65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство
"08" жовтня 2025 р.м. Одеса № 916/3386/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
дослідивши матеріали
за заявою кредитора 1: Роздільнянської міської ради Одеської області (67400, Одеська обл., Роздільнянський район, м. Роздільна, вул. Муніципальна, буд. 17; код ЄДРПОУ 33356925)
кредитора 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «САГІТТА-Т» (93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, буд. 7; код ЄДРПОУ 33072323)
до боржника: Виробничо-комерційної фірми «Юна-Сервіс» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (65076, м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера, буд. 2; код ЄДРПОУ 20974052)
про відкриття провадження у справі про банкрутство
у відкритому судовому засіданні
за участю представників сторін:
від заявників: Роздільнянської міської ради - Прибилов О.О. (брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду); ліквідатор ТОВ "САГІТТА-Т" - арбітражний керуючий Орлова Т.А.;
від боржника: Луб В.В.;
присутній: арбітражний керуючий Дарієнко В.Д.
Судове засідання 08.10.2025 проведено в порядку ст. 197 ГПК України в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Роздільнянська міська рада Одеської області (далі - заявник 1) та Товариство з обмеженою відповідальністю «САГІТТА-Т» (далі - ТОВ «САГІТТА-Т», заявник 2) звернулись із заявою, сформованою в системі «Електронний суд» 22.08.2025 (вх. № 3474/25 від 22.08.2025), про відкриття провадження у справі про банкрутство Виробничо-комерційної фірми «Юна-Сервіс» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ, боржник).
Заява Роздільнянської міської ради Одеської області обґрунтована наявністю заборгованості по орендній платі за договором оренди землі від 30.01.2020 за період з 01.12.2020 по 01.08.2024 в сумі 373 337, 86 грн та з судового збору в сумі 4480 грн, яка стягнута рішенням Господарського суду Одеської області від 26.12.2024 у справі № 916/4069/24 з ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ на її користь та станом на 25.07.2025 боржником не оплачена.
Також зазначає, що боржник з моменту укладення договору у порушення його умов та норм чинного законодавства, а саме ст. 21 Закону України «Про оренду землі», пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 287, 288 Податкового кодексу України, ст. ст. 96, 206 Земельного кодексу України, ст. ст. 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, не сплачував орендну плату за землю.
Станом на 01.07.2025 наявна сукупна заборгованість ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ перед Роздільнянською міською радою Одеської області у сумі 473 676, 18 грн, у тому числі: по договору у сумі 469 196, 18 грн та судовий збір по рішенню господарського суду Одеської області від 26.12.2024 по справі № 916/4069/24 у розмірі 4480, 00 грн.
У додаткових поясненнях, сформованих в системі «Електронний суд» 30.09.2025 (вх. № 30370/25 від 30.09.2025), вказано про направлення Роздільнянською міською радою Одеської області заяви від 26.02.2025 № 286 про примусове виконання рішення господарського суду Одеської області від 26.12.2024 по справі № 916/4069/24 до Хаджибейського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яку останнім було отримано 03.03.2025, однак виконавче провадження станом на 29.09.2025 не відкрито.
Заява ТОВ «САГІТТА-Т» обґрунтована тим, що за результатами здійснення аналізу фінансово-господарського стану за період з 01.01.2017 до 08.08.2018 встановлено численні виплати заінтересованим стосовно кредитора юридичним та фізичним особам коштів в якості поворотної фінансової допомоги, яка станом на даний час не повернена на рахунок ТОВ «САГІТТА-Т».
