печерський районний суд міста києва
Справа № 757/11841/24-ц
пр. 2-2572/25
08 серпня 2025 року
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Хайнацького Є.С.,
при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,
за участю:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, ОСОБА_2 ), в якому просить стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 1 565 000 грн., 3 % річних у розмірі 122 198,63 грн., інфляційні втрати в розмірі 586 571,07 грн., суму судового збору в розмірі 15 150 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 38 000 грн., усього 2 326 909,70 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 05 серпня 2006 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого він надав у борг відповідачу 1 565 000 гривень для купівлі квартири, на підтвердження чого останній склав розписку про отримання коштів та зобов'язався їх повернути після спливу 15 років, тобто до 05 серпня 2021 року.
Згідно домовленостей до спливу 15 річного строку за першою вимогою ОСОБА_2 зобов'язувався сплачувати 10% річних.
Протягом 10 років свої зобов'язання відповідач виконував належним чином, а, починаючи з 2017 року, сплату 10% річних припинив. Грошові кошти в сумі 1 565 000 гривень в строк до 05 серпня 2021 року не повернув.
Оскільки умовами правочину передбачалось сплата процентів в розмірі 10% лише протягом строку, на який надано кошти в борг, то за сплином строку виконання він (позивач) має право вимагати від відповідача 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України. За час прострочення виконання зобов'язань із 06 серпня 2021 року до 13 березня 2024 року ОСОБА_2 повинен сплатити 3 % річних від суми боргу, що становить 122 198 грн. 63 коп. та інфляційні в розмірі 586 571 грн. 07 коп.
Посилаючись на те, шо до теперішнього часу боржник боргові зобов'язання не виконав, від зустрічей з ним відмовляється, строк повернення боргу за розписками сплив, позивач просить позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 27 травня 2024 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2024 року відкладено підготовче засідання до 11 вересня 2024 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року підготовче засідання відкладено до 26 листопада 2024 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 12 березня 2025 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2025 року розгляд справи відкладено до 27 травня 2025 року.
В судовому засіданні 27 травня 2025 року представник позивача Басараб Н.В. підтримала доводи, викладені у позові, просила їх урахувати та задовольнити вимоги у повному обсязі.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2025 року розгляд справи відколено до 08 серпня 2025 року.
Позивач у судове засідання на з'явився, його представник подала заяву про розгляд справи за їх відсутності, просить позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання на з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причину неявки не повідомив.
Згідно ч. 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки, відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Суд установив, що згідно письмової розписки від 05 серпня 2006 року ОСОБА_2 отримав кошти у сумі 1 565 000 гривень від ОСОБА_3 .
Відповідно до вказаної розписки відповідач узяв на себе обов'язок повернути кошти після спливу 15 років за першою вимогою ОСОБА_4 та сплачувати 10 % річних.
Розписка від 05 серпня 2006 року містить прізвище ім'я та по батькові позикодавця і позичальника, суму позики 1 565 000 гривень, дату складання - 05 серпня 2006 року, строк повернення грошових коштів, підпис позичальника.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України, за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, сплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц, у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року в справі № 367/7135/16-ц, від 10 грудня 2018 року в справі № 319/1669/16, від 31 січня 2019 року в справі № 295/11438/16-ц, від 08 липня 2019 року в справі № 524/4946/16, від 22 серпня 2019 року в справі № 369/3340/16, від 12 вересня 2019 року в справі № 604/1038/16, від 25 лютого 2020 року в справі № 756/12238/16-ц, від 04 березня 2020 року в справі № 632/2209/16, від 29 квітня 2020 року в справі № 759/5787/18, від 08 жовтня 2020 року в справі № 194/1126/18, від 11 червня 2021 року в справі № 753/11670/17, від 14 липня 2021 року в справі № 750/2316/19, від 26 квітня 2022 року в справі № 753/1349/20, від 16 листопада 2022 року в справі № 301/2052/18.
Суд установив, що згідно письмової розписки від 05 серпня 2006 року відповідач ОСОБА_2 отримав кошти у сумі 1 565 000,00 грн. від позивача ОСОБА_5 .
На підтвердження укладення договору позики з ОСОБА_2 позивач надав оригінал розписки від 06 серпня 2006 року. Зі змісту вказаної розписки встановлено, що ОСОБА_2 узяв у борг ОСОБА_5 гроші в загальній сумі 1 565 000,00 грн. та зобов'язався їх повернути після спливу 15 років за першою вимогою останнього.
Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року в справі № 596/1123/19 (провадження № 61-7056св22) та від 05 червня 2024 року в справі № 640/15157/16-ц (провадження № 61-4579св24).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що документ від 05 серпня 2006 року є борговою розпискою, а її перебування в кредитора ( ОСОБА_1 ) підтверджує існування правовідносин за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Протягом установленого у розписці строку після спливу 15 років, тобто до 05 серпня 2021 року, боржник кошти не повернув. Наявність у ОСОБА_1 боргової розписки є підтвердженням існування правовідносин за договором позики між сторонами та свідчить про невиконане позичальником зобов'язання.
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Матеріали справи не містять доказів виконання зобов'язань ОСОБА_2 , а саме повернення отриманих у борг коштів.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
В разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19).
У розглядуваній справі договір позики укладений у письмовій формі (боргова розписка) та його зміст підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів.
Оскільки, матеріали справи не містять відомостей про виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 1 565 000,00 грн.
Також позивач просив про стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми заборгованості та інфляційні втрати за період із 06 серпня 2021 року до 13 березня 2024 року.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушення зобов'язання, його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При визначенні сум трьох відсотків річних та інфляційної складової боргу, суд бере до уваги положення пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, позовні вимоги про стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання боржником свого зобов'язання заявлено за період із 06 серпня 2021 року до 13 березня 2024 року, тобто включають нарахування після 24 лютого 2022 року, що не ґрунтується на законі.
За таких підстав вказані позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі:
- 99 478,65 грн. - інфляційні втрати за період із 06 серпня 2021 року до 23 лютого 2022 року, розраховані за формулою: Інфляційне нарахування = 1 565 000.00 грн. (Сума боргу) х 106,356 % (Сукупний індекс інфляції) / 100 % - Сума боргу;
- 25 983,29 грн. - 3% річних, із яких 19 037,26 грн. за період із 06 серпня 2021 року до 31 грудня 2021 року, розраховані за формулою: Проценти = 1 565 000.00 грн. (Сума боргу) х 3 % (Процентна ставка) / 100% х 148 (Кількість днів) 365 (Кількість днів у році) та 6 946,03 грн. за період із 01 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року, розраховані за формулою: Проценти = 1 565 000.00 грн. (Сума боргу) х 3 % (Процентна ставка) / 100% х 54 (Кількість днів) 365 (Кількість днів у році).
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, про те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з викладених вище підстав.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 05 серпня 2006 року у розмірі 1 690 461 (один мільйон шістсот дев'яносто тисяч чотириста шістдесят одна) грн. 94 коп., із яких: основна сума боргу - 1 565 000 (один мільйон п'ятсот шістдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп., три проценти річних - 25 983 (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн. 29 грн., інфляційні втрати - 99 478 (дев'яносто дев'ять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 65 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн. 00 коп.
Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 01.09.2025 року.
Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