вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" жовтня 2025 р. Справа№910/1899/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 07.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик»
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025
у справі №910/1899/25
та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025
у справі №910/1899/25 (суддя Мандриченко О. В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський вентиляторний завод»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик»
про стягнення 2 225 007,69 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський вентиляторний завод» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» (далі по тексту - відповідач), за яким просив суд (з урахування заяви про збільшення позовних вимог) стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 2 225 007,69 грн, що складається з основної суми боргу у розмірі 2 148 000,00 грн, пені у розмірі 62 270,64 грн, 3 % річних у розмірі 5 849,05 грн та оплату за відповідальне зберігання товару на складі постачальника у розмірі 8 888, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань згідно умов договору поставки №10/10-П від 10.10.2024 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, які підписані зі сторони позивача та відповідача. Несплата відповідачем заборгованості за надані послуги/оплату товару стала підставою для звернення позивача з цим позовом до суду за примусовим її стягненням разом із нарахованими на неї пенею, річними та понесеними витратами за відповідальне зберігання товару на складі постачальника.
Господарський суд міста Києва рішенням від 08.07.2025 у справі №910/1899/25 позов задовольнив повністю. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський вентиляторний завод» заборгованість у розмірі 2 148 000, 00 грн, пеню у розмірі 62 270, 64 грн, 3 % річних у розмірі 5 849, 05 грн, оплату за відповідальне зберігання товару на складі постачальника у розмірі 8 888, 00 грн та судовий збір у розмірі 33 375, 12 грн.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 6 898 000,00 грн з ПДВ, однак відповідач сплатив вартість поставленого товару не в повному обсязі, у зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість у розмірі 2 148 000,00 грн.
Дослідивши розрахунок пені позивача, суд встановив, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 62 270,64 грн задоволені в повному обсязі. Судом перевірено також розрахунки позивача 3% річних у розмірі 5 849, 05 грн та плати за відповідальне зберігання товару на складі постачальника у розмірі 8 888, 00 грн та встановлено, що вони здійсненні арифметично вірно, тому позовні вимоги у цій частині задоволені у заявленому позивачем розмірі.
Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 22.07.2025 у справі №910/1899/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський вентиляторний завод» про розподіл судових витрат задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський вентиляторний завод» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовив повністю.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням та додатковим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/1899/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі; скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1899/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що представники відповідача не підписували видаткові накладні, подавали клопотання про витребування оригіналів документів та проведення експертизи, які суд першої інстанції безпідставно не задовольнив.
Також відповідач наголошує, що оскільки строки оплати визначаються в рахунках, а самих рахунків в матеріалах справи немає та позивачем до позову не додано, то задоволення позову є передчасним, тим більше відсутні підстави для встановлення факту прострочення оплати і стягнення пені, 3% річних та інше.
За посиланням відповідача, суд не врахував його заперечень щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема той факт, що докази оплати саме правничої допомоги відсутні.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/1899/25 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1899/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/1899/25 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1899/25 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору в розмірі 40 050, 13 грн за подання апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/1899/25 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1899/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 30.09.2025 о 13 год. 00 хв; витребував матеріали справи №910/1899/25 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи №910/1899/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 25.08.2025.
28.08.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» подано клопотання про призначення у справі №910/1899/25 судово-почеркознавчу експертизу.
08.09.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський вентиляторний завод» сформовано та подано через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, за яким позивач просить у задоволені апеляційної скарги відмовити повністю, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу зазначає, що апелянт своїми діями підтверджував існування договору, поставку товару, і ніяких заперечень чи питань не було, але коли пішли порушення строків оплати за товар, розгляд справи в суді, знаючи про цю справу, отримуючи всі процесуальні документи, лише зі спливом 5 місяців заперечив, проти підписання видаткових накладних. Позивач наголошує на аналогічну недобросовісну поведінку відповідача в інших судових справах, з іншими поставщиками чи надавачами послуг, з якими не розрахувався, де повністю тотожні заперечення і не визнання видаткових накладних постачальника, що і у даній справі, що розглядається.