За результатом аналізу банківських виписок по рахункам ТОВ «САГІТТА-Т», встановлено оборотоздатність підприємства по рахункам, починаючи з 01.01.2017 на суму більше, ніж 508 852 925, 05 грн, з яких:
- рахунок 1 ТОВ «САГІТТА-Т» - АТ «Райффайзен Банк» 26003559567 за період 01.01.2017 - 03.05.2018 в межах - 410 965 078, 55 грн, з яких перераховано 19 672 430, 00 грн поворотної фінансової допомоги, де отримувачем 69 500, 00 грн, перерахованих 14.04.2017, є ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ згідно договору без номера від 14.04.2017 без ПДВ. На вказаний розрахунковий рахунок та на інші рахунки підприємства видана поворотна фінансова допомога вищевказаною юридичною особою не повернулась;
- рахунок 2 ТОВ «САГІТТА-Т» - ПАТ «МТБ БАНК» НОМЕР_1 за період 01.01.2017 по 17.05.2018 в межах 97 887 846, 50 грн, з яких перераховано 24 702 203 грн поворотної фінансової допомоги, де отримувачем 60 000, 00 грн, перерахованих 15.02.2017, є ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ згідно договору без номера від 15.02.2017 без ПДВ. На вказаний розрахунковий рахунок та на інші рахунки підприємства видана поворотна фінансова допомога вищевказаною юридичною особою не повернулась.
Вказує, що ТОВ «САГІТТА-Т» 15.02.2017 та 14.04.2017 було перераховано в якості поворотної фінансової допомоги боржнику ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ суму коштів в розмірі 129 500, 00 грн, які боржник не повернув станом на даний час.
У заяві про усунення недоліків стосовно надання оригіналів чи копії договорів від 14.04.2017 та від 15.02.2017, за якими ТОВ «САГІТТА-Т» перераховано ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ поворотну фінансову допомогу повідомлено наступне. Постановою господарського суду Луганської області від 28.10.2024 у справі № 913/866/21 ТОВ «САГІТТА-Т» визнано банкрутом, розпочато ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Орлову Тетяну Анатоліївну, до якої у відповідності до ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства перейшли повноваження керівника банкрута та власника майна банкрута. Повідомлено, що документацію ТОВ «САГІТТА-Т», зокрема, фінансову, бухгалтерську та господарську, арбітражному керуючому Орловій Тетяні Анатоліївні з 28.10.2024 по даний час не було направлено ні колишнім директором підприємства, ні будь-якими іншими посадовими особами боржника, в тому числі не передані договори від 14.04.2017 та від 15.02.2017, за якими ТОВ «САГІТТА-Т» перераховано боржнику поворотну фінансову допомогу. Вважає, що виписки по рахункам заявника 2 є належними доказами укладення договору та безпідставне набуття майна ТОВ «САГІТТА-Т»; не виконання обов'язку боржника про повернення безпідставно набутого майна відповідно до ст. 1212 і ст. 530 ЦК України є правовою підставою для стягнення заявленої суми боргу у примусовому порядку в межах даної справи.
Вважає, що неможливість надати договори від 14.04.2017 та від 15.02.2017 через їх відсутність, за якими ТОВ «САГІТТА-Т» перераховано ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ поворотну фінансову допомогу, не впливає на можливість визнання судом у підготовчому засіданні таких вимог.
У заяві про усунення недоліків від 01.10.2025 (вх. № 31198/25 від 07.10.2025) вказує про відсутність правових підстав для перерахування боржником ТОВ «САГІТТА-Т» грошових коштів ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ двома платежами у загальній сумі 129 500 грн, що підтверджується відсутністю у обох сторін оригіналів договорів від 14.04.2017 та від 15.02.2017, за якими заявник 2 перерахував боржнику поворотну фінансову допомогу. Зазначає, що звітній період за двома платежами закінчився 30.06.2017, а тому 01.07.2017 сума 129 500 грн боржником мала бути повернута заявнику 2, однак протягом періоду із 01.07.2017 по 20.08.2025 не повернута. Оскільки боржник не повернув отримані кошти протягом періоду, починаючи з 01.07.2017, а в період з 02.04.2020 по 03.09.2025 (період воєнного стану та карантину) строк позовної давності був зупинений, у зв'язку з чим сторонами не пропущений.
Боржник у заяві, сформованій в системі «Електронний суд» 21.09.2025 (вх. № 29365/25 від 22.09.2025), зазначає, що вимоги Роздільнянської міської ради Одеської області погашені в повному обсязі, що підтверджується квитанцією № ПН1883РКО від 19.09.2025.
Боржник у відзиві, сформованому в системі «Електронний суд» 06.10.2025 (вх. № 31013/25 від 06.10.2025), просив відмовити в задоволені заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ. Вказав, що вимоги Роздільнянської міської ради Одеської області погашені в повному обсязі, що підтверджується квитанціями № ПН1883РКО від 19.09.2025 та № ПН1052 від 01.10.2025.
Вимоги ТОВ «САГІТТА-Т» не визнає в повному обсязі з огляду на наступне. Доводи ТОВ «САГІТТА-Т» не відповідають дійсності, оскільки саме ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ перерахувало 60 000 грн фінансової допомоги ТОВ «САГІТТА-Т», що підтверджується платіжним дорученням № 1147 від 15.02.2017 та 47 490 грн. та меморіальним ордером № 26961 від 27.04.2017. Вважає, що між сторонами існує спір щодо характеру та суми заборгованості, який потребує вирішення у порядку позовного, а не окремого провадження у справі про банкрутство.
Арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. звернувся із заявою від 22.08.2025 (вх. № 3-737/25 від 25.08.2025), в якій просив призначити його розпорядником майна у справі № 916/3386/25 про банкрутство ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ.
Процесуальні дії суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.09.2025 прийнято та призначено до розгляду заяву за вх. № 3474/25 від 22.08.2025 Роздільнянської міської ради Одеської області та ТОВ «САГІТТА-Т» про відкриття провадження у справі про банкрутство ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.09.2025 відкладено підготовче засідання суду щодо розгляду заяви за вх. № 3474/25 від 22.08.2025 Роздільнянської міської ради Одеської області та ТОВ «САГІТТА-Т» про відкриття провадження у справі про банкрутство ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ на 08.10.2025 о 09:30.
Дослідивши матеріали заяви за вх. № 3474/25 від 22.08.2025 Роздільнянської міської ради Одеської області та ТОВ «САГІТТА-Т» про відкриття провадження у справі про банкрутство ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ у підготовчому засіданні, господарським судом встановлено наступне.
30.01.2020 між Роздільнянською міською радою в особі міського голови Шовкалюка Валерія Олександровича, діючого на підставі ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Орендодавець), та Виробничо-комерційною фірмою "Юна-Сервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, в особі директора Матковської Л.І. (далі - Орендар), укладено Договір оренди землі, згідно якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, цільове призначення якої: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка знаходиться у м. Роздільна, вул. Європейська, 29, кадастровий номер земельної ділянки: 5123910100:02:009:0225.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.12.2024 у справі № 916/4069/24 стягнуто з ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ на користь Роздільнянської міської ради Одеської області заборгованість по орендній платі за договором оренди землі від 30.01.2020 за період з 01.12.2020 по 01.08.2024 в сумі 373 337, 86 грн, а також судовий збір у розмірі 4480, 00 грн.
На примусове виконання вказаного рішення 20.01.2025 видано наказ.
Відповідно до наданого заявником 1 розрахунку заборгованості по сплаті орендної плати з юридичних осіб на підставі договору від 30.01.2020 заборгованість боржника станом на 01.07.2025 становить 469 196, 18 грн.
Згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ коштів № ПН188РКО від 19.09.2025 боржником перераховано Роздільнянській міській раді Одеської області грошові кошти в сумі 469 196, 20 грн із вказівкою призначення платежу «за оренду землі згідно договору від 30.01.2020».
Відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ коштів № ПН1052 від 01.10.2025 боржником перераховано Роздільнянській міській раді Одеської області грошові кошти в сумі 4480, 00 грн із вказівкою призначення платежу «судовий збір за позовом».
Заявником 1, в свою чергу, у судовому засіданні 08.10.2025 підтверджено погашення боржником заборгованості у повному обсязі.
Таким чином, боржником повністю погашено заборгованість перед заявником 1, яка стягнута рішенням Господарського суду Одеської області від 26.12.2024 у справі № 916/4069/24, та яка нарахована ним після його ухвалення (з серпня 2024 року по червень 2025 року).
Постановою Господарського суду Луганської області від 28.10.2024 у справі № 913/866/21 припинено процедуру розпорядження майном боржника - ТОВ «Сагітта-Т»; припинено повноваження розпорядника майна - арбітражного керуючого боржника Орлової Тетяні Анатоліївні; визнано ТОВ «Сагітта-Т» банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, тобто до 29 жовтня 2025 року включно; призначено ліквідатором ТОВ «Сагітта-Т» арбітражного керуючого Орлову Тетяну Анатоліївну.
Відповідно до відомостей про рух коштів по рахунках клієнта ТОВ «САГІТТА-Т» за період 01.01.2017-10.10.2023 останнім 14.04.2017 було перераховано боржнику фінансову допомогу згідно договору б/н від 14.04.2017 в сумі 69 500 грн.
Договір від 14.04.2017, на який є посилання у відомостях про рух коштів, відсутній.
Згідно виписки по рахунку ПАТ «МТБ БАНК» за період з 01.01.2017 по 01.08.2023 ТОВ «САГІТТА-Т» 15.02.2017 перерахувало боржнику фінансову допомогу згідно договору б/н від 15.02.2017 в сумі 60 000 грн.
Договір від 15.02.2017, на який є посилання у виписці по рахунку, відсутній.
За поясненнями заявника 2 документацію ТОВ «САГІТТА-Т», зокрема, фінансову, бухгалтерську та господарську, арбітражному керуючому Орловій Тетяні Анатоліївні з 28.10.2024 по даний час не було направлено ні колишнім директором підприємства, ні будь-якими іншими посадовими особами боржника, в тому числі не передані договори від 14.04.2017 та від 15.02.2017, за якими ТОВ «САГІТТА-Т» перераховано боржнику поворотну фінансову допомогу.
Тобто, в матеріалах заяви відсутні договори, укладені між ТОВ «САГІТТА-Т» та ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ у письмовій формі.
Боржником надано копії: платіжного доручення № 1147 від 15.02.2017, згідно якого ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ було перераховано ТОВ «САГІТТА-Т» суму в розмірі 60 000 грн; меморіальний ордер № 26961 від 27.04.2017, відповідно до якого ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ було перераховано ТОВ «САГІТТА-Т» суму в розмірі 47 490, 00 грн.
У судовому засіданні 08.10.2025 ліквідатор ТОВ «САГІТТА-Т» Орлова Т.А. усно зазначила про залишення без розгляду відзиву боржника, оскільки такий поданий з порушенням процесуального строку.
Ч. 1 ст. 3 ГПК України передбачено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.
Відповідно до ст. 1 КУзПБ боржник - це юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав.
Кредитор відповідно до ст. 1 КУзПБ - це юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство
Неплатоспроможність згідно з ст. 1 КУзПБ - це неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Грошове зобов'язання (борг) у відповідності до ст. 1 КУзПБ - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Частинами 1, 2 ст. 34 КУзПБ унормовано, що заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором або боржником у письмовій формі та повинна містити зокрема, виклад обставин, що є підставою для звернення до суду; перелік документів, що додаються до заяви, а також відомості про розмір вимог із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті. До заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом судовий збір не підлягає сплаті; довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень; докази надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів.
Наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором.
Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 23.09.2021 №910/866/20, від 21.10.2021 у справі №913/479/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20).
Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №914/1126/14, від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20, від 09.06.2022 у справі №922/313/20 (922/3069/21)).
Відповідно до ч. 1 ст. 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. Неявка у підготовче засідання сторін та представника державного органу з питань банкрутства, а також відсутність відзиву боржника не перешкоджають проведенню засідання.
