Номер провадження: 22-ц/813/1181/25
Справа № 522/11039/22
Головуючий у першій інстанції Науменко А.В.
Доповідач Погорєлова С. О.
16.09.2025 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 (правонаступником якої є ОСОБА_1 .) до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у сумі 1000,00 євро, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Науменко А.В. 22 лютого 2024 року у м. Одеса, -
встановила:
У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову позивач зазначала, що 19.05.2021 року відповідачка позичила у позивачки грошові кошти у розмірі 12000,00 євро. Відповідачка не виконувала належним чином взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість у розмірі 9000,00 євро, яка з урахуванням процентів за користування коштами, загалом склала 10518,60 євро, які позивач вважала за необхідне стягнути з відповідачки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_2 померла, про що свідчить актовий запис № 11431 від 24.11.2022 року.
31.01.2024 року від правонаступника позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про закриття провадження відносно позовних вимог про стягнення боргу у сумі 8000,00 євро та процентів, та продовжити провадження у справі з приводу стягнення з відповідача суми боргу у сумі 1000,00 євро.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.02.2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 (правонаступника ОСОБА_2 ) було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що всі три розписки, підписані ОСОБА_2 , на думку апелянта підписані різним почерком, який не тотожній почерку його померлої матері, а відтак, відсутні докази того, що саме ОСОБА_2 написала надані до суду папери, що не було враховано судом першої інстанції.
Сторони про розгляд справи на 16.09.2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з'явились ОСОБА_1 , представник ОСОБА_3 .
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що 19.05.2021 року ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 12000,00 євро.
Як вбачається з позову та не заперечувалось сторонами, з 24.07.2021 року по 06.01.2022 року відповідачкою було сплачено ОСОБА_2 борг у сумі 2000,00 євро. Таким чином, залишок по боргу після цього становив 10000,00 євро.
Згідно розписки від 26.07.2022 року, ОСОБА_4 (мати відповідачки) повернула ОСОБА_2 частину боргу у розмірі 1000,00 євро. Відповідно, залишок по боргу становив 9000,00 євро, та саме за стягненням даної суми первісний позивач звернувся до суду.
Під час судового засідання, призначеного 11.10.2023 року, правонаступник позивача ОСОБА_1 під звуко- та відеозапис отримав від відповідача 8000,00 євро, а саме 7900,00 євро та, за взаємною згодою, 105,00 доларів США. Таким чином залишок по боргу став становити 1000,00 євро.
Відповідачем надано до суду копію розписки від 14.09.2022 року про те, що ОСОБА_2 отримала 14.09.2022 року 1000 євро від ОСОБА_5 , діючої від ОСОБА_3 , в рахунок погашення боргу відповідно до розписки від 19.05.2021 року. Оригінал розписки було оглянуто в судовому засіданні судом першої інстанції та повернуто стороні відповідача.
Також відповідачем було надано до суду аудіозапис розмови від 21.10.2022 року між ОСОБА_6 та представником ОСОБА_5 щодо мирного врегулювання спору, з якого вбачається, що на момент 21.10.2022 року ОСОБА_2 підтвердила наявність боргу в сумі 8000,00 євро.
Позивач поставив під сумнів вказану розписку та аудиозапис розмови, посилаючись на те, що на вказаному аудіозаписі голос не схожий на голос його матері.
Крім того, у судовому засіданні від 11.01.2024 року судом першої інстанції було допитано у якості свідка ОСОБА_5 , яка підтвердила, що вона особисто була присутня ІНФОРМАЦІЯ_2 в квартирі, де проживала ОСОБА_7 , і в цей день було передано кошти 1000,00 євро та особисто ОСОБА_2 складено відповідну розписку від 14.09.2023 року. Також свідок підтвердила, що на звукозаписі від 21.10.2022 року звучить її голос та голос ОСОБА_7 .
У рішенні Європейського суду з прав людини від 15.05.2008 року у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine, заява N 7460/03, § 26) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Отже, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі № 905/2382/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Саме стандарт доказування, поряд із внутрішнім переконанням судді, дозволяє оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суддю у своїй версії, що робить оцінку доказів об'єктивною та більш обґрунтованою.
ОСОБА_1 зазначав, що на його думку є сумнівним той факт, що маючи розписку від 14.09.2022 року, сторона відповідача надала до суду вказаний доказ лише разом з відповіддю на заяву про збільшення позовних вимог. Позивачем також заперечувався факт написання його матір'ю вказаної розписки, заперечувався факт голосу його матері на аудіозаписі. Тобто, позивач ставить під сумнів достовірність доказів, наданих відповідачем.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Позиція позивача не може бути просто припущенням, заснованим на здогадках чи на підозрах. Чим менш ймовірна подія, тим більше має бути свідчень на підтвердження того, що вона дійсно могла мати місце.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, сторона відповідача з початку розгляду справи (у відзиві) визнавала позовні вимоги саме у розмірі 8000,00 євро, тобто з урахуванням 1000,00 євро, сплаченої відповідно до розписки від 14.09.2022 року.
Колегія суддів погоджується із доводами суду, що сам факт подання вказаної розписки та аудіозапису до суду лише 18.05.2023 року не може свідчити про фальсифікованість вказаних доказів, за умови ненадання апелянтом жодного доказу на спростування дійсності такої розписки.
Питання як про достовірність конкретного доказу, так і про достатність їх у сукупності суд вирішує у кожному випадку виходячи з конкретних обставин справи. З іншого боку, принциповим можна вважати положення щодо неможливості доказування на основі припущень.
Відповідач достовірність наданих нею доказів підтвердила оригіналом розписки.
Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, яких може бути достатньо для встановлення певного факту або усієї сукупності фактів, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторони. Однак це має місце поки існування цього факту не буде заперечене іншими доказами. Тобто такі докази не є безспірними, але якщо протилежна сторона не надасть належні докази для їх спростування, вони є достатніми для ухвалення рішення на користь особи, котра їх подала.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції наполягав, що, подавши до суду докази (копію розписки та аудіозапис), відповідачі зобов'язані також довести, що вказані докази є достовірними. Однак, суд правильно критично поставився до вказаного обґрунтування позивача, адже сумнів у достовірності доказу (його заперечення) не може мати ефімерний та абсолютний характер та повинен доводитись стороною позивача відповідними доказами.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем надано достатньо доказів на підтвердження сплати боргу у розмірі 1000 євро, які не спростовані позивачем належними доказами, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Необгрунтованими при цьому є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що всі три розписки, підписані ОСОБА_2 , на думку позивача підписані різним почерком, який не тотожній почерку його померлої матері, а відтак, відсутні докази того, що саме ОСОБА_2 написала надані до суду папери, що не було враховано судом першої інстанції.
Колегія суддів приймає до уваги, що розписка про повернення суми боргу є належним та допустимим доказом у справах про боргові зобов'язання.
Так, ст. 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
У разі непогодження позивача зі змістом розписки про повернення суми боргу, останній мав передбачене законом право подати клопотання про проведення у справі судової почеркознавчої експертизи, чого ОСОБА_1 зроблено не було. Жодних належних та допустимих доказів на спростування змісту розписки від 14.09.2022 року про повернення 1000 євро апеляційна скарга не містить.
Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 ґрунтуються на припущеннях, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.02.2024 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 10 жовтня 2025 року.
Судді Одеського
апеляційного суду С.О. Погорєлова
Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе