Номер провадження: 22-ц/813/4893/25
Справа № 511/2441/24
Головуючий у першій інстанції Гринчак С. І.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
23.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 березня 2025 року за заявою ОСОБА_3 про застосування заходів процесуального примусу по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОРЯ" про стягнення заборгованості, -
У провадженні Роздільнянського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОРЯ" про стягнення заборгованості.
Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 22.10.2024 року задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Шувалової Л.Г. про витребування доказів та витребувано у позивача ОСОБА_4 оригінали наступних доказів:
- Договір про надання фінансової зворотної допомоги №28/12-1 від 28.12.2022 р.;
- Договір про надання фінансової зворотної допомоги №13/02-1 від 13.02.2023 р.;
- Договір про надання фінансової зворотної допомоги №12/06-1 від 12.06.2023 р.;
- Акт звіряння взаємних розрахунків з 11.02.2022 до 01.09.2023;
- Квитанція до прибуткового касового ордеру № 39 від 29.12.2022;
- Квитанція до прибуткового касового ордеру № 1 від 14.02.2023;
- Квитанція до прибуткового касового ордеру № 2 від 15.02.2023;
- Квитанція до прибуткового касового ордеру № 3 від 17.02.2023;
- Квитанція до прибуткового касового ордеру № 8 від 01.03.2023.
Також витребувано у колишнього директора ТОВ «ЗОРЯ» ОСОБА_1 оригінали доказів, а саме: оригінал касової книги на 2022 рік Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОРЯ», що наданий в якості доказу по справі №511/2441/24 за позовною заявою ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" про стягнення заборгованості.
18.11.2024 року на адресу суду надійшов лист ОСОБА_1 про неможливість надання оригіналу касової книги на 2022 рік, оскільки оригінали касової книги на 2022 рік ТОВ «ЗОРЯ» та інших документів знаходяться у відповідача.
19.11.2024 року на виконання ухвали суду від 22.10.2024 року надійшли витребувані оригінали документів від позивача ОСОБА_4
26.01.2025 через систему «Електронний Суд» представник відповідача - адвокат Шувалова Л.Г., подала заперечення на заяву щодо невиконання ухвали суду про витребування доказів від 22.10.2024 року, та просила суд визнати неповажними причини неподання витребуваних доказів за ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2024 року, колишнім директором ТОВ «Зоря» Даніловою Л.О.
У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Шувалова Л.Г. зазначила, що ОСОБА_1 необґрунтовано зазначає всупереч своїм власним діям, з метою введення суд в оману, що оригінали касової книги на 2022 рік ТОВ «ЗОРЯ» та інших документів знаходяться у відповідача. При цьому ані ОСОБА_1 , ані представник позивача - адвокат Невмержипький О. не дають жодних пояснень, яким чином ними були виготовлені копії документів надані в якості доказу позовних вимог до позову, що завірені шляхом проставлення штампу «Згідно з оригіналом Адвокат Олександр НЕВМЕРЖИЦЬКИЙ», за його підписом і датовані 21 травня 2024 року. Отже, позивачем були надані представнику ОСОБА_5 оригінали всіх доказів на момент звернення до суду з позовними вимогами станом на 21 травня 2024 року, у тому числі завірені представником позивача копії касової книги на 2022 рік ТОВ «ЗОРЯ» та касової книги на 2023 рік ТОВ «ЗОРЯ».
Також, представник відповідача зазначила, що позивач не звертався до відповідача щодо надання будь-яких копій чи тим більше оригіналів документів ТОВ «ЗОРЯ». За весь період з моменту звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «ЗОРЯ» до подання відповідачем клопотання про витребування оригіналів документів від ОСОБА_1 не поступало на адресу ТОВ «ЗОРЯ» жодного разу вимога про здійснення офіційної процедури приймання-передачі документації та підписання відповідного акту приймання-передачі документації з діючим директором ОСОБА_6 .
У свою чергу, з боку ТОВ «ЗОРЯ» на адресу ОСОБА_1 були надіслані вимоги здійснення приймання-передачі документації та печатки ТОВ «ЗОРЯ» новопризначеному директору ОСОБА_6 . Таким чином, представник відповідач вважає, що для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи є необхідним отримання саме оригіналу касової книги на 2022, витребуваної у ОСОБА_1 . На переконання представника відповідача, підстави ненадання витребуваного судом оригіналу доказу, що наводить ОСОБА_1 у листі від 18.11.2024 року, є взагалі довгостроковим ухилянням та приховуванням нею оригіналів документів ТОВ «ЗОРЯ» з метою їх переписування та створення нових примірників оригіналів документів. Про це також свідчить надані пояснення адвокатом Невмержицьким О. відносно наявності «чернеток касових книг» ТОВ «ЗОРЯ».
Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 березня 2025 року визнати неповажними причини неподання витребуваних доказів за ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2024 року, колишнім директором ТОВ «Зоря» ОСОБА_1 .
Застосовано захід процесуального примусу до ОСОБА_1 у вигляді штрафу у розмірі 0,3 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної судової адміністрації України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795) штраф в розмірі 908,40 гривні.
Роз'яснено ОСОБА_1 , що застосування заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов'язків, встановлених ЦПК України.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 березня 2025 року скасувати, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Скаржник зазначає, що оскаржувана ухвала містить лише доводи відповідача, а доводи позивача про неможливість надання витребуваних документів висвітлені лише в тому, що представник позивача заперечував проти накладення штрафу на ОСОБА_1 . Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали приходить до безпідставного хибного висновку, що ОСОБА_1 ухиляється та приховує оригінали документів ТОВ «ЗОРЯ» лише на підставі слів представника відповідача та штучно сформованих доказах. Скаржник наголошує, що суд не надав належної оцінки тому факту, що ОСОБА_1 вже не є посадовою особою ТОВ «ЗОРЯ» та не має фактичного доступу до відповідних документів, що унеможливлює їх надання суду. Відповідно, безпідставним є твердження про ухилення та приховування документів, оскільки фізичною особою вони не можуть бути надані без відповідного доступу.
Суд також не врахував, що відсутні жодні докази умисного приховування документів з боку ОСОБА_1 , обмежився лише припущеннями та доводами іншої сторони спору, не надавши належного обґрунтування своїм висновкам. Більш того, рішення суду порушує принцип змагальності сторін, оскільки висновки зроблені без врахування об'єктивних доказів та пояснень ОСОБА_1 , а лише на підставі тверджень представника відповідача. Таким чином, відсутній баланс інтересів сторін, що свідчить про необґрунтованість рішення. На підставі вищевикладеного, скаржник вваж є ,що ухвала суду є хибною, безпідставною та такою, що підлягає скасуванню.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 23.09.2025 року 14:00 год. учасники справи не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відео конференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.
Від представника ОСОБА_1 адвоката Невмержицького Олександра Миколайовича на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності скаржника та її представника.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Колегія суддів враховує, що предметом оскарження є ухвала суду першої інстанції та зважає на розумність строків розгляду справи, а також на те, що явка сторін та третіх осіб у судове засідання суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість окремої ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції про застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у виді штрафу мотивована тим, що підстави ненадання витребуваного судом оригіналу доказу, які наводить колишній директор ТОВ «Зоря» ОСОБА_1 у своєму листі від 18.11.2024 року, не може бути сприйняти судом, як належне виконання рішення суду, тобто є ухилянням та приховуванням оригіналів документів ТОВ «ЗОРЯ». Разом з тим для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи є важливим фактом отримання оригіналу касової книги на 2022 рік, з метою дослідження його в якості доказу по справі.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановлено процесуальним законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
У пункті 11 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 6 ст. 84 ЦПК України передбачено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, зобов'язана надати його на вимогу суду.
За приписами ч. 7, ч. 8 ст. 84 цього Кодексу, особи, які не мають можливості надати доказ, який витребував суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.
Згідно зі статтею 143 ЦПК України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 144 ЦПК України, одним із заходів процесуального примусу є штраф.
Відповідно до статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев'ятою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 148 ЦПК України, у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов'язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, виходячи з наведених норм, суд може постановити ухвалу про стягнення штрафу за неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів без поважних причин, встановивши, по-перше, що докази, які витребувані судом, знаходяться у особи, у якої вони витребовуються; по-друге, що такі докази не надані; по-третє, суд не повідомлено про неможливість подати докази та/або про причини їх неподання і, по-четверте, судом не встановлено поважних причин неподання доказів.
Ухвалу про стягнення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду вищої інстанції. Оскарження такої ухвали не перешкоджає розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає (частина четверта статті 148 ЦПК України).
Водночас, частиною шостою статті 148 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов'язків.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 22.10.2024 року задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Шувалової Л.Г. про витребування доказів та витребувано у позивача ОСОБА_4 та колишнього директора ТОВ «ЗОРЯ» ОСОБА_1 оригінали доказів, що необхідні для повного та всебічного розгляду спору по суті із одночасним роз'ясненням наслідків невиконання ухвали суду у встановлений строк.
18.11.2024 року на адресу суду надійшов лист ОСОБА_1 про неможливість надання оригіналу касової книги на 2022 рік, оскільки всі оригінали документів Товариства завжди зберігалися за адресою знаходження ТОВ «ЗОРЯ», про звільнення ОСОБА_1 з посади директора вона дізналася випадково перебуваючи в місті Одесі в банку (як директор), їй відмовили у здійсненні банківських операцій на підставі звільнення. Після того доступу до офісу Товариства в неї не було навіть щоб забрати особисті речі. Відповідно ОСОБА_1 наголошує, що оригінальний примірник Касової книги на 2022 рік ТОВ «ЗОРЯ» знаходиться безпосередньо у відповідача у віданні нового директора ОСОБА_6 . Більш того, вказані твердження підтверджуються тим, що при поданні позову ОСОБА_4 було зазначено в самій позовній заяві, що ним подається копія даних касових книг, як похідний доказ наявності заборгованості, а оригінал такого доказу знаходиться у відповідача.
Отже, ОСОБА_1 було повідомлено суд про неможливість виконання ухвали суду в частині надання останньою оригіналів документів, а саме: Касової книги на 2022 рік ТОВ «ЗОРЯ».
19.11.2024 року на виконання ухвали суду від 22.10.2024 року надійшли витребувані оригінали документів від позивача ОСОБА_4 .
Постановляючи ухвалу про застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у виді штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що витребувані ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 22.10.2024 року оригінали документів мають суттєве значення для вирішення справи, однак колишнім директором ТОВ «Зоря» ОСОБА_1 на виконання ухвали суду витребувані судом докази не надано та не наведено поважних причин неможливості їх подання.
Натомість колегія суддів встановивши, що ОСОБА_1 не було подано витребувані судом докази у встановлений строк, але при цьому було повідомлено суд про причини неподання таких доказів, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.
Доводи про наявність у ОСОБА_1 оригіналів документів, витребуваних судом, засновано на припущенні і належними та достатніми доказами не підтверджені. Тому відсутні підстави для застосування до неї заходів процесуального примусу.
За змістом ч. 2 ст. 84 ЦПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути, серед іншого, зазначено який доказ витребовується, підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа.
Та обставина, що під час вирішення питання про витребування доказів судом було встановлено, що ОСОБА_1 є колишнім директором ТОВ «Зоря», а також що з боку ТОВ «ЗОРЯ» на адресу ОСОБА_1 були надіслані вимоги здійснення приймання-передачі документації та печатки ТОВ «ЗОРЯ» новопризначеному директору ОСОБА_6 , само по собі не може бути достовірним підтвердженням того, що оригінали документів на час витребування їх судом наявні у ОСОБА_1 .
За відсутності належних доказів наявності у розпорядженні ОСОБА_1 оригіналів документів (касової книги на 2022 рік ТОВ «ЗОРЯ»), які витребував суд як докази у справі, та беручи до уваги, що остання наразі не є посадовою особою ТОВ «ЗОРЯ» та не має фактичного доступу до відповідних документів, про що ОСОБА_1 повідомила суд у листі від 18.11.2024 року, не можна стверджувати про умисне ухилення скаржника від виконання покладених судом процесуальних обов'язків.
Отже, висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не виконала ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 22.10.2024 року про витребування доказів та не надала докази без поважних причин, що перешкоджає розгляду справи по суті у встановлені цивільним процесуальним законодавством строки, апеляційний суд вважає передчасними, оскільки ОСОБА_1 було повідомлено суд першої інстанції про неможливість надання витребуваного доказу, а наведене судом мотивування про не взяття даних повідомлень ОСОБА_1 , як неспроможних, засновані на припущенні.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що судом першої інстанції не дотримані норми процесуального права та підстави для застосування до ОСОБА_1 заходу процесуального примусу у вигляді штрафу відсутні, оскільки в даному випадку, дії чи бездіяльність останньої не свідчать, що вони суперечать завданням цивільного судочинства, а обставин, які б вказували на те, що дії ОСОБА_1 спрямовані на затягування та перешкоджання розгляду справи, відсутні.
Вжиття заходів процесуального примусу є правом суду за конкретні цивільні процесуальні провопорушення. При цьому, такі заходи, у тому числі штраф, мають бути застосовані, якщо заявник знав про необхідність вчинити певних процесуальних дій, проте їх не вчиняв. Застосовуючи до певної особи заходи процесуального примусу, суд повинен сам діяти у чіткій відповідності до вимог закону, чого суд першої інстанції не дотримався.
У статті 17 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав і свобод, визнаних у конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено нею.
У Цивільному процесуальному кодексі України не наведено вичерпний перелік дій, які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням правами чи обов'язками. Конкретизовано лише те, що такі дії мають здійснювати протиправне перешкоджання у здійсненні судочинства.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 02 грудня 2010 у справі "Шульга проти України"). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі завдання саме державних органів (рішення від 20 січня 2011 року у справі "Мусієнко проти України").
Тим більше, заходи процесуального примусу не можна розглядати як вид відповідальності, а тим паче як покарання, оскільки вони покликані забезпечити виконання правил цивільного судочинства, а не покарати особу. Тобто вони повинні спонукати особу припинити протиправні дії, спрямовані особою на перешкоджання судочинства.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що застосування щодо ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у виді штрафу є передчасним та належним чином не обґрунтованим, тому ухвала суду в цій частині підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити та ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 березня 2025 року скасувати.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 березня 2025 року - скасувати.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено: 03.10.2025 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
Є.С. Сєвєрова