вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" вересня 2025 р. Справа№ 910/16297/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Ліндаєв О.С.;
від відповідача: не з'явився;
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Надбужжя плюс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 (повний текст складено 21.04.2025)
у справі № 910/16297/24 (суддя Мандичев Д.В.)
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Надбужжя плюс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційна компанія «Укрбуд інвест»
про визнання права власності
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішень господарських судів
Товариство з обмеженою відповідальністю «Надбужжя плюс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційна компанія «Укрбуд інвест» про визнання права власності на машино-місце у підземному паркінгу громадсько-житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом, що розташований за адресою: вул. Генерала Алмазова,18/7 у Печерському районі міста Києва із наступними характеристиками: номер об'єкта нерухомі -3.3, поверх розташування - -3, номер секції, в якому розташований об'єкт нерухомості -1, загальна площа об'єкта нерухомості -12,5 квадратних метра.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/16297/24 у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові витрати покладено на позивача.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Надбужжя плюс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/16297/24. Прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/16297/24 у повному обсязі. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Надбужжя плюс» у повному обсязі, а саме: визнати за ТОВ «Надбужжя плюс» право власності на машино-місце у підземному паркінгу громадсько-житлового комплексу за адресою: вул. Кутузова (нова назва - Генерала Алмазова), 18/7 у Печерському районі міста Києва. Згідно зазначених у Договорі характеристик - номер об'єкта нерухомості - 3.3, поверх розташування - 3 номер секції, в якому розташований об'єкт нерухомості - 1 загальна площа об'єкта нерухомості - 12,5 квадратних метрів. Стягнути з ТОВ «Інвестиційна компанія «Укрбуд інвест» на користь ТОВ «Надбужжя плюс» судові витрати, понесені під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Стягнути з відповідача на користь скаржника витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку скаржника, суд першої інстанції не дослідив, що відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття в експлуатацію, якщо це передбачено договором або законом. У даній справі надано докази введення об'єкта будівництва в експлуатацію в жовтні 2022 року (сертифікат № ІУ123221018915), а також повного виконання своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу майнових прав № 26-09/2018-1 від 26.09.2018 (далі - договір), зокрема шляхом сплати 850 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 922 від 04.10.2018 та довідкою № 0245 від 09.10.2018. Згідно з п. 3.3 договору, після підписання Акту приймання-передачі майнових прав скаржник набуває право власності на майнові права на машино-місце, що було виконано 09.10.2018, крім того, п. 3.4 договору передбачає обов'язок сторін підписати Акт приймання передачі об'єкта нерухомості протягом 30 днів після введення об'єкта в експлуатацію та повної оплати. Проте відповідач, діючи недобросовісно, ухилився від виконання цього обов'язку, не надавши скаржнику можливості підписати відповідний акт, що підтверджується листом № 12/24-12 та адвокатським запитом від 12.12.2024, на які відповідач не відреагував.
Скаржник посилається на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) в якій зазначено про те, що інвестор, який виконав умови договору інвестування, зокрема сплатив повну вартість об'єкта, набуває первісне право власності на новостворений об'єкт після його введення в експлуатацію. Суд підкреслив, що державна реєстрація права власності є лише формальним підтвердженням уже наявного права, а не умовою його виникнення.
На думку скаржника, суд першої інстанції не врахував, що відповідач діяв недобросовісно, ухиляючись від виконання зобов'язань за п. 5.2.2 та 5.2.3 договору, які передбачають передачу майнових прав та документів для реєстрації права власності після введення об'єкта в експлуатацію, оскільки скаржник неодноразово намагався зв'язатися з відповідачем для підписання Акту приймання-передачі об'єкта нерухомості, зокрема через лист та адвокатський запит від 12.12.2024, але відповідач не відреагував. Така поведінка свідчить про умисне ухилення від виконання договірних зобов'язань, що позбавило скаржника можливості зареєструвати право власності в позасудовому порядку.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції не досліджено, що відповідно до ст. 74 ГПК України, якщо учасник справи посилається на невчинення іншою стороною певних дій, суд може визнати таку обставину встановленою за відсутності доказів вчинення цих дій. Скаржником доведено, що відповідачем не виконано обов'язок щодо підписання Акту, що підтверджується відсутністю відповіді на лист та адвокатський запит. Крім того, судом не враховано сертифікату про введення об'єкта в експлуатацію (№ ІУ123221018915), який підтверджує завершення будівництва та можливість передачі машино-місця у власність скаржника.
Скаржник зазначає про те, що відмова у визнанні права власності суперечить концепції «законних очікувань», яка захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у справах «Федоренко проти України» (№ 25921/02) та «Н.К.М. проти Угорщини» (№ 66529/11) зазначив, що майнові права та законні очікування інвестора щодо отримання права власності на об'єкт, за який сплачено кошти, підлягають захисту як власність. Скаржник мав обґрунтовані очікування отримати машино-місце у власність після виконання умов договору та введення об'єкта в експлуатацію. Відмова суду визнати це право порушує принцип захисту законних очікувань, що суперечить практиці ЄСПЛ та ст. 8 Конституції України, яка встановлює принцип верховенства права.
На думку скаржника, суд першої інстанції помилково вважав, що визнання права власності за ст. 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не є належним способом захисту в цій справі, аргументуючи це відсутністю підписаного Акту приймання-передачі об'єкта нерухомості. Такий підхід суперечить нормам цивільного законодавства, практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які підтверджують, що визнання права власності є ефективним способом захисту в ситуаціях, коли інвестор виконав усі умови договору, але не може реалізувати своє право через недобросовісну поведінку контрагента.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відповідачем не було надано відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/16297/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Надбужжя плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/16297/24. Призначено справу № 910/16297/24 до розгляду у судовому засіданні 08.07.2025.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 оголошено перерву у розгляді справи № 910/16297/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Надбужжя плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 до 09.09.2025.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/16297/24 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засіданні 09.09.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/16297/24 у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Надбужжя плюс» у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 09.09.2025 не з'явився, про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 26.09.2018 між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі продажу майнових прав № 26-09/2018-1 (далі - договір), згідно якого відповідач, за договором продавець, продає, а позивач, за договором покупець, купує майнові права на наступний об'єкт нерухомості: майнові права на машино-місце підземного паркінгу громадсько-житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом, що розташований за адресою: вул. Кутузова (нова назва - Генерала Алмазова), 18/7 у Печерському районі міста Києва, з наступними характеристиками: номер об'єкта нерухомості - 3.3, поверх розташування - -3 (мінус третій), номер секції, в якому розташований об'єкт нерухомості - 1 (один).
У пункті 3.2 договору вказано, що всі необхідні дії та заходи для реєстрації права власності на об'єкт нерухомості та всі інші дії, пов'язані з оформленням права власності на Об'єкт нерухомості, в тому числі, але не виключно, сплата офіційних платежів та інших необхідних платежів, здійснюються позивачем самостійно і за власний рахунок.
Після підписання акту приймання-передачі майнових прав позивач набуває право власності на майнові права на Об'єкт нерухомості та має право володіти, користуватися та розпоряджатися цими правами в межах чинного законодавства України (пункт 3.3 договору).
Відповідно п. 3.4 договору протягом 30 (тридцяти) днів з дня введення об'єкта будівництва в експлуатацію, оплати загальної вартості майнових прав на об'єкт нерухомості та прийняття позивачем від відповідача майнових прав на об'єкт нерухомості у порядку та строки, визначені даним договором, позивач зобов'язаний прийняти від відповідача Об'єкт нерухомості за актом приймання-передачі об'єкта нерухомості.
За положеннями пункту 4.1 договору загальна вартість майнових прав на Об'єкт нерухомості на день укладення даного договору складає 850 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 141 666,66 грн.
У пункті 4.2. договору вказано, що вартість майнових прав на Об'єкт нерухомості оплачується позивачем відповідачу в національній валюті України - гривні.
Пунктом 4.3. договору сторони погодили умову про те, що на виконання умов даного договору, протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту укладення даного договору, позивач сплачує відповідачу загальну вартість майнових прав на об'єкт нерухомості, визначений у п.4.1, даного договору, шляхом безготівкового перерахування.
