Номер провадження: 22-ц/813/4968/25
Справа № 519/1365/24
Головуючий у першій інстанції Лемець С.П.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
30.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Вадовської Л.М.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" на рішення Южного міського суду Одеської області від 18 лютого 2025 року по цивільній справі за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
У вересні 2024 року Державне підприємство "Морський торговельний порт "Південний" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
В обґрунтування позову зазначено, що в Южному міському суді Одеської області перебувала справа № 519/617/21 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі. Рішенням Южного міського суду Одеської області від 25 листопада 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «МТП «Южний» від 30 квітня 2021 року № 582-ос про звільнення ОСОБА_1 , з посади заступника головного диспетчера головної диспетчерської ДП «МТП «Южний». Стягнуто з ДП «МТП «Южний» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 139 230,45 грн. та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 816 грн. Додатковим рішенням Южного міського суду Одеської області від 20 грудня 2021 року стягнено з ДП «МТП «Южний» на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 березня 2023 року рішення Южного міського суду Одеської області від 25 листопада 2021 року змінено у мотивувальній частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 березня 2023 року додаткове рішення Южного міського суду Одеської області від 20 грудня 2021 року змінено в частині стягнення витрат на правничу допомогу, зменшено відповідну суму з 20000,00 грн. до 15000,00 грн.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 06.12.2023 касаційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» задоволено, рішення Южного міського суду Одеської області від 25 листопада 2021 року, додаткове рішення Южного міського суду Одеської області від 20 грудня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 15 березня 2023 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» 9140,60 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
15.01.2024 року ДП «МТП «Південний» звернулося до Южного міського суду Одеської області із заявою про поворот виконання рішення суду та визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню у справі № 519/617/21.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 05.04.2024 року у справі № 519/617/21 залишено без задоволення заяву ДП «МТП «Південний» про поворот виконання рішення, виконавчі листи видані Южним міським судом Одеської області за позовом ОСОБА_1 до ДП «МТП «Південний» визнано такими, що не підлягають виконанню.
Постановою Одеського апеляційного суду від 29.07.2024 року у справі № 519/617/21 апеляційну скаргу ДП «Морський торговельний порт «Південний» задоволено частково. Ухвалу Южного міського суду Одеської області від 05 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні заяви про поворот виконання рішення суду щодо стягнення судового збору та витрат на правову допомогу скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення. Допущено поворот виконання рішення Южного міського суду Одеської області від 25 листопада 2021 року по справі № 519/617/21 в частині стягнення з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 1816 грн., шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» судового збору у розмірі 1816 грн. Допущено поворот виконання додаткового рішення Южного міського суду Одеської області від 20 грудня 2021 року, яке змінено постановою Одеського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, по справі № 519/617/21 в частині стягнення з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» на користь ОСОБА_1 , витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн., шляхом стягнення з Генова 1.1, на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний» 15 000 грн. витрат на правничу допомогу. В іншій оскаржуваній частині ухвалу суду залишено без змін.
Так, 24 березня 2023 року на виконання рішення Южного міського суду Одеської області від 25.11.2021 року у справі № 519/617/21, ДП «МТП «Південний» було перераховано ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 125 617,40 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 8401959. В зазначений платіж було включено: 1816,00 грн. судовий збір; 15000,00 грн. витрати на правову допомогу; 108 801,40 грн. (середній заробіток за час вимушеного прогулу з вирахуванням податків).
Таким чином, грошові кошти в розмірі 108 801,40 грн., отримані ОСОБА_1 підлягають поверненню, оскільки у розумінні статті 1212 ЦК України підстава у відповідності до якої ОСОБА_1 були набуті грошові кошти - відпала.
Також, у зв'язку із простроченням термінів сплати грошових коштів, ОСОБА_1 має сплатити ДП «МТП «Південний» три проценти річних від простроченої суми в розмірі 2 426,37 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 428,88 грн.
