18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
22 вересня 2025 року Справа № 925/709/25
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Ібрагімова Є.Р.,
за участі представників сторін:
від позивача - Драчевська Л.М. - представник за довіреністю,
від відповідача - представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом приватного акціонерного товариства «Уманьгаз»,
м. Умань, Черкаської області
до Уманського комунального підприємства
«Уманьтеплокомуненерго», м. Умань, Черкаської області
про стягнення 23 963 771 грн. 06 коп.
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось приватне акціонерне товариство «Уманьгаз» до Уманського комунального підприємства «Уманьтеплокомуненерго» про стягнення з відповідача 23 963 771 грн. 06 коп. боргу за період з вересня 2024 року по травень 2025 року, а саме: 20 587 880 грн. 78 коп. - суми основного боргу, 1 034 359 грн. 12 коп. - інфляційних втрат, 2 126 732 грн. 07 коп. - неустойки та 214 799 грн. 09 коп. - 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов типового договору розподілу природного газу №334/22/ТКЕ/У від 01 серпня 2022 року.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 00 хв. 22 липня 2025 року.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 22 липня 2025 року, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 11 год. 00 хв. 11 вересня 2025 року.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 11 вересня 2025 року суд відклав розгляд справи по суті на 10 год. 30 хв. 22 вересня 2025 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що на підставі умов укладеного між сторонами договору, відповідачу було нараховано плату за послуги з розподілу природного газу у сумі 20 587 880 грн. 78 коп., виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу відповідачем за період з вересня 2024 року по травень 2025 року.
Відповідач порушив умови договору в частині повного та своєчасного розрахунку з позивачем за надані послуги, що і стало підставою для звернення до суду.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
В письмовій заяві від 18 вересня 2025 року відповідач позов в частині вимог про стягнення основного боргу визнав.
Водночас, відповідач просив суд розгляд справи здійснювати за відсутності представника відповідача, а також відмовити у позові в частині вимог про стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.
В разі задоволення позову, відповідач просив суд зменшити штрафні санкції до максимально можливого розміру.
У відзиві на позов відповідач стверджував, що виникнення заборгованості перед позивачем викликано ненаданням відповідачу субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася для споживачів (населення та бюджетних установ), встановлення економічно необґрунтованих тарифів нижче собівартості; заборона на підняття тарифів на теплопостачання, яке могло б покращити фінансову ситуацію підприємства по розрахунку з кредиторами.
У відзиві на позов відповідач також просив зменшити штрафні санкції, а в разі задоволення позовних вимог, зменшити пеню до 80%.
У відповіді на відзив, позивач вказував, що доводи відповідача є безпідставними.
Позивач не бере участі у жодній процедурі врегулювання заборгованості відповідача та не отримує з приводу цього жодних документів.
Станом на дату подання позову Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не передбачено компенсації різниці в тарифах операторам ГРМ, на яку посилається у відзиві відповідач, тому посилання на неможливість здійснення своїх зобов'язань через невиконання надходжень з бюджету у вигляді компенсації, не ґрунтується на вимогах закону.
Також позивач зазначав, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій є необґрунтованим, невмотивованим, та таким, що не підлягає до задоволення.
В судовому засіданні, яке відбулося 22 вересня 2025 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/709/25.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 19 червня 2017 року№808 (в редакції зі змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 11 червня 2019 року №1024), приватному акціонерному товариству «Уманьгаз» (далі - ПрАТ «Уманьгаз») видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території міста Умань, Уманського району, Черкаської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації ПрАТ «Уманьгаз».
ПрАТ «Уманьгаз» у відповідності до пункту 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» є оператором газорозподільної системи суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників).
Між приватним акціонерним товариством «Уманьгаз» (Оператор ГРМ) та Уманським комунальним підприємством «Уманьтеплокомуненерго» (споживач), об'єкти якого в установленому порядку підключені до газорозподільної системи Оператора ГРМ (даті - об'єкт) було укладено типовий договір розподілу природного газу (далі - Договір), що затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) 30 вересня 2015 року №2498 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1384-15#nl4).
Кодексом газорозподільних системи (далі - Кодекс ГРМ), що затверджений постановою НКРЕКП 30 вересня 2015 року за №2494 передбачено, що взаємовідносини між позивачем, відповідачем та постачальником при забезпеченні послуг розподілу природного газу відображаються через інформаційну платформу Оператора ГРМ,
Як суб'єкту ринку природного газу відповідачу було присвоєно персональний ЕІС код 56ХО000022AIR00Q.