Згідно з ч. 2 ст. 39 КУзПБ у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 39 КУзПБ передбачено, що якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов'язання та погасити заборгованість.
Згідно з ч. 5 ст. 39 КУзПБ за результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі.
Відповідно до ч. 6 ст. 39 КУзПБ господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду; заяву подано про порушення справи про банкрутство оптового постачальника електричної енергії.
Системний аналіз ст. ст. 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є: наявність грошового зобов'язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду; відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог; до підготовчого засідання суду вимоги кредитора (кредиторів) боржником у повному обсязі не задоволені.
Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов'язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності спору про право; встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі (аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, від 15.10.2020 у справі №922/1174/20, від 22.09.2021 у справі №911/2043/20, від 16.09.2020 у справі №911/593/20, від 03.09.2020 у справі №910/16413/19).
При цьому, якщо КУзПБ підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство прямо не визначені та з'ясовуються судом шляхом встановлення, на підставі доказів у справі, заборон на відкриття провадження у справі про банкрутство, визначених Законом (прямих або непрямих, загальних або спеціальних, тимчасових або не обмежених в часі, умовних або безумовних), то підстави для відмови у відкритті провадження прямо визначені в ч. 6 ст. 39 КУзПБ: - вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; - вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду; - заяву подано про порушення справи про банкрутство оптового постачальника електричної енергії.
Важливим елементом судового контролю при відкритті провадження у справі про банкрутство є встановлення обґрунтованості кредиторських вимог ініціюючого кредитора, за заявою якого відкривається провадження у справі.
Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20).
Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20 вчергове наголосив, що з моменту відкриття провадження у справі банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16 та в низці постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах про банкрутство).
Отже, звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов'язання боржником. У зв'язку з цим, кредитор повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести обставини, що є підставою для звернення до суду.
При цьому, на господарський суд покладається обов'язок перевірки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора та з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, що, враховуючи принцип дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів, має здійснюватися судом незалежно від погодження боржником із заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання ним відзиву на заяву про відкриття відповідного провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2025 у справі № 910/1599/25.
Спір про право - це суперечність між суб'єктами цивільного права, яка виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншої і потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Поняття "спір про право" має розглядатися з його наповненням сутнісним, а не виключно формальним змістом. Тому, вирішуючи питання, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків і неможливістю їх здійснення/забезпечення належного виконання за зверненням до суду. Спір про право може проявлятися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за участю суду.
Отже, спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням, невизнанням або недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права (наведені висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.08.2022 у справі № 910/10741/21).
Законодавство не містить переліку критеріїв для висновку про існування спору про право, який може бути виражений як в процесуальній формі - підтверджуватися судовими актами, так і матеріально-правовій формі - підтверджуватися юридичними фактами (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.03.2021 у справі № 911/1922/20, від 24.11.2021 у справі № 902/560/20, від 20.07.2022 у справі № 904/6023/21).
Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов'язання, суті (предмету) зобов'язання, підстав виникнення зобов'язання, суми зобов'язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов'язання тощо.
Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду справ за участю боржника та кредитора з питань, що зазначені вище (постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.08.2022 у справі № 910/10741/21).
Заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову, предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора, який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство беззаперечно свідчить про наявність спору про право, у розумінні положень частини шостої статті 39 КУзПБ (висновок Верховного Суду у постановах від 02.02.2021 у справі №922/2503/20; від 20.12.2021 у справі №911/3185/20; від 29.08.2024 у справі №910/2423/23; від 04.02.2025 у справі №910/7481/24 та від 11.02.2025 у справі №921/409/24).
Водночас, задля уникнення зловживання боржником своїми правами і створення спору заради спору, спрямованого на ухилення від відкриття провадження у справі про банкрутство, необхідною умовою оспорення в судовому порядку вимог ініціюючого кредитора є те, що таке оспорення має відбуватись до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство (подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 24.11.2021 у справі № 910/16246/18, від 20.12.2021 у справі № 911/3185/20, від 06.04.2023 у справі № 902/560/20).
