ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
13 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/219/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства «Грифон»
на рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2025 (складено та підписано 29.05.2025, суддя Цісельський О.В.)
у справі №916/219/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ердгаз»
до Приватного підприємства «Грифон»
про стягнення 126 010,66 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ердгаз» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства “Грифон» про стягнення 126010,66 грн, у тому числі: основний борг у сумі 71927,69 грн, штраф в сумі 7192,76 грн, пеня в сумі 12966,69 грн, 3% річних у сумі 6219,28 грн, інфляційні втрати в сумі 27704,24 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору на постачання природного газу №15/12/21-ЕГ-272 від 15.12.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за спожитий газ в період з січня по лютий 2022 року.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.05.2025 по справі №916/219/25 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за спожитий природний газ в розмірі 71 927 грн 69 коп, штраф в розмірі 1 438 грн 55 коп, пеню в розмірі 2 565 грн 76 коп, 3% річних в розмірі 6 198 грн 60 коп, інфляційні втрати в розмірі 27 704 грн 24 коп та судовий збір в розмірі 2 419 грн 35 коп., в задоволенні решти позову відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідачем у порушення взятих на себе договірних зобов'язань не було сплачено поставлений позивачем та спожитий природний газ.
Судом першої інстанції також здійснено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, а також на підставі ст.233 ГК України зменшено заявлений до стягнення розмір штрафу та пені до 20%.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 29 травня 2025 у справі № 916/219/25 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у нарахуванні санкцій за прострочення виконання зобов'язань за Договором постачання.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято із неправильним встановленням фактичних обставин справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, хоча сторони не надавали відповідних доказів, або вони суперечать наданим доказам, законодавчим нормам, умовам Договору постачання природного газу № 15/12/21-ЕГ-272 від 15.12.2021, з огляду на таке:
- суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що позивач отримував інформацію про обсяги споживання відповідачем саме через інформаційну платформу оператора ГТС, а не якимось іншим шляхом;
- при цьому відповідач визнає, що вказаний у позовній заяві обсяг спожитого відповідачем газу у січні та лютому 2022 року збігається з тим, який вказано у листі АТ «Херсонгаз» вих.№ 250117/1058/80 від 17.01.2025 р. і не заперечує проти зазначеного обсягу. Відповідач визнавав факт отримання газу у січні та лютому 2022 року та відсутність оплати за нього. Відповідач лише зауважує, що не має змоги перевірити показання лічильника, але не заперечує щодо встановлення розміру спожитого газу за інформацією, наданою оператором ГТС (АТ «Херсонгаз»);
- суд першої інстанції визначив лише факт поставки та виникнення боргу (які відповідач з самого початку не заперечував), але чітко не визначив строк, до якого відповідач зобов'язаний сплатити борг, тобто після якого у відповідача виникає прострочення виконання зобов'язання;
- скаржник вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що наявність форс-мажорних обставин повинна бути засвідчена Торгово-промисловою палатою України, оскільки це не передбачено чинним законодавством та умовами укладеного між сторонами договору.
Ухвалою суду апеляційної інстанції відкрито апеляційне провадження у цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що у відповідності до Правил постачання природного газу та Договору обсяги споживання природного газу споживачем визначено та підтверджено у відповідності до законодавства. Крім того апелянтом в скарзі зазначено що обсяги надані оператором ГРМ та ГТС збігаються.
Позивач вважає, що суд першої інстанції в своєму рішенні дійшов вірного висновку, що поставка природного газу здійснювалась на підставі відповідного договору, а не актів приймання - передачі. Акт засвідчує лише здійснення господарської операції та є первинним документом, який є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Фактично обов'язок з оплати спожитого природного газу виникає у споживача не з моменту направлення чи підписання акту приймання-передачі природного газу, а за наслідком спожиття природного газу. Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу на ціну природного газу, визначену відповідно до Договору.
Як зазначає позивач, судом першої інстанції також вірно зауважено, що ПП «Грифон» не надано до матеріалів справи відповідного сертифікату про наявність форс-мажорних обставин, виданого відповідачу щодо засвідчення відповідних обставин, які вплинули на діяльність безпосередньо останнього.
Позивач вважає, що судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи, наведені апелянтом не спростовують висновків господарського суду першої інстанції та не свідчать про допущення будь-яких порушень при прийнятті оскаржуваного рішення.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2025 по даній справі оскаржується позивачем лише в частині нарахованих та стягнутих судом санкцій за прострочення виконання зобов'язання (пені, штрафу, трьох процентів річних та інфляційних втрат), у зв'язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу положень ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).
Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 ЦК України).
У ч.6 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п. 6.2. договору у разі проведення споживачем неповних або несвоєчасних розрахунків за договором він у безспірному порядку повинен сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 10 відсотків від суми простроченого платежу.
Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами по справі, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого газу, утворилась заборгованість у розмірі 71927,69 грн.
Колегія суддів зауважує, що відповідач за тексом апеляційної скарги не заперечує обсяг наданих позивачем послуг, а також їх вартість.
У зв'язку з несвоєчасним погашенням такої заборгованості, позивачем було нарахована та заявлено до стягнення штраф в сумі 7192,76 грн, пеню в сумі 12966,69 грн, 3% річних у сумі 6219,28 грн, інфляційні втрати в сумі 27704,24 грн.
Визначаючи дату з якої у відповідача виник обов'язок оплати, та відповідно прострочення платежу, колегія суддів зазначає таке.
Пунктом 4.1 договору сторонами визначено три способи визначення ціни газу: при умові 100% попередньої оплати договірного обсягу постачання газу до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки 28 333,33 грн за 1000 куб.м., крім того ПДВ 5 666,67 грн, всього з ПДВ - 34 000,00 грн; при умові 100% оплати договірного обсягу постачання газу до 25 числа місяця поставки 28 583,33 грн за 1000 куб.м., крім того ПДВ 5 716,67 грн, всього з ПДВ - 34 300,00 грн; при умові 100% оплати фактичного обсягу споживання газу до 18 числа місяця, наступного за місяцем поставки, 29 250,00 грн за 1000 куб.м., крім того ПДВ 5 850,00 грн, всього з ПДВ - 35 100,00 грн.
Як було встановлено судом, позивачем було застосовано при визначенні ціни газу ціна післяплати. За таких обставин, зобов'язання по оплаті спожитого газу мало бути виконано не пізніше 18 числа місяця, наступного за місяцем поставки. При цьому у даному випадку не застосовується строк оплати, передбачений п.4.4 (не пізніше 05 числа місяця, наступного за місяцем поставки на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць, та/або акту звіряння, та/або рахунку-акту) з огляду на те, що відповідний строк застосовується саме у випадку недоплати за фактично поставлений природний газ за розрахунковий період. Водночас, відповідач свої зобов'язання з оплати спожитого природного газу виконує із порушенням строків оплати.
Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами договору, обов'язок здійснення остаточного розрахунку виникає у споживача не пізніше 18 числа місяця, наступного за місяцем поставки.
У даному випадку, періодом за який позивачем нараховано відповідні санкції, є січень-лютий 2022, а тому відповідне зобов'язання з оплати наданих послуг за цей період повинно було виконано відповідачем у визначений п. 4.1. Договору строк.
З огляду на те, що відповідачем таке зобов'язання виконано не було, що не заперечується останнім, відповідне нарахування штрафу, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат починає свій перебіг з 19.03.2022.
Наведене, відповідно спростовує твердження відповідача про те, що судом першої інстанції не було визначено початку перебігу строку прострочення виконання зобов'язання.
Відтак, з огляду на положення п.4.1 договору, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що сума пені за порушення відповідачем строків оплати спожитого природного газу становить 12828,81 грн, а сума штрафу складає 7192,76 грн.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Як було вірно встановлено місцевим господарським судом, позивач під час здійснення розрахунку інфляційних втрат не було враховано положення п. 4.1. договору та невірно визначено суму та період заборгованості, а тому за розрахунком суду, сума інфляційних втрат є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, а саме 21265,55 грн, однак з огляду на приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, згідно з якими суд при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, судом цілком обґрунтовано визнано заявлені позивачем вимоги про стягнення 27704,24 грн інфляційних втрат.
В свою чергу, як визначено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом, сума 3% річних становить 6198,60 грн.
Відтак, 3% річних складають 6198,60 грн, а інфляційних втрат у сумі 27704,24 грн.
Разом з цим, відповідно до ст. 230 ГК України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ст. 233 ГК України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу).
Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.
Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013.
Приймаючи рішення про зменшення заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції врахував введення в Україні воєнного стану внаслідок збройної агресії рф, а також те, що Херсонська міська територіальна громада, на території якої зареєстрований та здійснював свою господарську діяльність відповідач, з 01.03.2022 до 11.11.2022 була тимчасово окупованою рф територією України, а з 11.11.2022 є територією можливих бойових дій.
Також місцевим господарським судом враховано посилання відповідача щодо перебування офісних приміщень відповідача під постійними обстрілами, знаходження в яких, як для відповідача, так і для його контрагентів - орендарів, є дуже небезпечним, щодо звільнення єдиного працівника підприємства та фактичного зупинення його господарської діяльності, та щодо відсутності у приміщенні постачання електрики, води, газу, а також значне пошкодження майна відповідача внаслідок бойових дій, що в свою чергу є ускладненням в господарській діяльності відповідача.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що справедливим, доцільним й обґрунтованим є необхідність зменшення розміру штрафу та пені до 20%.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені, штрафу, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів залишає поза увагою твердження апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що позивач отримував інформацію про обсяги споживання відповідачем саме через інформаційну платформу оператора ГТС, а не якимось іншим шляхом, оскільки дані обставини підлягають дослідженню та встановленню під час вирішення питання про стягнення основного боргу, однак, в цій частині рішення суду відповідачем не оскаржується.
До того ж, колегія суддів зазначає, що відповідач як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так й за текстом апеляційної скарги, не заперечує ані самого факту споживання природного газу, ані його обсяг. Навпаки, як стверджує відповідач, вказаний у позовній заяві обсяг спожитого відповідачем газу у січні та лютому 2022 року збігається з тим, який вказано у листі АТ «Херсонгаз» вих.№ 250117/1058/80 від 17.01.2025.
Щодо посилання апелянта на те, що судом не було чітко визначено строк, після якого у відповідача виникає прострочення виконання зобов'язання, то як вже було вказано вище такий строк визначено судом з огляду на положення п.4.1. договору та встановлено, що зобов'язання з оплати поставленого газу повинно було бути виконано не пізніше 18 числа місяця, наступного за місяцем поставки.
З приводу посилання апелянта на безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що наявність форс-мажорних обставин повинна бути засвідчена Торгово-промисловою палатою України, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 3.1 Регламенту ТПП(2) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №922/854/21.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).
З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Іншими словами, сама по собі військова агресія рф проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
В свою чергу, відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо наявності форс-мажорних обставин у взаємовідносинах з позивачем за укладеним між сторонами договором, згідно з статтями 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, не було вказано й обґрунтованих причинно-наслідкових зав'язків між введенням воєнного стану в Україні 24.02.2022 та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за названим договором.
Також, слід зазначити, що відповідно до 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", виключною компетенцією засвідчувати зазначену подію наділена Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та її регіональні підрозділи.
Зважаючи на вищевикладене, саме сертифікат ТПП України підтверджує період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і є належним доказом, який підтверджує неможливість належного виконання відповідачем своїх зобов'язань внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Однак, такого сертифікату відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.
Щодо посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, колегія суддів зазначає таке.
Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання відповідача (оплати поставленого товару), тоді як доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим.
Разом з тим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
Відтак, відповідачем не надано належних доказів настання саме у нього форс-мажорних обставин (сертифікат ТПП України).
При цьому Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).
Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п. 75-77 постанови Об'єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17; п. 5.19-5.21 постанови КГС ВС від 21.09.2022 у справі № 911/589/21; п. 47 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 904/6463/14; п. 44 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).
Відтак, для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідач зобов'язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (п. 52 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі №927/25/21).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено наявності у нього правових підстав для звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2025 у справі №916/219/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою складання та підписання даної постанови є 13.10.2025 у зв'язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Аленіна О.Ю. з 11.08.2025 по 05.09.2025, судді Філінюка І.Г. з 11.08.2025 по 12.09.2025 та судді Принцевської Н.М. з 09.09.2025 по 10.10.2025
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.