29 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13912/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Баранець О.М., Губенко Н.М., Кондратова І.Д., Мамалуй О.О., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання Дуб С.І.,
представників учасників справи:
від позивача: Безвершенко О.О.,
від відповідача-1: Головченко І.О.,
від відповідача-2: Грекова Л.В.,
від відповідача-3: не з'явився,
від третьої особи на стороні відповідача-2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду (Владимиренко С.В., Демидова А.М., Ходаківська І.П.)
від 02.04.2025 (повний текст складений 10.04.2025)
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду (Владимиренко С.В., Демидова А.М., Ходаківська І.П.)
від 15.04.2025 (повний текст складений 18.04.2025)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-Теко"
до: 1. ОСОБА_2 ,
2. ОСОБА_1 ,
3.Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Укрзовнішінформ",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожний Олександр Сергійович,
про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності,
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ай-Теко" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - Відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2, Скаржник) і Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Укрзовнішінформ" (далі - Відповідач-3) (разом - Відповідачі), у якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просило:
- визнати договір дарування частки у статутному капіталі Відповідача-3, укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, посвідчений 13 вересня 2022 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задорожним Олександром Сергійовичем та зареєстрований у реєстрі за №463 (далі - Договір), удаваним на підставі вимог статті 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- перевести права та обов'язки покупця частини (частки) у статутному капіталі Відповідача-3 у розмірі 99% статутного капіталу номінальною вартістю 821 700 грн на Позивача;
- визнати недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Відповідача-3 від 13.09.2022, за яким Відповідач-1 безоплатно передав Відповідачу-2, а Відповідач-2 прийняв у власність частку в статутному капіталі Відповідача-3 у розмірі 821 700 грн, що становить 99% статутного капіталу Відповідача-3;
- визначити розмір 100% статутного капіталу Відповідача-3 номінальною вартістю 830 000 грн за Позивачем;
- перерахувати з депозитного рахунку суду кошти у сумі 10 000 грн, внесені Позивачем за платіжною інструкцією від 28.11.2023 №2, на користь Відповідача-2.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що частка у статутному капіталі Відповідача-3 в розмірі 1% номінальною вартістю 8 300 грн належить на праві власності Позивачу. Відповідач-1 та Відповідач-2 уклали Договір, який є удаваним, оскільки за ним фактично здійснено купівлю-продаж частки у статутному капіталі Відповідача-3 в розмірі 99%. Вказане мало на меті уникнення купівлі цієї частки Позивачем у порядку реалізації ним переважного права.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 у справі №910/13912/23 у задоволенні позову відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване таким:
- у пункті 4.2 Договору сторони підтвердили, що він вчиняється за відсутності впливу тяжкої обставини та обставин, які спонукають вчинити цей Договір на вкрай невигідних умовах, Договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину, при укладенні цього Договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які мали б істотне значення та були свідомо приховані. Крім того, статут Відповідача-3 не встановлює заборон чи обмежень на передання учасниками товариства своєї частки у статутному капіталі товариства шляхом дарування, як і не містить спеціальних умов щодо повідомлення інших учасників товариства про здійснення дарування частки;
- вирок Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к не підтверджує наявності у Відповідача-1 мотиву здійснити саме продаж частки у статутному капіталі Відповідача-3, зокрема, вирок не містить відомостей щодо факту та обставин передання Відповідачем-2 грошових коштів Відповідачу-1 за подаровану частку 13 вересня 2022 року. Крім того відомості вироку щодо отримання Відповідачем-1 суми в розмірі 10 000 грн стосуються виключно подій 2018 року;
- ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 15.07.2020 у справі №761/20498/20 не є належним доказом, який підтверджує заявлені вимоги Позивача, оскільки не стосується предмета спору;
- заява Відповідача-1 від 20.10.2023, посвідчена Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою Валерією Олексіївною, не відповідає частині другій статті 88 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позаяк не містить підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень;
- протокол допиту свідка (Відповідача-1) у кримінальному провадженні від 04.09.2023 №22023000000000889 не відповідає статті 87 ГПК України;
- суд належним чином повідомив Відповідача-1 про розгляд справи, проте він чи його представник не з'являлися в судові засідання, а матеріали справи не містять поданого відзиву, заперечення або визнання Відповідачем-1 позову.
Отже, Позивач не надав належних доказів на підтвердження оплатності оскаржуваного Договору, а також будь-яких інших, зокрема, непрямих доказів спрямованості волі сторін в укладеному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином. Відтак твердження Позивача про удаваність спірного Договору ґрунтується на припущеннях. Переважне право Позивача на придбання частини частки, передбачене частиною п'ятою статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", не порушено, оскільки Відповідач-1 та Відповідач-2 уклали саме договір дарування, а не договір купівлі-продажу частки. Як наслідок, також відсутні підстави для задоволення похідних позовних вимог.
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 апеляційну скаргу Відповідача-3 задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з Позивача у дохід Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4 273,50 грн.