Також позивач вказує, що відповідач умисно замовчуючи, що крім рахунків, сторони визначили строки та порядок оплати в розділі 3 Договору, а саме п. 2.4. Договору, в якому вказано, що оплата за товар проводиться протягом 7 банківських днів з дати документального підтвердження Продавцем доставки товару Покупцеві. Крім того, представник позивача приносив на судові засідання в першій інстанції всі оригінали документів, як би апелянт не зловживав своїми процесуальними правами, не затягував процес (пройдено 6 судових засідань першої інстанції), то апелянт міг разом із сторонами та судом дослідити кожен окремо документ в залі судового засідання.
29.09.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням директора у відрядженні у місті Дніпро.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський вентиляторний завод» у судовому засіданні 30.09.2025 заперечив проти задоволення зазначеного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.06.2025 враховуючи неявку апелянта в судове засідання, з метою необхідності забезпечення прав учасників судового процесу на участь їх представників у засіданні господарського суду, дотримання принципів рівності та змагальності учасників спору, забезпечення всебічного, повного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, дійшов висновку про відкладення розгляду справи №910/1899/25 на 07.10.2025 на 14 год. 00 хв.
06.10.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Згідно частини 3 статті 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Щодо поданого відповідачем клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач звертався із аналогічним клопотанням до суду першої інстанції.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи на підставі пункту 8 частини 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста. Однак, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/1899/25 до судового розгляду по суті. Тобто, Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» подане вказане клопотання 04.07.2025, вже після закриття підготовчого засідання.
Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються висновками експертів.
Суд апеляційної інстанції у судовому засіданні 07.10.2025 відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судово-почеркознавчої експертизи на підставі частини 3 статті 269 ГПК України, якою передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
На переконання суду апеляційної інстанції, відповідачем не доведено неможливості подання до суду першої інстанції клопотання про призначення експертизи з причин, що об'єктивно не залежали від нього на стадії підготовчого судового засідання, а тому враховуючі межі перегляду справи судом апеляційної інстанції за наявними у ній і додатково поданими доказами клопотання відповідача не підлягає задоволенню.
Представник позивача у судовому засіданні 07.10.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/1899/25 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1899/25 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,
10.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський вентиляторний завод» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» (Покупець) укладено договір поставки №10/10-П (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник передає у власність (поставляє), а Покупець приймає та оплачує Товар, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна та загальна вартість, умови та строки поставки і оплати визначаються Сторонами у Рахунках на оплату на замовлену партію Товару та/або у Специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного договору.
Як передбачено п. 2.1. Договору, ціна одиниці виміру Товару та загальна вартість кожної партії Товару визначаються Сторонами в рахунках на оплату Товару та/або у Специфікаціях до даного Договору, які є його невід'ємною його частиною.
За змістом п. 2.3., 2.4. Договору, після підписання Договору Покупець здійснює попередню оплату в розмірі 300 000,00 грн (триста тисяч гривень 00 копійок), в т. ч. ПДВ - 50 000,00 грн. Подальші розрахунки за Товар, що поставляється, Продавцем проводяться шляхом оплати за фактично поставлений Товар протягом 7 робочих днів з дати документального підтвердження Продавцем доставки Товару Покупцю.
Перехід права власності на Товар відбувається в момент передачі Товару, що оформляється видатковою накладною, ТТН, актом-прийому передачі з моменту підписання представниками Сторін згідно довіреності рахунку-фактури, накладної на даний Товар. Усі підписані з боку Продавця документи, а саме рахунок - фактура, видаткові накладні, тощо, які були надіслані на адресу Покупця поштою або передані оригінали документів представнику Покупця та не повернулись у відповідь підписаними Покупцем на 15 (п'ятнадцятий) календарний день вважаються такими, що погоджені та підписані Покупцем, в разі відсутності зауважень зі сторони Покупця. Не надходження в 15- ти денний термін підписаної видаткової накладної, акту приймання-передачі Товару без будь-яких зауважень є підтвердженням прийому товару Покупцем. Товар, який був відправлений Покупцю згідно Специфікації або рахунку-фактури і не повернувся до Продавця протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з зауваженнями, вважається таким, щодо якого проведено реалізацію Товару на користь Покупця без зауважень (п. 3.5. Договору).