ЕІС код - персональний код ідентифікації діючого споживача як суб'єкта ринку природного газу або його точки комерційного обліку (за наявності) присвоєний Оператором газорозподільної системи в установленому порядку.
На день подання позовної заяви Оператор ГРМ підтверджує, відображаючи інформацію на інформаційній платформі у формі звіту в розділі «Основні дані про Споживачів по точкам виходу», що Споживач з ЕІС кодом 56ХО000022AIR00Q це діючий учасник ринку природного газу та на законних підставах приєднаний до газорозподільних систем України.
У відповідності до пункту 2 глави 1 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494 (надалі - Кодекс ГРМ) доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2498 (далі - типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом.
За положеннями пункту 3 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ, договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу, що розміщений на офіційному веб-сайті НКРЕКП - Регулятора та Оператора ГРМ (https://umangaz.com.ua/?page_id=916) та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У пункті 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ зазначено, що фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема, повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Між позивачем та відповідачем було укладено типовий договір розподілу природного газу, шляхом підтвердженого споживання природного газу, а саме:
згідно актів приймання - передачі природного газу позивачем безперебійно подано, а відповідачем прийнято:
у вересні 2024 року 1 020 437,83 м. куб. природного газу згідно акту №0000-04984 від 30 вересня 2024 року;
у жовтні 2024 року 1 020 437,83 м. куб. природного газу згідно акту №0000-05865 від 31 жовтня 2024 року;
у листопаді 2024 року 1 020 437,83 м. куб. природного газу згідно акту №0000-06690 від 30 листопада 2024 року;
у грудні 2024 року 1 020 437,83 м. куб. природного газу згідно акту №0000-07848 від 31 грудня 2024 року;
у січні 2025 року 943 297,67 м. куб. природного газу згідно акту №0000-000001 від 31 січня 2025 року;
у лютому 2025 року 943 297,67 м. куб. природного газу згідно акту №0000-000502 від 28 лютого 2025 року;
у березні 2025 року 943 297,67 м. куб. природного газу згідно акту №0000-000988 від 31 березня 2025 року;
у квітні 2025 року 943 297,67 м. куб. природного газу згідно акту №0000-001566 від 30 квітня 2025 року;
у травні 2025 року 943 297,67 м. куб. природного газу згідно акту №0000-002104 від 31 травня 2025 року.
Умовами типового договору розподілу природного газу №334/22/ТКЕ/У від 01 серпня 2022 року сторони передбачили.
В пункті 12.1., 12.2. договору вказано, що договір укладається на невизначений строк. Якщо в установленому порядку Регулятором будуть внесені зміни до редакції типового договору розподілу природного газу, Оператор ГРМ зобов'язується розмістити повідомлення про такі зміни на сайті та в офіційних друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, не менше ніж за десять днів до набрання змінами чинності, крім випадків, для яких цим договором встановлений інший термін та/або порядок повідомлення про внесення змін.
Відповідно до п. 12.3. договору, цей договір може бути розірваний за згодою сторін або за ініціативою споживача у порядку, визначеному законодавством України.
На момент розгляду справи в суді доказів, що підтверджують розірвання договору сторонами не надано.
У п. 1.1. типового договору вказано, що цей договір розподілу природного газу є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.
Відповідно до п. 1.2. договору його умови однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494 від 30 вересня 2015 року (далі - Кодекс ГРМ).
Відповідно до пункту 2.1 договору Оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природною газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та в порядку, що визначені договором.
Згідно з п. 1.4. договору послуга з розподілу природного газу - послуга Оператора ГРМ, яка надається споживачу та включає в себе забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи і розподіл (переміщення) належного споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача.
Відповідно до п. 2.3. договору при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газорозподільних систем. Оператор ГРМ зобов'язується вносити зміни та оновлювати інформацію, що розміщена на його сайті, зокрема, чинну редакцію тексту цього договору та Кодексу газорозподільних систем.
Визначення об'єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем та договором. Для визначення об'єму розподілу та споживання природного газу беруться дані комерційного вузла обліку оператора ГРМ. У разі відсутності комерційного вузла обліку в оператора ГРМ беруться дані комерційного вузла обліку споживача (п. 5.2 договору).