Стягнуто з Відповідачів на користь Позивача по 6 792,50 грн судового збору з кожного.
Стягнуто з Відповідачів на користь Позивача по 8 151,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги з кожного.
6. Суд апеляційної інстанції зазначив:
- доведення удаваності правочину відбувається не шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого і доводиться позивачем), а за допомогою інших непрямих доказів (зняття обдарованим готівки з банківського рахунку, укладення ним договору займу, публікація оголошень про продаж предмета, який потім був подарований, відсутність родинних чи інших зв'язків, відсутність зрозумілого мотиву укладення договору дарування майна тощо). Правочин дарування позбавлений економічного сенсу і може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин (з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15);
- якщо законодавством передбачене переважне право інших осіб на купівлю певного майна, то власник майна, який вчинив правочин дарування, має довести розумні мотиви такого правочину. За відсутності таких мотивів (зокрема, у випадку дарування майна, яке має значну вартість, сторонній особі) правочин може бути визнаний судом удаваним;
- у матеріалах справи наявна копія протоколу допиту свідка від 16.10.2023 у межах кримінального провадження №22023000000000889 від 04.09.2023 за частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України - шахрайство (надана Позивачем). Допит свідка у кримінальному провадженні підлягає оцінці судом сукупно з іншими доказами (з посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №910/114/19 (пункт 64), від 21.03.2024 у справі №922/376/18, від 23.04.2024 у справі №920/1114/21 (пункт 5.21));
- отримання Відповідачем-1 від Відповідача-2 грошової винагороди свідчить, що спірний Договір є удаваним відповідно до статті 235 ЦК України, оскільки вчинений з метою приховання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі;
- вироком Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к Відповідача-1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України, - підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців. Вказаним вироком встановлено обставини незаконного набуття Відповідачем-2 у власність частки у статутному капіталі Відповідача-3. Разом із тим посилання Позивача на вирок з метою обґрунтування удаваності спірного правочину не заслуговують на увагу, оскільки він не містить відомостей щодо отримання Відповідачем-1 від Відповідача-2 грошових коштів за вчинення спірного правочину;
- щодо відхилення копії ухвали Шевченківського районного судді від 15.07.2020 у справі №761/20498/20 про накладення арешту та нотаріальної заяви Відповідача-1 від 12.10.2023, суд погодився з висновками, викладеними у рішенні Господарського суду міста Києва від 19.08.2024.
Втім, суд апеляційної інстанції врахував доводи Позивача та визнав докази удаваності правочину більш вірогідними ніж доводи й докази, надані Відповідачем-2 з метою спростування доведеності позовних вимог.
З урахуванням викладеного вище, щодо решти позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків:
- Відповідач-1 передав Відповідачу-2 частку за актом приймання-передачі від 13.09.2022. Цим актом оформлюється перехід права власності на частку від дарувальника до обдарованого. Акт приймання-передачі частки є підставою для державної реєстрації змін до відомостей про Відповідача-3 (змін про склад учасників товариства), що міститься в ЄДР ЮО. Отже, вимога позивача про визнання недійсним акта підлягає задоволенню;
- вимога Позивача про переведення прав та обов'язків покупця частини (частки) у статутному капіталі Відповідача-3 у розмірі 99% статутного капіталу номінальною вартістю 821 700 грн на Позивача є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню. За таких обставин із депозитного рахунку суду кошти в сумі 10 000 грн, внесені Позивачем, перераховуються на користь Відповідача-2;
- ураховуючи приписи підпункту "д" пункту 3 частини п'ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", вимога Позивача про визначення статутного капіталу Відповідача-3 у розмірі 100%, номінальною вартістю 830 000 грн за Позивачем є доведеною і такою, що підлягає задоволенню.
7. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 заяву Позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Відповідача-1 та Відповідача-2 на користь Позивача по 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених за розгляд справи №910/13912/23 у Господарському суді міста Києва та Північному апеляційному господарському суді, з кожного.
Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги, та стислий виклад позиції інших учасників справи
8. 04 квітня 2025 року Відповідач-2 (Скаржник) подав касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025, у якій просить скасувати її та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2024.
9. Підставами касаційного оскарження зазначеної постанови Скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 4 цієї частини з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України:
- щодо пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 76-79 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові у справі №918/548/21; норми статей 3, 717, 718 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.09.2023 у справі №918/548/21 (904/3129/22); норми статті 235 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові в справі №910/5704/21; норми статей 77, 78, 82 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.09.2024 у справі №344/2145/22, від 06.11.2018 у справі №822/551/18, від 24.11.2022 у справі №908/1720/21 (908/2380/21), від 07.03.2023 у справі №914/3593/21;
- щодо пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України - суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме статті 77-80, 88, 89 ГПК України, не дослідив протокол допиту свідка (Відповідача-1) від 18.03.2023 у межах кримінального провадження №12023105100000339 від 10.02.2023.
