ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.10.2025Справа № 910/7755/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙБРОК"
(49081, м. Дніпро, вул. Макова, буд. 10, кв. 1;
ідентифікаційний код: 41494595)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОТА УКРАЇНА"
(04111, м. Київ, вул. Черняховського, буд. 29;
ідентифікаційний код: 41323412)
про стягнення 46 923,02 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АЙБРОК" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОТА УКРАЇНА" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору доручення №08/04/2022 від 08/04/2022 на надання митно-брокерських послуг у загальному розмірі 46 923,02 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.06.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/7755/25 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
15.07.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує та просить зменшити витрати на правничу допомогу до 1500 грн. У відзиві відповідач вказує, що Додаток №1 від 8 квітня 2022 року до Договору доручення на надання митно-брокерських послуг № 08/04/22 від 8 квітня 2022 року ним не підписувався та не узгоджувався, з огляду на що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
23.07.2025 позивачем подано відповідь на відзив із спростування аргументів відповідача.
28.07.2025 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
08.04.2022 року між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙБРОК" (Виконавець), та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "СОТА УКРАЇНА" (Замовник), було укладено Договір доручення на надання митно- брокерських послуг № 08/04/22, відповідно до якого Виконавець зобов'язався представляти інтереси Замовника в Державній митній службі України та здійснювати декларування вантажів, що належать Замовнику чи якими Замовник має право розпорядження, а Замовник зобов'язався сплатити вартість наданих послуг.
Вартість наданих послуг відповідно до Додатку № 1 до Договору доручення на надання митно-брокерських послуг № 08/04/22 «Калькуляція послуг» становить 5000,00 грн. за одну процедуру митного оформлення (що включає складання попередньої декларації (ПД) вартістю 1000 грн., вантажно-митної декларації (ВМД) вартістю 3500 грн., загальної декларації прибуття (ЗДП) вартістю 500 грн.)
Звертаючись до суду позивач вказує, що протягом дії договору ТОВ "АЙБРОК" сумлінно виконувало свої зобов'язання за договором, а саме - здійснювало митне оформлення та декларування належних відповідачу вантажів, на підтвердження чого складено:
1) Вантажно-митні декларації: - 24UA100100034378U8 - 24UA100100034505U3 - 24UA100100034503U5 - 24UA100100034504U4 - 24UA100100035005U0 - 24UA100100034506U2 - 24UA100100034696U0 - 24UA100100034541U5
2) Попередні декларації: - 24UA100000839055U9 - 24UA100000842243U7 - 24UA100000842249U1 - 24UA100000840239U0 - 24UA100000840243U2 - 24UA100000839610U9 - 24UA100000840102U5 - 24UA100000845175U2
3) Загальні декларації прибуття (подані до митного органу у вигляді електронного повідомлення, засвідченого електронним цифровим підписом, через кабінет користувача https://cabinet.customs.gov.ua/): - UA10041494595 00178 UA10041494595 00183 - UA10041494595 00184 - UA10041494595 00182 - UA10041494595 00177 - UA10041494595 00179 - UA10041494595 00181 - UA10041494595 00185.
Відповідно, загальна вартість наданих відповідачеві послуг складає 40 000,00 грн.
Відповідно до умов Договору на надання митно-брокерських послуг № 08/04/22 від 08.04.2022 року, за надані послуги Замовник сплачує Виконавцю їх вартість на підставі виписаних рахунків та актів прийому-передачі виконаних робіт (п. 5.1 Договору).
Як стверджує позивач, Акти прийому-передачі виконаних робіт та рахунки на оплату були надані відповідачу одразу після належного надання послуг, в період з 31 травня по 07 червня 2024 року.
20.01.2025 року на адресу відповідача була направлена претензія про виконання грошового зобов'язання, яка була отримана відповідачем 22.01.2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте жодної відповіді на вказану претензію позивачем не отримано.
11.03.2025 року на адресу ТОВ "СОТА УКРАЇНА" було повторно направлено претензію про виконання грошового зобов'язання, яка була отримана відповідачем згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 13.03.2025 року. До претензії було повторно додано акти надання послуг та відповідні рахунки. Проте у встановлений законом строк відповіді також отримано не було.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач у позовній заяві зазначає про порушення відповідачем умов укладеного договору в частині оплати отриманих послуг у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Укладений між сторонами у справі договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених цим договором.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що обумовлені вищевказаними договорами послуги надані Позивачем належним чином та прийняті Відповідачем, що підтверджується актами прийому-здачі наданих послуг підписаними та завіреними печатками сторін. Заперечення щодо якості та вартості наданих послуг зі сторони Відповідача не заявлялись. Відповідач у встановлений вищевказаними договорами строк не розрахувався чим порушив умови договорів.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Судом встановлено, що екземпляри актів прийому-передачі виконаних робіт були направлені позивачем на адресу відповідача, проте відповідачем не повернуті, послуги не сплачені. Факт надання відповідачу повного обсягу послуг підтверджується складеними митними деклараціями із зазначенням всіх передбачених законом відомостей.
Також, суд зазначає, що акти наданих послуг підписані лише позивачем, однак у матеріалах справи відсутні заперечення щодо якості та вартості наданих послуг зі сторони відповідача. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач у встановлений вищевказаним договором строк не розрахувався чим порушив умови договору.
Відповідно до практики Верховного суду України зазначається, що у разі відмови однієї із сторін від підписання акту, про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акту, визнані судом обґрунтованими (Постанова ВСУ у справі №913/1397/16 від 26 квітня 2018 р.).
Таким чином, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач фактично надавав відповідачу послуги відповідно до укладеного між сторонами Договору №08/04/221 від 08.04.2022. З матеріалів справи вбачається, що надання позивачем наданих послуг не заперечується відповідачем. Водночас з наявних матеріалів справи не вбачається, щоб відповідач частково чи повністю відмовлявся від одержання таких послуг.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача заборгованість по наданих послугах згідно вищезазначеного договору.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що позивачем самостійно змінювалась вартість наданих послуг за Договором без погодження із відповідачем. Вказує, що Додаток №1 від 8 квітня 2022 року до Договору доручення на надання митно-брокерських послуг № 08/04/22 від 8 квітня 2022 року ним не підписувався та не узгоджувався. При цьому на підтвердження цього факту надає докази виконання позивачем попередніх доручень за цим самим договором в період з 03 по 31 травня 2024 року. При цьому відповідач стверджує, ніби по цим дорученням позивачем складались лише вантажно-митні декларації (ВМД) та загальні декларації прибуття (ЗДП), а попередні декларації (ПД) позивачем не складались, отже, це непотрібна і не замовлена відповідачем послуга.
Водночас, вказані твердження відповідача судом визнаються юридично неспроможними, оскільки позивачем до позову додано копію Додатку №1 від 8 квітня 2022 року «Калькуляція послуг» до Договору доручення на надання митно-брокерських послуг № 08/04/22 від 8 квітня 2022 року, підписаного та скріпленого печатками обох сторін.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Відповідач зобов'язаний сплатити на користь Позивача заборгованість по наданих послугах згідно Договору.
Відповідач належними засобами доказування доказів протилежного не довів.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, відповідачем, надані послуги оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 40 000,00 грн.
З огляду на викладене вище в сукупності з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 40 000,00 грн. основного боргу, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Позивачем заявлено до стягнення із відповідача інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 1747,02 грн. та 3% річних у розмірі 464,00 грн. Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 1747,02 грн. та 3% річних у розмірі 464,00 грн., а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4712,00 грн. - пені, нарахованої за період 30.01.2025 по 19.06.2025.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 5.5 Договору передбачено, що у разі недотримання Замовником п. 5.3. Договору, він сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день затримки.
Пунктом 5.3 Договору визначено, що необхідні для митного оформлення платежі в національній валюті здійснюються замовником на розрахунковий рахунок митниці незалежно від сплати наданих послуг за договором.
Суд відзначає, що умовами Договору доручення на надання митно-брокерських послуг № 08/04/22 від 8 квітня 2022 року відповідальності відповідача у вигляді нарахування пені за порушення строків сплати заборгованості за надані митно-брокерські послуги не встановлено, а чинним законодавством України не визначений розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань за вказаними правовідносинами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 наголосила, що розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 4712,00 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙБРОК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОТА УКРАЇНА" про стягнення 46 923,02 підлягають частковому задоволенню.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Як вбачається із матеріалів справи, 02.06.2025 року між позивачем та Адвокатом Пархоменко Ю.С. було укладено договір про надання правової допомоги №02/06/2025/01, предметом якого є надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "АЙБРОК".
Положеннями Додаткової угоди № 1 від 02 червня 2025 року до Договору про надання правової допомоги № 02/06/2025/01 від 02 червня 2025 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЙБРОК" та адвокатом Пархоменко Юлією Сергіївною, сторони домовились, що Адвокат бере на себе зобов'язання щодо складання та подання до Господарського суду м. Києва позовної заяви про стягнення з ТОВ "СОТА УКРАЇНА" заборгованості за договором доручення на надання митно-брокерських послуг у розмірі 40000,00 грн. Сторони домовились, що винагорода Адвоката за цією Додатковою угодою становить 5000 (п'ять тисяч) грн. та сплачується Клієнтом протягом трьох робочих днів з дня підписання цієї Додаткової угоди на підставі виставленого Адвокатом рахунку.
З платіжного доручення № 833 від 02.06.2025 вбачається, що позивачем згідно Додаткової угоди № 1 від 02 червня 2025 року до Договору про надання правової допомоги № 02/06/2025/01 від 02 червня 2025 року та виставленого рахунку № 02/06/2025/01 від 02 червня 2025 року було авансом оплачено правові послуги за вказаним договором у сумі 5 000 гривень.
Акт виконаних робіт 19.06.2025 року підтверджує факт надання правової допомоги позивачу та містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
З урахуванням наведеного, позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання адвокатом Пархоменко Юлією Сергіївною професійної правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "АЙБРОК" на суму 5000,00 грн.
Відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі.
З огляду на наведене, згідно із приписів ст. 129 ГПК України, витрати на правову допомогу у сумі 5 000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.
Аргументи та заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог суд розглянув та відхилив, як такі, що не спростовують заявлених позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОТА УКРАЇНА" (04111, м. Київ, вул. Черняховського, буд. 29; ідентифікаційний код: 41323412) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙБРОК" (49081, м. Дніпро, вул. Макова, буд. 10, кв. 1; ідентифікаційний код: 41494595) 40 000,00 грн. - основного боргу, 1 747,02 грн. - інфляційне збільшення суми боргу, 464,00 грн. - 3% річних, 5 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу та 2723,93 грн. - судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов