ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
13 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1907/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Вигодянської сільської ради Одеського району Одеської області
на рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 (повний текст складено та підписано 23.06.2025, суддя Волков Р.В.)
у справі №916/1907/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія»
до Вигодянської сільської ради Одеського району Одеської області
про стягнення 240 854,40 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська кабельна компанія» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Вигодянської сільської ради Одеського району Одеської області про стягнення грошових коштів у розмірі 240 854,40 грн.
В обґрунтування позову позивачем посилається на те, що грошові кошти у заявленій до стягнення сумі безпідставно знаходяться у відповідача та отримані останнім як продавцем за Договором купівлі-продажу, та водночас є розірваним на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у справі № 916/2646/23. З посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України позивач стверджує, що у випадку розірвання договору за рішенням суду, відповідач має повернути сплачені позивачем кошти.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 по справі №916/1907/25 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 240 854,40 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 612,82 грн.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу на виконання умов якого позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти та зареєстровано право власності на об'єкт купівлі-продажу. Однак, рішенням суду такий договір купівлі-продажу було розірвано та зобов'язано ТОВ “Українська кабельна компанія» повернути Вигодянській сільській раді Одеського району Одеської області придбане майно. У зв'язку з набранням рішенням законної сили, 06.03.2025 позивач та відповідач підписали Акт приймання-передачі індивідуально визначеного майна.
Відтак, з огляду на те що укладений між сторонами Договір купівлі-продажу від 22.02.2010, розірвано в судовому порядку, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплачені позивачем кошти у сумі 240 854,40 грн, як оплата вартості об'єкта купівлі-продажу за вказаним договором, утримуються відповідачем безпідставно.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 у справі №916/1907/25.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність усіх умов для застосування положень ст.1212 ЦК України, не врахувавши наступне:
- на момент сплати коштів існував дійсний договір. Майно передано, право власності зареєстровано, акт приймання-передачі підписано. Це свідчить про законне набуття коштів. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на хибному застосуванні ст. 1212 ЦКУ. На момент отримання коштів відповідач діяв у межах чинного правочину, що виключає визнання таких коштів безпідставно набутими. Вимога позивача має розглядатися у межах договірного зобов'язання, а не на підставі зобов'язань з безпідставного збагачення, що потребує окремого правового підходу, погодження сторін або окремого судового рішення;
- розірвання договору не створює зобов'язання автоматичного повернення грошових коштів, а лише передбачає повернення майна, що і було виконано сторонами. Суд першої інстанції неправомірно ототожнив факт розірвання договору купівлі-продажу з виникненням обов'язку щодо негайного повернення грошових коштів, сплачених за цим договором;
- суд не врахував практику Верховного Суду, яка передбачає, що повернення грошових сум можливе лише за умов існування вимог зобов'язального характеру, а не в порядку безпідставного збагачення;
- суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував усталеної практики Верховного Суду, згідно з якою зобов'язання з повернення коштів не можуть ґрунтуватися на положеннях статті 1212 ЦК України, якщо між сторонами існували договірні (зобов'язальні) відносини, які були належно реалізовані;
- позивач не довів порушення своїх прав або шкоди, оскільки майно повернуто, але вимог про повернення коштів через розірвання договору в судовому порядку не погоджено сторонами ні в договорі, ні в процесі розгляду справи про розірвання договору;
- суд першої інстанції неправомірно задовольнив вимоги ТОВ «Українська кабельна компанія», не врахувавши, що позивач не довів жодного факту порушення його майнового права або завдання йому шкоди, як цього вимагають норми цивільного та господарського законодавства;
- місцевим господарським судом порушено принцип змагальності, оскільки відповідача не було заслухано в суді першої інстанції, що могло вплинути на об'єктивність оцінки доказів. Зокрема, відповідача не було заслухано у судовому засіданні, що унеможливило подання ним пояснень щодо суті позову, надання доказів на підтвердження своєї правової позиції та спростування доводів позивача. Таке порушення призвело до обмеження процесуальних прав відповідача та могло істотно вплинути на всебічність, повноту й об'єктивність розгляду справи.
Ухвалою суду апеляційної інстанції відкрито апеляційне провадження у цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Позивачем було подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу розірвано в судовому порядку, а майно повернуто позивачем на користь відповідача. Однак, після звернення з вимогою про повернення грошових коштів сплачених на виконання умов договору, відповідач таких коштів не повернув та безпідставно їх утримує.
Твердження апелянта про порушення принципу змагальності, на переконання позивача є безпідставними, оскільки дана справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач повідомлявся про розгляд справи належним чином та скористався своїм правом на подання відзиву на позов.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 22.02.2010 між Васильківською сільською радою Біляївського району Одеської області, правонаступником якої є Вигодянська сільська рада Одеського району Одеської області, (Продавець) та ТОВ “УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу (Договір; а.с. 11-12), відповідно до п.п. 1.1. 1.2., 1.3. якого Продавець продав, а Покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлової будівлі, що в цілому складається з літ. “А» - нежитлової будівлі “Панський маєток» (колишня садиба генерала Дубицького), загальною площею 2306,90 кв.м, розташованої за адресою: село Василівка, вул. Леніна № 73 (сімдесят три), Біляївського району Одеської області, на земельній ділянці площею 4,4096 га, кадастровий № 5121081000:01:002:0163 (об'єкт купівлі-продажу).
Цей Договір укладено згідно з рішенням Василівської сільської ради Біляївського району Одеської області від 17.09.2009 № 522-V «Про включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у 2009 році, шляхом викупу нежитлової будівлі “Панський маєток» (колишня садиба генерала Дубицького), розташованої за адресою: с. Василівка, вул. Леніна, 73, Біляївського району Одеської області, на підставі Конституції України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні", “Про приватизацію невеликих державних підприємств (мала приватизація)», «Про державну програму приватизації", Цивільного кодексу України, погодження на відчуження об'єкта купівлі-продажу, наданого Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 05.02.2010 № 0113/532.
Об'єкт купівлі-продажу оцінено у розмірі 240854,40 грн, податок на додану вартість (ПДВ) враховано до вказаної суми та складає 40142,40 грн, згідно з висновками оцінювача про вартість об'єкта незалежної оцінки - нежитлової будівлі, що були виконані суб'єктом оціночної діяльності Приватним підприємством «Дельта Консалтінт", затвердженими Рішенням Василівської сільської ради Біляївського району Одеської області від 11.02.2010 № 20 (п.п. 1.1., 1.2., 1.3 договору).
Згідно з п.п. 2.1., 3.1., 3.3. Договору Покупець зобов'язаний внести суму, зазначену у п. 1.3, цього Договору, у розмірі 240854 (двісті сорок тисяч вісімсот п'ятдесят чотири) гривень 40 копійок за рахунок власних коштів з рахунку Покупця на розрахунковий рахунок № 31516905700116 в УДК в Біляївському районі ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код 31030000 протягом 20 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього Договору. Передача об'єкта купівлі-продажу від Продавця до Покупця здійснюється у 3-денний термін з моменту перерахування Покупцем на рахунок Продавця повної вартості за об'єкт та оформлюється Актом приймання-передачі, що підписується сторонами за цим Договором. Відповідальність за збереження об'єкта купівлі-продажу з моменту підписання Договору купівлі-продажу несе Покупець.
Договір підписано представниками сторін, скріплено печатками контрагентів, посвідчено 22.02.2010 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 525.
17.03.2010 між Покупцем та Продавцем підписано Акт приймання-передачі індивідуально визначеного майна комунальної власності, згідно якого позивач отримав передану йому нежитлову будівлю “Панський маєток» (колишня садиба генерала Дубицького). В цьому ж Акті йдеться про виконання Покупцем у поновному обсязі обов'язку з оплати за об'єкт купівлі-продажу (а.с. 15).
Сплата позивачем грошових коштів за Договором у розмірі 240854,40 грн відповідачем не заперечується та додатково підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою за 12.03.2010 по особовому рахунку позивача в Одеській обласній філії ПАТ “Укрсоцбанк» № 26000660737661 (а.с. 14).
26.03.2010 за позивачем було зареєстровано право власності на об'єкт купівлі-продажу, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25695376 від 26.03.2010 (а.с. 13).
Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові від 10.10.2023 у справі № 907/969/22 Верховний Суд виснував, що преюдиційність це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Так, у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/2646/23 за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська кабельна компанія», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про розірвання договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути майно.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 у справі №916/2646/23, яке набрало законної сили 05.03.2025, позовні вимоги задоволено у повному обсязі, розірвано договір купівлі-продажу від 22.02.2010, укладений між Василівською сільською радою Біляївського району Одеської області та ТОВ “Українська кабельна компанія», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. та зареєстрований в реєстрі за №525.
Цим же рішенням зобов'язано ТОВ “Українська кабельна компанія» повернути Вигодянській сільській раді Одеського району Одеської області нежитлову будівлю “Панський маєток» (колишня садиба генерала Дубицького), загальною площею 2306,90 кв. м, розташовану за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Василівка, вул. Центральна, 73 (колишня адреса: Одеська область, Біляївський район, с. Василівка, вул. Леніна, 73), шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі.
У зв'язку з набранням вищевказаним рішенням законної сили, 06.03.2025 позивач та відповідач підписали Акт приймання-передачі індивідуально визначеного майна у вигляді нежитлової будівлі, що в цілому складається з літ. “А» , розташованої за адресою: вул. Центральна, будинок № 73, село Василівка, Одеського району, Одеської області, що повертається за рішенням суду у комунальну власність (а.с. 30).
09.04.2025 позивач направив відповідачу досудову вимогу щодо повернення сплачених за Договором коштів у розмірі 240854,40 грн (а.с. 31-33).
Відповідач отримав вимогу 15.04.2025, проте, як свідчать матеріали справи, залишив її без виконання.
Відтак, предметом даного позову є вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 240 854,40 грн у зв'язку з розірванням за рішенням суду договору купівлі-продажу, на підставі якого заявлена до стягнення сума була отримана відповідачем.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх у повному обсязі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі № 6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі № 6-100цс15, та неодноразово знаходила своє відображення у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/2212/18, від 18.06.2020 у справі № 915/940/18, від 07.12.2022 у справі № 127/2986/22, від 14.06.2023 у справі № 909/385/21, від 22.03.2023 у справі № 592/12956/21, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18.
Як вже було вказано вище та встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами договір купівлі-продажу від 22.02.2010 розірвано в судовому порядку, а позивачем за актом приймання-передачі повернуто передане за договором нерухоме майно відповідачеві.
Відтак, після розірвання договору у ТОВ «Українська кабельна компанія» виникло право вимагати повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів сплачених за договором купівлі-продажу, який розірвано в судовому порядку, на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Оскільки відповідачем в добровільному порядку, після звернення позивача із відповідної вимогою про повернення сплачених за договором грошових коштів, не було здійснено відповідне повернення, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 240 854,40 грн є цілком обґрунтованими.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що на момент отримання коштів відповідач діяв у межах чинного правочину, що виключає визнання таких коштів безпідставно набутими, оскільки як вже було вказано вище, укладений між сторонами договір купівлі-продажу, на підставі якого відповідачем було отримано від позивача грошові кошти, було розірвано у судовому порядку. Відповідно, правова підстава на який відповідач отримав такі грошові кошти, в установленому порядку припинена, зокрема у виді розірвання договору.
Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, наразі відповідачем утримуються належні позивачеві грошові кошти без жодної наявної на то правової підстави.
Щодо посилання апелянта на те, що розірвання договору не створює зобов'язання автоматичного повернення грошових коштів, колегія суддів зазначає таке.
За приписами ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Вищенаведене, відповідно свідчить про те, що відповідач зобов'язаний повернути позивачеві майно (грошові кошти), оскільки наразі підстава на якій воно було набуте, відпала (у зв'язку із розірванням укладеного між сторонами договору купівлі-продажу).
Не заслуговують на увагу й посилання апелянта на порушення судом першої інстанції принципу змагальності, з огляду на таке.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.05.2014 було відкрито провадження у цій справі та призначено справу до розгляду на 18.06.2025.
Дана ухвала була доставлена до електронного кабінету відповідача - 20.05.2025(т.1, а.с. 46).
Своїм правом на участь у судовому засіданні відповідач не скористався, однак скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву (т.1, а.с. 47-74).
Колегія суддів звертає увагу на те, що наявні матеріли справи не містять, а апелянтом не надано доказів на підтвердження того, що судом першої інстанції будь-яким чином було обмежено право відповідача на участь у судовому засіданні, наданні пояснень, доказів тощо.
Відповідно суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та безпідставними доводи відповідача про те, що його не було заслухано у судовому засіданні, що унеможливило подання ним пояснень щодо суті позову, надання доказів на підтвердження своєї правової позиції та спростування доводів позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 18.06.2025 у справі №916/1907/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою складання та підписання даної постанови є 13.10.2025 у зв'язку з перебуванням судді Аленіна О.Ю. у відпустці з 11.08.2025 по 05.09.2025, судді Філінюка І.Г. з 11.08.2025 по 12.09.2025 та судді Принцевської Н.М. з 09.09.2025 по 10.10.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.