10. 23 квітня 2025 року Скаржник також подав касаційну скаргу на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025, у якій просить:
- скасувати її та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви Позивача;
- якщо Верховний Суд дійде висновків про відсутність підстав для відмови в скасуванні додаткової постанови, - змінити її мотивувальну та резолютивну частини (з урахуванням викладеного в касаційній скарзі), зменшивши розмір відшкодування понесених стороною відповідача [дослівно] судових витрат на професійну правничу допомогу в Господарському суді міста Києва та Північному апеляційному господарському суді до 20 000 грн.
11. Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на додаткову постанову з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, - за доводами Скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №755/9215/15-ц.
12. 16 липня 2025 року, в межах строку, встановленого Верховним Судом, Позивач із використанням підсистеми "Електронний суд" подав відзив на касаційні скарги, в якому просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін; судові витрати покласти на Скаржника.
13. Позивач повідомив, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв'язку із розглядом справи в суді касаційної інстанції, складає орієнтовно 50 000 грн; остаточний розрахунок судових витрат разом із відповідними документами, що підтверджують зазначені витрати, в тому числі докази щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, будуть надані Позивачем за підсумками фактично понесених судових витрат за результатами судового розгляду справи у порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
14. 17 липня 2025 року, в межах строку, встановленого Верховним Судом, Відповідач-3 із використанням підсистеми "Електронний суд" подав відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
15. 07 серпня 2025 року Скаржник із використанням підсистеми "Електронний суд" подав відповідь на відзиви Позивача та Відповідача-3.
16. Втім, Верховний Суд зауважує, що вказаний процесуальний документ за змістом є додатковими поясненнями, які подані поза межами строку на касаційне оскарження (частина перша статті 298 ГПК України), в межах якого допускається доповнення чи зміна касаційної скарги, та за відсутності дозволу Суду (частина п'ята статті 161, частина десята статті 301 ГПК України. Клопотання про поновлення процесуального строку Скаржник не подав, отже додаткові пояснення підлягають залишенню без розгляду.
17. З аналогічних мотивів залишаються без розгляду додаткові пояснення, подані Скаржником 01 вересня 2025 року із використанням підсистеми "Електронний суд".
18. 22 серпня та 28 серпня 2025 року Позивач із використанням підсистеми "Електронний суд" подав додаткові пояснення у справі.
19. Верховний Суд залишає вказані додаткові пояснення без розгляду як такі, що подані поза межами строку на подання відзиву (частина друга статті 118 ГПК України) та без дозволу Суду щодо їх подання (частина п'ята статті 161 ГПК України).
20. Ухвалою від 03.09.2025 Верховний Суд, розглянувши матеріали справи, враховуючи її обставини та складність, дійшов висновку про збільшення кількісного складу колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду справи №910/13912/23. Визначив колегію суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду справи №910/13912/23 за касаційними скаргами ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 у складі семи суддів. Постановив справу №910/13912/23 передати на автоматизований розподіл для визначення колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі семи суддів.
21. Згідно з протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 04.09.2025 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду для розгляду касаційних скарг у цій справі визначено склад колегії суддів: Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д., Кролевець О.А., Студенець В.І., Губенко Н.М., Баранець О.М.
22. Ухвалою Верховного Суду від 11.09.2025 прийнято справу №910/13912/23 до розгляду колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у збільшеному кількісному складі та призначено її до розгляду на 29.09.2025.
23. 23.09.2025 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Кролевець О.А. призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі №910/13912/23 і за результатами повторного автоматизованого розподілу для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д., Мамалуй О.О., Студенець В.І., Губенко Н.М., Баранець О.М.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
24. Позивач є власником частки у статутному капіталі Відповідача-3 номінальною вартістю 8 300 грн, що становить 1%, яка була набута ним на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі від 23.03.2018, укладеного з нерезидентом України - Компанією "Бі енд Ті ЛАЙНС ЛТД" (B & T LINES LTD).
25. На загальних зборах учасників Відповідача-3 прийнято рішення про вступ до складу учасників товариства Відповідача-1 та Позивача, оформлене протоколом від 23.03.2018 №03/18.
26. Згідно з вказаним протоколом загальних зборів представник нерезидента України - Компанії "БІ енд ТІ ЛАЙНС ЛТД", розмір частки у статутному капіталі якого складає 100%, повідомив про вихід зі складу засновників Відповідача-3 та передання належної Компанії "БІ енд ТІ ЛАЙНС ЛТД" частки у статутному капіталі товариства шляхом її розподілу таким чином:
- розмір частки громадянина України ОСОБА_2 у статутному капіталі товариства становить 821 700 грн, що відповідає 99% статутного капіталу та формується грошовим внеском;
- розмір частки Позивача у статутному капіталі товариства становить 8 300 грн, що відповідає 1% статутного капіталу та формується грошовим внеском.
27. Згідно з витягом із Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР ЮО) станом на 08 січня 2019 року засновниками Відповідача-3 були Відповідач-1 (розмір внеску до статутного фонду - 821 700 грн) та Позивач (розмір внеску до статутного фонду - 8 300 грн); керівник та кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - Відповідач-1.
