ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
13 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/263/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРІТЕРРА ТРАНС»
на рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 (повний текст складено та підписано 02.05.2025, суддя Деркач Т.Г.)
у справі №916/263/25
за позовом Фізичної особи-підприємця Батицької Оксани Володимирівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРІТЕРРА ТРАНС»
про стягнення 69 439,04 грн
Фізична особа-підприємець Батицька Оксана Володимирівна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРІТЕРРА ТРАНС» суми боргу у розмірі 69 439,04 грн, з яких: 56 875 грн - сума основного боргу; 7 492, 42 грн - сума пені; 860,11 грн - сума 3 % річних; 4 211,51 грн - сума інфляції, а також судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 3 028 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №14/11/2023 про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту транспортних засобів від 14.11.2023 в частині оплати за надані послуги.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 по цій справі позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРІТЕРРА ТРАНС» на користь Фізичної особи-підприємця Батицької Оксани Володимирівни суму боргу у розмірі 69 439,04 грн, з яких: 56 875 грн - сума основного боргу; 7 492,42 грн - сума пені; 860,11 грн - сума 3 % річних; 4 211,51 грн - сума інфляції, а також судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 3 028 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що на виконання умов укладеного між сторонам договору, позивач надав відповідачеві послуги на загальну суму 56 875 грн, що підтверджується наявними у справі актами надання послуг, які підписані і засвідчені печаткою відповідача без жодних зауважень. Між тим, відповідач не виконав свого зобов'язання щодо повної оплати за надані позивачем послуги, як у строк встановлений договором, та і надалі.
Не погодившись із вказаним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 02.05.2025 по справі №916/263/25 скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на таке:
- судом першої інстанції не взято до уваги те, що надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять печатки ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС», що викликає сумніви в їх автентичності та вчиненні їх уповноваженою особою відповідача. Зі змісту вказаних актів не вбачається, ким саме, в якій якості і на підставі якого документа ці акти були підписані від імені Відповідача. Відсутність печатки товариства на актах надання послуг, на думку апелянта, суперечить поширеній господарській практиці щодо підтвердження факту приймання виконаних робіт або послуг. Відтак, суд мав надати належну оцінку цим обставинам, з'ясувати, чи є зазначені акти належними доказами, з огляду на норми ст. 74, 76, 77, 78 ГПК України;
- відповідач не мав можливості у строк, визначений договором повністю здійснити оплату за послуги, надані позивачем, у зв'язку з вкрай важким фінансовим становищем, в якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися в країні, адже тих коштів, які відповідач отримав як прибуток, було недостатньо для виконання попередніх та поточних договірних зобов'язань з оплати товарів, робіт та послуг свого підприємства. Усі надходження фінансових коштів, відповідач змушений використовувати для фінансування невідкладних, першочергових заходів, спрямованих на забезпечення безпеки підприємства і персоналу, в умовах воєнного стану;
- відповідач не мав можливості здійснити оплату за послуги у строки, визначені умовами договору, внаслідок дії об'єктивних та незалежних від відповідача обставин, а саме повномасштабної війни;
- порушення виконання зобов'язання за договором, відбулось в силу форс-мажорних обставин, які підтверджені листом Торгово-промислової палати України, який розміщено на її офіційному веб-сайті.
Ухвалою суду апеляційної інстанції відкрито апеляційне провадження у цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що скаржником не наведено жодних правових підстав (із чіткими посиланнями на норми чинного законодавства, судової практики), які б зумовлювали скасування ухваленого рішення. Апелянт хоча і посилається на підстави формального, на його думку, підходу суду першої інстанції при вирішенні справи по суті, але не наводить в чому був виражений такий підхід.
За твердженням позивача, з одного боку, скаржник ставить під сумнів факт підписання актів виконаних робіт, на підставі яких повинен бути здійснений розрахунок за надані послуги, але, з другого боку, повідомляє про причини, наявність яких не дає змогу ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС» сплатити такі послуги (тобто фактично погоджується із тим, що послуги були надані, але наявність форс-мажорних підстав, на його погляд, на дає змоги розрахуватися із позивачем).
Наведене, на переконання позивача, дає підстави стверджувати, що ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС» погоджується із тим, що послуги з боку ФОП Батицької О.В. надані у повному обсязі, а тому вони повинні бути сплачені.
Позивач також зауважує, що до апеляційної скарги ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС» не надано жодного письмового доказу на підтвердження своїх висловів за текстом скарги, а тому такі твердження, слід відхилити.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 14.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “АГРІТЕРРА ТРАНС» (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Батицькою Оксаною Володимирівною (Виконавець) укладено договір, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника проводити технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів і супутнього обладнання Замовника (далі-послуги), а Замовник зобов'язується приймати та оплачувати такі послуги, а також використані матеріали.
Відповідно до п.п. 1.2., 1.3., 1.4. договору послуги, які надаються Виконавцем, здійснюються на території Виконавця, за адресою - 67882, Одеська обл., Одеський р-н, с. Нова Долина, вул. Крупської, буд.2/8і, силами і засобами Виконавця. Детальна інформація щодо послуг, які надаються за цим Договором, міститься у наряд-замовленні, яке формується Виконавцем у присутності Замовника (або довіреної особи Замовника). Перелік робіт з технічного обслуговування та/або ремонту, а також перелік матеріалів, що використовуються, їх вартість, вказуються в наряді-замовленні, який є невід'ємною частиною цього Договору.
У п. 2.3.3. договору визначено, що замовник зобов'язаний сплатити вартість робіт (з врахуванням запасних частин та/або додаткового обладнання) на умовах цього договору, на підставі рахунку, наданого Виконавцем.
Згідно з п. 3.2. договору Замовник сплачує Виконавцю вартість послуг та використаних матеріалів протягом 5-ти банківських днів після надання послуг на підставі рахунку-фактури, виставленого Виконавцем та Акту виконаних робіт (наданих послуг) в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Виконавця.
Відповідно до п.п. 3.3., 3.4. договору передача послуг Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформлюється Актом виконаних робіт (наданих послуг), який підписується Замовником та Виконавцем після фактичного надання послуг. Підписання Акту виконаних робіт (наданих послуг) є підтвердженням відсутності претензій з боку Замовника щодо вартості, переліку та якості виконаних послуг та використаних матеріалів.
Пунктом 4.5. договору встановлено, що в разі порушення строку оплати послуг передбачених цим Договором, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від простроченої суми.
Згідно з умовами п.п. 6.2., 6.3. договору строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1. цього Договору та закінчується 31.12.2024 року. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від виконання зобов'язань, що виникли у зв'язку з Договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 56 875 грн, про що свідчать підписані між сторонами Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № БО-0000204, № БО-0000232, а також наряди замовлення.
Позивач виставив відповідачу рахунки-фактури про сплату послуг, а саме: № БО-0000204 від 19.06.2024 на суму 29750 грн; № БО-0000232 на суму 27125 грн.
Проте відповідач надані позивачем послуги у сумі 56 875 грн не оплатив.
06.12.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 1, в якій просив сплатити суму боргу за договором та суму пені.
У зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо поставки товару позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу у сумі 56 875 грн, пені у сумі 7 492, 42 грн, 3 % річних у сумі 860, 11 грн та втрати від інфляції у сумі 4 211, 51 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх у повному обсязі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
У п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який згідно вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного Кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Господарським судом встановлено, що 14.11.2023 між сторонами укладено договір №14/11/2023 про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту транспортних засобів, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання прийняти та оплачувати позивачу вартість наданих послуг та використаних матеріалів протягом 5-ти банківських днів після надання послуг на підставі рахунку-фактури.
За правовою природою договір є договором про надання послуг.
За змістом ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з вимогами ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України законодавцем в імперативному порядку закріплено, що не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вже було вказано вище та підтверджується наявними матеріалами справи, між сторонами складено та підписано наряди замовлення щодо виконання робіт з ремонту автомобілів у період з 10.06.2024 по 18.06.2024 та з 21.06.2024 по 08.07.2024 (т.1, а.с. 22-23).
Також, сторонами складено та підписано Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № БО-0000204 від 19.06.2024 та № БО-0000232 від 08.07.2024 (т.1, а.с. 24-25).
Колегія суддів зауважує, що вказані Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) містять, як підпис директора Пшеницького А.Ф., так й печатку ТОВ “АГРІТЕРРА ТРАНС». При цьому, жодних зауважень та/або претензій до вказаних актів з боку відповідача висловлено не було. Тобто, виконані позивачем роботи прийняті відповідачем в повному обсязі та без жодних зауважень.
Позивачем було виставлено відповідачеві рахунки-фактури про сплату послуг, а саме: № БО-0000204 від 19.06.2024 на суму 29750 грн; № БО-0000232 на суму 27125 грн.
Проте відповідач, у порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, надані позивачем послуги у сумі 56 875 грн не оплатив.
06.12.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 1, в якій просив сплатити суму боргу за договором, однак остання залишена без відповіді та задоволення.
З огляду на таке, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за надані за договором послуги у сумі 56 875 грн.
Щодо заявленої до стягнення пені, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема щодо сплати неустойки.
Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 4.5. договору встановлено, що в разі порушення строку оплати послуг передбачених цим Договором, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від простроченої суми.
Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок пені, колегією суддів встановлено, що він є вірним, арифметично правильним та здійснений з урахуванням суми та періоду заборгованості.
Відповідно, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 7 492, 42 грн є обґрунтованими, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про їх задоволення.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних у сумі 860,11 грн та інфляційних втрат в розмірі 4 211,51 грн, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду від 31 січня 2018 року в справі № 915/14/17).
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 904/4593/17, від 13.06.2018 у справі № 912/2708/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі № 757/12160/17-ц, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Перевіривши розрахунок 3% річних, а також розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів дійшла висновку, що вони є арифметично правильними та здійснені відповідно до норм чинного законодавства, у зв'язку з чим судом першої інстанції цілком обґрунтовано задоволено їх в повному обсязі.
За наведених підстав, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та їх задоволення у повному обсязі.
Колегіє суддів відхиляються твердження апелянта про те, що надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять печатки ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС», що викликає сумніви в їх автентичності та вчиненні їх уповноваженою особою відповідача, з огляду на таке.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, надані позивача та наявні у матеріалах справи Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № БО-0000204 від 19.06.2024 та № БО-0000232 від 08.07.2024 містять підписи уповноваженої особи відповідача, а саме директора ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС» Пшеницького А.Ф., а також відтиски печатки товариства (т.1, а.с. 24-25).
Слід відзначити, що відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи, не ставився під сумнів факт підписання таких Актів директором товариства, а також не висловлювалось жодних заперечень з приводу того, що печатка проставлена на вказаних Актах не належить ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС», тощо. Відповідач не скористався своїм правом на подання висновку експерта здійсненого на його замовлення, а також не ставив перед судом питання щодо призначення судової експертизи, у разі наявності відповідних сумнівів щодо особи, яка підписала Акти від імені товариства, ідентифікації печатки тощо.
Крім того, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що директор ТОВ «АГРІТЕРРА ТРАНС» Пшеницький А.Ф. не мав відповідних повноважень на підписання Актів, не підписував такі Акти, тощо.
Наведене, відповідно, спростовує твердження апелянта, як про відсутність печатки товариства на Актах, так й щодо сумнівів з приводу їх підписання уповноваженою особою товариства.
Не заслуговують на увагу й посилання апелянта на наявність форс-мажорних обставин та важке фінансове становище, з огляду на наступне.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (в редакції чинні станом на час виникнення спірних правовідносин) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що незадовільний фінансовий стан не є підставою для звільнення відповідача від виконання взятих на себе зобов'язань при здійсненні своєї господарської діяльності або не є підставою для отримання пільг щодо зменшення обсягу відповідальності за невиконання своїх зобов'язань.
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 3.1 Регламенту ТПП(2) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №922/854/21.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).
З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Іншими словами, сама по собі військова агресія рф проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
В свою чергу, відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо наявності форс-мажорних обставин у взаємовідносинах з позивачем за укладеним між сторонами договором, згідно з статтями 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, не було вказано й обґрунтованих причинно-наслідкових зав'язків між введенням воєнного стану в Україні 24.02.2022 та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за названим договором.
Також, слід зазначити, що відповідно до 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", виключною компетенцією засвідчувати зазначену подію наділена Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та її регіональні підрозділи.
Зважаючи на вищевикладене, саме сертифікат ТПП України підтверджує період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і є належним доказом, який підтверджує неможливість належного виконання відповідачем своїх зобов'язань внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Однак, такого сертифікату відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.
Щодо посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, колегія суддів зазначає таке.
Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання відповідача (оплати поставленого товару), тоді як доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим.
Разом з тим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
Колегія суддів звертає увагу на те, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.
Відтак, відповідачем не надано належних доказів настання саме у нього форс-мажорних обставин (сертифікат ТПП України).
Крім того, обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача, та ставлять їх в однакові умови здійснення підприємницької діяльності.
При цьому Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).
Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п. 75-77 постанови Об'єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17; п. 5.19-5.21 постанови КГС ВС від 21.09.2022 у справі № 911/589/21; п. 47 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 904/6463/14; п. 44 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).
Відтак, для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідач зобов'язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (п. 52 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі №927/25/21).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено наявності у нього правових підстав для звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2025 у справі №916/263/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою складання та підписання даної постанови є 13.10.2025 у зв'язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Аленіна О.Ю. з 11.08.2025 по 05.09.2025, судді Філінюка І.Г. з 11.08.2025 по 12.09.2025 та судді Принцевської Н.М. з 09.09.2025 по 10.10.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.