29 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13912/23
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду (Владимиренко С.В., Демидова А.М., Ходаківська І.П.)
від 02.04.2025 (повний текст складений 10.04.2025)
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду (Владимиренко С.В., Демидова А.М., Ходаківська І.П.)
від 15.04.2025 (повний текст складений 18.04.2025)
у справі №910/13912/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Теко"
до: 1. ОСОБА_2 ,
2. ОСОБА_1 ,
3.Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Укрзовнішінформ",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожний Олександр Сергійович,
про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності,
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ай-Теко" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - Відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2, Скаржник) і Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Укрзовнішінформ" (далі - Відповідач-3) (разом - Відповідачі), у якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просило:
- визнати договір дарування частки у статутному капіталі Відповідача-3, укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, посвідчений 13 вересня 2022 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задорожним Олександром Сергійовичем та зареєстрований у реєстрі за №463 (далі - Договір), удаваним на підставі вимог статті 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- перевести права та обов'язки покупця частини (частки) у статутному капіталі Відповідача-3 у розмірі 99% статутного капіталу номінальною вартістю 821 700 грн на Позивача;
- визнати недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Відповідача-3 від 13.09.2022, за яким Відповідач-1 безоплатно передав Відповідачу-2, а Відповідач-2 прийняв у власність частку в статутному капіталі Відповідача-3 у розмірі 821 700 грн, що становить 99% статутного капіталу Відповідача-3;
- визначити розмір 100% статутного капіталу Відповідача-3 номінальною вартістю 830 000 грн за Позивачем;
- перерахувати з депозитного рахунку суду кошти у сумі 10 000 грн, внесені Позивачем за платіжною інструкцією від 28.11.2023 №2, на користь Відповідача-2.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що частка у статутному капіталі Відповідача-3 в розмірі 1% номінальною вартістю 8 300 грн належить на праві власності Позивачу. Відповідач-1 та Відповідач-2 уклали Договір, який є удаваним, оскільки за ним фактично здійснено купівлю-продаж частки у статутному капіталі Відповідача-3 в розмірі 99%. Вказане мало на меті уникнення купівлі цієї частки Позивачем у порядку реалізації ним переважного права.
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №910/13912/23 у задоволенні позову відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване таким:
- у пункті 4.2 Договору сторони підтвердили, що він вчиняється за відсутності впливу тяжкої обставини та обставин, які спонукають вчинити цей Договір на вкрай невигідних умовах, Договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину, при укладенні цього Договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які мали б істотне значення та були свідомо приховані. Крім того, статут Відповідача-3 не встановлює заборон чи обмежень на передання учасниками товариства своєї частки у статутному капіталі товариства шляхом дарування, як і не містить спеціальних умов щодо повідомлення інших учасників товариства про здійснення дарування частки;
- вирок Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к не підтверджує наявності у Відповідача-1 мотиву здійснити саме продаж частки у статутному капіталі Відповідача-3, зокрема, вирок не містить відомостей щодо факту та обставин передання Відповідачем-2 грошових коштів Відповідачу-1 за подаровану частку 13 вересня 2022 року. Крім того відомості вироку щодо отримання Відповідачем-1 суми в розмірі 10 000 грн стосуються виключно подій 2018 року;
- ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №761/20498/20 не є належним доказом, який підтверджує заявлені вимоги Позивача, оскільки не стосується предмета спору;
- заява Відповідача-1 від 20.10.2023, посвідчена Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою Валерією Олексіївною, не відповідає частині другій статті 88 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позаяк не містить підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень;
- протокол допиту свідка (Відповідача-1) у кримінальному провадженні від 04.09.2023 №22023000000000889 не відповідає статті 87 ГПК України;
- суд належним чином повідомив Відповідача-1 про розгляд справи, проте він чи його представник не з'являлися в судові засідання, а матеріали справи не містять поданого відзиву, заперечення або визнання Відповідачем-1 позову.