Відповідно до п. 6.2., 6.3. Договору, у випадку прострочення оплати Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вартості Товару за кожний день прострочення зобов'язання. Сплата пені не звільняє Покупця від виконання зобов'язань по оплаті Товару.
Сторони погоджуються з тим, що у випадку, якщо Покупець, з власної вини, не отримує Товар у строк, вказаний в п. 3.3. цього Договору, останній зобов'язаний оплатити Постачальнику всі понесені у зв'язку з цим витрати, в тому числі і послуги за відповідальне зберігання Товару на складі Постачальника: із розрахунку 120 (сто двадцять) грн. за одну добу знаходження Товару на складі Постачальника.
У разі необхідності Товар може бути перевезений на платний склад третьої особи, в такому випадку Покупець зобов'язується оплатити Постачальнику всі витрати за зазначене перевезення та зберігання Товару. Якщо Товар передається на умовах доставки із залученням організацій-перевізників, Покупець несе відповідальність за несвоєчасне отримання Товару зі складу перевізника та/або за несвоєчасне розвантаження Товару з транспортного засобу перевізника.
Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріпленням печатками Сторін і діє до 31.12.2024. У разі, якщо жодна зі Сторін не підтвердила письмово припинення дії цього Договору до дати такого припинення - він вважається продовженим на той же строк та на тих самих умовах (п. 7.1. Договору).
Відповідно до Специфікації №1 від 10.10.2024, яка є невід'ємною частиною договору (далі - Специфікація №1), загальна вартість Товару становить 6 725 000,00 грн, з ПДВ.
За Специфікацією №2 від 31.10.2024, яка є невід'ємною частиною договору (далі - Специфікація №2), загальна вартість Товару становить 200 000,00 грн, з ПДВ.
Позивачем, на виконання умов договору, поставлено відповідачеві Товар на загальну суму 6 898 000,00 грн, з ПДВ за видатковими накладним та ТТН:
№1174 від 25.10.2024 на суму 40 000, 00 грн, з ПДВ;
№1175 від 25.10.2024 на суму 513 000, 00 грн, з ПДВ;
№1233 від 01.11.2024 на суму 105 000, 00 грн, з ПДВ;
№1253 від 06.11.2024 на суму 135 000, 00 грн, з ПДВ;
№1254 від 06.11.2024 на суму 135 000, 00 грн, з ПДВ;
№1258 від 07.11.2024 на суму 457 500, 00 грн, з ПДВ;
№1259 від 07.11.2024 на суму 135 000, 00 грн, з ПДВ;
№1260 від 07.11.2024 на суму 50 000, 00 грн, з ПДВ;
№1261 від 07.11.2024 на суму 270 000, 00 грн, з ПДВ;
№1266 від 08.11.2024 на суму 135 000, 00 грн, з ПДВ;
№1269 від 08.11.2024 на суму 135 000, 00 грн, з ПДВ;
№1287 від 13.11.2024 на суму 1 520 000, 00 грн, з ПДВ;
№1361 від 28.11.2024 на суму 891 000, 00 грн, з ПДВ;
№1362 від 28.11.2024 на суму 110 000, 00 грн, з ПДВ;
№1392 від 05.12.2024 на суму 250 000, 00 грн, з ПДВ;
№1401 від 06.12.2024 на суму 178 500, 00 грн, з ПДВ;
№1402 від 09.12.2024 на суму 175 000, 00 грн, з ПДВ;
№1467 від 20.12.2024 на суму 75 000, 00 грн, з ПДВ;
№1476 від 23.12.2024 на суму 75 000, 00 грн, з ПДВ;
№1483 від 24.12.2024 на суму 75 000, 00 грн, з ПДВ;
№1502 від 26.12.2024 на суму 175 000, 00 грн, з ПДВ;
№68 від 20.01.2025 на суму 696 000, 00 грн, з ПДВ;
№229 від 14.03.2025 на суму 567 000, 00 грн, з ПДВ.