У п. 5.1., 5.4. договору сторони погодили, що облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається Оператором ГРМ та споживається на межі балансової належності об'єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем. Порядок визначення об'єму розподіленого споживачу і спожитого ним природного газу та надання звітності щодо спожитих об'ємів газу за розрахунковий період визначається відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем та з урахуванням вимог цього договору.
Постановою НКРЕКП №2080 від 07 жовтня 2019 року внесено зміни до Кодексу ГРМ (та до договору відповідно), згідно з якими з 01 січня 2020 року запроваджено новий порядок розрахунків за послуги з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів природного газу та здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується відповідно до вимог Кодексу ГРМ виходячи із об'ємів споживання об'єктів споживачів за попередній рік.
Згідно з п. 6.1., 6.2. договору оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, що є обов'язковим для сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення, та сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Відповідно до постанови НКРЕКП №2770 від 22 грудня 2021 року «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для ПрАТ «Уманьгаз» приватному акціонерному товариству «Уманьгаз» встановлено тариф на послуги розподілу природного газу - у розмірі 1,95 грн. за 1 м. куб. на місяць (без урахування ПДВ).
Згідно з актом прийому-передачі від 02 жовтня 2023 за газовий рік з 01 жовтня 2022 року до 30 вересня 2023 року відповідачем було спожито 12 245 254 м. куб. газу. Річна замовлена потужність на 2024 рік складає 12 245 254 м. куб. газу відповідно до додатку до цього акту. Місячна замовлена потужність складається як 1/12 річної замовленої потужності споживача та дорівнює 1 020 437,83 м3.
Згідно з актом прийому-передачі від 01 жовтня 2024 року за газовий рік з 01 жовтня 2023 року до 30 вересня 2024 року відповідачем було спожито 11 318 944 м. куб. газу. Річна замовлена потужність на 2025 рік складає 12 245 254 м. куб. газу відповідно до додатку до цього акту. Місячна замовлена потужність складається як 1/12 річної замовленої потужності споживача та дорівнює 943 271 ,5 м. куб.
Надання відповідачу послуг з розподілу природного газу підтверджується також актами про фактичне споживання природного газу, які підписані представниками споживача та служби обліку природного газу та скріплені печатками підприємств, а саме:
актом від 30 листопада 2024 року - з 01 по 30 листопада 2024 року спожито 2 204 435 м. куб.;
актом від 31 грудня 2024 року - з 01 по 31 грудня 2024 року спожито 2 571 422 м. куб.;
актом від 31 січня 2025 року - з 01 по 31 січня 2025 року спожито 2 322 610 м. куб.;
актом від 28 лютого 2025 року - з 01 по 28 лютого 2025 року спожито 2 565 104 м. куб.;
актом від 31 березня 2025 року - з 01 по 31 березня 2025 року спожито 1 610 869 м. куб.;
актом від 15 квітня 2025 року - з 01 по 15 квітня 2025 року спожито 13 255 м. куб.
Крім того, сторонами до типового договору розподілу природного газу №334/22/ТКЕ/У від 01 серпня 2022 були укладені додаткові угоди, відповідно до яких:
Додаткова угода №1:
П. 6.4. договору доповнили третім абзацом такого змісту: «Сторони погодили, що платіж за надані послуги з розподілу природного газу, який буде здійснений споживачем у листопаді 2023 року у розмірі 2 000 000 грн. (два мільйони гривень) 00 коп. оплачується боржником за рахунок бюджетних коштів з р/р UA278201720344350004000088427 (МФО 820172 Держказначейська служба України м. Київ, Уманське УДКСУ) на рахунок Оператора ГРМ, відповідно до виконання Програми фінансової підтримки комунальних підприємств комунальної власності Уманської міської територіальної громади на 2021-2030 року».
Додаткова угода №2:
П. 6.4. договору доповнили третім абзацом такого змісту: «Сторони погодили, що платіж за надані послуги з розподілу природного газу, який буде здійснений споживачем у листопаді 2023 року у розмірі 3 084 584 грн. (три мільйони вісімдесят чотири тисячі п'ятсот вісімдесят чотири гривні) 32 коп. оплачується боржником за рахунок бюджетних коштів з р/р UA278201720344350004000088427 (МФО 820172 Держказначейська служба України м. Київ, Уманське УДКСУ) на рахунок Оператора ГРМ, відповідно до виконання Програми фінансової підтримки комунальних підприємств комунальної власності Уманської міської територіальної громади на 2021-2030 року» двома платежам, а саме:
1 платіж: 991 836 грн. (дев'ятсот дев'яносто одна тисяча вісімсот тридцять шість гривень) в рахунок погашення поточної заборгованості за листопад 2023 року.
