Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13 січня 1992 року № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» житловий фонд разом із вбудованими нежитловими приміщеннями столиці передано у власність міста та районів м. Києва.
51. Рішенням Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів
м. Києва» житловий будинок по АДРЕСА_2 разом із нежитловими приміщеннями включено до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва.
52. Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві ради від 14 жовтня 2008 року № 327 «Про передачу в орендне користування нежилих приміщень комунальної власності територіальної громади Шевченківського району
м. Києва» товариству з обмеженою відповідальністю «Бджілка Печерська» (далі - ТОВ «Бджілка Печерська»), директором якої був ОСОБА_3 , передано в орендне користування підвальне приміщення, площею 65,50 кв. м, у будинку
АДРЕСА_3 . 13 листопада 2008 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (орендодавець) і ТОВ «Бджілка Печерська» (орендар), директором якої був ОСОБА_3 , укладено договір № 1293/8 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва, за умовами якого орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення, а саме: підвал, з орендованою площею 65,50 кв. м, по АДРЕСА_2 .
54. Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста» житловий будинок АДРЕСА_2 разом з нежитловими приміщеннями, площею 65,50 кв. м, включено до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва.
55. Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в м. Києві» вказаний будинок разом з нежитловими приміщеннями, площею 65,50 кв. м, віднесено до сфери управління Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації
(пункт 39 додатку 10 до розпорядження).
56. Розпорядженням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 лютого 2011 року № 80 «Про закріплення майна за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» житловий будинок по АДРЕСА_2 разом з нежитловими приміщеннями, площею 65,50 кв. м, закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району
м. Києва».
57. Згідно з копією договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2001 року
№ А2312/5065, зареєстрованого на Київській український біржі, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останній придбав групу нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_4 , що складаються з підвалу літ. «А», загальною площею 64,2 кв. м, яка належить ОСОБА_1 , як продавцю, на підставі Свідоцтва про право власності на групу нежитлових приміщень, виданого Ленінградською районною державною адміністрацією м. Києва 17 червня 1992 року згідно з розпорядженням (наказом) від 17 червня 1993 року № 4/110, зареєстрованого за № 395
від 02 серпня 1993 року.
58. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 січня 2015 року № 32192795 власником групи нежитлових приміщень (складаються з підвалу літ. «А», група нежилих приміщень № 26, загальна площа 64,2 кв. м, адреса:
АДРЕСА_2 ) зазначений ОСОБА_2 .
59. Згідно з договором купівлі-продажу від 16 лютого 2015 року НАЕ 143859 ОСОБА_2 відчужив спірне нерухоме майно ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за № 159.
60. 07 квітня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу НВО 481290 ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_4 спірне нерухоме майно.
61. Правоохоронними органами здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12016100100009192 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою
статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України, від 23 червня 2016 року щодо вибуття групи нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 , які належать територіальній громаді
м. Києва, з володіння власника поза його волею.
62. Згідно з копією листа Департаменту комунальної власності м. Києва
від 05 вересня 2019 року № 062/06/08-7798 на підставі рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва» житловий будинок, загальною площею 1 430 кв. м, на АДРЕСА_4 , належав до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва.
63. З копії листа комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 06 вересня 2019 року
№ 062/14-12216 (И-2019) вбачається, що згідно з інформацією реєстрових книг комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» по нежитловому фонду за адресою: АДРЕСА_2 нежилі приміщення/будівлі на праві власності не реєструвались.
64. Відповідно до копії листа Державного архіву м. Києва від 11 вересня
2019 року № 068/05-17/1586 у документах фонду Р-1542 «Ленінградська районна у м. Києві державна адміністрація» за 1973-2001 років розпорядження Ленінградської районної державної адміністрації від 17 червня 1993 року
№ 4/110 не виявлено.
65. Згідно з листом Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 16 вересня 2019 року № 10 за інформацією ліквідаційної комісії з припинення Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва, що перебувають у розпорядженні ліквідаційної комісії, документи щодо приватизації нежитлових приміщень підвалу № 26 (в літ. А), загальною площею 64,2 кв. м, за адресою:
АДРЕСА_4 , відсутні.
66. Відповідно до листа комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 17 січня 2020 року
№ 062/14-571 (И-2020) бюро не здійснювало технічну інвентаризацію та не виготовляло у 2014 році технічну документацію на групу нежитлових приміщень № 26, площею 64,2 кв. м, які розташовані у підвалі будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_4 . Зазначена інвентаризація проводилась згідно з листом КП «Житлово-експлуатаційна контора «Покровська» від 02 грудня
2010 року № 1553 на замовлення ТОВ «Бджілка Печерська».
67. Згідно з копією листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» від 11 січня 2020 року
№ 47/3 рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади м. Києва» житловий будинок АДРЕСА_2 , у тому числі нежитлові приміщення, загальною площею 65,5 кв. м, належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва. На виконання рішення Київської міської ради від 28 жовтня 2010 року № 183/4995 «Про окремі питання організації управління районами в м. Києві» вказаний будинок віднесено до сфери управління Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації. Зазначений будинок, у тому числі нежитлові приміщення, закріплено на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» згідно з розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 09 лютого
2011 року № 80 в редакції від 30 грудня 2016 року № 801.
68. Листом Київської місцевої прокуратури від 01 жовтня 2019 року повідомлено Київську міську раду про вибуття спірного майна з комунальної власності поза волею міської ради та реєстрацію цього майна за
ОСОБА_4 і запропоновано повідомити органи прокуратури про те, чи було відомо Київській міській раді про порушення її інтересів, та чи вживались заходи, спрямовані на повернення майна до комунальної власності.
