13 жовтня 2025 року м. Харків Справа №922/1111/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Істоміна О.А., суддя Россолов В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Костенко Олексія Віталійовича (вх.№1706Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 09.07.2025 року у справі №922/1111/25
за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут», м. Харків,
до фізичної особи-підприємця Костенко Олексія Віталійовича, м. Куп'янськ Харківської області,
про стягнення 113434,63 грн,-
Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут» звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Костенко Олексія Віталійовича суму заборгованості у розмірі 113434,63 грн (де: заборгованість за договором про постачання електричної енергії споживачу №605413УЗ від 01.01.2021 року за електричну енергію у сумі 103278,65 грн; 3% річних у сумі 2472,61 грн; інфляційні втрати у сумі 7683,37 грн), а також сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.07.2025 року у справі №922/1111/25 (повний текст складено 09.07.2025 року, суддя Жигалкін І.П.) позов задоволено повністю.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Костенка Олексія Віталійовича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» (61057, місто Харків, вулиця Гоголя, будинок 10; код ЄДРПОУ: 42206328) заборгованість за договором про постачання електричної енергії споживачу №605413УЗ від 01.01.2021 року за електричну енергію у розмірі 103278,65 грн, 3% річних у розмірі 2472,61 грн, інфляційні втрати у розмірі 7683,37 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2422,40 грн.
Фізична особа-підприємець Костенко Олексій Віталійович звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати повністю рішення Господарського суду Харківської області від 09.07.2025 року у справі №922/1111/25 та ухвалити нове судове рішення - постанову, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що йому на праві власності належить нерухоме майно, розташоване за адресою: Харківська область, м. Куп'янськ, смт Куп'янськ-Вузловий, вул. Авіаційна, 1-А, до складу якого входять: цех з виробництва столярних виробів; станція технічного обслуговування автомобілів, які Відповідач використовував у підприємницькій діяльності. До зазначених будівель достеменно не встановлено, чи поставляв позивач електричну енергію у спірний період відповідно до укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії споживачу №605413УЗ від 01.01.2021 року. Крім того, суд посилався на комерційну пропозицію №1/23Ф-П від 01.01.2023 року, яка між сторонами не погоджувалась і відповідач згоди на неї не давав.
Загальновідомою є обставина, що 27.02.2022 року м.Куп'янськ було окуповане збройними силами Російської Федерації. На початку вересня 2022 року у зв'язку з активізацією бойових дій в районі м.Куп'янська, відповідач виїхав з м.Куп'янська та 28.09.2022 року в'їхав до Латвійської республіки, де в якості біженця мешкав до 2024 року. Надалі відповідач переїхав для проживання в якості біженця до Королівства Данія, де 14.03.2024 року видано посвідку на тимчасове проживання в Данії зі строком дії до 17.03.2025 року та з правом її продовження. Місто Куп'янськ було звільнене Збройними силами України 09.09.2022 року. Проте на той час відповідач в місті Куп'янську вже не мешкав і до цього часу не повернувся до міста Куп'янська та не використовує нежитлові приміщення, а отже не є споживачем послуги від позивача.
За вказаних обставин Відповідач з вересня 2022 року не користується та позбавлений можливості користуватись належним йому нерухомим майном, розташованим за адресою: Харківська область, м. Куп'янськ, смт Куп'янськ-Вузловий, вул. Авіаційна, 1- А, до складу якого входять: цех з виробництва столярних виробів та станція технічного обслуговування автомобілів, внаслідок чого відповідач не споживав і не міг споживати електричну енергію у вказаний проміжок часу. Також відповідач посилається на факт настання форс-мажорних обставин, а саме на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року і посилається на Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, до якого включено місто Куп'янськ.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою фізичної особи-підприємця Костенко Олексія Віталійовича на рішення Господарського суду Харківської області від 09.07.2025 року у справі №922/1111/25. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також встановлено учасникам справи строк протягом якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. При цьому, судом роз'яснено про можливість надання та звернення до суду засобами електронного зв'язку і порядок такого звернення. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1111/25.
Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена сторонам у справі через підсистему електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 11.08.2025 року.
Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
15.08.2025 року матеріали справи №922/1111/25 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№10129 від 26.08.2025 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивач вказує, що фізична відсутність відповідача в Україні не звільняє його від виконання обов'язків, передбачених укладеним договором. На переконання позивача, матеріали справи містять підтвердження, що позивачем виконано належним чином взяті на себе зобов'язання перед відповідачем та поставлено останньому електричну енергію. Натомість, відповідачем порушено погоджені з позивачем зобов'язання за умовами договору в частині своєчасної сплати вартості спожитої електричної енергії у передбачені договором строки. Щодо користування третіми особами нерухомим майном відповідача, останній зазначає, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про постачання електричної енергії споживачу №605413УЗ від 01.01.2021 року на умовах комерційної пропозиції №1Ф-П для споживачів з запланованим обсягом споживання до 50 000 кВт*год на місяць, а також фактично споживалась електрична енергія, то користування третіми особами нерухомим майном відповідача, ніяким чином не стосується вирішення спору по справі №922/1111/25, оскільки зазначена обставина не припиняє дію договору №605413УЗ від 01.01.2021 року та не змінює його умов.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.
