Справа № 761/41792/25
Провадження № 1-кс/761/26653/2025
06 жовтня 2025 року слідча суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №72024001520000022
До слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №72024001520000022.
Клопотання мотивоване тим, що Офісом Генерального здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №72024001520000022 від 19.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України. Досудове розслідування здійснюється детективами Головного підрозділу детективів (на правах Департаменту) Бюро економічної безпеки України.
За обставин наведених у клопотанні прокурора, в ході досудового розслідування встановлено, що за обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Свій дім» (код ЄДРПОУ 44575713) на праві власності зареєстровано ряд об'єктів нерухомого майна - земельних ділянок, згідно переліку вказаному у клопотанні.
У клопотанні прокурор зазначає, що є обґрунтовані підстави вважати, що земельні ділянки будуть реалізовані за аналогічною схемою без сплати відповідних податків.
25.09.2025 об'єкти нерухомого майна визнано речовими доказами, так як вказане майно у відповідності до ст. 98 КПК України є матеріальними об'єктами, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Як зазначає прокурор у клопотанні, незастосування заходу забезпечення у виді арешту майна суттєво зашкодить кримінальному провадженню та може привезти до втрати, зникнення цього майна, оскільки в сторони обвинувачення є обґрунтовані підстави вважати, що з метою уникнення кримінальної відповідальності, приховання доказів, особами, які причетні до вчинення кримінальних правопорушень, які розслідуються у даному кримінальному провадженні, можуть бути вчиненні дії, спрямовані на протиправне відчуження (перерахування) земельних ділянок, житлових та нежитлових приміщень на користь третіх осіб.
У судове засідання прокурор не з'явився, в той же час прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 , до суду подано заяву, у якій останній просив розгляд клопотання провести без його участі, зазначив, що доводи клопотання підтримує та просить задовольнити.
Володілець майна, на яке прокурор просить накласти арешт, у судове засідання не викликався, з огляду на положення ч.2 ст. 172 КПК України, також суддя враховує, що майно щодо якого вирішується питання про арешт майна не є тимчасово вилученим.
Слідча суддя, дослідивши клопотання та матеріали додані до нього, дійшла висновку про таке.
З матеріалів клопотання вбачається, що Головним підрозділом детективів (на правах Департаменту) Бюро економічної безпеки України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №72024001520000022 від 19.09.2024 за ч. 3 ст. 212 КК України.
25 вересня 2025 року постановою старшого детектива Головного підрозділу детективів (на правах Департаменту) Бюро економічної безпеки України ОСОБА_5 земельні ділянки визнані речовими доказами в даному кримінальному провадженні.
Статтею 131 КПК України арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч.3 ст.132 КПК України застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно із ч.3ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст.170-174 КПК України, та згідно ч.ч.2, 3 ст.170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч.1 ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні прокурора, який звернувся з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
За ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Разом з тим вважаю, що сама по собі постанова детектива про визнання речових доказів від 25.09.2025 носить суто формальний характер, оскільки в самій постанові не надана оцінка майну, яке належить обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Свій дім», положенням статті 98 КПК України.
В той же час прокурором не надано відповіде підтвердження про відповідність майна ОК «Житлово-будівельний кооператив «Свій дім», а саме земельних ділянок, тому, що воно є знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, зберегло на собі його сліди або може містити інші відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Прокурором не наведено даних про те, що перелічене в клопотанні майно (земельні ділянки) є об'єктом кримінально протиправних дій і відповідає вимогам ст. 98 КПК України щодо речових доказів.
Майно, на яке прокурор просить накласти арешт не було знаряддям вчинення кримінального правопорушенням, не зберегло на собі його сліди та не містить інших відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Окрім того, таке майно не можна вважати знаряддям злочину, або таким, що містить сліди злочину, оскільки слідчим не ідентифіковано, які саме сліди даний об'єкт на собі має, і що вони можуть підтвердити.
Крім іншого, враховуючи правову кваліфікацію кримінально-протиправних дій за ч. 3 ст. 212 КПК України, варто зазначити, що безпосереднім об'єктом злочину за ст. 212 КПК України є система оподаткування України, яка становить собою закріплену законодавством сукупність взаємопов'язаних компонентів, як податки та збори, що справляються на території України, тобто встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків і зборів (обов'язкових платежів) формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.
Прокурором у клопотанні не доведено необхідність накладення арешту на майно, з метою збереження речових доказів у даному кримінальному провадженні.
Окрім цього, прокурором не надано оцінку розумністі і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки накладення арешту на майно для його власників.
Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Так, згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд із національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 рік) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 рік), учасником яких є й Україна.
Статтею 1 Протоколу № 1 (1952 рік) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи постановлення судом незаконного рішення, тоді як ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що ст. 1 Протоколу № 1, яка спрямована на захист особи (фізичної та юридичної) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи для захисту права власності.
При цьому, у своїх висновках ЄСПЛ неодноразово наголошував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.
Враховуючи наведене, слідча суддя не вбачає законних підстав для задоволення клопотання про арешт майна.
Керуючись ст. ст.98,170,171,172,309,395 КПК України, слідча суддя
Відмовити в задоволенні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №72024001520000022.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду.
Слідча суддя ОСОБА_6