2 платіж: 2 092 748 грн. (два мільйони дев'яносто дві тисячі сімсот сорок вісім гривень) 32 коп. в рахунок погашення поточної заборгованості за грудень 2023 року.» .
Додаткова угода №3 від 18 листопада 2024 року:
Доповнили розділ VI договору пунктом 6.9. такого змісту: «Кошти, що виділяються споживачу з бюджету Уманської міської територіальної громади починаючи з січня 2024 року у сумі 1 219 395 грн. (один мільйон двісті дев'ятнадцять тисяч триста дев'яносто п'ять гривень) 07 коп., як оплата заборгованості, зазначеної в договорі №334/22/ТКЕ/У від 01 серпня 2022 року, включаючи суму з призначенням платежу доплата за січень 2024 року - 1 219 395 грн. (один мільйон двісті дев'ятнадцять тисяч триста дев'яносто п'ять гривень) 07 коп. оплачується споживачем за рахунок бюджетних коштів з р/р UA278201720344350004000088427 (МФО 820172 Держказначейська служба України м. Київ, Уманське УДКСУ) на рахунок Оператора ГРМ, відповідно до виконання Програми фінансової підтримки комунальних підприємств комунальної власності Уманської міської територіальної громади на 2021-2030 року.».
Додаткова угода №4 від 19 листопада 2024 року:
Доповнили пункт 6.9. розділ VI договору такого змісту: «Кошти, що виділяються споживачу з бюджету Уманської міської територіальної громади починаючи з січня 2024 року у сумі 1 000 000 грн. (один мільйон гривень), як оплата заборгованості, зазначеної в договорі №334/22/ТКЕ/У від 01 серпня 2022 року, включаючи суму з призначенням платежу доплата за січень 2024 року - 1 000 000 грн. (один мільйон гривень) оплачується споживачем за рахунок бюджетних коштів з р/р UA278201720344350004000088427 (МФО 820172 Держказначейська служба України м. Київ, Уманське УДКСУ, КПКВКМБ 0217691) на рахунок Оператора ГРМ, на погашення заборгованості за розподіл природного газу.».
Додаткова угода №5 від 20 січня 2025 року:
Доповнили пункт 6.9. розділ VI договору такого змісту: «Кошти, що виділяються споживачу з бюджету Уманської міської територіальної громади починаючи з січня 2025 року у сумі 3 500 000 грн., як оплата заборгованості, зазначеної в договорі №334/22/ТКЕ/У від 01 серпня 2022 року, включаючи суму з призначенням платежу за березень 2024 року - 1 944 078 грн. (один мільйон дев'ятсот сорок чотири тисячі сімдесят вісім гривень) 49 коп. за використану потужність 830 802, 7735 м. кв. і за квітень 2024 року - 1 555 921 грн. (один мільйон п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот двадцять одна гривня) 51 коп. за використану потужність 664923,7222 м. куб., всього 3 500 000 грн. (три мільйони п'ятсот тисяч гривень) використана потужність 1 495 726,4957 м. куб, оплачується споживачем за рахунок бюджетних коштів з р/р UA278201720344350004000088427 (МФО 820172 Держказначейська служба України м. Київ, Уманське УДКСУ, КПКВКМБ 1216012) на рахунок Оператора ГРМ, на погашення заборгованості за розподіл природного газу.».
Додаткова угода №6 від 10 лютого 2025 року:
Доповнили пункт 6.9. розділ VI договору такого змісту: «Кошти, що виділяються споживачу з бюджету Уманської міської територіальної громади починаючи з січня 2025 року у сумі 7 000 000 грн., як оплата заборгованості, зазначеної в договорі №334/22/ТКЕ/У від 01 серпня 2022 року, включаючи суму з призначенням платежу за квітень 2024 року - 831 903 грн. (вісімсот тридцять одна тисяча дев'ятсот три гривні) 01 коп. за використану потужність 355 514,1068 м. куб. і за травень 2024 року - 2 387 824 грн. (два мільйони триста вісімдесят сім тисяч вісімсот двадцять чотири гривні) 52 коп. за використану потужність 1 020 437,8291 м.кв., за червень 2024 року - 280 272 грн. (двісті вісімдесят тисяч двісті сімдесят дві гривні) 47 коп. за використану потужність 119 774,5598 м. куб., всього 3 500 000 грн. (три мільйони п'ятсот тисяч гривень) використана потужність 1 495 726,4957 м. куб, оплачується споживачем за рахунок бюджетних коштів з р/р UA278201720344350004000088427 (МФО 820172 Держказначейська служба України м. Київ, Уманське УДКСУ, КПКВКМБ 1216012) на рахунок Оператора ГРМ, на погашення заборгованості за розподіл природного газу.».