28. Пунктом 5.1 статуту Відповідача-3, затвердженого протоколом загальних зборів від 23.03.2018 №03/18 (далі - Статут), визначено, що учасник товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі товариства одному або кільком учасникам товариства, або третім особам відповідно до чинного законодавства України.
29. 13 вересня 2022 року Відповідач-1 (дарувальник) та Скаржник (обдарований) уклали Договір, за умовами якого дарувальник, власник частки у статутному капіталі товариства у розмірі 821 700 грн, що становить 99%, безоплатно передає у власність обдарованому свою частку в статутному капіталі товариства, а обдарований приймає у власність зазначену частку.
30. Розділом 2 Договору визначено, що право власності на частку переходить до обдарованого з моменту підписання та нотаріального посвідчення Договору. Перехід права власності на частку оформлюється укладенням та підписанням сторонами акта приймання-передачі частки, який укладається та підписується сторонами одночасно з Договором. Справжність підписів на акті приймання-передачі частки засвідчується нотаріально з обов'язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів. Акт приймання-передачі часток є підставою для державної реєстрації змін до відомостей про Відповідача-3 (змін про склад учасників товариства), що містяться в ЄДР ЮО. Права з частки (право участі в товаристві, статус учасника товариства) набуваються обдарованим з моменту державної реєстрації відповідних змін про склад учасників товариства до відомостей про товариство, що містяться в ЄДР ЮО, у порядку, визначеному діючим законодавством України (пункти 2.1-2.3 Договору).
31. Згідно з підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 Договору дарувальник зобов'язаний передати обдарованому частку за актом приймання-передачі частки.
32. Відповідно до пункту 7.1 Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його нотаріального посвідчення.
33. 13 вересня 2022 року на виконання умов Договору Відповідач-1 безоплатно передав Скаржнику за актом приймання-передачі частку в статутному капіталі Відповідача-3 у розмірі 821 700 грн, що становить 99%. Право власності на частку перейшло до обдарованого з моменту підписання та нотаріального посвідчення Договору. Актом приймання-передачі оформлюється перехід права власності на частку від дарувальника до обдарованого. Акт приймання-передачі частки є підставою для державної реєстрації змін до відомостей про Відповідача-3 (змін про склад учасників товариства), що міститься в ЄДР ЮО.
34. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожний Олександр Сергійович провів відповідні реєстраційні дії: державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, від 14.09.2022 09:50:09, 1000681070029005000, Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, від 14.09.2022 10:54:12, 1000681070032005000, Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, від 04.10.2022 10:09:15, 1000681070033005000, Зміна кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника; виправлення помилок, 04.10.2022 17:24:49: 1000687770034005000. Вказані реєстраційні дії відображені у ЄДР ЮО, копія витягу станом на 17 серпня 2023 року міститься у матеріалах справи.
35. Вироком Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к у межах кримінального провадження №72023000120000072 Відповідача-1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України, - підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб-підприємців.
36. Печерський районний суд міста Києва під час розгляду кримінальної справи №757/37682/2-к встановив, що Відповідач-1, діючи умисно, з корисних мотивів, виконуючи свою роль у спільному вчиненні злочину, за вказівкою невстановленої особи 13 вересня 2022 року прибув до приватного нотаріуса Задорожного О.С., офіс якого розташовується за адресою: місто Київ, вулиця Лютеранська, будинок 3, для підписання документів про державну реєстрацію змін у ЄДР ЮО щодо Відповідача-3, які попередньо були підготовлені невстановленою особою з використанням персональних даних особистих документів.