Отже, Позивач не надав належних доказів на підтвердження оплатності оскаржуваного Договору, а також будь-яких інших, зокрема, непрямих доказів спрямованості волі сторін в укладеному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином. Відтак твердження Позивача про удаваність спірного Договору ґрунтується на припущеннях. Переважне право Позивача на придбання частини частки, передбачене частиною п'ятою статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", не порушено, оскільки Відповідач-1 та Відповідач-2 уклали саме договір дарування, а не договір купівлі-продажу частки. Як наслідок, також відсутні підстави для задоволення похідних позовних вимог.
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 апеляційну скаргу Відповідача-3 задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Позивача у дохід Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4 273,50 грн. Стягнуто з Відповідачів на користь Позивача по 6 792,50 грн судового збору з кожного. Стягнуто з Відповідачів на користь Позивача по 8 151,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги з кожного.
6. Суд апеляційної інстанції зазначив:
- доведення удаваності правочину відбувається не шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого і доводиться позивачем), а за допомогою інших непрямих доказів (зняття обдарованим готівки з банківського рахунку, укладення ним договору займу, публікація оголошень про продаж предмета, який потім був подарований, відсутність родинних чи інших зв'язків, відсутність зрозумілого мотиву укладення договору дарування майна тощо). Правочин дарування позбавлений економічного сенсу і може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин (з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15);
- якщо законодавством передбачене переважне право інших осіб на купівлю певного майна, то власник майна, який вчинив правочин дарування, має довести розумні мотиви такого правочину. За відсутності таких мотивів (зокрема, у випадку дарування майна, яке має значну вартість, сторонній особі) правочин може бути визнаний судом удаваним;
- у матеріалах справи наявна копія протоколу допиту свідка від 16.10.2023 у межах кримінального провадження №22023000000000889 від 04.09.2023 за частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України - шахрайство (надана Позивачем). Допит свідка у кримінальному провадженні підлягає оцінці судом сукупно з іншими доказами (з посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №910/114/19 (пункт 64), від 21.03.2024 у справі №922/376/18, від 23.04.2024 у справі №920/1114/21 (пункт 5.21));
- отримання Відповідачем-1 від Відповідача-2 грошової винагороди свідчить, що спірний Договір є удаваним відповідно до статті 235 ЦК України, оскільки вчинений з метою приховання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі;
- вироком Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к Відповідача-1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України, - підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців. Вказаним вироком встановлено обставини незаконного набуття Відповідачем-2 у власність частки у статутному капіталі Відповідача-3. Разом із тим посилання Позивача на вирок з метою обґрунтування удаваності спірного правочину не заслуговують на увагу, оскільки він не містить відомостей щодо отримання Відповідачем-1 від Відповідача-2 грошових коштів за вчинення спірного правочину;
- щодо відхилення копії ухвали Шевченківського районного судді від 15.07.2020 у справі №761/20498/20 про накладення арешту та нотаріальної заяви Відповідача-1 від 12.10.2023, суд погодився з висновками, викладеними у рішенні Господарського суду міста Києва від 19.08.2024.
7. Втім, суд апеляційної інстанції врахував доводи Позивача та визнав докази удаваності правочину більш вірогідними ніж доводи й докази, надані Відповідачем-2 з метою спростування доведеності позовних вимог.
8. З урахуванням викладеного вище, щодо решти позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків:
- Відповідач-1 передав Відповідачу-2 частку за актом приймання-передачі від 13.09.2022. Цим актом оформлюється перехід права власності на частку від дарувальника до обдарованого. Акт приймання-передачі частки є підставою для державної реєстрації змін до відомостей про Відповідача-3 (змін про склад учасників товариства), що міститься в ЄДР ЮО. Отже, вимога позивача про визнання недійсним акта підлягає задоволенню;
- вимога Позивача про переведення прав та обов'язків покупця частини (частки) у статутному капіталі Відповідача-3 у розмірі 99% статутного капіталу номінальною вартістю 821 700 грн на Позивача є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню. За таких обставин із депозитного рахунку суду кошти в сумі 10 000 грн, внесені Позивачем, перераховуються на користь Відповідача-2;
- ураховуючи приписи підпункту "д" пункту 3 частини п'ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", вимога Позивача про визначення статутного капіталу Відповідача-3 у розмірі 100%, номінальною вартістю 830 000 грн за Позивачем є доведеною і такою, що підлягає задоволенню.
9. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 заяву Позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Відповідача-1 та Відповідача-2 на користь Позивача по 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених за розгляд справи №910/13912/23 у Господарському суді міста Києва та Північному апеляційному господарському суді, з кожного.
10. 04 квітня 2025 року Відповідач-2 (Скаржник) подав касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025, у якій просить скасувати її та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024.
11. Підставами касаційного оскарження зазначеної постанови Скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 4 цієї частини з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України:
- щодо пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 76-79 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові у справі №918/548/21; норми статей 3, 717, 718 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.09.2023 у справі №918/548/21 (904/3129/22); норми статті 235 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові в справі №910/5704/21; норми статей 77, 78, 82 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.09.2024 у справі №344/2145/22, від 06.11.2018 у справі №822/551/18, від 24.11.2022 у справі №908/1720/21 (908/2380/21), від 07.03.2023 у справі №914/3593/21;
- щодо пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України - суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме статті 77-80, 88, 89 ГПК України, не дослідив протокол допиту свідка (Відповідача-1) від 18.03.2023 у межах кримінального провадження №12023105100000339 від 10.02.2023.
12. 23 квітня 2025 року Скаржник також подав касаційну скаргу на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025, у якій просить:
- скасувати її та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви Позивача;
- якщо Верховний Суд дійде висновків про відсутність підстав для відмови в скасуванні додаткової постанови, - змінити її мотивувальну та резолютивну частини (з урахуванням викладеного в касаційній скарзі), зменшивши розмір відшкодування понесених стороною відповідача [дослівно] судових витрат на професійну правничу допомогу в Господарському суді міста Києва та Північному апеляційному господарському суді до 20 000 грн.
13. Верховний Суд постановою від 29.09.2025 касаційні скарги ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 у справі №910/13912/23 скасував. Справу №910/13912/23 направив на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
14. Постанова Верховного Суду мотивована таким:
- у цій справі Позивач, стверджуючи, що насправді Відповідач-1 та Скаржник уклали договір купівлі продажу, а не дарування, має довести існування наміру Відповідача-1 передати частку в статутному капіталі на оплатній основі Скаржнику та вартість такої частки. Натомість сторони договору дарування повинні довести справжність своїх намірів щодо безоплатного передання частки;
- таким чином, доведення удаваності правочину відбувається не лише шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого доводиться позивачем), а за допомогою інших непрямих доказів (зняття обдарованим готівки з банківського рахунку, укладення ним договору займу, публікація оголошень про продаж предмету, який потім був подарований, відсутність родинних чи інших зв'язків, відсутність зрозумілого мотиву укладення договору дарування майна тощо) (постанова Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі №6-1026цс16 та постанова Верховного Суду від 17.11.2022 у справі №910/5704/21, на яку посилається Скаржник);
- предметом доказування у справі, що переглядається, є встановлення судом обставин, які можуть свідчити про удаваність правочину, з одного боку, та обставин, які це спростовують (мотивів дарування частки), з іншого боку;
- суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з протоколом допиту свідка (Відповідача-1) від 16.10.2023 у межах кримінального провадження №22023000000000889 від 04.09.2023 за вчинення спірного правочину Відповідач-1 отримав грошову винагороду в розмірі 10 000 грн;
- якщо подані докази відповідають вимогам, що висуваються до їх процесуальної форми згідно з ГПК України, містять інформацію про предмет доказування в господарському провадженні, у суду виникає обов'язок надати їм оцінку з наведенням мотивів відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України). Законодавство не встановлює заборони дослідження матеріалів кримінального провадження в порядку господарського судочинства, якщо на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений. Матеріали кримінального провадження підлягають оцінці сукупно з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статей 76-79, 86 ГПК України;
- суд зазначає, що протокол допиту свідка від 16.10.2023, складений у межах кримінального провадження №22023000000000889 від 04.09.2023 та наданий як доказ у господарській справі, є за змістом (як процесуальне джерело доказів) показаннями свідка (пункт 3 частини другої статті 73, §2 глави 5 розділу І ГПК України);
- зважаючи на норми статей 23, 104 КПК України, протокол допиту, складений на досудовому розслідуванні, за процесуальною формою не відповідає вимогам, що висуваються до показань свідка у господарському судочинстві (пункт 3 частини другої статті 73, §2 глави 5 розділу І ГПК України). Серед іншого, показання свідка за загальним правилом викладаються письмово у заяві свідка, підпис на якій посвідчується нотаріусом, тоді як до протоколу допиту в кримінальному провадженні таких вимог не встановлено;
- отже, доводи Скаржника, згідно з якими суд апеляційної інстанції, приймаючи як доказ протокол допиту свідка від 16.10.2023, порушив норми статей 77, 78, 82, 86 ГПК України, є обґрунтованими та враховуються Верховний Судом. З аналогічних мотивів не можуть братися до уваги інші протоколи допиту, зокрема, протокол допиту Відповідача-1 від 17.03.2023 у межах кримінального провадження №120231051000000339, на який посилається Скаржник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України;
- отже, доказом оплатності Договору, який урахував суд апеляційної інстанції та поклав у основу оскаржуваної постанови, є протокол допиту свідка від 16.10.2023. Втім, з урахуванням системного порівняльного аналізу приписів господарського та кримінального процесуального законодавства, цей доказ не узгоджується з вимогами, що висуваються до показань свідка згідно з ГПК України, тому не міг братися до уваги;
- у цій справі підлягає з'ясуванню, чи доводиться за відсутності протоколу допиту Відповідача-1 від 16.10.2023 удаваність спірного Договору (з огляду на брак економічного сенсу, відсутність дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин між сторонами тощо) іншими матеріалами справи, або ж настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені Договором, не є вірогідним;
- для правильного вирішення справи №910/13912/23 необхідно дослідити, чи наявні інші докази, окрім протоколу допиту Відповідача-1 від 16.10.2023, щодо отримання Відповідачем-1 грошової суми за вчинення спірного Договору; якщо ні, то чи підтверджують інші подані сторонами докази в сукупності удаваність Договору; чи існував зрозумілий мотив укладення Відповідачем-1 та Скаржником саме договору дарування, який передбачає безоплатне відчуження частки та, відповідно, погіршення майнового становища Відповідача-1, без урахування обставин, встановлених на підставі протоколу допиту Відповідача-1 від 16.10.2023.
15. Відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
16. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК).
17. Об'єктом судового захисту відповідно до статті 15 ЦК є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Саме така особа, яка спричинила ці наслідки для позивача щодо його права є стороною у спірному правовідношенні.
18. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 14 ГПК).
19. Сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина перша статті 45 ГПК).
20. Частиною першою статті 47 ГПК визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.
21. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК).
22. Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у пункті 41 постанови від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).
23. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (пункт 27), від 09.02.2021 у справі №635/4741/17 (пункт 33.2).
24. Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).
25. У цій справі основним питанням, яке постало перед судами, було те чи порушили відповідачі 1, 2 переважне право позивача внаслідок укладення оспорюваного договору, адже саме з цих підстав позивач вважає, що договір має бути визнаний недійсним. Також з'ясуванню підлягало питання чи може переважне право позивача бути відновлене за рахунок відповідачів 1, 2 на підставі статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
26. За змістом частини першої статті 20 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, яка продається третій особі.
27. Згідно із частиною п'ятою статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов'язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.
28. Переважне право - це право (правомочність), яке забезпечує першочерговість перед іншими (третіми) особами на вчинення певної юридичної дії. Метою застосування інституту переважного права у корпоративних правовідносинах є збереження складу учасників товариства.
29. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, вироком Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к в межах кримінального провадження №72023000120000072 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України - підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців.
30. Указаний вирок набрав законної сили відповідно до статті 532 Кримінального процесуального кодексу України.
