Справа № 727/11476/25
Провадження № 3/727/2432/25
13 жовтня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м.Чернівці Одовічен Я.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, які надійшли від Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області, про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КпАП України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого в АДРЕСА_1 , -
До Шевченківського районного суду м.Чернівці надійшла справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 184 КпАП України.
Із протоколу про адміністративне правопорушення від 25.07.2025 року серії ВАД №189970, вбачається, що ОСОБА_1 звинувачується в тому, що 25.07.2025 року близько 21 год. 24 хв. в АДРЕСА_1 ухилився від виконання батьківських обов'язків відносно свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме застосував фізичне покарання відносно дитини, чим своїми діями порушив вимоги п.7 ст.150 СК України.
Дії ОСОБА_1 уповноваженими особами кваліфіковано за ч.1 ст.184 КпАП України.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився.
Від захисника ОСОБА_1 - Черкеза М.І. надійшли письмові пояснення. У поясненнях вказував, що посилання уповноваженої особи у складеному протоколі на нібито порушення ОСОБА_1 положень п.7 ст.150 СК України, не відповідає дійсним обставинам справи. Згідно п.7 ст.150 СК України забороняється фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. У той же час, у протоколі не зазначено, в чому саме виразилось ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків, в тому числі виразилось його ухилення від виховання дитини, та в чому саме виразилось фізичне покарання, яке могло та/або принизило людську гідність дитини в конкретній інкримінованій особі день 25.07.2025 року та час 21 год. 24 хв. Суб'єктивна сторона, а саме наявність будь-якого умислу в діях ОСОБА_1 матеріалами провадження не встановлена. Не встановлена об'єктивна сторона вчиненого правопорушення і не встановлений причинно-наслідковий зв'язок між його діями (бездіяльнісю), які призвели до результатів у вигляді конфлікту між батьком і сином при описаних в протоколі обставинах.
Просив провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.184 КУпАП закрити у зв'язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
ОСОБА_1 ставиться за провину вчинення адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об'єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством, а суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. При цьому ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Диспозиція зазначеної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Отже, ухиленням від виконання батьківських обов'язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
Права, обов'язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини встановлено статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року, № 2402-III, статтями 150, 180 Сімейного кодексу України.
Обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини закріплений у ст. 150 Сімейного Кодексу України. До кола обов'язків батьків входить турбота про здоров'я, фізичний, психічний і моральний розвиток дитини. В розумінні положень ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно з ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Таким чином, ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, передбачає бездіяльність, внаслідок якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно та не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини: батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
При цьому в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» визначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування.
Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення підставою для його складання слугувало те, що ОСОБА_1 застосував фізичне покарання відносно дитини, через що на думку поліцейського останній не виконав свої батьківські обов'язки, втім на думку суду, це не відповідає диспозиції ч. 1 ст. 184 КУпАП, оскільки не містить необхідних ознак об'єктивної сторони відповідного правопорушення, з огляду і на те, що факт застосування фізичного покарання є непідтвердженим, а випливає лише з фабули протоколу. Суд зауважує, що в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, які саме конкретні дії були вчинені ОСОБА_1 по застосуванню фізичного насильства відносно дитини. При цьому, останній факт вчинення фізичного насильства заперечує.
Таким чином, при складанні протоколу про адміністративні правопорушення не було зазначено у який спосіб ОСОБА_1 ухилився від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання свого малолітнього сина, які саме обов'язки щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітнього сина він не виконав.
Матеріли справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 неналежно займається вихованням сина.
Таким чином, звинувачення ОСОБА_3 є неконкретним та таким, що порушує право на захист особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення.
Сама лише констатація у протоколі того, що ОСОБА_1 застосував фізичне покарання відносно сина не може бути підставою для висновку про ухилення останнього від виконання ним обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до ст.62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Із врахуванням положень і тлумачень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 КпАП України завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Положення ч.ч.1,2 ст.7 КпАП України передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до статті 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пунктом п.1 ст.247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Проаналізувавши вищенаведені докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять належних та допустимих доказів, які б доводили поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_1 дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 184 КУпАП, які б підпадали під ознаки ухилення від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання його малолітнього сина, а відтак провадження у справі підлягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Керуючись статтями 7, 184, 245, 247, 256, 278, 280 КпАП України, суд,-
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.184 КпАП України закрити у зв'язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня винесення постанови до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Чернівці.
Суддя Одовічен Я.В.