Додаткова угода №7 від 27 лютого 2025 року:
Доповнили пункт 6.9. розділ VI договору такого змісту: «Кошти, що виділяються споживачу з бюджету Уманської міської територіальної громади починаючи з січня 2025 року у сумі 11 858 928 грн. 64 коп., як оплата заборгованості, зазначеної в договорі №334/22/ТКЕ/У від 01 серпня 2022 року, включаючи суму з призначенням платежу за червень 2024 року - 2 107 552 грн. (два мільйони сто сім тисяч п'ятсот п'ятдесят дві гривні) 05 коп. за використану потужність 900 663,2692 м. кв., за липень 2024 року - 2 387 824 (два мільйони триста вісімдесят сім тисяч вісімсот двадцять чотири гривні) 52 коп. за використану потужність 1 020 437,8291 м. куб., за серпень - 363 552 грн. (триста шістдесят три тисячі п'ятсот п'ятдесят дві гривні) 07 коп. за використану потужність 155 364,1325 м. куб., всього 4 858 928 грн. (чотири мільйони вісімсот п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот двадцять вісім гривень) використана потужність 2 076 465,2308 м. куб, оплачується споживачем за рахунок бюджетних коштів з р/р UA278201720344350004000088427 (МФО 820172 Держказначейська служба України м. Київ, Уманське УДКСУ, КПКВКМБ 1216012) на рахунок Оператора ГРМ, на погашення заборгованості за розподіл природного газу.».
Відповідно до заяви - приєднання до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) величина заявленої потужності об'єкта споживача на перший та другий календарний рік з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем - 16 530 020 м. куб. Заява - приєднання підписана 04 січня 2022 року.
Проте, до заяви - приєднання вносилися зміни, зокрема, змінювалася величина заявленої потужності об'єкта споживача на перший та другий календарний рік з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем:
01 липня 2022 рік - 16 566 260 м. куб.;
01 серпня 2022 рік - 16 473 226 м. куб.;
04 лютого 2025 рік - 11 319 572 м. куб. на 2025 рік.
Відповідно до п. 1.2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ, в редакції постанови НКРЕКП від 07 жовтня 2019 року №2080, розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.
Річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу.
Газовим роком у розумінні положень глави 1 розділу І Кодексу ГРМ є період часу, який розпочинається з першої газової доби жовтня поточного календарного року і триває до першої газової доби жовтня наступного календарного року.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
Керуючись встановленими тарифами, ПрАТ «Уманьгаз» було здійснено помісячне нарахування оплати за послуги з розподілу природного газу, яку отримував відповідач.
Відповідне нарахування відображено у відомості розрахунків з клієнтами.
Відповідач відповідно до платіжних інструкцій здійснював оплати за послуги з розподілу природного газу:
26 листопада 2024 року в сумі 1 000 000 грн. 00 коп.,
26 листопада 2024 року в сумі 1 219 395 грн. 07 коп.;
23 грудня 2024 році в сумі 3 000 000 грн. 00 коп.;
31 січня 2025 року в сумі 1 555 921 грн. 51 коп. та в сумі 1 944 078 грн. 49 коп.;
14 лютого 2025 року в сумі 3 500 000 грн.00 коп.;
14 березня 2025 року в сумі 3 500 000 грн. 00 коп.;
01 травня 2025 року в сумі 1 358 928 грн. 64 коп., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача.
Згідно з пунктом 2.1 договору споживач зобов'язується, зокрема, здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Відповідно з пунктом 6.8. договору надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
Відповідач підписав акти наданих послуг з рахунками на оплату.
Відповідно до пункту 9 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем припинення або обмеження розподілу (споживання) природного газу не звільняє споживача від зобов'язання оплати вартості послуг за договором розподілу природного газу, крім випадку розірвання цього договору або внесення змін до заяви - приєднання, що є додатком до договору розподілу природного газу, та вилучення об'єкта споживача. У цих випадках Оператор ГРМ коригує дані технічної потужності та вільної потужності для забезпечення нових приєднань (резерву потужності) на відповідній ГРП згідно з вимогами розділу VII цього Кодексу.