Згідно із п. 4.4. договору протягом 7 (семи) робочих днів після проведення позивачем остаточних розрахунків, відповідач видає позивачу довідку про повну оплату вартості майнових прав на Об'єкт нерухомості. Вказана довідка є підставою для підписання акту приймання-передачі Об'єкта нерухомості після прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію.
За змістом пункту 4.5. договору сторони зобов'язані підписати акт прийому-передачі Об'єкта нерухомості протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дня сплати позивачем повної загальної вартості майнових прав на Об'єкт нерухомості та прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Сторони погодили, що даний акт є підставою для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості за позивачем.
Підпункт 5.2.2. договору визначає, що відповідач зобов'язаний після одержання від позивача повної оплати та проведення остаточних розрахунків у відповідності до розділу 4 даного договору та прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, передати майнові права в порядку та на умовах, передбачених даним договором, шляхом підписання акту прийому-передачі майнових прав та акту приймання-передачі Об'єкта нерухомості.
Як передбачено підп. 5.2.3. договору, відповідач зобов'язаний після оплати позивачем загальної вартості майнових прав на Об'єкт нерухомості, передачі майнових прав на Об'єкт нерухомості за актом прийому-передачі, укладення акту приймання-передачі Об'єкта нерухомості та введення Об'єкту будівництва в експлуатацію, надати позивачу пакет документів необхідний для реєстрації права власності на об'єкт нерухомості.
Так, на виконання умов договору позивачем здійснено повну оплату майнових прав на суму 850 000,00 грн на користь відповідача, що підтверджується довідкою про повну оплату вартості майнових прав на Об'єкт нерухомості №0245 від 09.10.2018 та платіжним дорученням № 922 від 04.10.2018.
09.10.2018 сторонами підписано акт прийому-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості до договору купівлі продажу майнових прав від 26.09.2018 № 26-09/2018-1, в якому зазначено, що відповідач передає, а позивач приймає в повному обсязі майнові права на наступний об'єкт нерухомості: машино-місце підземного паркінгу громадсько-житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом, номер 3.3, поверх розташування - -3 (мінус третій), номер секції - 1 (один), в об'єкті будівництва громадсько-житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом, що розташований за адресою: вул. Кутузова (нова назва - Генерала Алмазова), 18/7 у Печерському районі міста Києва.
Відповідно до п. 4 акту відповідач підтверджує, що позивачем було в повному обсязі сплачено загальну вартість об'єкта нерухомості належним чином та у строки визначені договором купівлі продажу майнових прав № 26-09/2018-1 від « 26» вересня 2018 року і на день підписання даного акту не має та не матиме в майбутньому майнових та немайнових претензій до позивача з приводу сплати позивачем загальної вартості майнових прав на Об'єкт нерухомості.
Згідно із п. 5 акту позивач підтверджує, що відповідачем було в повному обсязі, належним чином та у строки визначені договором купівлі - продажу майнових прав № 26-09/2018-1 від « 26» вересня 2018 року передано позивачу майнові права на Об'єкт нерухомості і на день підписання даного акту він не має і не матиме в майбутньому майнових та немайнових претензій до відповідача з приводу передачі йому Майнових прав на Об'єкт нерухомості.
Відповідно до сертифікату про введення об'єкту в експлуатацію (реєстраційний номер в ЄДЕССБ - ІУ123221018915), об'єкт будівництва - громадсько-житловий комплекс з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом, що розташований за адресою: вул. Кутузова (нова назва - Генерала Алмазова), 18/7 у Печерському районі міста Києва - введено в експлуатацію в жовтні 2022 року.
У подальшому, 13.12.2024 позивач направив відповідачу лист №12/24-12 із пропозицією погодити на виконання умов договору №26-09/2018-1 від 26.09.2018, місце, дату та час передачі позивачу Об'єкта нерухомості та підписання акту приймання-передачі Об'єкта нерухомості - машино-місця підземного паркінгу.
Також, представником позивача направлено 13.12.2024 на адресу відповідача адвокатський запит від 12.12.2024 №12/24-12 із пропозицією повідомити на виконання умов договору №26-09/2018-1 від 26.09.2018 про можливість погодити місце, дату та час передачі позивачу Об'єкта нерухомості та підписання акту приймання-передачі Об'єкта нерухомості між позивачем та відповідачем, на машино-місце підземного паркінгу.
Дані листи направлені на електронну поштову адресу відповідача office_ubi@ukr.net, вказану в договорі, що підтверджується скріншотами з поштової скриньки представника позивача Олександра Ліндаєва.
Позивач, вказуючи на те, що відповідачем не визнаються майнові права позивача на спірне машино-місце, оскільки саме відповідач як забудовник зобов'язаний забезпечити права інвесторів на передачу про інвестованих шляхом повної оплати вартості об'єктів нерухомості у власність позивача, як інвестора, звернувся із даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки .
Статтею ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що майновими правами визнаються будь-які права пов'язані з майном, відмінні від права власності у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).
За змістом ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, копії, засвідчені в установленому порядку.
Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загально прийнятий момент набуття права власності, визначений статтею 328 ЦК України на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Як вже зазначалось, матеріалами справи підтверджується та не заперечується ані позивачем, ані відповідачем, позивач в повному обсязі проінвестував будівництво спірного об'єкту нерухомості, у зв'язку з чим відповідно до ст.7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об'єкти та результати інвестицій є власністю інвестора.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.
Суб'єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.
Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об'єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивачем при зверненні з даним позовом не доведено оспорювання чи невизнання відповідачем права власності позивача на спірне окреме індивідуально визначене нерухоме майно в новоствореному об'єкті інвестування, введеному в експлуатацію, а саме: машино-місце підземного паркінгу громадсько-житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом, номер 3.3, поверх розташування - -3 (мінус третій), номер секції - 1 (один), в об'єкті будівництва громадсько-житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом, що розташований за адресою: вул. Кутузова (нова назва - Генерала Алмазова), 18/7 у Печерському районі міста Києва.
При цьому, матеріали справи не містять доказів, що відповідачем вчинялися дії, що свідчать про оспорювання чи невизнання відповідачем права власності позивача на спірне майно, що є передумовою для застосування передбаченого статтею 392 ЦК України правового механізму із захисту права власності.
Доводи скаржника, що такими діями є відсутність відповіді відповідача на надіслані позивачем на електронну адресу відповідача office_ubi@ukr.net листа та адвокатського запиту від 12.12.2024 щодо надання пояснень із приводу не надання позивачу розрахунків повної вартості майнових прав та/або інформації щодо проведення БТІ обмірів, а також погодження на виконання умов договору №26-09/2018-1 від 26 вересня 2018 року місця, дати та часу передачі позивачу машино-місця підземного паркінгу та підписання акту приймання-передачі Об'єкта нерухомості, оцінюються колегією суддів критично, оскільки відсутність такої відповіді не може бути сама по собі єдиним та достатнім доказом недобросовісності поведінки та фактичного невизнання відповідачем права позивача на збудоване майно - машино-місце підземного паркінгу.
У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об'єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об'єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою.
Колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що матеріали справи не містять доказів відмови позивачу в проведенні державної реєстрації речових прав на майно - машино-місце підземного паркінгу, за собою, що також спростовує доводи скаржника у апеляційній скарзі про неможливість зареєструвати право власності в позасудовому порядку.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до положень статті 392 ЦК України можливе в тих випадках, коли об'єкт нерухомості вже збудований та прийнятий в експлуатацію, проте покупцем не отримані правовстановлюючі документи у зв'язку із порушенням продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно взятих на себе договірних зобов'язань щодо передання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена покупцем в повному обсязі, та у разі невизнання продавцем права покупця на цю збудовану квартиру.
Враховуючи викладене, оскільки позивачем не доведено невизнання відповідачем права відповідача на машино-місце підземного паркінгу, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про недоведеність позивачем наявності правових підстав для визнання права власності в порядку статті 392 ЦК України та наявності порушеного права позивача.
Тобто, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на те, що позивачем не доведено визначених статтею 392 ЦК України підстав для визнання права власності в судовому порядку, а також не доведено наявності порушеного права зі сторони відповідача, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/16297/24, відсутні.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/16297/24, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/16297/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Надбужжя плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/16297/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/16297/24 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Надбужжя плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/16297/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі № 910/16297/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу 910/16297/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова підписана 13.10.2025.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич