Справа № 526/2772/25
Провадження № 2/526/1500/2025
іменем України
(заочне)
13 жовтня 2025 року Гадяцький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі судового засідання Лопушняк Т.П., розглянувши в м. Гадяч у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому зазначила, що рішенням суду від 15.05.2013 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дитини, 2009 року народження. Відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку. У зв'язку з чим станом на 01.08.2025 має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 17042,50 грн. З урахуванням викладеного просить стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 17042,50 грн., визнати, що заборгованість та пеня продовжують нараховуватися і після 01.08.2025 та копію рішення після набрання законної сили надіслати до відділу ДВС для подальшого примусового виконання.
У зв'язку з проживання за межами України позивач просить справу розглянути без її участі.
Інших заяв та клопотань по справі не надійшло.
Ухвалою суду від 09.09.2025 року провадження по справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у "розумні строки". Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі "Странніков проти України", де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі« розумності строку".
З урахуванням зазначеного особа, яка не була присутньою під час розгляду справи, має право на адекватну, скорочену процедуру скасування рішення, а тому суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.
Судом на підставі наданих матеріалів встановлено наступне.
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 27.06.2012 (справа № 1603/1045/2012р.) шлюб позивачем та відповідачем розірвано.
Згідно копії свідоцтва про народження, Треба ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та її батьками є ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
З копії виконавчого листа (справа № 526/703/13-ц), виданого 01 липня 2013 року Гадяцьким районним судом Полтавської області вбачається, що починаючи з 12.04.2013 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
З довідки-розрахунку заборгованості згідно виконавчого листа від 15.05.2013 року № 526/703, що видав Гадяцький районний суд Полтавської області, видно, що станом на 01.08.2025 розмір заборгованості відповідача ( ОСОБА_2 ) зі сплати аліментів перед позивачем ( ОСОБА_1 ) складає 17042,50 грн.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Згідно з ч. 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Згідно з пунктом 4 розділу ХVІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.
Згідно з пунктом 7 розділу ХVІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, у разі надходження до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця заяви стягувача про видачу довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів орган державної виконавчої служби, приватний виконавець протягом трьох робочих днів видають стягувачу довідку про наявність заборгованості зі сплати аліментів (далі - довідка) (додаток 16), яка скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Для видачі довідки виконавець обчислює розмір заборгованості зі сплати аліментів з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Якщо сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання є меншим, ніж сума відповідних платежів за три місяці, орган державної виконавчої служби, приватний виконавець письмово повідомляє стягувача про відмову у видачі довідки та надає йому розрахунок заборгованості.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів (п.7 ч. 1 вказаної статті).
Відповідно до ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Правові позиції щодо аналогічного спору Верховним Судом викладено в постанові від 14.04.2021 р. у справі № 759/1727/16-ц, який зробив наступні висновки: виходячи зі змісту ст. 196 СК України, суд повинен встановити факт заборгованості за аліментами й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, у її виникненні та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
Частиною 7 ст. 7 СК України, передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини, той з батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджаються аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Цей припис підтверджує факт підвищеного захисту прав дітей. При розгляді справи суди повинні враховувати інтереси дитини, права якої, за будь-яких обставин, мають бути захищені.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, що: "правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені), визначена у ст. 196 СК України, настає лише за наявності вини цієї особи; на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Судом встановлено, що відповідач на користь позивача за рішенням суду повинен сплачувати аліменти на утримання дитини, але в період з лютого 2025 року по липень 2025 року включно має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 17042,50 грн., вина відповідача з цього приводу не спростована, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання, що заборгованість та пеня продовжують нараховуватися і після 01.08.2025 та направлення рішення суду до відділу ДВС для подальшого примусового виконання, то в цій частині слід відмовити, оскільки положеннями Закону України «Про виконавче провадження», зокрема ст. 71 вказаного закону та ст. 431 ЦПК України зазначені вимоги врегулювано.
На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, щодо необхідності частково задоволення позовних вимог в частині стягнення пені за прострочення сплати аліментів, а в іншій частині слід відмовити через необґрунтованість.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд уважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн. за розгляд позовної вимоги про стягнення аліментів.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення по сплаті аліментів за період з лютого 2025 року по липень 2025 року включно в розмірі 17 042 (сімнадцять тисяч сорок дві) грн. 50 коп.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Повний текст рішення складений та підписаний 13.10.2025.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Головуючий: В. Г. Черков