У разі розірвання договору розподілу природного газу або вилучення об'єкта споживача із заяви-приєднання оплата вартості послуги за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем з урахуванням повного календарного місяця, у якому сталося розірвання договору або вилучено об'єкт із заяви-приєднання.
Якщо на дату розірвання договору розподілу природного тазу або вилучення об'єкта споживача із заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу фактичний обсяг споживання сумарно по всіх об'єктах цього споживача або об'єкту, який було вилучено із заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу, буде перевищувати оплачену річну замовлену потужність поточного календарного року з урахуванням місяця, у якому розірваний договір або вилучений об'єкт із заяви - приєднання, споживач зобов'язаний у десятиденний строк з дня виставлення рахунку сплатити Оператору ГРМ різницю між вартістю фактично використаної потужності та вартістю оплаченої річної замовленої потужності.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 6.6. договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного та повного здійснення, на підставі умов типового договору, розрахунку за надані послуги з розподілу природного газу.
Відповідач позов в частині вимог про стягнення основного боргу визнав.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позов в частині вимог про стягнення основного боргу є обґрунтованим, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 20 587 880 грн. 78 коп. боргу.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних витрат, які нараховані позивачем за неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 визначила, що з огляду на правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд під час визначення розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
З огляду на викладене Велика Палата ВС дійшла висновку, що розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений і мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, який не підлягає зменшенню судом.
Отже, Велика Палата ВС конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Враховуючи те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, суд погоджується з доводами позивача в цій частині, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 214 799 грн. 09 коп. 3% річних та 1 034 359 грн. 12 коп. інфляційних втрат нарахованих за період з 11 жовтня 2024 року по 13 червня 2025 року (а.с.56-59), розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.
При цьому підстав для зменшення 3% річних немає, оскільки їх розмір є мінімальний, що не підлягає зменшенню судом.
Що стосується вимог про стягнення неустойки, то судом враховано наступне:
Стаття 230 Господарського Кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. А частина 4 статті 231 Господарського Кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
За порушення строків оплати послуг з розподілу природного газу позивач нарахував відповідачу 2 126 732 грн. 07 коп. пені, за період з 11 жовтня 2024 року по 13 червня 2025 року, з урахуванням суми простроченого боргу у відповідному періоді.
За частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього ж Кодексу.
Тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
Суд може тлумачити правочин, розглядаючи справу за будь-якою позовною вимогою, що слідує із цього правочину, або за окремим позовом, предметом якого є вимога про тлумачення правочину (див., для прикладу, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 915/692/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 910/15161/18, від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 19 грудня 2023 року у справі № 925/1205/22, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 757/5305/13-ц, від 11 жовтня 2023 року у справі № 753/13820/16-ц, від 13 березня 2024 року у справі № 686/16312/22 тощо).
У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні правила тлумачення змісту правочину, які умовно можна поділити на три рівні.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першим підходом не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (у разі безрезультатності перших двох) є врахування: а) мети правочину; б) змісту попередніх переговорів; в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою); г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення (див. постанови великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 916/2500/15, постанови об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19).
Згідно із частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).
Текстуальне тлумачення положень статті 549 ЦК України свідчить, що законодавець у цій нормі пов'язує визначення пені як виду неустойки з такими кваліфікуючими ознаками як її обчислення:
1) за кожен день прострочення виконання;
2) у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 жовтня 2024 року зі справи №911/952/22 вказала, що наразі в законодавстві сформований єдиний підхід до застосування пені як виду неустойки (штрафної санкції), конститутивною ознакою якої є її нарахування за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Отже, поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм обчислення (визначення розміру) пені.
Натомість порядок застосування штрафних санкцій закріплено в нормах статті 232 ГК України, частина шоста якої визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
Тож положення частини шостої статті 232 ГК України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі № 910/23911/16, від 13 вересня 2019 року у справі № 902/669/18).
При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а й право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) (див. постанову Верховного Суду України від 21 червня 2017 року в справі № 910/2031/16 (провадження № 3-432гс17) щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 916/804/17, від 07 серпня 2018 року у справі № 917/2013/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19, від 27 лютого 2024 року у справі № 911/858/22).
