вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
13.10.2025м. ДніпроСправа № 904/4342/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Комунального підприємства теплових мереж "КРИВОРІЖТЕПЛОМЕРЕЖА", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Криворізька міська рада, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Комунальне підприємство теплових мереж "КРИВОРІЖТЕПЛОМЕРЕЖА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (далі - відповідач) заборгованість за Індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 05.10.2021 року у загальному розмірі 25 880,96 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- сума боргу за послугу з постачання теплової енергії за період з 14.11.2023 по 28.03.2024 в розмірі 21 381,22 грн;
- сума за абонентське обслуговування за період з 01.09.2023 по 09.05.2024 в розмірі 146,74 грн;
- сума збитків від інфляції (з червня 2024р. по червень 2025р.) в розмірі 3 630,37 грн;
- сума 3% річних ( з 01.06.2024 по 14.07.2025р) в розмірі 722,63 грн.
Ухвалою від 11.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Залучено в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Криворізьку міську раду.
26.08.2025 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов.
27.08.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.
03.09.2025 від третьої особи через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення по справі.
08.10.2025 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
При цьому, з приводу долучення до матеріалів справи заяв по суті справи та доказів з порушенням строків, визначених нормами Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає таке.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку, звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1975 у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського Суду з прав людини від 17.01.2012 у справі "Станєв проти Болгарії", заява № 36760/06, пункт 230).
Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 суддям необхідно виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
На переконання суду, в умовах введення в Україні воєнного стану слід уникати надмірного формалізму та з розумінням ставитись до пропуску процесуальних строків учасниками справи для забезпечення їх права на доступ до правосуддя, оскільки протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, суворе застосування судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 зазначеної Конвенції, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22.
Судом також враховано, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Під час розгляду справи суд зобов'язаний забезпечити повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись також до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, пункт 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, пункт 33, 08.12.2016). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.
Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі судом було враховано та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.
13.10.2025 здійснено розгляд справи по суті.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 05 жовтня 2021 року в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що обсяг повноважень управління, визначений в редакції Положення про управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради від 23.09.2020 №5014, в якому зазначено, що основними завданнями та функціями управління є реалізація державної та місцевої політики, спрямованої на ефективне здійснення переданих міською радою повноважень щодо управління, користування та розпорядження комунальною власністю територіальної громади міста, приватизації, відчуження, передачі в орендне користування комунального майна.
Відповідач вважає, що позивач бере за основу слова «управління, користування та розпорядження» і ототожнює їх з поняттям і змістом права власності, яке згідно ст.317 Цивільного кодексу України встановлює, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Однак в Положенні про управління чітко визначено «переданих міською радою повноважень», конкретизація яких (чітко визначених повноважень) перелічується далі в пунктах 2.2: «2.2.1 у сфері управління об'єктами комунальної власності - організовує проведення щорічної інвентаризації, веде електронний Реєстр об'єктів нерухомого майна, видає накази на передачу, списання основних засобів, за зверненнями комунальних підприємств, закладів, установ видає накази про затвердження статутів, уносить за поданням управлінь, відділів, інших виконавчих органів міської ради проекти рішень щодо створення, ліквідації підприємств тощо; 2.2.2 у сфері приватизації та продажу комунального майна - здійснює заходи щодо приватизації тощо; 2.2.3 у сфери оренди - укладає договори, готує проекти рішень про включення об'єктів до Переліків першого або другого типу…».
Управління здійснює контроль за утриманням і збереженням майна, яке передане в орендне користування згідно умов договору оренди. Тобто чи майно не пошкоджене орендарями, чи використовується за призначенням згідно умов договору оренди, не знищене, не передане третім особам.