31. Вироком Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к, зокрема, встановлено таке:
- ОСОБА_2 , в порушення статті 42 Конституції України, статей 55-1.56,57.65,88,89 Господарського кодексу України, статей 81,89 ЦК, статті 4 Закону України "Про господарські товариства", статті 14, частини четвертої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у березні 2018 року, точну дату та час в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи у м. Києві, в мережі Інтернет знайшов оголошення щодо роботи керівником суб'єкта господарської діяльності. Далі під час зустрічі з невставленою особою - автором оголошення ОСОБА_2 отримав від неї пропозицію за грошову винагороду у розмірі 10 000 грн. стати керівником та засновником суб'єкта господарювання -ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ" (код ЄДРПОУ 30675830) без мети здійснення підприємницької діяльності та безпосередньої участі у фінансово-господарській та управлінській діяльності підприємства, а також за вимогою цієї особи у визначений час підписати та подати документи щодо державної реєстрації змін відомостей про товариство а саме про визначення іншого керівника та учасника кінцевого бенефіціарного власника;
- ОСОБА_2 наміру здійснювати діяльність як учасник та директор ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ" не мав та розумів, що він вносить неправдиві відомості в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації вищевказаної юридичної особи;
- ОСОБА_2 , виконуючи свою роль у сумісному вчиненні злочину, за вказівкою невстановленої особи, 23.03.2018 прибув до приватного нотаріуса Чуловського В.А., офіс якого розташований за адресою: АДРЕСА_1 , розуміючи протиправний характер своїх дій, а саме: що він не формує статутний капітал товариства, не буде здійснювати керівництво товариством, вести від його імені господарську діяльність та бути його керівником, засвідчив своїм підписом наступні документи:
- договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ" від 23.03.2018, згідно якому ОСОБА_2 придбав частку у статутному капіталі товариства, що становить 99% та складає 821 700 грн., отримав всі права та обов'язки учасника товариства, проте ОСОБА_2 фактично не здійснював придбання частки у статутному капіталі, тобто вніс завідомо неправдиві відомості до зазначеного документа;
- статут ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ", затверджений протоколом загальних зборів учасників від 23.03.2018 № 03/18, до якого внесені завідомо неправдиві відомості щодо предмету діяльності, цілей товариства, прав та обов'язків учасників товариства, юридичного статусу товариства, відповідальності товариства та учасників, статутного капіталу товариства, вкладів та часток учасників, органів управління товариством, а також відомості, що ОСОБА_2 є учасником та керівником товариства;
- на підставі зазначених вище документів, до яких ОСОБА_2 внесено завідомо неправдиві відомості, 03.04.2018 державним реєстратором проведено державну реєстрацію змін в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України щодо ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ", а саме зареєстровано відомості, що керівником і кінцевим бенефіціаром вказаного товариства є ОСОБА_2
- ОСОБА_2 , розуміючи, що він не є кінцевим бенефіціарним власником, учасником та директором ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ", не мав частки у статутному капіталі товариства, не мав наміру здійснювати придбання та відчуження (безоплатну передачу, дарування) частки у статутному капіталі товариства, у приміщенні приватного нотаріуса підписав та подав для державної реєстрації змін ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ" наступні документи, які містять завідомо неправдиві відомості щодо предмету діяльності, цілей товариства, прав та обов'язків учасників товариства, юридичного статусу товариства, відповідальності товариства та учасників, статутного капіталу товариства, вкладів та часток учасників, органів управління товариством, зокрема: протокол загальних зборів учасників ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ" від 13.09.2022 №13/90 у якому ОСОБА_2 поставив свій підпис як учасник товариства, який містить завідомо неправдиві відомості, так як ОСОБА_2 не є учасником товариства; договір від 13.09.2022 про дарування частки в статутному капіталі ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ", відповідно до якого ОСОБА_2 безоплатно передав, а ОСОБА_1 прийняв у власність частку у статутному капіталі ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ" в розмірі 821 700 грн, що становить 99% статутного капіталу товариства, у якому ОСОБА_2 поставив свій підпис, як учасник ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ". Вказаний документ містить завідомо неправдиві відомості, так як ОСОБА_2 не є учасником товариства, не мав частки у статутному капіталі; акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ" від 13.09.2022, відповідно до якого ОСОБА_2 безоплатно передав, а ОСОБА_1 прийняв у власність частку у статутному капіталі ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ" в розмірі 821 700 грн., що становить 99% статутного капіталу товариства, у якому ОСОБА_2 поставив свій підпис. Вказаний документ містить завідомо неправдиві відомості, так як ОСОБА_2 не є учасником товариства, не мав частки у статутному капіталі;
- в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 винним себе в інкримінованому діянні визнав повністю, підтвердив фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення;
32. Отже, вироком суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, були встановлені обставини того, що ОСОБА_2 не є учасником товариства та не мав частки у статутному капіталі ТОВ Фірма "Укрзовнішінформ".
