пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
13 жовтня 2025 року Справа № 903/933/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Бідюк С.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Блектрейд» про забезпечення позову
по справі №903/933/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Блектрейд», м. Луцьк
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “НКЮ», м. Нововолинськ, Волинська обл.
про стягнення 22 157 400 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
24.09.2025 через підсистему “Електронний суд» надійшла позовна заява (сформована 23.09.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю “Блектрейд» до Товариства з обмеженою відповідальністю “НКЮ» про стягнення 22 157 400 грн заборгованості за 21 договорами купівлі-продажу.
Ухвалою суду від 29.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 28 жовтня 2025 року о 11:00 год. Встановлено: відповідачу - строк не пізніше ніж протягом 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали подати суду відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, який відповідатиме приписам статті 165 ГПК України. Одночасно копію відзиву з долученими до нього документами надіслати позивачу, докази відправки надати суду; строк не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив подати суду заперечення на відповідь на відзив з доказами надіслання позивачу; позивачу - строк не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив з доказами надіслання відповідачу.
09.10.2025 на адресу суду надійшла заява позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «НКЮ» у тому числі, але не виключно на транспортні засоби: сідельний тягач марки Volvo модель FН 460, 2018 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ; напівпричіп рефрижератор марки Schmitz модель SKO 24/L, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ; сідельний тягач марки Volvo модель FН 500, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2018 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2018 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_7 ; напівпричіп рефрижератор марки Schmitz модель SKO 24/L, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_8 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_9 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2012 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_10 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_11 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2017 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_12 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2014 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_13 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2014 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_14 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2008 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_15 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2008 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_16 ; cідельний тягач марки Volvo модель FН 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_17 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_18 ; напівпричіп тентована платформа марки Koegel модель SN 24, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_19 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_20 ; сідельний тягач марки Volvo модель FН 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_21 в межах ціни позову 22157400,00 грн.
Розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову, суд дійшов наступного.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Подібні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Статтею 136 ГПК України визначені процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову.
Відповідно до вимог указаної статті господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої та частини четвертої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача [висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та постанові Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 7/127(917/1862/21)].
За висновками Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову, господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21 та від 06.10.2022 у справі № 905/446/22.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19 та від 01.07.2024 у справі № 916/795/24.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд повинен вирішувати лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, та не вирішувати матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішувати наперед результат розгляду справи по суті позову.
Заява обґрунтована тим, що починаючи з досудового врегулювання спору відповідачем не вжито жодних заходів щодо вирішення існуючого спору та/або погашення наявної заборгованості (повідомлень щодо узгодження порядку погашення існуючої заборгованості, неможливості виконання своїх зобов'язань тощо від Відповідача не надходило). Така бездіяльність та протиправна поведінка відповідача негативно впливає на фінансовий стан позивача, оскільки сума простроченої заборгованості є значною. Відчуження відповідачем рухомого майна на користь третіх осіб до моменту відкриття виконавчого провадження може унеможливити виконання рішення суду у справі. Враховуючи ухилення відповідача від свого обов'язку щодо задоволення вимог кредитора, існує реальний ризик ускладнення виконання рішення суду.
Арешт майна за своєю суттю є тимчасовим заходом, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.
У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Такий правовий висновок сформовано Верховним Судом у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 зі справи № 905/448/22.
Суд наголошує, що у зазначеній постанові, викладено, зокрема, таке:
« 16. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
17. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
18. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
19. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
20. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21).
21. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення».
25. Суд першої інстанції встановив наявність прямого зв'язку між запропонованими позивачем заходами забезпечення позову і предметом позову, існування реальної загрози зупинення або взагалі припинення господарської діяльності Відповідача, що матиме наслідком суттєве погіршення фінансового стану та платоспроможності останнього, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову».
Отже, у наведеній вище справі об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, фактично, уточнила попередній висновок про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо), про які йде мова у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов'язковою підставою для їх застосування.
Близький за змістом правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/268/23 та від 08.07.2024 у справі № 916/143/24.