Відповідач-1, розуміючи, що він не є кінцевим бенефіціарним власником, учасником та директором Відповідача-3, не мав частки у статутному капіталі товариства, не мав наміру здійснювати придбання та відчуження (безоплатну передачу, дарування) частки у статутному капіталі товариства, у приміщенні приватного нотаріуса підписав та подав для державної реєстрації змін Відповідача-3 документи, які містять завідомо неправдиві відомості щодо предмета діяльності, цілей товариства, прав та обов'язків учасників товариства, юридичного статусу товариства, відповідальності товариства та учасників, статутного капіталу товариства, вкладів та часток учасників, органів управління товариством, а саме:
- опис документів, що подаються для проведення державної реєстрації в ЄДР ЮО Відповідача-3 від 13.09.2022, у якому Відповідач-1 поставив свій підпис, що містить завідомо неправдиві відомості, оскільки Відповідач-1 не є керівником товариства;
- заяву про державну реєстрацію юридичної особи Відповідача-3 від 13.09.2022, у якій Відповідач-1 поставив свій підпис як заявник - керівник Відповідача-3, що містить завідомо неправдиві відомості, оскільки Відповідач-1 не є керівником товариства;
- статут Відповідача-3 у новій редакції, затверджений протоколом загальних зборів учасників від 13.09.2022 №13/09, у якому Відповідач-1 поставив свій підпис як учасник товариства. Вказаний статут містить завідомо неправдиві відомості щодо предмета діяльності, цілей товариства, прав та обов'язків учасників товариства, юридичного статусу товариства, відповідальності товариства та учасників, статутного капіталу товариства, вкладів та часток учасників, органів управління товариством, а також відомості, що Відповідач-1 є керівником товариства;
- протокол загальних зборів учасників Відповідача-3 від 13.09.2022 №13/90, у якому Відповідач-1 поставив свій підпис як учасник товариства, що містить завідомо неправдиві відомості, оскільки Відповідач-1 не є учасником товариства;
- заяву про державну реєстрацію юридичної особи Відповідача-3 від 13.09.2022, у якій Відповідач-1 поставив свій підпис як заявник - керівник Відповідача-3, що містить завідомо неправдиві відомості, оскільки Відповідач-1 не є керівником товариства;
- договір від 13.09.2022 про дарування частки в статутному капіталі Відповідача-3, згідно з яким Відповідач-1 безоплатно передав, а Скаржник прийняв у власність частку в статутному капіталі Відповідача-3 у розмірі 821 700 грн, що становить 99% статутного капіталу товариства, у якому Відповідач-1 поставив свій підпис як учасник Відповідача-3. Вказаний документ містить завідомо неправдиві відомості, оскільки Відповідач-1 не є учасником товариства, не мав частки у статутному капіталі;
- акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Відповідача-3 від 13.09.2022, відповідно до якого Відповідач-1 безоплатно передав, а Скаржник прийняв у власність частку в статутному капіталі Відповідача-3 у розмірі 821 700 грн, що становить 99% статутного капіталу товариства, у якому Відповідач-1 поставив свій підпис. Вказаний документ містить завідомо неправдиві відомості, оскільки Відповідач-1 не є учасником товариства, не мав частки у статутному капіталі.
На підставі зазначених документів, до яких Відповідач-1 вніс завідомо неправдиві відомості, 13 вересня 2022 року державний реєстратором провів державну реєстрацію змін у ЄДР ЮО щодо Відповідача-3, а саме виключив відомості, що керівником і кінцевим бенефіціаром вказаного товариства є Відповідач-1.
37. Позивач зазначає, що встановлені Печерським районним судом міста Києва обставини підтверджують фіктивність набуття Скаржником у власність частки у статутному капіталі Відповідача-3 та призначення себе директором.
38. Крім того, Позивач послався на заяву Відповідача-1 від 20.10.2023, посвідчену Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою Валерією Олексіївною, у якій Відповідач-1, окрім обставин, встановлених Печерським районним судом міста Києва під час розгляду кримінального провадження, визнав факт отримання 13 вересня 2022 року від Скаржника винагороди за підписання договору дарування в розмірі 10 000 грн.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
39. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційних скарг, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзивах, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої за наслідками розгляду справи по суті
40. За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
41. Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
42. Отже, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини (постанова Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №910/19473/17).
43. Згідно з частиною першою статті 202 та частиною третьою статті 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом у цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання, чи не укладений цей договір з метою приховати іншу угоду, і якщо так - яку саме.
44. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, який, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
45. Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним "прикривається", є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Інший правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у статті 203 ЦК України (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №927/784/23).
46. Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст. Отже, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
47. Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
48. Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
49. Отже, договір дарування, як і договір купівлі-продажу мають споріднену правову спрямованість - передання відповідного майна у власність іншої особи. Втім, основною ознакою договору дарування є передання майна у власність обдарованого саме на безоплатній основі, натомість відносини купівлі-продажу передбачають передання відповідного майна у власність іншої особи на оплатній основі.
50. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, що виникли на його підставі норм, які регулюють цей правочин (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.08.2022 у справі №607/5148/20).
51. З урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання правочину удаваним є приватно-правовою конструкцією, спрямованою на захист приватних (цивільних) прав та інтересів. Цивільний суд за позовом про визнання правочину удаваним захищає приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, які порушені, невизнані або оспорені відповідачем (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №711/5843/20).
52. Стаття 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" закріплює переважне право учасника на придбання частки у статутному капіталі, яка продається.
53. Переважне право - це право (правомочність), яке забезпечує першочерговість перед іншими (третіми) особами на вчинення певної юридичної дії. Метою застосування інституту переважного права у корпоративних правовідносинах є збереження складу учасників товариства.
54. Згідно з частиною п'ятою статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов'язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.
55. Позов про переведення прав та обов'язків покупця за договором за своєю суттю відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України), та найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також є найпростішим шляхом, який забезпечує для позивача відновлення та реалізацію відповідного переважного права. Положення про способи захисту порушеного переважного права особи відображені також у пункті 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №909/337/19. Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсності відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов'язків покупця частки.
56. Відтак у цій справі Позивач, стверджуючи, що насправді Відповідач-1 та Скаржник уклали договір купівлі продажу, а не дарування, має довести існування наміру Відповідача-1 передати частку в статутному капіталі на оплатній основі Скаржнику та вартість такої частки. Натомість сторони договору дарування повинні довести справжність своїх намірів щодо безоплатного передання частки.