На підставі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 Цивільного кодексу України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами статей 526-527 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У зв'язку з відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 року (далі - Закон), з 01.01.2019 року ПрАТ «Харківенергозбут» є постачальником універсальних послуг на території Харківської області у відповідності до Постанови НКРЕКП від 26.10.2018 року №1268. За приписами статті 4 Закону учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
ПрАТ «Харківенергозбут», як постачальник універсальних послуг, здійснює постачання електричної енергії з 01.01.2019 року у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг.
Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах (ст. 4 Закону).
Частиною 1 статті 63 Закону встановлено, що універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам.
Згідно із ч. 4 ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується Регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.
Абзацом 5 пункту 13 розділу XVII Закону встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.
У п. 7 Постанови НКРЕКП від 26.10.2018 року №1268 (далі - Постанова) встановлено, що договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка постачальником універсальної послуги), або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №605413УЗ від 01.01.2021 року на умовах комерційної пропозиції №1Ф-П для споживачів з запланованим обсягом споживання до 50000 кВт*год на місяць шляхом надання відповідачем позивачу підписаної заяви-приєднання.
01.01.2023 року відповідачу по договору №605413УЗ було змінено на комерційну пропозицію №1/23Ф-П для споживачів з запланованим обсягом споживання до 50000 кВт*год на місяць.
Згідно п. 11 комерційної пропозиції №1Ф-П зазначено, що інформування споживача, з яким укладено договір, про зміну в умовах договору, про закінчення терміну дії, зміну тарифів, суми до сплати у рахунках, виставлених згідно з умовами договору, строки їх оплати, іншу інформацію, яка стосується взаємовідносин сторін, може здійснюватись шляхом направлення відповідної інформації:
- засобами електронного зв'язку на електронну адресу споживача, вказану в заяві-приєднання до умов договору;
- СМС-повідомлення на номер, зазначений у заяві-приєднанні;
- шляхом розміщення інформації в рахунках за спожиту електричну енергію;
- у центрах обслуговування споживачів;
- через особистий кабінет;
- на офіційному веб-сайті постачальника тощо.
Позивачем на офіційному веб-сайті було розміщено інформацію про зміну по споживачу комерційної пропозиції (докази розміщення на сайті містяться в матеріалах справи).
Порядок розрахунків за договором визначається відповідно до комерційної пропозиції №1Ф-П від 01.01.2021 року та комерційної пропозиції №1/23Ф-П від 01.01.2023 року.
Згідно з п. 2.1. договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Пунктом 5.5 договору встановлено, що розрахунковий період за цим договором зазначений у комерційній пропозиції та, як правило, становить календарний місяць, і відповідає розрахунковому періоду за договором споживача з оператором системи розподілу/передачі. Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений в комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього договору (п. 5.7 договору). Відповідно до п. 6.2 договору споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.
Згідно з умовами п. 5 КП №1Ф-П та КП №1/23Ф-П рахунки за спожиту електричну енергію надається споживачу до 12 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим. Рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка споживачем. Рахунки на оплату надаються споживачу у відповідних структурних підрозділах постачальника, або направляються через систему електронного документообігу у разі укладання відповідної додаткової угоди до договору. В разі неотримання споживачем рахунків постачальник направляє рахунки споживачу поштовим зв'язком. У такому випадку рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення.
Як зазначає сам позивач, сума заборгованості за спожиту електричну енергію по договору складається за період з жовтня 2023 року по червень 2024 року та становить 103278,65 грн.
Позивач надав до матеріалів справи рахунки, акти наданих послуг та докази їх скерування відповідачу за спірний період. У свою чергу, відповідач не надав доказів, що підтверджують відсутності споживання за спірний період, або ж доказів погашення заборгованості.
Враховуючи надання позивачем належних доказів споживання електричної енергії за спірний період, відсутності в матеріалах справи доказів припинення договору, а також відсутності доказів оплати наявної заборгованості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиту електричну енергію за період з жовтня 2023 року по червень 2024 року у розмірі 103278,65 грн.
Щодо посилань відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Так, той факт, що відповідач виїхав за кордон та не користується електричною енергією, то колегія суддів погоджується з позицією позивача про те, що фізична відсутність відповідача в Україні не звільняє його від виконання обов'язків, передбачених укладеним договором.
У відповідності до п. 7.5. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018 року припинення повністю або частково постачання електричної енергії споживачу здійснюється у разі розірвання договору між споживачем та оператором системи. Згідно п. 1.2.15. цих же Правил договір може бути укладений, змінений та розірваний за допомогою інформаційно-комунікаційних систем та/або засобів електронної комунікації, зокрема через особистий кабінет у вигляді електронного документа.
Крім того, згідно із п. 8.4. договору якщо за ініціативою споживача необхідно припинити постачання електричної енергії на об'єкт споживача, то споживач має звернутися до оператора системи.