Рішенням Южного міського суду Одеської області від 18 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні позову ДП МТП «ПІВДЕННИЙ» до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Стягнуто з ДП МТП «ПІВДЕННИЙ» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Державне підприємства "Морський торговельний порт "Південний" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Южного міського суду Одеської області від 18 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам ДП «МТП «Південний» щодо питання «добровільності» в контексті норми статті 1215 Цивільного Кодексу України, що є порушенням принципу повного та об'єктивного розгляду справи. Питання добровільності є ключовим фактором у цій справі, оскільки саме від його правильного тлумачення та оцінки залежить законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення. Однак, судом першої інстанції зазначені доводи ДП «МТП «Південний» були проігноровані, що свідчить про порушення норм процесуального права та є підставою для скасування рішення. В даному конкретному випадку, виплата підприємством була здійснена рішенням суду, що само по собі свідчить про те, що принцип добровільності не може бути застосовано, оскільки ДП «МТП «Південний» було вимушено діяти в межах судового рішення. Тобто фактично, підприємство перебувало під державним примусом. В такому випадку, виплата здійснювалася не з власної волі платника, а в результаті примусу через рішення суду. Таким чином, виплата здійснена ДП «МТП «Південний» за рішенням суду, що означає, що підприємство не діяло добровільно, а було змушено виконати судове рішення в силу вимог Закону. При цьому, як вже було зазначено вище. Позивач здійснив відповідну виплату не добровільно, а в силу обов'язковості судового рішення, яке набрало законної сили. Враховуючи, що виплата Відповідачу була здійснена внаслідок виконання судового рішення, також враховуючи позицію Конституційного суду України з цього приводу, не підлягає сумніву, що у нашому випадку принцип добровільності не може бути застосовано.
В оскаржуваному рішенні, Южний міський суд зазначив, що ДП «МТП «Південний» вже скористався належним способом захисту свого права, зокрема, звернулося до суду із заявою про поворот виконання рішення у порядку ст. 444 ЦПК України по справі № 519/617/21.Вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з огляду на таке. Доцільно зазначити, що положення норм ст. 445 ЦПК України та 1215 ЦК України містять певні обмеження, щодо можливості повернення коштів пов'язаних із заробітною платою. Проте підстави, та випадки які є виключеннями із таких підстав в зазначених нормах є різними, зокрема виключення з підстав встановлених ст. 445 ЦПК України є повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах, в той час як виключенням з підстав передбачених ст. 1215 ЦК України, зокрема виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно. Відносини які виникли між ОСОБА_1 та портом, умовно схематично виглядають наступним чином:1. На підставі судового рішення, яке набрало законної сили, позивачем було здійснено виплату ОСОБА_1 відповідних грошових коштів. Тобто, ОСОБА_2 отримав кошти за наявності на те відповідних правових підстав. 2. Рішення суду, за яким відповідач отримав кошти від відповідача, було скасовано. Тобто підстава, на якій відповідач отримав кошти, згодом відпала. 3. В силу положень ст. 1212 ЦК України ОСОБА_1 зобов'язаний повернути Підприємству відповідні кошти. 4. При цьому, обмеження встановлені ст. 1215 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у цій справі, оскільки як вже неодноразово зазначалося вище, відсутня обов'язкова умова, з якою Закон пов'язує такі обмеження, а саме добровільність виплати портом таких коштів ОСОБА_1 3 урахуванням викладеного, вважаємо, що позивач, належним чином вичерпавши надані йому процесуальні права, обрав належний та ефективний спосіб захисту свого порушеного права визначений матеріальним Законом. Проте, суд першої інстанції, в оскаржуваному рішенні, неправильно застосувавши норми матеріального права, належної оцінку зазначеному вище не надав та дійшов до помилкового висновку, про обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.
Щодо оскарження рішення Южного міського суду Одеської області у справі № 519/1365/24 яким стягнуто з ДП «МТП «Південний» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 (сім тисяч) гри. ДП «МТП «Південний» вважає стягнуту судом суму гонорару адвоката неспівмірним із складністю справи, обсягом виконаної роботи та реальним витратам. Виконана робота адвоката в даному випадку не відзначається складністю та не вимагає значних зусиль чи спеціальних знань, що могли б обґрунтувати заявлений розмір гонорару. Підготовка стандартного процесуального документу та участь в судовому засланні не є складними юридичними діями, які потребують значного часу або підвищення кваліфікації. 3 огляду на це, стягнута сума витрат є неспівмірною та не є обґрунтованою, таким чином рішення Южного міського суду Одеської області підлягає скасуванню в частині стягнутих коштів ОСОБА_1 на правничу допомогу.
В судовому засіданні суду апеляційного інстанції, присутній представник позивача ДП "Морський торговельний порт "Південний» адвокат Соколова Анна Денисівна підтримала доводи апеляційної скарги.
Присутній представник відповідача - ОСОБА_1 адвокат Рогаліна Ганна Василівна заперечувала проти доводів апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" до ОСОБА_1 про стягнення коштів, суд першої інстанції виходив з того, що в даній справі ДП «МТП «Південний» вже скористався належним способом захисту - звернувся до суду із заявою про поворот виконання рішення у порядку, передбаченому статтею 444 ЦПК України по справі № 519/617/21, за результатами розгляду якої прийнято рішення, яким було допущено поворот виконання рішення в частині стягнення отриманого судового збору та витрат на правничу допомогу. Вказане рішення після апеляційного перегляду набрало законної сили та в касаційному порядку не оскаржувалось.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено наступні обставини.
Рішенням Южного міського суду Одеської області від 25.11.2021 по справі № 519/617/21 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ ДП «МТП «Южний» від 30 квітня 2021 року № 582-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника головного диспетчера головної диспетчерскої ДП «МТП «Южний» та поновлено на посаді. Стягнуто з ДП «МТП «Южний» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 139230,45 грн. та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1816 грн. Додатковим рішенням Южного міського суду Одеської області від 20.12.2021 по справі № 519/617/21 стягнуто з ДП «МТП «Южний» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн.
Постановами Одеського апеляційного суду від 15.03.2023 рішення Южного міського суду Одеської області від 25.11.2021 змінено у мотивувальній частині, в іншій частині залишено без змін; додаткове рішення змінено в частині витрат на правничу допомогу, зменшено з 20000 грн. до 15000 грн.
Постановою Верховного Суду від 06.12.2023 року по справі № 519/617/21 касаційну скаргу ДП «МТП «Южний» задоволено, рішення Южного міського суду Одеської області від 25.11.2021 року, додаткове рішення Южного міського суду Одеської області від 20.12.2021, постанови Одеського апеляційного суду від 15.03.2023 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП «МТП «Южний» 9140,60 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
15.01.2024 року ДП «МТП «Південний» звернулося до Южного міського суду Одеської області із заявою про поворот виконання рішення суду та визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню по справі № 519/617/21.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 05.04.2024 року у справі № 519/617/21 заяву про поворот виконання залишено без задоволення. Постановою Одеського апеляційного суду від 29.07.2024 року ухвалу Южного міського суду Одеської області від 05.04.2024 року в частині стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу скасовано, в цій частині ухвалено нове судове рішення. Допущено поворот виконання рішення від 25.11.2021 в частині судового збору, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «МТП «Південний» судовий збір в розмірі 1 816 грн. Допущено поворот виконання додаткового рішення від 20.12.2021, в частині стягнення витрат на правничу допомогу, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «МТП «Південний» 15 000 витрат на правничу допомогу. В іншій частині ухвалу залишено без змін.
Таким чином, ухвалою суду першої інстанції від 05.04.2024 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 29.07.2024 року, які набрали законної сили, у задоволенні заяви ДП «МТП «Південний» про поворот виконання в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що «у справах щодо стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу, поворот виконання рішення суду не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення. Суд першої інстанції, врахувавши положення ч.2 статті 445 ЦПК України, дійшов вірного висновку про відсутність підстав повороту виконання рішення суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу, зазначивши, що заявником не надано суду доказів того, що рішення суду було ухвалено на підставі підроблених документів або на завідомо неправдивих відомостях заявника».
Колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15.
Із матеріалів справи вбачається, що спірна сума 108 801,40 грн. була виплачена на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване.
Кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) урегульовано нормами матеріального права, а поворот виконання рішення - процесуального права. За змістом кондикційний позов та поворот виконання рішення схожі, проте не є тотожними та регулюються різними нормами права.
Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Він можливий лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.
У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 у справі за конституційним зверненням військової частини НОМЕР_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 року Конституції України вказано, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
Відповідно до частин першої, другої статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Згідно з частиною дев'ятою статті 444 ЦПК України, якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Статтею 445 ЦПК України передбачені особливості повороту виконання в окремих категоріях справ. Зокрема, у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.
Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом (частина перша статті 446 ЦПК України).
Отже, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення.
Таким чином, чинне законодавство не допускає повороту виконання рішення суду у разі скасування виконаних судових рішень стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин. Для цієї категорії справ не має значення, в якому порядку ухвалене те рішення, яким було скасовано інше виконане рішення.
При цьому, винятком з цього правила становлять випадки, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.
З аналізу вищенаведених правових норм убачається, що інститут повороту виконання судових рішень не є абсолютним та має певні обмеження.
У справі, що переглядається, відповідач отримав грошові кошти за рішенням суду.
Поворот виконання рішення полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.
Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнені кошти за скасованим судовим рішенням у разі відсутності обмежень, установлених законом.
Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14 (провадження № 61-14640сво18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 569/15646/16-ц (провадження № 14-375цс19) та постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2022 року у справі № 405/3788/19 (провадження № 61-826св22).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Аналіз статей 444, 445 ЦК України вказує на те, що вони є нормами процесуального права і присвячені визначенню правових особливостей повороту виконання в окремих категоріях справ. При цьому, тлумачення статей 1212, 1215 ЦК України свідчить, що позови про повернення безпідставно набутого майна, є конструкцією матеріального права, а відтак не можуть бути застосовані у випадку розгляду питання про поворот виконання рішення. Хоча по своїй суті такий позов та поворот виконання рішення схожі, проте не перетинаються та регулюються різними правовими нормами.
Таким чином, встановивши, що грошові кошти в сумі 108 801,40 грн. були набуті ОСОБА_1 на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав в даному випадку є звернення позивача до суду із заявою про поворот виконання рішення у порядку, передбаченому статтею 444 ЦПК України, і тому підстав для задоволення позову про стягнення безпідставно набутих коштів у порядку статті 1212 ЦК України відсутні.
Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 592/12956/21 (провадження № 61-6221св22).
Вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України є похідними від вимог про стягнення безпідставно набутих коштів у порядку статті 1212 ЦК України, а тому такі вимоги також задоволенню не підлягають.
При цьому, апеляційний суд враховує, що позивач ДП «МТП «Південний» скористався своїм правом передбаченим статтею 444 ЦПК України та звернувся до суду із заявою про поворот виконання рішення суду та визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню по справі № 519/617/21.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 05.04.2024 у справі № 519/617/21 заяву про поворот виконання залишено без задоволення. Постановою Одеського апеляційного суду від 29.07.2024 ухвалу Южного міського суду Одеської області від 05.04.2024 в частині стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу скасовано, в цій частині ухвалено нове судове рішення. Допущено поворот виконання рішення від 25.11.2021 в частині судового збору, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «МТП «Південний» судовий збір в розмірі 1816 грн. Допущено поворот виконання додаткового рішення від 20.12.2021, в частині стягнення витрат на правничу допомогу, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «МТП «Південний» 15000 витрат на правничу допомогу. В іншій частині ухвалу залишено без змін.
Таким чином, ухвалою суду першої інстанції від 05.04.2024, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 29.07.2024, які набрали законної сили, у задоволенні заяви ДП «МТП «Південний» про поворот виконання в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з якими погоджується апеляційний суд, що ДП «МТП «Південний» вже скористався належним способом захисту - звернувся до суду із заявою про поворот виконання рішення у порядку, передбаченому статтею 444 ЦПК України по справі № 519/617/21, за результатами розгляду якої прийнято рішення, яким було допущено поворот виконання рішення в частині стягнення отриманого судового збору та витрат на правничу допомогу. Вказане рішення після апеляційного перегляду набрало законної сили та в касаційному порядку не оскаржувалось.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам ДП «МТП «Південний» щодо питання «добровільності» в контексті норми статті 1215 Цивільного Кодексу України, що є порушенням принципу повного та об'єктивного розгляду справи, є безпідставними, оскільки надання оцінки питанню «добровільності» в контексті норми статті 1215 Цивільного Кодексу України, не має правового значення для вирішення даного спору, так як у справі, що переглядається встановлено, що позивач вимагає стягнути грошові кошти, що були виплачені на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване, тому в даному випадку спірні правовідносини регулюються нормами процесуального права ст. ст. 444, 445 ЦК України.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.
В апеляційній скарзі містяться заперечення щодо стягнутої з ДП «МТП «Південний» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) гри., з підстав неспівмірності із складністю справи, обсягом виконаної роботи та реальним витратам.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України.
Згідно з вимогами статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зазначений порядок заявником дотримано.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру витрат, понесених на правничу допомогу представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Рогаліна Ганна Василівна до суду надала договір про надання професійної правничої допомоги № 26/11/24ф від 26.11.2024 року укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «ФРАНКЛІН САЙРОС». Відповідно до детального опису робіт виконаних адвокатом в рамках вищевказаного договору вартість витрат складає 15 000 грн., у тому числі ознайомлення з матеріалами справи - 1 000 грн.; консультація, аналіз матеріалів, судової практики, розробка правової позиції, складання та подання до суду відзиву - 9 000 грн.; участь адвоката в судових засідання в режимі відеоконференції - 5 000 грн.
Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана практика є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.
Отже, відшкодовуються витрати як понесені так і заявлені, у зв'язку з чим у суду першої інстанції не було підстав відмовляти у зв'язку з відсутністю доказів сплати.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вказує, що у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу в межах розгляду даної справи в суді першої інстанції, тому стягнута судом сума у розмірі 7000 грн., є співмірна із складністю справи та виконаною роботою, обґрунтованих доводів щодо зменшення зазначеної суми позивачем в апеляційній скарзі не висловлено, а відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявность підстав для їх стягнення
Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" - залишити без задоволення.
Рішення Южного міського суду Одеської області від 18 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 09.10.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
Л.М. Вадовська