Справа № 180/1818/23
2/180/29/25
10 жовтня 2025 р.
Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі: судді Тананайської Ю.А., за участю секретаря судового засідання Павлович Н.С., відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 180/1818/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,-
Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що 5 квітня 2021 року відповідач звернувся до неї з проханням укласти договір позики коштів та написав розсписку про те, що взяв в борг 2000 доларів США, строк повернення 4.06.2021 року. Договір укладено в простій письмовій формі. Станом на день звернення з позовом відповідач кошти не повернув.
Тому позивач просить суд стягнути з відповідача, на її користь грошові кошти за розпискою у сумі 73137 грн.20 коп. (за курсом на дату звернення до суду), витрати пов'язанні з наданням правової допомоги, сплачений судовий збір .
В судове засідання позивач не з'явилась, надав суду заяву про розгляд справи за її відсутністі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позов не визнав, просив відмовити, пояснив, що кошти не отримував, розписку писав, але вона нотаріусом не посвідчена.
Ухвалою суду від 27 вересня 2023 року відкрито провадження по справі.
Ухвалою суду від 4 березня 2024 року провадження у справі зупинено в зв'язку з перебуванням відповідача у складі Збройних Сил України.
Ухвалою суду від 18 вересня 2025 року провадження у справі поновлено.
Вивчивши матеріали цивільної справи, вислухавши відповідача, дослідивши надані суду докази, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позикових відносин підтверджується наявним у позивача оригіналом розписки відповідача.
ОСОБА_2 надала у борг грошові кошти відповідачу ОСОБА_1 у сумі 2000 доларів США.
Факт отримання коштів підтверджено розпискою, згідно якої ОСОБА_1 05 квітня 2021 року одержав у борг від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 2000 доларів США. Гроші зобов'язувався повернути їх до 04 червня 2021 року, що підтверджується власноруч написаною розпискою (а.с.34).
Розписка складена 05 квітня 2021 року та підписана відповідачем.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти тощо.
Відтак грошове зобов'язання відповідача перед позивачем вбачається з розписки, яка підписана відповідачем, що відповідає вимогам простої письмової форми, якою оформлена укладена між сторонами угода згідно ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 року по справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №143/280/17, провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).
Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору позики та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів.
В судовому засіданні судом досліджено оригінал розписки від 05.04.2021 року.
Як вбачається із тексту розписки, в ній зазначено, що ОСОБА_1 прийняв в борг кошти в сумі 2 тис долл.США та зобов'язувався повернути їх до 04.06.2021 року.
Отже, між позивачем та відповідачем дійсно виникли правовідносини щодо укладення договору позики та враховуючи правову природу розписки, з урахуванням тексту такої, суд приходить до висновку, що фактична передача коштів від кредитора до боржника відбулась, що й підтверджується цією розпискою.
Даних, які б свідчили про повернення відповідачем всієї суми заборгованості позивачу згідно розписки від 05.04.2021 року судом не встановлено.
Доводи відповідача про те, що ніяких грошових зобов'язань у відповідача перед позивачем немає, грошей в сумі 2000 доларів США від позивача він не отримував судом не приймаються до уваги, з огляду на наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17)
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
Згідно із статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов'язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.
Для визнання правочину недійсним сторона, яка заявляє відповідну вимогу, має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов'язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину (постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 601/1083/16 (провадження № 61-1182св20), від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц (провадження № 61-6131св20), від 27 березня 2019 року у справі № 907/113/18, від 30 червня 2021 року в справі № 556/2085/19 (провадження № 61-7687св21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року у справі № 484/3809/16 зроблено висновок, що: «у разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань».
Аналіз зазначених норм права та релевантної судової практики дозволяє зробити висновок про те, що для визнання правочину недійсним із застосуванням правового механізму, передбаченого положеннями статті 231 ЦК України, необхідним є наявність у їх сукупності таких факторів як сам факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи, що свідчить про вчинення правочину проти справжньої волі, а також наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. Сам факт вчинення фізичного чи психологічного тиску для укладення правочину повинен мати місце на момент його вчинення.
Ураховуючи викладене, з метою захисту позичальника, у цивільному законодавстві закріплене право позичальника оспорити договір позики на підставі того, що гроші або речі не були отриманні ним, або отримані під впливом насильства, шантажу, погроз, психологічного чи фізичного тиску, тощо.
Однак відповідач ОСОБА_1 в судовому порядку із вимогами про визнання договору позики недійсним не звертався, судове рішення про визнання недійсним договору позики матеріали справи не містять.
Відтак, наявна у справі розписка, є доказом наявності боргового зобов'язання позичальника перед позикодавцем та отримання позичальником суми позики, яка підлягає поверненню позикодавцю.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов'язання.
Відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами є нечинними, його дійсність не спростована. Позову про визнання правочину недійсним (удаваним) відповідач не подавав, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин суду не надано. З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним законом не визнаний.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, враховуючи положення ст.ст. 16, 1048 ЦК України; ст.ст. 10, 13 ЦПК України, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача на свою користь понесені витрати на правничу допомогу у сумі 1500 грн.
Відповідно до ч.1, 2ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано: договір про надання правничої допомоги № 11 від 11.09.2023 року; квитанцію до прибуткового касового ордера № 11 від 11.09.23 року.
Під час розгляду судом даної категорії справ, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат чи відповідач під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума (Постанова Касаційного суду № 916/101/23 від 19 квітня 2024 року).
Суд приходить до висновку, що понесені позивачем витрати пов'язані з наданням професійної правничої допомоги слід покласти на відповідача у розмірі 1500 грн.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.
Керуючись ст.ст. 509, 525-527,530, 551, 610-612, 629,634, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 19, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 258, 259, 263-265, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої АДРЕСА_2 , суму боргу за договором позики, відповідно до розписки від 05 квітня 2021 року, в розмірі 73137 гривень 20 коп. , витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 гривень , сплачений судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 коп.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення набирає законної після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 10.10.2025 року.
Суддя: Ю. А. Тананайська