Тож хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України має бути визначений.
Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, «до повного виконання зобов'язання», «до дати фактичного виконання», «до повної сплати заборгованості / погашення боргу», «протягом року / усього періоду існування заборгованості» тощо.
Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20).
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування «за кожен день прострочення», тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України.
Подібний висновок до застосування частини шостої статті 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/15492/17, від 01 липня 2019 року у справі № 910/4377/18, від 08 липня 2019 року у справі № 910/4375/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 914/508/17, від 15 листопада 2019 року у справі № 904/1148/19, від 12 грудня 2019 року у справі № 911/634/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 910/12765/19, постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2021 року № 910/17317/17, від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20.
Судом враховано, що п. 8.2 договору не містить будь-яких додаткових застережень (зокрема, «до повного виконання зобов'язання», «до повної сплати заборгованості», «до повного погашення боргу» тощо), які свідчили б про визначення в них іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України.
Оскільки умова договору не встановлює періоду чи строку, за який нараховується пеня, а формулювання у п. 8.2 договору щодо нарахування пені за кожен день прострочення лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), пеня за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Тобто, за зобов'язаннями, які виникли у вересні 2024 року позивач має право на нарахування пені з 11 жовтня 2024 року по 11 квітня 2025 року, за жовтень 2024 року - з 11 листопада 2024 року по 11 травня 2025, за листопад 2024 - з 11 грудня 2024 року по 11 червня 2025 року.
В інших періодах щодо нарахування пені, позивачем не порушено вимог ч.6 ст.232 ГК України.
Отже, перевіривши наданий суду розрахунок судом встановлено, що розмір неустойки (пені) за період прострочення виконання грошового зобов'язання, з урахуванням умов договору та положень ч.6 ст.232 ГК України становить 1 927 986 грн. 60 коп.
В решті вимоги позивача щодо стягнення пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо клопотання про зменшення розміру пені на 80% суд зазначає наступне.
В обґрунтування свого клопотання відповідач посилається на ненадання позивачем доказів спричинення йому матеріальної або будь якої шкоди унаслідок несвоєчасного виконання зобов'язання, особливий характер виникнення заборгованості за прострочення якої позивачем нараховані штрафні санкції, період прострочення не є критично значним (з вересня 2024 по травень 2025 рік).
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов'язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Положення частини третьої статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
У цих висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.
Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Поряд з викладеним суд зауважує, що при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону - зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов'язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (частина друга статті 231 ГК України).
Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.
Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.
В питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
У зв'язку з викладеним суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Верховний Суд у своїй постанові від 30 березня 2021 року зі справи № 902/538/18 вказав, що на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
В даній справі суму неустойки вже обмежено з урахуванням положень ч. 6 ст.232 ГК України.
Водночас, сума неустойки становить менше 10% від суми невиконаного грошового зобов'язання.
Прострочення боржника розпочалося та тривало майже рік.
Суду не надано доказів, що підтверджують скрутне матеріальне становище боржника.
Отже, суд вважає, що нарахування пені за порушення грошового зобов'язання в даному випадку є пропорційним наслідкам правопорушення та відповідає принципу верховенства права.
При цьому суд вважає, що такий розмір пені є справедливим у відношенні до обох сторін договору та є стимулом для відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов'язань (превентивна функція неустойки), а для позивача - достатнім для компенсування його очікувань від належного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Тому враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що підстави для задоволення клопотання про зменшення розміру пені відсутні, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню - 20 587 880 грн. 78 коп. - основного боргу, 1 034 359 грн. 12 коп. - інфляційних втрат, 1 927 986 грн. 60 коп. - пені та 214 799 грн. 09 коп. - 3% річних.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
Стягнути з Уманського комунального підприємства «Уманьтеплокомуненерго», вул. Тищика, 12А, м. Умань, Уманського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 02082675 на користь приватного акціонерного товариства «Уманьгаз», вул. Дерев'янка, 19, м. Умань, Уманського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 03361419 - 20 587 880 грн. 78 коп. - основного боргу, 1 034 359 грн. 12 коп. - інфляційних втрат, 1 927 986 грн. 60 коп. - пені, 214 799 грн. 09 коп. - 3% річних та судовий збір у розмірі 285 178 грн. 47 коп.
2. В решті вимог - в позові відмовити.
Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 13 жовтня 2025 року.
Суддя А.В.Васянович