Тоді як, Покупець в порушення договірних умов частково оплатив поставлений товар на суму 4 750 000,00 грн, з ПДВ, з порушенням строків оплати визначених пунктом 2.4. Договору за поставлений товар за видатковими накладними та ТТН, а саме:
за видатковою накладною №1392 від 05.12.2024 на суму 250 000, 00 грн та ТТН №1392 від 05.12.2024 - не сплачено 138 000,00 грн, з ПДВ - прострочка платежу 62 дня (поставка 05.12.24 +7 робочих днів на оплату, початок прострочення платежу з 17.12.24);
за видатковою накладною №1401 від 06.12.2024 - повністю не сплачено 178 500,00 грн, з ПДВ - прострочка платежу 61 дні (поставка 06.12.24 +7 робочих днів на оплату, початок прострочення платежу з 18.12.24);
за видатковою накладною №1402 від 09.12.2024 та ТТН №1402 від 09.12.2024 - повністю не сплачено 175 000,00 грн з ПДВ - прострочка платежу 60 днів (поставка 09.12.24 +7 робочих днів на оплату, початок прострочення платежу з 19.12.24);
за видатковою накладною №1467 від 20.12.2024 та ТТН №1467 від 20.12.2024 - повністю не сплачено 75 000,00 грн з ПДВ - прострочка платежу 47 днів (поставка 20.12.24 +7 робочих днів на оплату, початок прострочення платежу з 01.01.25);
за видатковою накладною №1476 від 23.12.2024 та ТТН №1476 від 23.12.2024 - повністю не сплачено 75 000,00 грн з ПДВ - прострочка платежу 46 днів (поставка 23.12.24р. +7 робочих днів на оплату, початок прострочення платежу з 02.01.25);
за видатковою накладною №1483 від 24.12.2024 та ТТН №1483 від 24.12.2024 - повністю не сплачено 75 000,00 грн з ПДВ - прострочка платежу 45 днів (поставка 24.12.24 + 7 робочих днів на оплату, початок прострочення платежу з 03.01.25);
за видатковою накладною №1502 від 26.12.2024 та ТТН №1502 від 26.12.2024 - повністю не сплачено 175 000,00 грн з ПДВ - прострочка платежу 40 днів (поставка 26.12.24 +7 робочих днів на оплату, початок прострочення платежу з 08.01.25);
за видатковою накладною №68 від 20.01.2025 та ТТН №68 від 20.01.2025 - повністю не сплачено 696 000,00 грн з ПДВ - прострочка платежу 18 днів (поставка 20.01.25 +7 робочих днів на оплату, початок прострочення платежу з 30.01.25);
за видатковою накладною №229 від 14.03.2025 та ТТН №229 від 14.03.2025 повністю не сплачено 567 000,00 грн з ПДВ - прострочка платежу 20 днів (поставка 14.03.25 +7 робочих днів на оплату, початок прострочення платежу з 26.03.25).
Зазначені видаткові накладні та ТТН наявні в матеріалах даної справи, підписані представниками сторін.
У матеріалах даної справи відсутні зауваження відповідача щодо товарів поставлених за вказаними видатковими накладними та ТТН, що відповідно до приписів пункту 3.5. Договору свідчить про проведення позивачем реалізації товару на користь відповідача без зауважень відповідно до договірних умов.
Повна оплата та часткова оплата за вищевказаними видатковими накладними відповідачем не заперечується та свідчить про отримання відповідачем товарів за видатковими накладними.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18, до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Не оплата за видатковими накладними №1392 від 05.12.2024, №1401 від 06.12.2024, №1402 від 09.12.2024, №1467 від 20.12.2024, №1476 від 23.12.2024, №1483 від 24.12.2024, №1502 від 26.12.2024, №68 від 20.01.2025 та №229 від 14.03.2025 не свідчить про неотримання відповідачем товару, оскільки відповідач не заперечує щодо підписання ТТН за якими поставлений цей товар.
Позивач вказуючи, що ним, на виконання умов Договору, поставлено відповідачеві Товар на суму 6 898 000,00 грн, з ПДВ, однак покупець сплатив вартість поставленого товару не в повному обсязі, у зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість у розмірі, станом на день подання до суду позову ( з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) на суму 2 148 000,00 грн.