Окрім наведеного Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Ураховуючи наведене, суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 щодо застосування частини першої статті 150 ЦПК України (яка є аналогічною частині першій статті 137 ГПК України) такого змісту:
« 43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
44. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».
З огляду на вказане, оцінивши обґрунтування поданої заяви та конкретні обставини цієї справи, суд дійшов висновку про задоволення заяви позивача в частині накладення арешту на рухоме майно ТОВ «НКЮ» в межах суми стягнення 22 157 400 грн.
При цьому судом враховано, що невжиття судом заходів забезпечення вказаної заяви у вигляді накладення арешту на рухоме майно, яке належить ТОВ «НКЮ», в межах ціни позову, цілком можливо призведе до порушення майнових прав та охоронюваних законом інтересів позивача та може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №913/289/24 від 04.10.2024.
У той же час, заява позивача в частині накладення арештів на рухоме майно ТОВ «НКЮ», зокрема на 21 транспортний засіб, не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (далі - Порядок 1388), встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), присвоєння буквено-цифрової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформлення і видачі реєстраційних документів та/або їх формування в електронній формі.
Цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов'язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень (п. 2 Порядку 1388 ).
Згідно із п. 6 та п. 7 Порядку 1388 транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС або через центри надання адміністративних послуг. Власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) (крім суб'єктів господарювання, що придбали транспортний засіб, який перебував на державній реєстрації, для його подальшого продажу) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Частинами 1, 2, 6 ст.341 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що інформація про зареєстровані транспортні засоби та їх власників, належних користувачів, що міститься у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України, є відкритою та загальнодоступною. Для фізичних та юридичних осіб інформація з Єдиного державного реєстру транспортних засобів надається шляхом пошуку за суб'єктом (власником транспортного засобу) в електронній формі через офіційний веб-сайт органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації та обліку транспортних засобів, за умови ідентифікації такої особи (фізичної або юридичної) з використанням засобів електронної ідентифікації, що мають високий або середній рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», чи в паперовій формі шляхом подання заяви особисто або направлення її поштою до органів Міністерства внутрішніх справ України. Інформація з Єдиного державного реєстру транспортних засобів надається у порядку і за формою, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Інформація про зареєстрований транспортний засіб чи його власника, належного користувача, отримана в електронній чи паперовій формі відповідно до законодавства за допомогою програмних засобів ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів, є офіційною та використовується відповідно до законодавства.
Пунктом 1 розділу І «Загальні положення» Порядку ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2020 №779 (далі - Порядок), передбачено, що цей Порядок визначає процедуру ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі ЄДРТЗ).
Відповідно до п.3 розділу ІІ «Порядок наповнення та ведення ЄДРТЗ» Порядку до ЄДРТЗ уноситься інформація про транспортні засоби, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, відомості про їх власників (співвласників), належних користувачів, закріплені номерні знаки та реєстраційні документи на такі транспортні засоби (далі об'єкти обліку).
Пунктами 6, 7 розділу ІІ «Порядок наповнення та ведення ЄДРТЗ» Порядку встановлено, що до ЄДРТЗ уносяться такі відомості про власника (співвласника) транспортного засобу: 1) прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження; 2) повне найменування та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (для юридичних осіб); 3) адреса реєстрації місця проживання фізичної особи або адреса місцезнаходження юридичної особи; 4) назва, серія (за наявності), номер, дата видачі документа, що посвідчує особу, та найменування органу, який його видав; 5) реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків відповідно до закону). До ЄДРТЗ уносяться такі відомості про транспортний засіб: 1) марка; 2) модель; 3) тип (за призначенням); 4) тип (за конструкцією); 5) категорія; 6) тип кузова; 7) колір; 8) рік випуску; 9) номерний знак; 10) кількість дверей; 11) кількість місць; 12) номер кузова; 13) номер рами (шасі); 14) ідентифікаційний номер (VIN); 15) номер двигуна; 16) об'єм двигуна; 17) потужність двигуна (за наявності такої інформації в поданих документах); 18) кількість циліндрів (за наявності такої інформації в поданих документах); 19) вид пального; 20) екологічні норми (за наявності такої інформації в поданих документах); 21) маса без навантаження; 22) повна маса; 23) показники одометра (за наявності такої інформації); 24) дата першої державної реєстрації; 25) дата державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку; 26) серія, номер та дата видачі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (тимчасового реєстраційного талона); 27) особливі відмітки свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; 28) реквізити документів, що підтверджують правомірність придбання, отримання, увезення, митного оформлення; 29) реквізити документів, що підтверджують відповідність конструкції встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів (за наявності).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №260 «Про деякі питання надання інформації про зареєстровані транспортні засоби, їх власників та належних користувачів» затверджено Порядок надання фізичним та юридичним особам інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів стосовно зареєстрованих транспортних засобів, належних користувачів, п.1 розділу «Загальні питання» якого передбачено, що цей Порядок визначає механізм надання фізичним та юридичним особам інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - Реєстр) стосовно зареєстрованих транспортних засобів, належних користувачів.