57. Верховний Суд зауважує, що удаваний правочин не може містити ознак того правочину, який сторони намагаються приховати. Сторони удаваного договору дарування, вочевидь, будуть приховувати від інших осіб свою домовленість про відчуження майна за плату, факт отримання такої оплати тощо. Як наслідок, встановити факт усної домовленості про оплату та сам факт оплати, яка зазвичай відбувається у готівковій формі та за відсутності свідків або з використанням інших способів украй складно чи навіть неможливо.
58. Таким чином, доведення удаваності правочину відбувається не лише шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого доводиться позивачем), а за допомогою інших непрямих доказів (зняття обдарованим готівки з банківського рахунку, укладення ним договору займу, публікація оголошень про продаж предмету, який потім був подарований, відсутність родинних чи інших зв'язків, відсутність зрозумілого мотиву укладення договору дарування майна тощо) (постанова Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі №6-1026цс16 та постанова Верховного Суду від 17.11.2022 у справі №910/5704/21, на яку посилається Скаржник).
59. У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 зазначено, що правочин дарування позбавлений економічного сенсу і може бути вчинений лише за наявності дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити такий правочин.
Вказаний висновок зроблений при оцінці судом вірогідності дарування порівняно із вірогідністю купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.11.2022 у справі №910/5704/21, від 03.11.2022 у справі №912/3747/20, від 23.02.2022 у справі №922/2182/21.
60. Предметом доказування у справі, що переглядається, є встановлення судом обставин, які можуть свідчити про удаваність правочину, з одного боку, та обставин, які це спростовують (мотивів дарування частки), з іншого боку.
61. У постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі №6-1026цс16, постановах Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №904/637/22 (904/3129/22) та від 17.11.2022 у справі №910/5704/21 вказано, що суд, розглядаючи питання удаваності правочину, має встановити мотиви передачі в дар майна, зокрема, у випадках коли дарувальник та обдарований не перебувають у родинних відносинах.
62. Якщо законодавством передбачено переважне право інших осіб на купівлю певного майна, то власник майна, який вчинив правочин дарування, повинен довести розумні мотиви такого правочину. За відсутності таких мотивів (зокрема, у випадку дарування майна, яке має значну вартість, сторонній особі) правочин може бути визнаний судом удаваним (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №912/3747/20).
63. Позивач стверджує, що метою укладення спірного Договору є уникнення купівлі частки Позивачем у порядку реалізації ним переважного права; зазначає, що Договір насправді є оплатним, і за відчуження частки Відповідач-1 отримав від Скаржника грошові кошти.
64. Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції врахував, що безоплатна передача Відповідачем-1 частки у статутному капіталі товариства номінальною вартістю 821 700 грн, що становить 99%, на користь Скаржника не має економічного сенсу. Отже, укладення спірного Договору відбулося без будь-якого економічного обґрунтування та власного інтересу, що значно погіршує майнове становище Відповідача-1. Вказане свідчить про непропорційність прав та обов'язків сторін Договору, які не мали дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин, які б могли пояснити доцільність такого правочину.
При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з протоколом допиту свідка (Відповідача-1) від 16.10.2023 у межах кримінального провадження №22023000000000889 від 04.09.2023 за вчинення спірного правочину Відповідач-1 отримав грошову винагороду в розмірі 10 000 грн.
65. Скаржник не погоджується з цим та вважає, що, відхиливши всі інші докази, надані Позивачем, як недопустимі, суд ухвалив оскаржувану постанову лише на підставі одного доказу - зазначеного вище протоколу допиту; зауважує про порушення в цій частині норм процесуального права та неврахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах.
66. На думку Скаржника, до ухвалення вироку в кримінальному провадженні протокол допиту досудового розслідування не може вважатися належним і допустим доказом ані в цивільному, ані в господарському судочинстві (з посиланням на висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 06.11.2018 у справі №822/551/18 та аналогічні висновки Верховного Суду в постановах від 24.11.2022 у справі №908/1720/21, від 07.03.2023 у справі №914/3593/21).
67. Скаржник також наголошує, що, приймаючи як єдиний доказ протокол допиту свідка, суд апеляційної інстанції порушив норми статей 77, 78, 82, 86 ГПК України та не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18.09.2024 у справі №344/2145/22, щодо застосування статей 78, 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України):
"Згідно з частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України [далі - КПК України].
У частині першій статті 23 КПК України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Частина друга цієї ж статті КПК України визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.
Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатися належним та допустим доказом в цивільному судочинстві".
Схожого висновку щодо належності доказів в адміністративному судочинстві дійшов Верховний Суд у постанові від 06.11.2018 у справі №822/551/18.
68. У цьому контексті Верховний Суд звертає увагу на таке.
69. Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
70. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, що мають значення для справи.
71. У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
72. За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
73. У постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у cправі №924/1334/23 наголошується, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборони щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18).
