09.09.2025 Єдиний унікальний номер 205/4985/25
Справа № 205/4985/25
Провадження № 2/205/3108/25
09 вересня 2025 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Федотової В.М., за участю секретаря судового засідання Киричок Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2025 року представник позивача звернувся до суду із вищевказаною позовною заявою.
В обґрунтування позову зазначив, що 06.03.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг № 2106538096593 (далі - кредитний договір), який було підписано електронним підписом відповідача. Згідно умов договору відповідачу було надано кредит у розмірі 5 400 грн. строком на 1 рік з процентною ставкою 2% за кожен день користування кредитом та збільшується на 1,64% починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту.
01.12.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір про відступлення права вимоги № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» передає (відступає), а ТОВ «Вердикт Капітал» приймає належні права вимоги до боржників, у тому числі і за кредитним договором № 2106538096593 від 06.03.2021 року.
10.03.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення права вимоги № 10-03/2023/01, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» передає (відступає), а ТОВ «Коллект Центр» приймає належні права вимоги до боржників, у тому числі і за кредитним договором № 2106538096593 від 06.03.2021 року.
Відповідач належним чином покладені на нього обов'язки за вказаним кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість у загальному розмірі 87 623,10 грн., з яких: 5 400 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту), 82 223,10 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
На підставі викладеного, представник позивача звертається до суду та, з урахуванням принципів розумності, співмірності та пропорційності, просить стягнути з відповідача. заборгованість у розмірі 48 276 грн., з яких: 5 400 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту), 42 876 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, та судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 3 028 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 13 000 грн.
Із відповіді Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР від 09.05.2025 року вбачається, що відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16.05.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.
Представник позивача у прохальній частині позову просив розгляд справи провести за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явилася, про день, місце та час розгляду справи повідомлялася належним чином, однак конверт разом із судовою повісткою, повернувся на адресу суду із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання», про причини своєї неявки суд не повідомила, відзив не подала, будь-яких заяв від неї не надходило. Суд звертає увагу, що 12.08.2025 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи, яка була задоволена судом. Того ж дня відповідач ознайомилася з матеріалами справи, що підтверджується розпискою. Однак в подальшому ні відповідач, ні його представник у судові засідання не з'явилися, причин поважності неявки не надали.
На думку суду, відсутність будь-якої реакції зі сторони відповідача свідчить про втрату ним інтересу до зазначеної справи, зловживання своїми процесуальними правами та не обґрунтоване затягування розгляду цивільної справи.
Суд вжив усіх можливих заходів з використанням передбачених нормами ЦПК України процесуальних засобів, щодо належного повідомлення сторони відповідача про дату, час і місце судового засідання.
У постанові Верховного Суду від 01.06.2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) зроблено висновок, що за змістом статті 14 ЦПК України для цілей цього Кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2021 року у справі № 570/5535/17 провадження № 61-6076св21 зазначив, що за змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Таким чином на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Згідно з частиною 3 статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Суд у зв'язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
При цьому обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Таким чином суд, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв'язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 06.03.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг № 2106538096593 (далі - кредитний договір), який було підписано електронним підписом відповідача. Згідно умов договору відповідачу було надано кредит у розмірі 5 400 грн. строком на 1 рік з процентною ставкою 2% за кожен день користування кредитом та збільшується на 1,64% починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту.
Відповідачем також було підписано паспорт споживчого кредиту.
Сторонами було також погоджено графік платежів за вказаним кредитним договором.
Матеріали справи містять також докази перерахування коштів ТОВ «Служба миттєвого кредитування» у розмірі 5 400 грн. на рахунок відповідача.
01.12.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір про відступлення права вимоги № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» передає (відступає), а ТОВ «Вердикт Капітал» приймає належні права вимоги до боржників, у тому числі і за кредитним договором № 2106538096593 від 06.03.2021 року.
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 03.12.2021 року, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1
10.03.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення права вимоги № 10-03/2023/01, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» передає (відступає), а ТОВ «Коллект Центр» приймає належні права вимоги до боржників, у тому числі і за кредитним договором № 2106538096593 від 06.03.2021 року.
Відповідно до копії витягу з реєстру боржників від 10.03.2023 року, ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .
Представник позивача, з урахуванням принципів розумності, співмірності та пропорційності, просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 48 276 грн., з яких: 5 400 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту), 42 876 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов'язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК України.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні визначено у ст. 513 ЦК України, згідно вимог якої правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду по справі № 465/646/11 (Постанова від 31.10.2018 року) зазначила, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Враховуючи надані суду докази, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за вказаними договорами.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Установлено, що договір кредиту між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті позикодавців подав заявки на отримання позики за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання позик, після чого позикодавці надіслали відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання договорів позики.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно із статтею 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Положеннями ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно із вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Як вбачається зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За змістом ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач, всупереч ст. 81 ЦПК України, не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що вказані договори він не укладав або доказів погашення ним зазначеної заборгованості.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Враховуючи зазначені обставини та надані суду докази, а також те, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку ні первісному кредитору, ні позивачу повернуті не були, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
При вирішенні питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Представник позивача просив суд стягнути із відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).
Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: має право з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій, п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23.
Представником позивача надано суду всі необхідні документи, які підтверджують надання позивачеві правової допомоги саме у цій справі.
Разом з тим, розглядаючи надані представником позивача докази понесених витрат на правову допомогу, суд враховує правову позицію Верховного Суду і практику Європейського суду з прав людини, та доходить висновку, що розмір заявлених до стягнення із позивача витрат на правову допомогу в сумі 13 000 грн. не відповідає повною мірою критерію реальності адвокатських витрат і критерію розумності їх розміру, оскільки такі витрати не співставні з обсягом і змістом наданих послуг.
При цьому, суд дослідив питання обґрунтованості таких витрат та врахував, що представник позивача до суду жодного разу не з'явився, скористався своїм правом на подачу заяви про розгляд справи за його відсутністю. Окрім того, справа також не обтяжена великою кількістю доказів, які б потребували вивчення, відтак, не є складною і підготовка до її розгляду, оскільки явно не потребувала значних затрат часу та зусиль професійного адвоката, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню у вказаній справі, спірні правовідносини не передбачають.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи предмет позову, обсяг роботи та кількості годин, необхідних, з точки зору суду, для її виконання фахівцем у галузі права, з урахуванням зібраних та наданих суду доказів, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, оцінюючи в тому числі й необхідність та розумність таких витрат, суд вважає, що заявлена сума у розмірі 13 000 грн. не є співмірною, а відтак доходить висновку про зменшення розміру витрат на правову допомогу до 5 000 грн., що за даних обставин справи буде справедливим, розумним та співмірним відшкодуванням таких витрат.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача сплачені останнім та документально підтверджені судові витрати по справі в розмірі 3 028 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 15-16, 514, 516, 525-526, 598-599, 610, 612, 625, 626, 1046-1050 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 137, 141, 247, 258-259, 263-266, 280, 282-284, 289, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) заборгованість за договором № 2106538096593 від 06.03.2021 року у розмірі 48 276 (сорок вісім тисяч двісті сімдесят шість) гривень 00 копійок, з яких: 5 400 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту), 42 876 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Федотова В.М.