Відповідач звертає увагу, що Положення про управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, затверджене рішенням міської ради і розроблено управлінням. Відповідно трактувати його зміст має право виключно розробник - управління комунальної власності міста, який є структурним підрозділом виконкому Криворізької міської ради, а не комунальне підприємство, яке підпорядковане міській раді. Висновки щодо розділів Положення і роз'яснення закріплених у ньому повноважень та функцій не належать до компетенції комунального підприємства. Тобто повноваження управління чітко визначені міською радою, здійснюються в межах рішень міської ради з конкретно означених вище перелічених питань і не свідчать про виконання всіх функцій власника комунального майна, а зокрема, відсутні повноваження утримання всього комунального майна, і оплати житлово-комунальних послуг.
Нежитлові приміщення обліковуються на балансі управління, з метою їх приватизації чи надання в орендне користування згідно чинного законодавства, вони є вільними від користувачів, вільними від працівників управління. При цьому управління не власник цих приміщень. Управління комунальної власності міста є окремою юридичною особою, має код ЄДРПОУ, Положення про управління, включено до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Балансовий облік об'єктів є суто бухгалтерським обліком і ототожнення бухгалтерського обліку з правом власності/похідним від нього є грубим порушенням норм діючого законодавства, насамперед Цивільного кодексу України.
Відповідач стверджує, що наділення та передача права власності/похідного від нього права на майно іншій особі повинно бути зафіксовано та оформлено відповідним цивільно-правовим договором, який укладається між власником та суб'єктом - юридичною або фізичною особою, якій передається майно. Зміст договору складають визначення предмета договору, права та обов'язки сторін, умови користування майном та інші істотні домовленості сторін. Такий договір у Відповідача відсутній.
Відповідач наполягає, що Управління комунальної власності міста, як самостійна юридична особа не укладала з власником спірного об'єкта нерухомості договору на управління нерухомим майном. Позивачем не надано такого договору до позову, який свідчив би юридично зафіксований факт передачі Власником нежитлового приміщення своїх прав, і обов'язків, у тому числі по утриманню майна Відповідачу - управлінню комунальної власності міста.
Також відповідач зазначає, що Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради є структурним підрозділом органу місцевого самоврядування, здійснює свою діяльність, як бюджетна організація, фінансується коштом міського бюджету і відповідно до ст.8 Господарського кодексу України не є суб'єктом господарювання. Оскільки управління діє на засадах неприбутковості, єдиним можливим способом правового закріплення власником нерухомого майна за управлінням могло б бути право оперативного управління - похідне від права власності.
Таким чином відповідач вважає, що йому не можуть бути делеговані права власника - територіальної громади на нежитлове приміщення на вул. Героїв підпільників, 40, площею 73,0 кв.м, що свідчить про те, що управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради є неналежним відповідачем у даній справі.
Відповідач також стверджує, що наведення норм Закону України №1875-ІУ «Про житлово-комунальні послуги» щодо балансоутримувача будинку, споруди, житлового комплексу є недоречним, оскільки по-перше: даний Закон втратив чинність 01.05.2019 року, а спірні відносини стосуються періоду 14.11.2023 - по 09.05.2024, по-друге: Відповідач не є утримувачем житлового будинку і не є споживачем, тому дані доводи Позивача не мають братися судом до уваги.
Відповідач зазначає, що управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради не є ні виконавцем послуги, ні її споживачем.
На етапі досудового врегулювання питання, Відповідачем надавалися відповіді на претензію Позивача №13042/15473 щодо оплати комунальних послуг за спірною адресою від 17.07.2025 №16/16/1516.
Також відповідач вказує, що позивачем не надано до матеріалів справи беззаперечних доказів (витягів з державного реєстру прав на нерухоме майно) щодо реєстрації спірних нежитлових приміщень за Відповідачем чи інших договорів з власником приміщень щодо обов'язку їх утримання.
Таким чином, Відповідач не ухиляється від укладання договору на послугу теплопостачання, а не має на це правових підстав. І відповідно є неналежним Відповідачем у даній справі.
Отже, управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради не є власником комунального майна Криворізької міської територіальної громади й споживачем послуг, є бюджетною установою та здійснює оплату за надані послуги за рахунок коштів міського бюджету виключно на підставі договорів, укладених відповідно до вимог чинного законодавства України.
ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.
У відповіді на відзив позивач не погоджується із запереченнями відповідача та зазначає, що весь нежитловий фонд свого часу було передано з державного майна України до територіальних громад, відповідно до територіально-адміністративного устрою. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Не внесення відомостей до державного реєстру про зареєстровані права власника зумовлені бездіяльністю самого відповідача, який не реєструє права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав в процесі володіння та користування цим майном.
Позивач вказує, що державою на законодавчому рівні Криворізькій міській раді, як уповноваженому органу, було передано у власність житловий фонд, а разом із тим надано повноваження щодо обліку, передачі та розпорядження власністю житлового фонду. Отже виконавчий комітет Криворізької міської ради повинен був вести облік такого майно та забезпечити реєстрацію права власності за територіальною громадою міста житлового фонду, який не було приватизовано та який не знаходиться у державній власності.
КПТМ "Криворіжтепломережа" під час надання послуг з постачання теплової енергії в опалювальний період подає теплоносій до спірних будинків та споруд в місті Кривому Розі в цілому. Отже послугу з постачання теплової енергії (опалення) отримує весь будинок/споруда, тобто: житлові приміщення, нежитлові приміщення а також місця загального користування (сходові клітини, горища, підвали, комори тощо). Від УКВМ, як балансоутримувача, не поступала до позивача вимога про відмову від отримання послуги з постачання теплової енергії на вказані в позові приміщення. Нежитлові приміщення вбудовані в загальну структуру опалення будинків/споруд, а отже система опалення спірних приміщень не виокремлена із системи опалення споруд до яких подавався теплоносій в опалювальний період, а навпаки інтегрована в систему опалення споруд. Будь-яких доказів, що приміщення відключені у законодавчий спосіб від внутрішнього комплексу трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення споживачів споруди відповідач не надає. УКВМ не спростовує факт отримання послуги з постачання теплової енергії. За відсутності доказів відключення (відокремлення) нежитлових приміщень від внутрішньобудинкового комплексу трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення, відсутності заяв про відмову від послуг - відповідач отримував теплову енергію, тому це і є фактом отримання послуги;
Позивач стверджує, що відсутність письмового договору щодо теплопостачання не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати отриманих послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг; споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб. Споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання)
Також позивач вказує, що Відповідач, посилаючись у відзиві на приписи Положення про УКВМ, не вказує наступні пункти: п. 2.2.1.10.2 Положення, де мова йде про обов'язок відповідача безоплатного приймати до комунальної власності територіальної громади міста об'єктів права державної та інших форм власності (у тому числі розташованих за його межами), безхазяйного та відумерлого нерухомого майна (тобто фактично набуття права власності на майно, за допомогою судової системи, але в подальшому не здійснення дій відповідачем щодо реєстрації набутих прав в Державному реєстрі речових прав); п. 2.2.3.4 Положення, де чітко вказано обов'язок відповідача - утримувати та зберігати майно відповідно до чинного законодавства через виконкоми районних у місті рад, балансоутримувачів та Комунальне підприємство «Парковка та реклама» Криворізької міської ради (а до утримання майна також входить й оплата за комунальні послуги).
ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.
Відповідач наполягає, що не є власником (співвласником) приміщення на вул. Героїв підпільників, 40 та не використовує спірне приміщення для задоволення власних потреб, а тому не є індивідуальним споживачем у розумінні Закону.
Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради є балансоутримувачем нерухомого майна щодо якого виник спір, об'єкт нерухомого майна, не закріплений за Відповідачем на основі прав господарського відання або оперативного управління, Криворізькою міською радою не передавались до УКВМ права та обов'язки власника на спірні приміщення. Крім того, підтверджуючих документів, які б встановлювали зазначений факт КП «Криворіжтепломережа» не надано.
Відповідач переконаний, що в матеріалах справи відсутні докази укладення договору між власником майна територіальною громадою міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради та управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради щодо утримання приміщення за адресою: вул. Героїв підпільників, 40. Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради є неналежним відповідачем в даній справі оскільки не є власником спірних приміщень, не користується об'єктами нерухомого майна та не отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до відання саме виконавчих органів міських рад віднесено управління майном, яке належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Відповідач вважає, що позивачем не доведено факту отримання Відповідачем рахунків на оплату послуги з постачання теплової енергії та абонентського обслуговування з деталізацією інформації щодо складових плати за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії, копія якого була додана до позовної заяви, за період з 14.11.2023 р. по 28.03.2024 р. Враховуючи, що між сторонами не було укладено договір та Позивачем не надано доказів, що Відповідач був повідомлений про розмір нарахувань, до правовідносин сторін слід застосовувати статтю 530 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ.
Третя особа зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини укладання індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, наявність або відсутність заборгованості з оплати поставленої теплової енергії та абонентського обслуговування, строк дії договору, наявність прострочення оплати, правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" як суб'єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігрів питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі -продажу.
Вказаним Законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частини 4, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").
Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" відповідно до приписів Закону України "Про природні монополії" відноситься до суб'єктів природної монополії. Як монополіст такої природної монополії позивач не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності можливостей на приєднання споживача до теплової енергії. Таким чином, в силу законодавства позивач не може відмовитися від надання послуг з теплопостачання споживачам.
На виконання своєї статутної мети КПТМ «Криворіжтепломережа» здійснює постачання теплової енергії до житлових та нежитлових споруд у місті Кривому Розі, у тому числі до нежитлового приміщення за адресою: пр. Героїв-підпильників, 40 Приміщення вільного призначення, на загальну площу 73, 0 кв.м. Вказане вище нежитлове приміщення вбудоване в житловий будинок.
Відповідно до відповіді Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (надалі УКВМ) № 16/16/1646 від 24.08.2023р вказане приміщення перебуває на балансовому обліку Управління комунальної власності міста КМР (УКВМ). Будинок, в який вбудоване зазначене вище приміщення, є багатоквартирним. Подання теплоносія до будинку здійснюється від теплових мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) Позивача (у відповідності до п 5.23 наказу Державного комітету України з будівництва та архітектури № 80 від 18.05.2005 «Державні будівельні норми України. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», де зазначено, що житлові будинки повинні обладнуватися опаленням і вентиляцією, що проектуються згідно зі СНиП 2.04.05) які є внутрішньобудинковим комплексом трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення споживачів житлового будинку.
Отже, УКВМ, як балансоутримувач зазначених нежитлових приміщень - отримувало теплову енергію для опалення приміщень, так як зазначені вище приміщення не виокремлені від внутрішньобудинкового комплексу трубопроводів та обладнане для забезпечення опалення будинків, за відповідними адресами.
Доказами подання теплоносія до будинку є акти подання та припинення подання теплоносія до нежитлових приміщень відповідача, а також відомості теплоспоживання по приладам обліку споживання теплової енергії.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" як виконавцем послуг 05.11.2021 на своєму офіційному сайті було розміщено Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
Цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (п. 1 договору).
Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному веб-сайті виконавця https://kpts.dp.ua/ (п. 2 договору).
Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунку за надані послуги, факт отримання послуг (п. 4 договору).
В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач протягом 30 днів повідомляв позивача про свою відмову від укладання договору (внесення змін), доказів наявності заперечень або протоколу розбіжностей до договору матеріали справи не містять.
Таким чином, з 05.11.2021 між Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" (виконавець) та Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (споживач) укладено Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (а.с. 8-12 том 1).
За умовами пункту 5 договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, визначеними цим договором.
Пунктом 17 договору встановлено, що зняття показань засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії здійснюється виконавцем щомісяця.
Споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з:
- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022), та Методики розрахунку, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом та обсягу її споживання;
- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті виконавця https://www.kpts.dp.ua.
У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року) (п. 30 договору).
Вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або офіційному веб-сайті виконавця https://www.kpts.dp.ua.
У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору, новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору. Виконавець зобов'язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті (п. 31 договору).
Пунктом 32 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця.
Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Згідно з пунктом 33 договору виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу.
Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.
В пункті 34 договору визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Споживач зобов'язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (п. 41 договору).
У разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01% суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу (п. 45 договору).
Оформлення претензій споживача щодо ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості здійснюється в порядку, визначеному статтею 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (п. 47 договору).
Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності (п. 51 договору).
Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (п. 52 договору).
Цей договір може бути розірваний у разі прийняття рішення співвласниками щодо зміни моделі договірних відносин відповідно до ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (п. 53 договору).
Припинення дії цього договору не звільняє сторони від обов'язку виконання зобов'язань, які на дату такого припинення залишилися невиконаними (п. 55 договору).
На виконання своєї статутної мети КПТМ «Криворіжтепломережа» здійснювало у спірний період постачання теплової енергії Відповідачу, а Відповідач отримував теплову енергію, так як нежитлове приміщення вбудоване та не виокремлено від внутрішньобудинкового комплексу трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення вказаних багатоквартирних житлових будинків.
Доказами подачі теплової енергії до будинку є акти подання теплоносія на будинок та акти припинення подання теплоносія, відомості теплоспоживання по приладу обліку (а.с.39).
Тарифи на послуги теплопостачання передбачені за період з 25.10.2021 по 19.10.2023 тариф за 1 Гкал 3 691,85грн (з ПДВ) (згідно рішення Криворізької міської ради від 22.10.2021 №530 п.1.1.3 для потреб категорії "бюджетні організації" КПТМ "Криворіжтепломережа"); за період з 25.10.2022 по 29.09.2023 тариф за 1 Гкал 3 487,74грн (з ПДВ) (згідно рішення Криворізької міської ради від 19.10.2022 №866 для потреб категорії "бюджетні організації" КПТМ "Криворіжтепломережа"); за період з 18.10.2023 по теперішній час тариф за 1 Гкал 3880,44грн (з ПДВ) (згідно рішення Виконавчого комітету Криворізької міської ради від 18.10.2023 №1272 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послугу з постачання теплової енергії Комунальному підприємству теплових мереж "Криворіжтепломережа", для потреб бюджетних організацій).
Згідно Закону України "Про теплопостачання" та Правил надання послуги з постачання теплової енергії, підприємство обліковує постачання теплової енергії засобами комерційного обліку, або розрахунковим способом (пропорційно).
Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, передбачено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до "Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг" № 315 від 22.11.2018 (п. 24 Правил).
У разі обліку постачання теплової енергії за приладом обліку - інформація отримана підприємством у "звітах за період" (як правило місячний) є підставою для внесення даних до систем автоматизованого розрахунку (програмних комплексів) споживання теплової енергії.
Після чого, програмні комплекси в автоматичному режимі здійснюють нарахування, формують рахунки на оплату для різних категорій споживачів. Отже для КПТМ "Криворіжтепломережа" вказані "звіти" є первинними документами в здійсненні господарської діяльності позивача.
Згідно приписів Правил надання послуги з постачання теплової енергії одиницею вимірювання обсягу (кількості) спожитої споживачем теплової енергії є гігакалорія (Гкал). Для переведення одиниць вимірювання теплової енергії приладами обліку застосовуються коефіцієнти 1 Гкал = 1162,2 кВт*г, 1 кВт*г = 0,000859 Гкал, 1 Гкал = 4,1868 ГДж, 1 ГДж = 0,2388 Гкал (п. 18 Правил).
Комерційний облік послуги здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку, що забезпечує (забезпечують) загальний облік споживання послуги у будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки (п. 19 Правил).
КПТМ "Криворіжтепломережа" виставило відповідачу на оплату рахунки - фактури № 13042 від 06.05.2024 на суму 21 522,82 грн., №13042 від 06.06.2024 на суму 17,70 грн., № 13042 від 03.07.2024 на суму 17,70 грн., №13042 від 07.08.2024 на суму 17,70 грн.№ 13072 від 05.09.2024 на суму 17,70 грн., № 13042 від 07.10.2024 на суму -65,66 грн. (а.с. 40-43).