74. Дійсно, господарський суд не уповноважений встановлювати обставини (факти), що підлягають встановленню виключно у порядку кримінального судочинства (наявність у діянні складу кримінального правопорушення, винуватість особи у його вчиненні тощо), проте зобов'язаний дослідити подані йому докази та встановити на їх підставі наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників господарської справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення господарської справи.
Якщо подані докази відповідають вимогам, що висуваються до їх процесуальної форми згідно з ГПК України, містять інформацію про предмет доказування в господарському провадженні, у суду виникає обов'язок надати їм оцінку з наведенням мотивів відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України). Законодавство не встановлює заборони дослідження матеріалів кримінального провадження в порядку господарського судочинства, якщо на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений. Матеріали кримінального провадження підлягають оцінці сукупно з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статей 76-79, 86 ГПК України.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №910/114/19 та надалі знайшов відображення у низці інших постанов (від 05.03.2024 у справі №910/3374/23, від 19.07.2024 у справі №917/549/23, від 24.07.2024 у справі №917/550/23, від 06.08.2024 у справі №917/892/23).
75. Суд зазначає, що протокол допиту свідка від 16.10.2023, складений у межах кримінального провадження №22023000000000889 від 04.09.2023 та наданий як доказ у господарській справі, є за змістом (як процесуальне джерело доказів) показаннями свідка (пункт 3 частини другої статті 73, §2 глави 5 розділу І ГПК України).
76. Згідно зі статтею 66 ГПК України свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.
77. Відповідно до статті 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка
У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.
Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.
Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
78. Разом із тим вимоги до протоколу, складеного в кримінальному провадженні, унормовані статтею 104 КПК України.
79. Так, згідно з цією статтею у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.
У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі.
Якщо за допомогою технічних засобів фіксується допит, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому. У такому разі у протоколі зазначається, що показання зафіксовані на носії інформації, який додається до нього.
Запис, здійснений за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів під час проведення слідчим, прокурором обшуку, є невід'ємним додатком до протоколу. Дії та обставини проведення обшуку, не зафіксовані у записі, не можуть бути внесені до протоколу обшуку та використані як доказ у кримінальному провадженні.
Протокол складається з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
місце, час проведення та назву процесуальної дії;
особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім'я, по батькові, посада);
всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання);
інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання;
2) описової частини, яка повинна містити відомості про:
послідовність дій;
отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи;
3) заключної частини, яка повинна містити відомості про:
вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації;
виготовлені дублікати документів, а також копії інформації, у тому числі комп'ютерних даних, та спосіб їх ідентифікації;
спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу;
зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.
Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із текстом протоколу.
Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.
Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності - понятих.
80. Крім того, за змістом статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
81. Таким чином, до показань свідка у господарському та кримінальному судочинстві висуваються різні вимоги, зокрема, до їх процесуальної форми.
82. Зважаючи на норми статей 23, 104 КПК України, протокол допиту, складений на досудовому розслідуванні, за процесуальною формою не відповідає вимогам, що висуваються до показань свідка у господарському судочинстві (пункт 3 частини другої статті 73, §2 глави 5 розділу І ГПК України).
83. Серед іншого, показання свідка за загальним правилом викладаються письмово у заяві свідка, підпис на якій посвідчується нотаріусом, тоді як до протоколу допиту в кримінальному провадженні таких вимог не встановлено.
84. Отже, доводи Скаржника, згідно з якими суд апеляційної інстанції, приймаючи як доказ протокол допиту свідка від 16.10.2023, порушив норми статей 77, 78, 82, 86 ГПК України, є обґрунтованими та враховуються Верховний Судом.
85. З аналогічних мотивів не можуть братися до уваги інші протоколи допиту, зокрема, протокол допиту Відповідача-1 від 17.03.2023 у межах кримінального провадження №120231051000000339, на який посилається Скаржник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.
86. Щодо вироку Печерського районного суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №757/37682/23-к, суди обох інстанцій встановили, що не він містить відомостей про отримання Відповідачем-1 від Скаржника грошових коштів за вчинення спірного правочину. Копія ухвали Шевченківського районного судді від 15.07.2020 у справі №761/20498/20 про накладення арешту та нотаріальна заява Відповідача-1 від 12.10.2023 також були відхилені судами як докази з наведенням відповідних мотивів.
87. Отже, доказом оплатності Договору, який урахував суд апеляційної інстанції та поклав у основу оскаржуваної постанови, є протокол допиту свідка від 16.10.2023. Втім, з урахуванням системного порівняльного аналізу приписів господарського та кримінального процесуального законодавства, цей доказ не узгоджується з вимогами, що висуваються до показань свідка згідно з ГПК України, тому не міг братися до уваги.
88. Разом із тим Суд відхиляє посилання Скаржника на постанову Верховного Суду від 24.11.2022 у справі №908/1720/21 (908/2380/21), оскільки наведений текстовий фрагмент не є висновком щодо застосування норм права, а відображає виклад Верховим Судом висновків, яких дійшли суди попередніх інстанцій за наслідками розгляду справи.
89. Підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якої частини постанови Верховного Суду, яка може й не містити відповідного висновку.
90. Щодо постанови Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №914/3593/21, у ній загалом відсутні будь-які висновки щодо оцінки протоколу допиту свідка, складеного в межах кримінального провадження, оцінки вироку суду, ухваленого в кримінальній справі. Отже, посилання Скаржника є нерелевантним.
91. Попри це, за наслідками розгляду касаційної скарги підтвердилися доводи щодо порушення норм процесуального права при наданні оцінки протоколу допиту свідка (Відповідача-1) від 16.10.2023 у кримінальному провадженні №22023000000000889 від 04.09.2023. Зважаючи на викладене в пунктах 69-80 цієї постанови, вказане дає підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
92. У цій справі підлягає з'ясуванню, чи доводиться за відсутності протоколу допиту Відповідача-1 від 16.10.2023 удаваність спірного Договору (з огляду на брак економічного сенсу, відсутність дружніх, родинних чи будь-яких інших відносин між сторонами тощо) іншими матеріалами справи, або ж настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені Договором, не є вірогідним.
93. У цьому контексті Суд звертається до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 904/637/22 (904/3129/22), про які також зазначає Скаржник, - суди, розглядаючи питання удаваності договорів дарування, мають встановити мотив передання в дар майна, зокрема, у випадках, коли дарувальник та обдаровуваний не перебувають у родинних відносинах.
94. Отже, для правильного вирішення справи №910/13912/23 необхідно дослідити, чи наявні інші докази, окрім протоколу допиту Відповідача-1 від 16.10.2023, щодо отримання Відповідачем-1 грошової суми за вчинення спірного Договору; якщо ні, то чи підтверджують інші подані сторонами докази в сукупності удаваність Договору; чи існував зрозумілий мотив укладення Відповідачем-1 та Скаржником саме договору дарування, який передбачає безоплатне відчуження частки та, відповідно, погіршення майнового становища Відповідача-1, без урахування обставин, встановлених на підставі протоколу допиту Відповідача-1 від 16.10.2023.
95. Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив наявності або відсутності всіх фактичних обставин, які мають істотне значення для справи.
96. За змістом частини другої статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
97. Водночас такими повноваженнями наділений Північний апеляційний господарський суд, який ухвалив оскаржувану постанову.
98. Скаржник цитує окремий текстовий фрагмент постанови Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №918/548/21, згідно з яким безоплатний перехід від одного відповідача до іншого, які перебувають у дружніх відносинах, частки в статутному капіталі товариства у розмірі 90% (дарування), не суперечить принципам добросовісності, справедливості, не створює істотного економічного дисбалансу та не погіршує становище позивача, частка якого з цим переходом не змінилася і становить 10%.
99. Разом із тим Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо їх застосування, викладеного у постанові Верховного Суду саме у подібних правовідносинах.
100. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що подібність правовідносин необхідно визначати відповідно до їх елементів. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст (взаємні права й обов'язки суб'єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
101. У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
102. У справі №918/548/21 Верховний Суд формував висновки, виходячи з факту дружніх сторін договору, тоді як у справі, що переглядається (№910/13912/23), встановлено, що Відповідач-1 та Скаржник не мали дружніх, родинних чи будь-які інших відносин, які б могли пояснити доцільність Договору.
103. Інші доводи касаційної скарги про невідповідність висновків судів обставинам справи переважно зводяться до потреби переоцінки доказів (довідки Громадської організації "ВІВАКОТ", відповіді військової частини тощо) з викладенням у касаційній скарзі суб'єктивної позиції Скаржника щодо певних фактичних обставин. Водночас суд касаційної інстанції не вправі надавати повторну оцінку доказам, замінювати надану оцінку власною.
Щодо оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції
104. За змістом частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частина п'ята статті 244 ГПК України).
105. Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №904/8884/21).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №925/81/21, від 09.02.2022 у справі №910/17345/20, від 15.02.2023 у cправі №911/956/17 (361/6664/20), від 07.03.2023 у cправі №922/3289/21.
106. Відтак, оскільки Суд дійшов висновку про скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025, скасуванню також підлягає додаткова постанова цього суду від 15.04.2025.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
107. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
108. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).
109. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясовувати та встановлювати фактичні обставини перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, а тому постанова суду апеляційної інстанції та, відповідно, додаткова постанова підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
110. Під час нового розгляду справи слід взяти до уваги викладене у цій постанові, надати оцінку визначальним аргументам учасників справи, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення фактичних обставин, прав та обов'язків сторін. Залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства суд має вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення.
Судові витрати
111. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 у справі №910/13912/23 скасувати.
3. Справу №910/13912/23 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді С. Бакуліна
(з окремою думкою)
О. Баранець
Н. Губенко
І. Кондратова
О. Мамалуй
В. Студенець
(з окремою думкою)