Справа № 206/1948/25
Провадження № 2-з/206/37/25
13.10.2025м. Дніпро
Суддя Самарського районного суду міста Дніпра Нестеренко Т.В., розглянувши заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 , позивача у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ опіки та піклування управління - служби у правах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, служби у правах дітей Дружківської міської ради Донецької області, про визначення місця проживання неповнолітніх дітей,
У провадженні Самарського районного суду міста Дніпра перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ опіки та піклування управління - служби у правах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, служби у правах дітей Дружківської міської ради Донецької області про визначення місця проживання неповнолітніх дітей позивачки та відповідача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
07.10.2025 до Самарського районного суду міста Дніпра надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, відповідно до якої остання просила суд зобов'язати відповідача надати доступні контакти для спілкування позивачки з дітьми телефоном та відеозв'язком на час розгляду справи по суті.
Заява обґрунтована тим, що в провадженні Самарського районного суду міста Дніпра перебуває подана нею позовна заява до ОСОБА_2 , треті особи: відділ опіки та піклування управління - служби у правах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, служби у правах дітей Дружківської міської ради Донецької області про визначення місця проживання неповнолітніх дітей.
25.09.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується актовим записом № 418 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Красноармійську реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області. Від сумісного проживання позивач та відповідач мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Подружнє життя в не склалося , шлюб було розірвано рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська 204/1750/23 від 11.08.2023 року.
Після розірвання шлюбу діти залишилися з батьком, не з бажання позивачки. Відповідач ( ОСОБА_2 ) забрав дітей на канікули та більш не дозволив ОСОБА_1 з ними спілкуватися. Контакти дітей були заблоковані і в тому числі контакт Відповідача, також і в месенжерах та соцмережах. Це відбулося у грудні місяці 2022 року і продовжується по даний час.
Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову приходить до наступних висновків.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч.4 зазначеної статті.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо:
- необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливість виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-12931св21) вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.»
В постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 зазначено, що зустрічі батька з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька із малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір'ю. Верховний Суд у вказаній справі дійшов висновку, що зустрічі батька з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом в постанові від 04 квітня 2018 року у справі №344/16653/16-ц відновлення відносин та емоційного контакту малолітніх дітей з їх батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дітей від зустрічей з батьком.
В постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 Верховний Суд зазначив, що «враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітніх дітей, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітніх дітей, Верховний Суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17 зазначено, що конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Згідно зі ст. 155 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дітей, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дітей.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Правовий аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а матір не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Суд відзначає, що з метою сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю, а тому задля запобігання можливої втрати емоційного контакту матері з малолітньою донькою, погіршення між ними відносин психоемоційного характеру на період розгляду справи у суді та остаточного вирішення спору про визначення місця проживання малолітньої дитини, суд вважає за необхідне застосувати заходи забезпечення позову у спірних правовідносинах.
Також при вирішенні питання про забезпечення зустрічного позову суд враховує, що в рішенні від 04.09.2018 по справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.
Оцінюючи доводи щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням права матері на особисте спілкування з дітьми, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дітей, суд вважає можливим застосувати заходи забезпечення позову.
Суд звертає увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання дітей, важливим є сприяти забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту дітей з матір'ю.
Встановивши, що заява про забезпечення позову в достатній мірі обґрунтована необхідністю забезпечення позову, а зазначені підстави та вид забезпечення позову є співмірними з пред'явленими вимогами, вид забезпечення позову обрано відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.
Суд, враховуючи предмет позову, вважає доцільним задовольнити заяву про забезпечення позову, адже вказане не вирішує по суті спір, оскільки стосується спілкування матері з дітьми до закінчення вирішення спору між сторонами про визначення місця проживання дітей.
Враховуючи викладене, суд вважає, що клопотання про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 149-153, 258-261, 353-355 ЦПК України суд
Заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 , позивача у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ опіки та піклування управління - служби у правах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, служби у правах дітей Дружківської міської ради Донецької області про визначення місця проживання неповнолітніх дітей - задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_2 на час розгляду справи по суті надати доступні контакти для спілкування ОСОБА_1 з дітьми - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - за допомогою засобів телефонного зв'язку та ведео- зв'язком, якими користуються діти, з урахуванням їхнього розпорядку дня та зайнятості (навчання, тренування тощо) - до моменту набрання рішенням у справі законної сили.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання до Дніпровського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Нестеренко