33. Згідно з частиною шостою статті 75 ГПК обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
34. На нашу думку, державна реєстрація права на частку за недобросовісним набувачем не означає виникнення права власності на цей об'єкту у ОСОБА_2 , а отже подальше розпорядження набутою внаслідок вчинення злочину часткою у статутному капіталі та укладення оспорюваного договору є також незаконним, а зазначений договір підпадає під правове регулювання статті 228 ЦК, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
35. Указане висновується з практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (рішення у справах "Paradiso and Campanelli v Italy" (заява № 25358/12), "Sidabras and others v. Lithuania" (заява № 50421/08), "Ioannou v Turkey" (заява № 18364/91), "Schenk v. Switzerland" (заява № 10862/84), "Strцmblad v. Sweden" (заява № 3684/07), а також вітчизняної судової практики (постанови Верховного Суду від 13.06.2019 у справі №204/1134/17(2а/204/91/17), від 30.09.2019 у справі №475/164/17, від 01.10.2019 у справі №804/3646/18, від 19.08.2020 у справі №806/1201/16) відповідно до яких право не виникає внаслідок неправомірних дій (ex iniuria ius non oritur); держава не може відмовитися від виконання свого зобов'язання, посилаючись на підстави, які визнано незаконними; те, що право виникає з факту (ex facto ius oritus), не означає, що право може виникати з несправедливості (ex iniuria ius non oritur).
36. Також, при вирішенні спору у справі №910/13912/23 підлягав врахуванню загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
37. Висновки про зазначений принцип містяться у постанові Верховного Суду від 16.06.2025 у справі №910/11071/23 тому такі висновки мали бути враховані під час вирішення спору у справі №910/13912/23 незалежно від доводів касаційної скарги, згідно з частиною четвертою статті 300 ГПК.
38. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.04.2025 у справі №924/971/23, зокрема, зазначила, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
39. З огляду на викладене вважаємо, що у цій справі були відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки оспорюваний договір є нікчемний відповідно до приписів статті 228 ЦК, тоді як положення статі 20 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не підлягали застосуванню під час вирішення спору, адже вказана норма регулює відносини щодо переведення частки іншого учасника товариства, а не особи, яка внаслідок вчинення злочину шляхом подання завідомо підроблених документів незаконно зареєструвала за собою відповідні права на частку та в подальшому розпоряджалась часткою на користь іншої особи.
40. За вказаних обставини з'ясування дійсної правової природи оспорюваного правочину (чи був такий договором дарування чи купівлі-продажу), врахування правових позицій Верховного Суду щодо вирішення спорів про переведення прав та обов'язків покупця, з'ясування наявності/відсутності дружніх відносин між відповідачами 1, 2, є недоцільним позаяк позивач у будь-якому випадку не може перевести на себе права на частку у статутному капіталі, яку згідно з вироком Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к ОСОБА_2 фактично не придбавав та не набував прав учасника товариства.
41. Звідси, на нашу думку, Верховний Суд мав залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові однак з мотивів, які були наведені вище.
42. Крім того вважаємо, що навіть за висновками, які були наведені у постанові Верховного Суду у цій справі, нормативно обґрунтованим та логічним був висновок про залишення в силі рішення місцевого господарського суду, натомість підстави для направлення справи на новий розгляд були відсутні.
43. Так, згідно з частинами першою-третьою статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
44. Відповідно до статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
45. Згідно зі статтею 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
46. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволення позову, зауважив, що жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин укладення договору продажу корпоративних прав під виглядом дарування позивач не надав. Суд вказав, що надані позивачем вирок Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к щодо ОСОБА_2 , заява свідка ОСОБА_2 та протокол допиту ОСОБА_2 від 16.10.2023 не підтверджують обставин вчинення продажу корпоративних прав у статутному капталі Товариства.
47. Суд апеляційної інстанції надав власну оцінку доказам у справі та як на підставу задоволення позову послався на єдиний, на його думку, належний та допустимий доказ вчинення продажу корпоративних прав - протокол допиту ОСОБА_2 від 16.10.2023 в межах кримінального провадження №22023000000000889 від 04.09.2023. Всі інші надані позивачем докази апеляційний суд вважав неналежними та такими, що не підтверджують заявлених позивачем обставин.
48. У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказував, що протокол допиту ОСОБА_2 від 16.10.2023 не є окремим доказом у господарському процесі, у зв'язку з чим звертав увагу на помилковість висновку апеляційного суду про задоволення позову, які обґрунтовані лише цим доказом. Водночас доводи скарги не містили незгоди з наданою оцінкою інших доказів у справі, поданих позивачем на підтвердження удаваності правочину.
49. Здійснюючи касаційний перегляд у справі №910/13912/23, Верховний Суд погодився із доводами скаржника та у постанові від 29.09.2025, зокрема, зазначив, що з урахуванням системного порівняльного аналізу приписів господарського та кримінального процесуального законодавства, такий доказ як протокол допиту ОСОБА_2 від 16.10.2023 не узгоджується з вимогами, що висуваються до показань свідка відповідно до ГПК, тому цей доказ не міг братися до уваги (пункт 83 постанови).
50. З огляду на викладене вище, оскільки, надавши оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, апеляційний суд зазначив, що такі докази, окрім протоколу допиту ОСОБА_2 від 16.10.2023, не є належними та допустимими в обґрунтування заявленого позову, Верховний Суд дійшовши висновку про те, що єдиний покладений в основу постанови апеляційного суду доказ (протокол допиту ОСОБА_2 від 16.10.2023) не може братися до уваги та підтверджувати таку істотну умову договору як ціна, мав залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення договору купівлі-продажу частки замість договору дарування.
51. Разом з тим, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд саме за скаргою відповідача 2, незважаючи на те, що за наслідком перевірки його доводів було підтверджено ненадання позивачем жодного належного доказу на обґрунтування обставин удаваності правочину. Суд не зазначив які конкретні наявні у справі докази мав би дослідити, однак не дослідив апеляційний суд, натомість вказав у пункті 94 постанови про необхідність суду дослідити чи наявні інші докази, окрім протоколу допиту ОСОБА_2 від 16.10.2023, якими може підтверджуватися отримання останнім грошової суми за вчинення оспорюваного договору.
52. Однак враховуючи, що апеляційний суд надав оцінку усім наявним у справі доказам, такі вказівки Суду фактично зводяться до необхідності сторонам подати нові докази на підтвердження/спростування заявлених у справі вимог. При цьому правильний результат вирішення спору Суд пов'язує саме з оцінкою таких нових доказів, які можливо будуть подані під час нового розгляду справи, а не зі здійсненою судом оцінкою наявних у справі доказів.
53. Такий підхід, на нашу думку, не узгоджується з приписами статей 13, 74 ГПК, адже встановлення відсутності належних та допустимих доказів, наданих позивачем в обґрунтування позову, є підставою для відмови в задоволенні відповідних вимог, а не обставинами, які надають позивачу додаткову можливість збирати нові докази та обґрунтовувати ними свої вимоги під час нового розгляду справи.
Окрему думку складено відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України.
Судді С. Бакуліна
В. Студенець