69. В матеріалах справи наявний висновок експерта від 31 травня 2017 року № 8-4/724, згідно з яким підписи в графах «продавець», «покупець», «Президент Київської універсальної біржі» на договорі купівлі-продажу на бланку Київської універсальної біржі серія та номер А 2312/5065 від 10 жовтня 2001 року виконано ОСОБА_5 (хоча продавцем за цим договором виступає ОСОБА_1 , а покупцем - ОСОБА_2 ). Крім того відбитки штампу «Реєстраційний напис на правовстановлювальному документі» на оспорюваному договорі купівлі-продажу від 10 жовтня 2001 року нанесено кліше печатки «Товарна біржа «Народна».
70. Згідно з пунктом 9 додатку 15 до наказу Міністерства культури і туризму України від 13 липня 2009 року № 521/0/16-09, будинок по АДРЕСА_2 є пам'яткою архітектури місцевого значення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
71. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
72. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
73. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
74. У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
75. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).
76. Відповідно до частини першої 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
77. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
78. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
79. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
80. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
81. У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
82. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц)
83. За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).
84. У розглядуваній справі, встановивши, що ОСОБА_1 не набув право власності на спірні нежитлові приміщення у встановленому законом порядку, а дійсним власником спірних нежитлових приміщення була і залишається саме територіальна громада м. Києва, воля якої на відчуження спірного майна відсутня, а між Київрадою та ОСОБА_4 не існує жодних юридичних відносин з приводу спірного майна, апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, а саме про витребування з володіння ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради спірних нежитлових приміщень.
85. Доводи заявника про те, що будинок, у якому розташовані спірні приміщення, та, самі ці приміщення не могли стати власністю міста, оскільки належать його співвласникам (власникам квартир та нежитлових приміщень), є помилковим тлумаченням норм матеріального права.
86. З матеріалів справи вбачається, що спірні нежитлові приміщення були передані у власність та включені до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва.
87. Апеляційний суд, вирішуючи питання щодо долучення до матеріалів справи додатково поданих позивачем доказів, зокрема рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року, дійшов обґрунтованого висновку щодо їх долучення до матеріалів справи, враховуючи їх значення для правильного вирішення справи.
88. Також апеляційним судом правильно враховано висновок експерта
від 31 травня 2017 року № 8-4/724, що складений в межах кримінального провадження, як письмовий доказ у цивільній справі.
89. Виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 травня 2024 року, апеляційний суд встановив, що у цій справі позбавлення
ОСОБА_4 права власності на нежитлові приміщення забезпечить справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу щодо використання цих приміщень, які є невід'ємною частиною пам'ятки архітектури, що знаходяться в історичному центрі столиці України, в інтересах територіальної громади м. Києва, та збереження культурної спадщини з одного боку і правом ОСОБА_4 на мирне володіння майном, який не позбавлений можливості захистити свої права у порядку передбаченому статтею 661 ЦК України.
90. При цьому судом апеляційної інстанції надано детальну оцінку обставинам, за яких ОСОБА_4 набув спірні приміщення у власність, зокрема очевидну недобросовісність попереднього продавця нерухомого майна ОСОБА_3 , який був директором ТОВ «Бджілка Печерська», що орендувало ці приміщення, як об'єкт комунальної власності, первину дату реєстрації права власності на спірні приміщення та подальше неодноразове їх відчуження за короткий проміжок часу, статус будинку, в якому ці приміщення розташовані (пам'ятка архітектури місцевого значення).
91. За встановлених обставин, апеляційний суд правильно зауважив, що
ОСОБА_4 як розсудливий та обачний покупець, купуючи цінне нерухоме майно, для здійснення комерційної діяльності в історичному центрі столиці,
мав вжити усіх доступних та розумно передбачуваних заходів з метою гарантування безспірності правочину та уникнення майбутніх ризиків щодо правового статусу придбаного майна.
92. Щодо строку позовної давності, то апеляційним судом встановлено, що Київська міська рада не брала участь у проведенні державної реєстрації права власності на спірне майно за відповідачами, не була учасником договірних правовідносин щодо відчуження спірного майна між відповідачами, а також не наділена повноваженнями щодо проведення перевірочних дій, вона не знала і не могла знати про вибуття спірного майна раніше, ніж про це її повідомив прокурор, тобто 01 жовтня 2019 року, який у свою чергу не міг дізнатися про порушення прав територіальної громади м. Києва раніше 31 травня 2017 року (складення висновку експерта від 31 травня 2017 року № 8-4/724).
93. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_4 щодо пропуску позовної давності.
94. На відсутність підстав вважати, що строк позовної давності пропущений, за подібних обставин, вказував і Верховний Суд у постановах від 12 квітня
2022 року у справі № 761/31873/19, від 07 лютого 2024 року у справі
№ 761/38886/19, від 29 травня 2024 року у справі № 761/9053/21.
95. Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 02 листопада 2021 року у справі
№ 925/1351/19, а також постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16,
від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16, від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16,
від 27 травня 2020 року у справі № 905/294/17, від 03 травня 2022 року у справі № 352/469/18, від 22 лютого 2023 року у справі № 202/8669/19, на які заявник посилається у касаційній скарзі.
96. Інші доводи касаційної скарги загалом аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка, та переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами
статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
97. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
98. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
99. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
100. Оскаржена постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
101. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційним судом ухвалено оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
102. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
103. Колегією суддів не встановлено підстав для закриття касаційного провадження, як просив прокурор у відзиві на касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Панкратова Леся Миколаївна, залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович