ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.10.2025Справа № 910/3282/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/3282/25
За позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Логістик»
про стягнення 13194,26 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Логістик» (далі - відповідач) про стягнення 13194,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі №910/13187/23 за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Логістик» з відповідача на користь позивача стягнуто суму безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 75657,36 грн. Втім, враховуючи, що рішення відповідачем виконане 07.01.2025, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 3% річних у розмірі 3208,70 грн та інфляційних втрат у розмірі 9985,56 грн за період з 10.08.2023 по 07.01.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/3282/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
25.03.2025 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Логістик» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив та вказав, що право на стягнення компенсаційних втрат в порядку статті 625 Цивільного кодексу України у позивача не виникло, оскільки відповідачем було виконано рішення суду у справі №910/13187/23 у добровільному порядку, у зв'язку з наведеним просив суд не відкривати провадження за даним позовом та скасувати даний позов.
26.03.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач проти доводів відповідача заперечив та вказав що відповідач про наявність підстав для повернення безпідставно сплаченого страхового відшкодування дізнався ще 10.07.2023 з претензії позивача №1727/03 від 29.06.2023, втім відповідач вимоги претензії залишив без задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у справі №910/13187/23, а відтак наявні підстави для нарахування та стягнення компенсаційних втрат в порядку статті 625 Цивільного кодексу України за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Своїм правом на подання заперечень, як то передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України, відповідач не скористався.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення до нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі №910/13187/23 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-Логістик» на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» безпідставно набуті кошти у розмірі 75657,36 грн, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6500,00 грн та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 25.12.2024 у справі №910/13187/23 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Логістик» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі №910/13187/23 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі №910/13187/23 залишено без змін. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Юг-Логістик». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Логістик» на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» 4500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно статті 284 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі №910/13187/23 є таким, що набрало законної сили.
Під час розгляду справи №910/13187/23, судами було встановлено, що наявні в матеріалах справи документи підтверджують факт сплати позивачем на користь ТОВ «ЮГ-Логістик» страхового відшкодування у сумі 130000,00 грн за відновлювальний ремонт транспортного засобу «MAN ТGX 18.480», реєстраційний номер НОМЕР_1 та 75657,36 грн за відновлювальний ремонт транспортного засобу «Wielton NW3», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у загальній сумі 205657,36 грн, що перевищує ліміт відповідальності ПАТ «УПСК» за полісом № АР/9046088 (ліміт відповідальності 130000,00 грн), у зв'язку з чим наявні підстави для повернення позивачу грошових коштів у розмірі 75657,36 грн, які є фактично безпідставно набутими.
Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).
Отже, наявність грошового зобов'язання відповідача, яке виникло на підставі статей 1194, 1212 Цивільного кодексу України, по поверненню позивачу безпідставно набутих коштів у розмірі 75657,36 грн підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі №910/13187/23 за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі №910/13187/23 було виконано в повному обсязі відповідачем 07.01.2025, що підтверджується платіжною інструкцією №750 від 07.01.2025.
Відтак, оскільки відповідачем зобов'язання з повернення безпідставно набутих коштів виконано лише 07.01.2025, позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 3208,00 грн (за період з 10.08.2023 по 07.01.2025) та інфляційних втрат у розмірі 9985,56 грн (за період з 10.08.2023 по 07.01.2025), які нараховані на суму безпідставно набутих коштів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з метою досудового врегулювання спору звертався до відповідача з претензією №0119/03 від 10.01.2025 про сплату 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання грошового зобов'язання, в сумі 12011,81 грн, втім відповідач вказану претензію залишив без відповіді і задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.
Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Як встановлено судом в межах справи №910/13187/23 та вбачається з долучених доказів до даної справи, ПАТ «УПСК» 03.07.2023 року направило на адресу ТОВ «ЮГ-Логістик» претензію за вих. № 1727/03 від 29.06.2023 про повернення сплачених грошових коштів у сумі 75657,36 грн.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідач вказану претензію отримав 10.07.2023 року, що підтверджується копією роздруківки з офіційного веб-сайту АТ «Укрошта» по трекінгу поштового відправлення №0600030601111, проте залишив її без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, відтак позивачем нараховано 3% річних в сумі 3208,70 грн та інфляційні втрати у розмірі 9985,56 грн.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).
При цьому, інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, викладала висновки щодо питання застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення позадоговірного зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 536 та частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України зазначила, що термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях: перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Погодившись із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, застосовуються приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22.
Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано, що зобов'язання відповідача перед позивачем з повернення безпідставно набутих коштів виконано відповідачем лише 07.01.2025, а отже мало місце прострочення його виконання, у зв'язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Втім, судом встановлено, що позивачем допущені помилки у визначенні кінцевої дати прострочення, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення компенсаційних втрат в порядку статті 625 Цивільного кодексу України.
Виходячи з викладеного, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних за належний період (з 10.08.2023 по 06.01.2025) та встановлений рішенням суду борг, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підтягають частковому задоволенню в сумі, за розрахунком суду 3202,48 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.
У той же час, це не вплинуло на розрахунок інфляційних втрат, оскільки з урахуванням методики їх розрахунку, розрахунок індексу інфляції здійснюється не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення компенсаційні втрати.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що у позивача не виникло право на стягнення компенсаційних втрат в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем було виконано рішення суду у справі №910/13187/23 у добровільному порядку.
Виконання відповідачем грошового зобов'язання з повернення безпідставно набутих коштів у добровільному порядку, передбачене статтею 1212 Цивільного кодексу України, не нівелює права позивача на нарахування компенсаційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України, а тому останній до моменту фактичного повернення безпідставно набутих коштів не позбавлений права вимагати від боржника відшкодування втрат, пов'язаних із простроченням виконання грошового зобов'язання.
Водночас, ні положення статті 1212 Цивільного кодексу України, ні інші норми цивільного законодавства не ставлять обов'язок повернення безпідставно набутих коштів у залежність від моменту набрання чинності судовим рішенням.
Зобов'язання з повернення безпідставно набутого виникає безпосередньо з факту отримання майна без достатньої правової підстави, а не з моменту його судового підтвердження.
Разом з тим, є необґрунтованими і доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо необхідності не відкриття провадження у справі, оскільки відповідачем не наведено жодних правових чи фактичних підстав, передбачених статтею 175 Господарського процесуального кодексу України, які могли б слугувати підставою для відмови у відкритті провадження за поданим позовом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 2421,26 грн.
Так, позовну заяву подано в електронній формі з використанням системи «Електронний суд» у зв'язку з чим має бути застосований понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, при цьому, позивач в частині надмірно сплаченого судового збору не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням про його повернення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Логістик» про стягнення 13194,26 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг-Логістик» (04053, м.Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21; ідентифікаційний код 38727807) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40; ідентифікаційний код 20602681) 3% річних у розмірі 3202 (три тисячі двісті дві) грн 48 коп., інфляційні втрати у розмірі 9985 (дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн 56 коп. та судовий збір у розмірі 2421 (дві тисячі чотириста двадцять одна) грн 26 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 10.10.2025.
СуддяТ.В. Васильченко