Позивач надавав відповідачу вищевказані рахунки, про що свідчать відмітки на супровідних листах (а.с. 44-63).
У зв'язку з несплатою вартості поставленої теплоенергії , позивач направив відповідачу претензію №13042/15473 від 16.06.2025 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 21 527,96 грн. (а.с.64-65).
Відповідач отримав претензію 18.06.2025, про що свідчить відмітка на супровідному листі (а.с. 65).
17.07.2025 за №16/16/1516 відповідач надав відповідь на претензію, в якій зазначив, що індивідуальні договори не підписувалися, а тому є не укладеними, управління не є споживачем послуг теплової енергії, заява-приєднання не підписана, відповідач не є власником спірного майна, а тому претензія надіслана неналежному споживачу, а тому не може бути задоволена.
Позивач зазначає, що відповідач не здійснював розрахунок за надані послуги, у зв'язку з чим за період з 14.11.2023 по 28.03.2024 утворилася заборгованість за послуги постачання теплової енергії (в тому числі з абонентської плати) на загальну суму 21527,96грн.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Однією із підстав виникнення цивільних права та обов'язків є договір.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
В пункті 34 договору визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Враховуючи умови спірного договору, строк оплати наданих послуг, є таким, що настав.
Згідно зі ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію у розмірі 21 381,22грн та плати за абонентське обслуговування у розмірі 146,74грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 722,63грн за період з 01.06.2024 по 14.07.2025.
При перевірці розрахунків судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 722,63 грн.
Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 3 630,37 грн. нараховані за загальний період прострочення оплати з червня 2024 по червень 2025.
При перевірці розрахунку судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 3 630,37 грн.
Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Заперечення відповідача відхиляються судом з огляду на таке.
Відповідно до приписів статей 3, 4 Закону України "Про теплопостачання" відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено статтями 24, 25 Закону України "Про теплопостачання" та є обов'язковим для сторін на підставі закону.
За змістом статті 25 цього Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов'язками споживача теплової енергії (ст. 24 Закону України "Про теплопостачання").
Положеннями статті 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що:
споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;
теплова енергія - це товарна продукція, яка виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Отже, обов'язковою ознакою споживача теплової енергії, є те, що теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".
Так, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (частина 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Відповідно до норм статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач;
У статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Відповідно до частини другої ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.
Індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач) (ч. 1, 2 ст. 12 "Про житлово-комунальні послуги").
Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом (ч. 7 ст. 21 "Про житлово-комунальні послуги").
Споживачі зобов'язані укласти договір про управління побутовими відходами з виконавцем послуги з управління побутовими відходами, визначеним у встановленому законодавством порядку (ч. 1 ст. 25 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Аналіз даного Закону дає підстави для висновку, що він є нормативним актом спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Заперечення Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради проти заявлених вимог зводяться до того, що він не є власником вказаних нежитлових приміщень та споживачем послуг за вказаними адресами (в цих приміщеннях не перебувають працівники відповідача, взагалі приміщення зачинено і не використовується), відповідно не є стороною індивідуального договору: укладати договір на споживання має власник, або інша особа, яка користується приміщенням і отримує житлово-комунальні послуги.
На законодавчому рівні Криворізькій міській раді, як уповноваженому органу, було передано у власність житловий фонд, а разом із тим надано повноваження щодо обліку, передачі та розпорядження власністю житлового фонду (постанова Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 (поточна редакція) "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю, затверджено "Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно - територіальних одиниць (комунальної власності)").
Відповідно до частини 1 статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність. Ця норма передбачає автоматичне набуття права власності на передане майно відповідачу.
Відповідач, як і третя особа, не заперечують того факту, що спірний об'єкт нерухомого майна, до якого здійснювалось постачання теплоносія, є комунальною власністю, що також підтверджується листом Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради № 16/16/1645 від 24.08.2023.
Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради є юридичною особою публічного права та знаходиться в структурі органів місцевого самоврядування.
Рішенням сесії Криворізької міської ради LXVI сесії VII скликання № 5014 від 23.09.2020 затверджено нову редакцію Положення про управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (а.с. 85-90 том 1).
Згідно з пунктом 1.1 Положення Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (надані - Управління) є самостійним структурним підрозділом виконавчого комітету міської ради, створюється та ліквідується відповідно до міської ради в межах затвердженої нею структури за пропозицією міського голови та реєструється в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" й іншими нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність неприбуткової організації. Скорочена назва Управління - УКВМ.
Основними завданнями та функціями Управління, зокрема, є реалізація державної та місцевої політики, спрямованої на ефективне здійснення переданих міською радою повноважень щодо управління, користування та розпорядження комунальною власністю територіальної громади міста, приватизації, відчуження, передачі в орендне користування комунального майна (п. 2.1.1 Положення).
Відповідно до пункту 2.2 Положення Управління відповідно до переданих йому повноважень і покладених на нього завдань:
у сфері управління об'єктами комунальної власності територіальної громади міста Кривого Рогу:
- надає до управління з питань реєстрації виконкому Криворізької міської ради документи щодо оформлення права власності за територіальною громадою міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради на нерухоме майно, що перебуває на його балансі (п. 2.2.1.8.1);
- здійснює закупівлю товарів, робіт і послуг у межах виділених бюджетних коштів для виконання наданих повноважень (п. 2.2.1.9);
у сфері оренди об'єктів комунальної власності територіальної громади міста:
- укладає договори (п. 2.2.3.1);
обліковує об'єкти нерухомості нежитлового призначення на власному балансі (2.2.4.2);
передає договори про надання послуг, укладені із суб'єктами господарювання, для подальшої реєстрації зобов'язань до управління Державної казначейської служби України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (п. 2.2.4.14).
Управління в межах наданих йому повноважень зобов'язане здійснювати управління майном, що належить до комунальної власності територіальної громади міста в межах, визначених чинним законодавством України, рішеннями міської ради, цим Положенням; контроль за збереженням, ефективним використанням комунального майна, що перебуває на його балансовому обліку; оперативно вживати заходів щодо усунення виявлених недоліків (п. 3.3 Положення).
Відтак, з урахуванням визначення у Законі поняття "індивідуальний споживач" та переліку прав і обов'язків Управління згідно з вищевказаним Положенням, саме Управління є особою, якій за згодою власника передано нерухоме майно для користування і, відповідно, отримання житлово-комунальної послуги.
При цьому саме на Управління покладений обов'язок передачі документів для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є у нього на балансі, за територіальною громадою міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради.
З цих підстав відхиляються доводи відповідача щодо відсутності реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, посилань щодо не користування майном, відсутності підстав у відповідача для оплати поставлених послуг.
Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Отже, вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи.
Інші доводи відповідача спростовуються встановленими вище судом обставинами та наявними в матеріалах справи доказами.
Таким чином, позов підлягає задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суми боргу за послугу з постачання теплової енергії в розмірі 21 381, 22 грн., суми за абонентське обслуговування в розмірі 146, 74 грн., суми збитків від інфляції в розмірі 3 630, 37 грн, суми 3% річних в розмірі 722, 63 грн.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Комунального підприємства теплових мереж "КРИВОРІЖТЕПЛОМЕРЕЖА" до Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Криворізької міської ради, про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (ідентифікаційний номер 25522449; пл. Молодіжна, буд. 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50101) на користь Комунального підприємства теплових мереж "КРИВОРІЖТЕПЛОМЕРЕЖА" (ідентифікаційний код 03342184; пров. Цісик Квітки, 9, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000) суму боргу за послугу з постачання теплової енергії в розмірі 21 381, 22 грн., суму за абонентське обслуговування в розмірі 146, 74 грн., суму збитків від інфляції в розмірі 3 630, 37 грн, суми 3% річних в розмірі 722, 63 грн. та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2422,40грн,видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 13.10.2025.
Суддя Н.Г. Назаренко