Оскільки, відповідач у визначений договором строк не оплатив вартість поставленого товару, тому позивач звернувся до відповідача із претензією №06/02-25 від 06.02.2025, у якій просив відповідача протягом 3 днів з моменту отримання претензії оплатити заборгованість за договором.
Ця претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Як встановлено судами попередніх інстанцій спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором поставки товару, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм § 3 глави 54 ЦК України.
Згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У даних правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару корелює обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач порушив умови Договору щодо своєчасної та повної оплати вартості постановленого товару відповідно до умов Договору поставки.
При цьому судом встановлено, що на підставі Договору поставки позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 6 898 000, 00 грн грн, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними.
Згідно з частиною першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Вимоги щодо оформлення первинних документів викладені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), дату складання, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посаду і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У пункті 2.4 Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5 Положення).
З матеріалів справи вбачається, що видаткові накладні та товарно-транспортні накладні підписані представниками обох сторін без будь-яких зауважень та скріплені печатками сторін, що свідчить про прийняття покупцем товару та виникнення зобов'язання у відповідача за умовами Договору щодо його оплати.
Доводи відповідача про те, що відповідач заперечує факт підписання видаткових накладних директором чи будь-яким іншим представником відповідача не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки судом апеляційної інстанції враховано поведінку відповідача під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримавши 03.03.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 про відкриття провадження у справі №910/1899/25 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, а також не заперечував наявність заборгованості перед позивачем, а лише 04.07.2025 (після 5 судових засідань у справі, які відбулись 25.03.2025, 22.04.2025, 13.05.2025, 03.06.2025, 24.06.2025 та були відкладені за клопотанням відповідача) подав першу заяву по суті, а саме клопотання про призначення експертизи із запереченням факту підписання видаткових накладних, яке правомірно не задоволено судом першої інстанції, враховуючи те, що відповідачем пропущено строки на подання відповідного клопотання, заявленого на стадії розгляду позову по суті, після закриття підготовчого судового засідання ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 у справі №910/1899/25.
Позивач в свою чергу заперечив проти задоволення клопотання про призначення експертизи та врахувавши заперечення відповідача щодо не підписання ним первинних документів (видаткових накладних) надав суду податкові накладні та квитанції про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, однак враховуючи те, що суд першої інстанції відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про призначення експертизи вказані докази не були прийняті судом першої інстанції, оскільки також подані з пропущеним строком.
Водночас, суд першої інстанції в оскаржуваному рішення вказав, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 03.03.2025, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно частини 4 статті 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Отже, враховуючи те, що відповідачем не було подано відзив на позовну заяву та не надано заперечень наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції, а саме 04.07.2025 після закриття підготовчого засідання на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 у справі №910/1899/25 та перехід на стадію розгляду позовної заяви по суті.
Тоді як, з матеріалів справи вбачається, на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачеві Товар на суму 6 898 000,00 з ПДВ, однак покупець сплатив вартість поставленого товару не в повному обсязі, у зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість у розмірі 2 148 000,00 грн.
Відтак, судом першої інстанції правильно не прийняті заперечення відповідача щодо підписання видаткових накладних.
Крім того, слід зазначити, що відповідач не заперечує факту підписання товарно-транспорних накладних, в яких міститься посилання на видаткові накладні.
У гл. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 (далі - Правила №363), визначено, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами (гл.1 Правил №363).
ТТН є основним документом на перевезення вантажів, форма її наведена у додатку 7 до Правил №363. Суб'єкт господарювання може оформлювати ТТН без дотримання форми, наведеної в додатку 7, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора (п.11.1 Правил №363).
Отже, документи, які передбачені Правилами №363, зокрема ТТН, є документами, які підтверджують факт передавання, перевезення придбаних та/або продаж товарно-матеріальних цінностей (товару). Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.
Згідно з п.11.3 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Відповідно до п. 11.4 Правил №363 після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.
У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику (п.11.5 Правил).
Аналізуючи надані позивачем товарно-транспортні накладні, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що всі товарно-транспортні накладні містять підпис вантажоодержувача - ТОВ «Транс-буд-логістик» та скріплені печаткою зазначеного підприємства та підписи вантажовідправника.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що долучені позивачем до матеріалів справи товарно-транспортні накладні відповідають вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні і, як наслідок, є доказами факту доставки товару відповідачу.
Судом першої інстанції вірно встановлено, поставку позивачем відповідачу товару на загальну суму 6 898 000, 00 грн з ПДВ, часткову сплату товару на загальну суму 4 750 000, 00 грн з ПДВ, відносно чого відповідач не заперечує.
Клопотання відповідача про проведення судово-почеркознавчої експертизи підпису представника відповідача на видаткових накладних подане на стадії розгляду справи по суті судом першої інстанції у задоволенні якого суд першої інстанції правильно відмовив, свідчить про суперечливу поведінку відповідача, що не відповідає приписам пункту 6 статті 3 ЦК України.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Тоді як, відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).
Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.
Підставою для проведення розрахунків за цим договором сторонами визначено протягом 7 робочих днів з дати документального підтвердження продавцем доставки товару покупцю (пункт 2.4. Договору). В даному випадку, підтверджуючими документами були видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 наведеної норми).
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок 3 % річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а відтак заявлені до стягнення 3 % річних у розмірі 5 849, 05 грн є правомірними, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За приписами частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 ЦК України).
За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вартості Товару за кожний день прострочення зобов'язання. Сплата пені не звільняє Покупця від виконання зобов'язань по оплаті Товару.
Загальний розмір пені за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати вартості поставленого позивачем товару становить 62 270,64 грн.
Суд апеляційної інстанції з'ясувавши обставини справи, перевіривши матеріали справи та відповідність розрахунку пені суду першої інстанції, дійшов висновку, що останній є арифметично правильним та таким, що відповідає приписам Закону.
Також позивач просив стягнути з відповідача плату за відповідальне зберігання товару на складі постачальника у розмірі 8 888,00 грн.
У п. 6.3. Договору сторони погодили, що у випадку, якщо Покупець, з власної вини, не отримує Товар у строк, вказаний в п. 3.3. цього Договору, останній зобов'язаний оплатити Постачальнику всі понесені у зв'язку з цим витрати, в тому числі і послуги за відповідальне зберігання Товару на складі Постачальника: із розрахунку 120 (сто двадцять) грн за одну добу знаходження Товару на складі Постачальника.
Як передбачено п. 3.2., 3.3. Договору, Товар передається Покупцю на умовах EXW Ukraine, Brovary (Правила тлумачення міжнародних торгових термінів «Інкотермс-2010»), склад Постачальника. Сторони можуть додатково домовитися про інші базисні умови передачі Товару, у такому випадку змінені умови вказуються в рахунках-фактурах та/або Специфікаціях до цього Договору. Після отримання повідомлення від Постачальника про готовність партії Товару до відвантаження, Покупець зобов'язаний надати транспорт та забрати товар зі складу не пізніше ніж через 3 календарних дня з дня отримання такого повідомлення.
Разом з тим, матеріали справи не містять копії повідомлення про готовність товару до поставки (відвантаження) за вих. №04-12/2024 від 04.12.2024, про яке зазначено позивачем у позові, а також доказів направлення/вручення повідомлення покупцю у відповідності до п. 3.3. Договору поставки, яким передбачено, що покупець зобов'язаний надати транспорт для відвантаження (поставки) Товару зі складу Постачальника, не пізніше 3-х календарних днів з дати отримання даного повідомлення. А тому, позивач не довів суду, що відповідач лише частково отримав товар партіями, тим самим несе зобов'язання перед позивачем згідно п. 6.3. Договору з оплати всіх понесених витрат і послуг за відповідальне зберігання товару на складі постачальника: із розрахунку 120,00 грн за одну добу знаходження Товару на складі Постачальника з 08.12.2024.
Однак, враховуючи відсутність в матеріалах справи повідомлення позивача про готовність партії товару до поставки (відвантаження), суд апеляційної інстанції позбавлений можливості встановити кількість діб знаходження товару на складі постачальника.
А відтак, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача в частині стягнення плати за відповідальне зберігання товару на складі постачальника у розмірі 8 888,00 грн.
Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59).
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
У суді першої інстанції представництво інтересів позивача здійснював, зокрема, адвокат Биченко Костянтин Віталійович на підставі ордера Серії АІ №1664665, виданого 17.02.2025.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження заявленого до стягнення розміру надання правової допомоги у сумі 176 250, 38 грн, позивачем надано суду: Договір про надання правової допомоги №21/1523 від 03.02.2025, укладений між адвокатом Биченко Костянтином Віталійовичем та позивачем (клієнт), відповідно до якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором; акт від 28.05.2025 приймання-передачі професійної (правничої) допомоги до договору надання правової допомоги №21/1523 від 03.02.2025 на суму 41 000, 00 грн, рахунок-фактуру № КВЗ-1 від 28.05.2025, платіжну інструкцію № 635 від 30.05.2025 на суму 41 000,00 грн, акт від 09.07.2025 приймання-передачі професійної (правничої) допомоги до договору надання правової допомоги №21/1523 від 03.02.2025 на суму 135 250,38 грн, рахунок-фактуру № КВЗ-2 від 09.07.2025, платіжна інструкція № 781 від 09.07.2025 на суму 24 000,00 грн.
Суд першої інстанції перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), зазначив, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю даної справи, а надані послуги вказаною вартістю, на думку суду, не були неминучими.
Так, зокрема, до таких послуг судом першої інстанції віднесено послугу по складанню та відправці заяви про усунення недоліків на виконання ухвали суду про залишення позову без руху, яка не була б неминучої, як би адвокат позивача склав позовну заяву у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, а відтак і послуга в частині складання позовної заяви не може бути розглянута судом як надана в повній мірі, а відтак витрати по її наданню не можуть бути покладені на відповідача.
Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу із складністю даної справи, критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору та з урахуванням заперечення відповідача проти заяви про розподіл судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-буд-логістик" витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський вентиляторний завод" на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн.
В частині гонорару успіху за прийняття рішення на користь клієнта у розмірі 111 250,38 грн суд першої інстанції вказав, що з умов договору вбачається, що між сторонами не погоджено такої форми оплати наданих послуг, як гонорар успіху.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
На переконання суду апеляційної інстанції, розмір витрат у сумі 30 000, 00 грн на оплату адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, що підтверджується наданими позивачем до заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу доказами та доказами виконання певних процесуальних дій, що підтверджується матеріалами даної справи.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни чи скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1899/25 в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу, пені та 3 % річних.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зважаючи на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині стягненні з відповідача на користь позивача оплати за відповідальне зберігання товару на складі постачальника у розмірі 8 888, 00 грн. В іншій частині оскаржуване рішення та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1899/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Згідно частини 14 статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно статті 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/1899/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/1899/25 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський вентиляторний завод» оплату за відповідальне зберігання товару на складі постачальника у розмірі 8 888, 00 грн та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» (01042, м. Київ, вул. Джона Маккейна, 16, кім. 4, код ЄДРПОУ 45323505) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський вентиляторний завод» (07403, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Підприємницька, 6, код ЄДРПОУ 45120563) заборгованість у розмірі 2 148 000, 00 грн (два мільйони сто сорок вісім тисяч гривень), пеню у розмірі 62 270, 64 грн (шістдесят дві тисячі двісті сімдесят гривень 64 копійки), 3 % річних у розмірі 5 849, 05 грн (п'ять тисяч вісімсот сорок дев'ять гривень 05 копійок) та 33 241, 79 грн (тридцять три тисячі двісті сорок одну гривню 79 копійок) судового збору».
3. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1899/25 залишити без задоволення.
4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/1899/25 залишити без змін.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський вентиляторний завод» (07403, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Підприємницька, 6, код ЄДРПОУ 45120563) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» (01042, м. Київ, вул. Джона Маккейна, 16, кім. 4, код ЄДРПОУ 45323505) 159, 99 грн (сто п'ятдесят дев'ять гривень 99 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
7. Матеріали справи №910/1899/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 13.10.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова