06 жовтня 2025 року Справа № 926/3410/24
За позовом Фізичної особи-підприємця Камінського Володимира Михайловича
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості в сумі 205366,80 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Григораш М.І.
Представники:
від позивача/стягувача - не з'явився
від відповідача/боржника - не з'явився
Фізична особа-підприємець Камінський Володимир Михайлович звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Голяка Анастасія Олександровича про стягнення заборгованості в сумі 205366,80 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 грудня 2024 року, справу №926/3410/24 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 26 березня 2025 року у справі №926/3410/24 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Камінського Володимира Михайловича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 205366,80 грн - задоволено частково. Стягнуто з Голяка Анастасія Олександровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Камінського Володимира Михайловича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) попередню оплату в розмірі 120000,00 грн, пеню у сумі 29917,81 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1799,01 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою Загального апеляційного господарського суду від 25 серпня 2025 року у справі №926/3410/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 12.04.2025 (вх. №01-05/1128/25 від 14.04.2025) залишено без задоволення. Постановлено рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.03.2025 у справі №926/3410/24 залишити без змін.
03 вересня 2025 року ОСОБА_1 направив на офіційну електронну адресу суду заяву про розстрочку виконання судового рішення (вх. №2950).
Заява обґрунтована складним фінансовим становищем, відсутністю стабільних доходів та необхідністю забезпечення мінімальними потребами сім'ї, а тому заявник просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 26 березня 2025 року у справі №926/3410/24 та встановити графік погашення заборгованості щомісячно по 10000,00 грн починаючи з вересня 2025 року.
До поданої заяви долучено виписку по картці АТ «A-Банк» та довідки про рух коштів ТОВ «НоваПей» (Nova Pay) і АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (Monobank).
Ухвалою суду від 04 вересня 2025 року відкладено вирішення питання про прийняття заяви Голяка Анастасія Олександровича про розстрочку виконання судового рішення (вх.№2950 від 03 вересня 2025 року) до повернення матеріалів справи №926/3410/24 до Господарського суду Чернівецької області.
05 вересня 2025 року представник Фізичної особи-підприємця Камінського Володимира Михайловича через підсистему “Електронний Суд» направив до суду заяву про видачу судового наказу (вх. №3577).
Ухвалою суду від 05 вересня 2025 року відкладено вирішення питання про прийняття заяви Фізичної особи-підприємця Камінського Володимира Михайловича про видачу судового наказу (вх. №3577 від 05 вересня 2025 року) до повернення матеріалів справи №926/3410/24 до Господарського суду Чернівецької області.
15 вересня 2025 року до Господарського суду Чернівецької області повернулись матеріали справи №926/3410/24.
Ухвалою суду від 16 вересня 2025 року постановлено: прийняти до розгляду заяву Голяка Анастасія Олександровича про розстрочку виконання судового рішення №926/3410/24 (вх. №2950 від 03 вересня 2025 року); призначити розгляд заяви Голяка Анастасія Олександровича про розстрочку виконання судового рішення №926/3410/24 у судовому засіданні на 29 вересня 2025 року; запропонувати Фізичній особі-підприємцю Камінському Володимиру Михайловичу надати суду письмові пояснення щодо поданої відповідачем заяви про розстрочення виконання рішення суду.
18 вересня 2025 року представник Фізичної особи-підприємця Камінського Володимира Михайловича через підсистему “Електронний суд» подав до суду заяву (вх. №3124) про участь у судовому засіданні, призначеному на 29 вересня 2025 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка задоволена судом ухвалою від 22 вересня 2025 року.
Однак, судове засідання 29 вересня 2025 року не відбулося у зв'язку із технічною несправністю системи vkz.court.gov.ua по всій території України, що підтверджується актом Господарського суду Чернівецької області про неможливість проведення судового засідання від 29 вересня 2025 року, який долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 29 вересня 2025 року призначено розгляд заяви Голяка Анастасія Олександровича про розстрочку виконання судового рішення № 926/3410/24 на 06 жовтня 2025 року.
01 жовтня 2025 року представник Фізичної особи-підприємця Камінського Володимира Михайловича через підсистему “Електронний суд» подав до суду заяву (вх. №3294) про участь у судовому засіданні, призначеному на 06 жовтня 2025 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка задоволена судом ухвалою від 02 жовтня 2025 року.
Представники сторін по справі у судове засідання 06 жовтня 2025 року не з'явилися, явку належного представника не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки боржника/відповідача суду не відомі.
Розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду, дослідивши надані відповідачем/боржником документи, суд встановив наступне.
Приписами статті 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України суд який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до частини 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Водночас Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази щодо наявності таких обставин в порядку вимог Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах (близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 910/8153/17).
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки (розстрочки) виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування. Тобто особа, яка подала заяву про відстрочку (розстрочку) виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення у даній справі або роблять таке виконання неможливим (такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 914/1663/23).
Визначення розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду належить до дискреційних повноважень суду. Дискреційне повноваження суду може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі №1840/2970/18).
Оскільки виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012.
Право людини на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ). За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).
ЄСПЛ у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Також, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, присудженого до виконання. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки або розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Ураховуючи викладене, з одного боку, недостатнім є лише факт відсутності у боржника коштів, суди обов'язково повинні враховувати інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення, з іншого, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції остаточні судові рішення не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" та у справі "Ясюнієне проти Литви").
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 липня 2018 року у справі № 905/915/17.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року).
Так, у силу приписів статей 11, 73, 74 Господарського процесуального кодексу України саме на заявника покладено обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як інша сторона, у разі наявності заперечень, має навести докази на їх (підстав) спростування. Таким чином, наявність/відсутність обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим є предметом доказування для відповідача, спростовування для позивача та встановлення й належної оцінки - для суду.
Підсумовуючи вище викладені норми законодавства, розстрочення виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Стаття 42 Господарського кодексу України (у редакції, що діяла на момент викинених правовідносин) визначала підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємство тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
На момент виникнення спірних правовідносин Голяк Анастасій Олександрович здійснював підприємницьку діяльність, повинен був бути обізнаний про наслідки невиконання взятих на себе зобов'язань і розраховувати ймовірні ризики здійсненої господарської діяльності.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України (у редакції, що діяла на момент викинених правовідносин) передбачала, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Належних, достатніх і допустимих доказів в підтвердження скрутного матеріального становища, без робітництва, наявності інших невиконаних боргових зобов'язань, відсутності коштів на усіх відкритих банківських рахунках станом на момент розгляду заяви, відсутності нерухомого та іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення для погашення боргу суду не надано.
Виписки про рух коштів на відкритих рахунках і загальне посилання на складне фінансове становище з необхідністю забезпечення мінімальних потреб сім'ї не є винятковим фактором неможливості виконати судове рішення.
Спір виник з вини відповідача у зв'язку із тим, що останній отримавши кошти у вигляді передплати від позивача не поставив замовлений товар і не повернув кошти. Таким чином, відповідач утримував кошти позивача понад 2 роки, а саме з 07 січня 2023 року (дата поставки товару повинна була бути здійснена не пізніше 06 січня 2023 року).
Разом із цим, до заяви не надано доказів, які б свідчили про майбутнє покращення скрутного матеріального становища боржника, а отже і про наявність реальної можливості виконання рішення суду.
Також, у матеріалах справи відсутні докази здійснення боржником будь яких дій щодо самостійного виконання рішення суду у справі до цього часу. Водночас, відповідач скористався своїм процесуальним правом на оскарження рішення, що у свою чергу відтермінувало набрання законної сили рішення Господарського суду Чернівецької області від 26 березня 2025 року.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 26 березня 2025 року позовну заяву було задоволено частково. Зберігаючи і дотримуючись основних принципів господарського судочинства, судом було задоволено до стягнення попередньої оплати в розмірі 120000,00 грн та пені у сумі 29917,81 грн, попри заявленої позовної вимоги у розмірі 205366,80 грн.
При цьому, розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Рішення Господарського суду Чернівецької області ухвалене 26 березня 2025 року, а тому максимальний строк на його розстрочення можливе лише до 26 березня 2026 року.
Натомість відповідач просить суд розстрочити виконання рішення з вересня 2025 року по 10000,00 грн щомісячно до повного погашення присудженої суми у розмірі 149917,81 грн.
Тобто, заявник просить суд розстрочити виконання рішення майже на 1 рік та 5 місяців, що не передбачено нормами
З огляду на викладене та враховуючи те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, суд зазначає, що з урахуванням положень процесуального законодавства, інтересів позивача та ступеня вини відповідача у виникненні спору розстрочення виконання рішення суду на 1 рік і 5 місяців суперечитиме завданням господарського судочинства, якими, зокрема, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, суд, оцінивши надані боржником докази та доводи, дійшов висновку про відсутність обставин особливого/виключного характеру, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення, у зв'язку з чим підстав для розстрочення виконання рішення суду не знаходить.
Керуючись статтями 232, 234, 235, 255, 256, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволені заяви Голяка Анастасія Олександровича про розстрочку виконання судового рішення (вх.№2950 від 03 вересня 2025 року) - відмовити.
Повний текст ухвали складено та підписано 13 жовтня 2025 року
Ухвала господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 235 ГПК України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, визначеними ст.ст. 254-259 ГПК України.
Інформацію по справі можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Суддя Олександр ТИНОК