Встановлення відсутності спору про право щодо вимог кредитора (ініціюючого) є обов'язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Протилежне матиме наслідком відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство (відповідна правова позиція вкладена Верховним Судом у постанові від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2025 у справі № 916/3704/24.
Положеннями статті 39 КУзПБ на господарський суд покладено обов'язок перевіряти можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк яких настав.
При цьому, частиною 6 цієї статті визначено, що господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, серед іншого, якщо вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.
Тобто, з наведених положень статті 39 КУзПБ вбачається, що юридичне значення для вирішення господарським судом питання щодо наявності однієї із підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, пов'язаної із доведенням боржником своєї платоспроможності, є саме факт погашення (задоволення) грошових вимог ініціюючого кредитора до підготовчого засідання.
Така правова позиція застосування частини 3 та 6 статті 39 КУзПБ є сталою та послідовною. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20, від 17.08.2022 у справі №910/15533/20, від 04.03.2025 у справі №908/334/24, від 17.06.2025 у справі № 910/11071/23.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Виходячи з аналізу змісту статті 1046 ЦК України, істотними умовами договору позики є: розмір позики, тобто грошова сума або кількість предметів, які позикодавець тимчасово передає у власність позичальника; порядок передачі та повернення позики; строк позики, тобто визначений або невизначений проміжок часу, на який надається позика; порядок (процедура) передачі та повернення позики, тобто порядок надходження предмета позики у власність позичальника та порядок повернення предмета позики у власність позикодавця. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 904/6044/20 (904/4625/22).
У відповідності до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі.
Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23.05.2022 у справі № 393/126/20).
Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).
По своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику.
Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.
У постанові від 09.08.2023 у справі № 755/16831/19 Верховний Суд зауважив, що:
- по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику;
- законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа;
- розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми. Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником;
- вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов'язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.
Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Зміст договору, відповідно до ст. 628 ЦК України, становлять, по-перше, умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та по-друге, умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. До змісту договору належать також і умови (пункти), які містяться в складових частинах договору, якщо їх наявність обумовлено в основному тексті договору (додатки, плани, схеми, кошторис, малюнки тощо).
Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі статті 638 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потрібній для відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Саме тому такі умови ще називають необхідними. Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору.
Положеннями статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22.07.2025 у справі № 910/4747/24, від 20.05.2025 у справі № 916/2098/24.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Тобто, для застосування ст. 625 ЦК України суд має встановити суму заборгованості, час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
У відповідності до п. 62 розділу IV Положення
про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
У відповідності до п. 63 розділу IV Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75, виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи;4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).
Отже, виписки з особових рахунків є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору, позики або надання фінансової допомоги тощо (постанова Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 910/15023/21).
Тобто, виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18.
Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання договору, зокрема, в цьому випадку, в частині надання фінансової допомоги.
Ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Ст. 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Порядок подання доказів, письмових доказів у господарському процесі урегульований статтями 80, 91 ГПК України.
Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. ч. 1, 2 ст. 80 ГПК України).
За ч. 4 ст. 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази у вигляді документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 6 ст. 91 ГПК України).
Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою справу, зокрема докази, в умовах, які не ставлять її в суттєво невигідне становище у порівнянні з опонентом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03.05.2016 у справі "Летінчич проти Хорватії" (Letincic v. Croatia)).
Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 210 ГПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Безпосереднє дослідження доказів тісно пов'язане зі змістом судового доказування, оскільки він є способом сприйняття судом доказів, а також з дотриманням правил про належність та допустимість доказів. Відповідно до принципу безпосередності дослідження судових доказів має проводитися таким чином, щоб суд мав реальну можливість особисто ознайомитися з доказами, які є у справі (див. постанову Касаційного цивільного суду складі Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 357/4897/20).
При цьому до письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат».
Пунктом 2 гл. 8 р. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), визначено: якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
Отже, докази, не перекладені з іноземної мови на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат», не є належними документами, оскільки вони не оформлені в установленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2025 у справі № 910/628/20.
Висновки суду
Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 35 КУзПБ підготовче засідання суду проводиться не пізніше 14 днів з дня постановлення ухвали про прийняття заяви про відкриття провадження у справі, а за наявності поважних причин (здійснення сплати грошових зобов'язань кредиторам тощо) - не пізніше 20 днів.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ І 66 - 64 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України).
Враховуючи встановлені КУзПБ строки підготовчого засідання суду, які ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.09.2025 вже були продовжені, суд надав можливість сторонам у справі про банкрутство ознайомитися з документам безпосередньо у судовому засіданні та надати відповідні пояснення.
Матеріалами заяви підтверджено та судом встановлено обставини задоволення боржником у повному обсязі вимог ініціюючого кредитора Роздільнянської міської ради Одеської області до підготовчого засідання суду.
З урахуванням викладеного, оскільки вимоги Роздільнянської міської ради Одеської області на суму 469 196, 20 грн були погашені ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ в повному обсязі до підготовчого засідання суду, суд дійшов висновку про відмову Роздільнянській міській раді Одеській області у відкритті провадження у справі про банкрутство ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ.
Вимоги ініціюючого кредитора ТОВ «САГІТТА-Т» ґрунтуються на тому, що останнім перераховано на користь боржника грошові кошти у розмірі 60 000, 00 грн згідно виписки по рахунку з підставою платежу «фінансова допомога згідно договору від 15.02.2017 без ПДВ» та грошові кошти у розмірі 69 500, 00 грн згідно відомості про рух коштів по рахунках клієнта із вказівкою «фінансова допомога згідно договору від 14.04.2017».
При цьому, заявником 2 в оригіналі чи у належним чином засвідчених копіях договори від 14.04.2017 та від 15.02.2017, в тому числі на вимогу суду відповідно до ухвали від 08.09.2025, не надано.
Тобто, в матеріалах поданої заяви відсутні договори, які були б укладені між сторонами у письмовій формі.
За поясненнями заявника 2 документацію ТОВ «САГІТТА-Т», зокрема, фінансову, бухгалтерську та господарську, арбітражному керуючому Орловій Тетяні Анатоліївні з 28.10.2024 по даний час не було направлено ані колишнім директором підприємства, ані будь-якими іншими посадовими особами боржника, в тому числі не передані договори від 14.04.2017 та від 15.02.2017, за якими ТОВ «САГІТТА-Т» перераховано боржнику поворотну фінансову допомогу.
Однак, відсутність договорів унеможливлює встановити розмір позики, узгоджений сторонами, строк її виконання, а також чи був передбачений строк повернення позики моментом пред'явлення вимоги, порядок передачі та повернення позики та будь-які інші умови, на яких вона надається.
Вказані обставини свідчать про наявність неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов'язання, суті (предмету) зобов'язання, підстави виникнення зобов'язання, суми зобов'язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов'язання.
Відтак, неможливо встановити істотні умови договорів від 14.04.2017 та від 15.02.2017.
Заявник 2 не надав примірників договорів на вимогу суду, а тому наявність договірних відносин між сторонами не підтверджено доказами та базується на припущеннях.
Суд ураховує позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 09.08.2023 по справі № 755/16831/19, згідно якої вказівка призначення платежу при перерахуванні коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках у приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов'язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.
Для застосування норм ст. 530 ЦК України суд має встановити строк повернення грошових коштів за договорами фінансової допомоги, який погоджений сторонами та чи був передбачений договорами фінансової допомоги строк повернення позики моментом пред'явлення вимоги.
Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання та підставою для застосування норм ст. 625 ЦК України, тоді як строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Унеможливлення встановити строк виконання та відповідно його прострочення унеможливлює застосування норм ст. 625 ЦК України.
Додані відомості про рух коштів по рахунках клієнта за період 01.01.2017-10.10.2023 не містять реквізитів: дату складання, найменування банку; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Додана до заяви про усунення недоліків (вх. № 31198/25 від 07.10.2025) виписка ПАТ «МТБ БАНК» за період з 01.01.2017 по 01.08.2023 не засвідчена належним чином в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат», а тому не є належним документом, оскільки не оформлена в установленому законом порядку та відповідно не вважається належним і допустимим доказом.
Докази звернення ліквідатора ТОВ «САГІТТА-Т» арбітражного керуючого Орлової Тетяни Анатоліївни до ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ з клопотанням про витребування таких договорів відсутні.
Матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що вимоги заявника 2 ТОВ «САГІТТА-Т» необґрунтовані.
У постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20 Суд дійшов висновку, що норми частини шостої статті 39 КУзПБ, як і інші положення цього Кодексу, не містять окремого визначення такої підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, як необґрунтованість вимог ініціюючого кредитора, однак протилежний підхід, тобто відкриття провадження за цих умов, матиме наслідком порушення прав та інтересів боржника, інших його кредиторів та в цілому суперечитиме спрямованості законодавства у сфері неплатоспроможності. У випадку необґрунтованості/непідтвердження вимог ініціюючого кредитора господарський суд має відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство з посиланням на норму частини шостої статті 39 КУзПБ, яка, з урахуванням концепції недостатньої якості закону, є найбільш близькою за предметом регулювання до сфери спірних правовідносин.
Також, судом встановлено, що заперечення боржника, викладені у відзиві на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ, свідчать про недоведення заявником безспірності його грошових вимог, існування суперечки з приводу прав та обов'язків сторін, в тому числі щодо суті, суми зобов'язання, його часткового виконання, тобто існує спір про право щодо вимог заявника, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, що унеможливлює відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову ТОВ «САГІТТА-Т» у відкритті провадження у справі про банкрутство ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ.
Приймаючи до уваги відмову Роздільнянській міській раді Одеської області та ТОВ "САГІТТА-Т" у відкритті провадження у справі про банкрутство ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ заява арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. від 22.08.2025 (вх. № 3-737/25 від 25.08.2025), про призначення його розпорядником майна у справі № 916/3386/25 про банкрутство ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ розгляду не підлягає.
Стосовно витрат заявників, пов'язаних з оплатою судового збору у розмірі 24 224 грн та авансуванням винагороди арбітражного керуючого у розмірі 72 000 грн, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Ч. 2 ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі.
Враховуючи відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство ВКФ «Юна-Сервіс» ТОВ, у зв'язку з чим розпорядник майна боржника не призначався та відповідно сплата грошової винагороди не відбулася, сплачена сума авансування винагороди арбітражному керуючому в розмірі 72 000 грн підлягає поверненню за клопотанням.
Таким чином, для повернення судового збору та сплаченої суми авансування винагороди слід звернутися до господарського суду Одеської області з відповідним клопотанням.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 39 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 234, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити Роздільнянській міській раді Одеської області та Товариству з обмеженою відповідальністю "САГІТТА-Т" у відкритті провадження у справі про банкрутство Виробничо-комерційної фірми "Юна-Сервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (65076, м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера, буд. 2; код ЄДРПОУ 20974052).
Ухвала набирає законної сили 08 жовтня 2025 року та відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства може бути оскаржена в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
Повну ухвалу складено та підписано 13 жовтня 2025 року.
Копію ухвали надіслати до електронного кабінету користувача підсистеми "Електронний суд": Роздільнянській міській раді Одеської області, ліквідатору ТОВ "САГІТТА-Т" арбітражному керуючому Орловій Т.А., представнику ВКФ "Юна-Сервіс" ТОВ Лубу В.В.
Копію ухвали в електронному вигляді надіслати: Хаджибейському відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (mal2dvs@gmail.com), Управлінню державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (udr@omr.gov.ua), арбітражному керуючому Дарієнку В.Л. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Суддя О.О. Мусієнко