Пунктом 2 цього Порядку встановлено, що відомості з Реєстру надаються: 1) в паперовій формі - територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - уповноважений орган МВС) у вигляді витягу з Реєстру; 2) в електронній формі: у форматі витягу з Реєстру або в іншому форматі, визначеному в договорі між адміністратором Реєстру та юридичною особою, в установленому законодавством порядку; програмними засобами ведення Реєстру у форматі витягу з нього через офіційний веб-сайт МВС.
Відповідно до п.4 указаного Порядку витяг з Реєстру надається на запит будь-якої фізичної або юридичної особи за умови ідентифікації такої особи. Відомості з Реєстру про належного користувача транспортного засобу надаються фізичній чи юридичній особі, за якою такий транспортний засіб зареєстрований (уповноваженій нею особі), особі, якій видано тимчасовий реєстраційний талон, належному користувачу.
Отже, саме інформація з Єдиного державного реєстру транспортних засобів є належним доказом на підтвердження обставин щодо власника зареєстрованого транспортного засобу.
Позивачем не подано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження, станом на день розгляду заяви, права власності ТОВ «НКЮ» на вказані позивачем у заяві про забезпечення позову 21 транспортний засіб.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі не надання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ураховуючи вищевикладене, позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин, що відповідач на момент розгляду заяви про забезпечення позову є власником таких транспортних засобів: сідельний тягач марки Volvo модель FН 460, 2018 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ; напівпричіп рефрижератор марки Schmitz модель SKO 24/L, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ; сідельний тягач марки Volvo модель FН 500, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2018 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2018 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_7 ; напівпричіп рефрижератор марки Schmitz модель SKO 24/L, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_8 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_9 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2012 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_10 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_11 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2017 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_12 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2014 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_13 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2014 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_14 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2008 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_15 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2008 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_16 ; cідельний тягач марки Volvo модель FН 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_17 ; сідельний тягач марки Volvo модель FH 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_18 ; напівпричіп тентована платформа марки Koegel модель SN 24, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_19 ; напівпричіп контейнеровіз марки Krone модель SD, 2015 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_20 ; сідельний тягач марки Volvo модель FН 500, 2016 року виготовлення, ідентифікаційний номер - НОМЕР_21 , у зв'язку з чим вимоги заяви в даній частині не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 137, 140, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
постановив:
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Блектрейд» від 09.10.2025 про забезпечення позову задовольнити частково.
2. Накласти арешт в межах ціни позову в сумі 22 157 400 грн на рухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «НКЮ» (вул. Шахтарська, буд. 28-К, м. Нововолинськ, Володимирський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 43087467).
3. В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовити.
4. Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Блектрейд» (вул. Франка, буд. 40, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 45512408).
5. Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «НКЮ» (вул. Шахтарська, буд. 28-К, м. Нововолинськ, Володимирський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 43087467).
6. Ухвала дійсна для пред'явлення до виконання по 13.10.2028.
Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України. Ухвала суду підписана 13.10.2025.
Ухвали суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя С. В. Бідюк