Отже, якщо відповідач бажав припинити постачання електричної енергії, то останній зобов'язаний був звернутися до позивача для розірвання договору та здійснення відповідних технічних дій задля відключення від електропостачання. Однак, в матеріалах справи відсутні відповідні документи, що підтверджують або розірвання договору, або звернення відповідача до позивача з метою припинення електропостачання.
Відповідно до умов пункту 6.2. договору споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов договору та пов'язаних з постачанням електричної енергії послуг згідно з умовами договору. Відтак, посилання відповідача на перебування за межами України не має юридичного значення у контексті виконання обов'язків за договором постачання електричної енергії споживачу. Факт фізичної відсутності споживача у приміщенні не звільняє його від обов'язку оплачувати електроенергію, що фактично споживалася.
Щодо користування третіми особами нерухомим майном відповідача, а отже і споживання електричної енергії, то відповідачем не представлено належних доказів наявності факту споживання електроенергії третіми особами не для потреб забезпечення електропостачання в об'єкти відповідача. При цьому, у випадку наявності таких обставин, це не зумовлює відмову в позові, а є підставою для відповідача звернутися до суду з позовом про відшкодування витрат.
Відносно посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Верховний Суд у постанові від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21 констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Відповідач не надав доказів на підтвердження того, що форс-мажорні обставини, засвідчені листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, поширюються саме на правовідносини, що є предметом судового розгляду у даній справі. Так само, відповідачем не доведено, що форс-мажорні обставини впливають у даному конкретному випадку на виконання ним зобов'язань за договором.
Згідно ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати» «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю».
Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженим Рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 року №40 (3) встановлено єдиний порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) в системі ТПП України (пп. 1.1 п. 1 Регламента).
Відповідно до пп. 3.3 п. 3 Регламенту «Сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом».
Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, чинним Регламентом не передбачено засвідчення настання форс-мажорних обставин іншими способами, ніж тими, що перелічені у Регламенті.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.03.2023 року у справі №922/1093/22 відмовляючи у задоволені касаційної скарги Комунального підприємства «Харківводоканал» про наявність/відсутність підстав для стягнення заборгованості, вказав щодо неможливості використання листа ТПП у якості доказу наявності форс-мажорних обставин.
Пунктом 12.4 договору про постачання електричної енергії споживачу визначено, що сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом 14 днів з дати їх виникнення надати підтверджуючи документи щодо їх настання відповідно до чинного законодавства.
У той час таких дій вчинено не було.
Місто Харків та відповідні населені пункти Харківської області (згідно із відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) перебувають (-ли) у зоні проведення активних бойових дій через широкомасштабне вторгнення РФ на територію України. При цьому, очевидним є той факт, що це є як наслідком зниження обсягів здійснення підприємницької діяльності або так і взагалі її припинення. Однак, в кожному конкретному випадку, відповідна сторона має довести доказами, що саме в її конкретному випадку мають місце ці обставини, що зумовлені загальновідомими подіями.
Таким чином, на переконання суду, відповідач не надав доказів, які б підтвердили поширення на нього форс-мажорних обставин.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Початком відліку періоду прострочення зобов'язання (моментом прострочення) у відповідності до ст. 253 Цивільного кодексу України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати виконання цього зобов'язання.
Порядок нарахування 3% річних та інфляційних втрат регулюється ст. 625 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, з аналізу ст. 625 Цивільного кодексу України вбачається, що право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ч. 2 зазначеної статті виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання.
За змістом ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати по договору за спожиту електричну енергію, з огляду на умови п. 8 комерційної пропозиції №1 та вимоги ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач - ПрАТ «Харківенергозбут» має право вимагати сплати відповідачем 3% річних та інфляційних втрат за порушення строків виконання грошового зобов'язання.
Суд першої інстанції, перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних втрат встановив, що вони здійснені методологічно та арифметично правильно, нарахування відповідають положенням законодавства, встановленим обставинам справи. Таким чином місцевий господарський суд дійшов вірного висновку з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції про обґрунтованість і доведеність позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 2472,61 грн та інфляційних втрат у розмірі 7683,37 грн.
Щодо посилань про включення міста Куп'янськ до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», то слід відзначити, що в межах даної справи не стягуються кошти за надані послуги в період, коли місто знаходилось в окупації (24.02.2022 - 09.09.2022). При цьому, включення міста до відповідного Переліку може бути підставою для звільнення від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а не підставою для звільнення саме від виконання грошового зобов'язання. Істотним наразі є те, що в межах даної справи відповідача не притягнено до відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки позивач не заявляв до стягнення пеню, а інфляційні і річні за позицією та практикою Верховного Суду є складовою грошового зобов'язання.
Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних і допустимих доказів у розрізі доктрини вірогідності на підтвердження своєї позиції по справі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Костенко Олексія Віталійовича не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 09.07.2025 року у справі №922/1111/25 має бути залишене без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Костенко Олексія Віталійовича залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 09.07.2025 року у справі №922/1111/25 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя О.А. Істоміна
Суддя В.В. Россолов