Справа № № 585/1820/21
Номер провадження 1-кп/585/56/25
09 жовтня 2025 року м.Ромни
Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1
за участю прокурора ОСОБА_2
особи, відносно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
представника потерпілого ОСОБА_5
при секретарі ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ромни матеріали клопотання, поданого прокурором Роменської окружної прокуратури ОСОБА_2 про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 12020200100000523 від 22.08.2020 року за фактом вчинення суспільно-небезпечного діяння, відповідальність за яке передбачена за ч. 2 ст. 286 КК України, відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою технічною освітою, раніше не судимого, не працюючого, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , -
До суду надійшло клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_3 , в якому зазначено про те, що 22.08.2020 близько 05 год. 45 хв. ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Chevrolet» моделі «Aveo» р.н. НОМЕР_2 , де в салоні автомобіля в якості пасажира переднього сидіння перебував ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканець АДРЕСА_2 , рухався в межах населеного пункту, по автодорозі Р-60 зі сполученням «Кролевець-Конотоп-Ромни-Пирятин» в с. Перекопівка Роменського району, Сумської області зі сторони м. Київ в напрямку м. Ромни.
Перебуваючи поблизу господарства, що розташоване за адресою: с. Перекопівка Роменського району, Сумської області, вул. Роменська, 81, в порушення вимог п.п. 12.1, 12.4, 12.9.б Правил дорожнього руху України, під час руху, не врахував дорожню обстановку, при виборі безпечної швидкості руху, не вибрав таку швидкість, при якій він міг би безпечно керувати транспортним засобом та постійно контролювати його рух, внаслідок чого не впорався з керуванням та допустив виїзд автомобіля за межі проїзної частини, з подальшим його перекиданням у кюветі.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Chevrolet» моделі «Aveo» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_7 , отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці пригоди.
Відповідно до висновку експерта (судово-медичної експертизи) № 219 від 23.09.2020 при судово-медичному дослідженні трупа гр. ОСОБА_7 , 1990 р.н. були виявлені численні тілесні ушкодження, а саме:
А) Травма голови: забійні рани, синці, садна, крововиливи в м'які тканини з боку кісток черепу, лінійний перелом кісток основи черепа в правій половині середньої черепної ямки, частково лівої половини передньої черепної ямки і лівої половини середньої черепної ямки, крововиливи під м'які мозкові оболонки, забій мозкової речовини.
Б)Травма грудної клітки: садна і забійна рана в ділянці лівої половини грудної клітки, поперечний перелом грудини в верхній третині, переломи 5- 6 ребер справа по середній пахвинній лінії, переломи 2,3,4, 8 і 9 ребер справа по навколо хребтовій лінії, перелом 11 ребра справа по лопатковій лінії, переломи 3-4 ребер зліва по лопатковій лінії, 5,6 і 7 ребер зліва по навколо хребтовій лінії. Забій легенів, крововилив в праву плевральну порожнину (300 мл.).
В)Травма таза, верхніх і нижніх кінцівок: садна в проекціях крил здухвинних кісток, численні садна і забійні рани верхніх і нижніх кінцівок, відкритий перелом нижньої третини лівої ліктьової кістки. Колір синців та крововиливів, стан саден, наявність слідів кровотечі із ран, крововиливів в ліву плевральну порожнину, в м'ясцях переломів кісток, вказують на те, що вони причинені прижиттєво і можуть відповідати терміну 22.08.2020 року.
Характер тілесних ушкоджень вказує на те, що вони могли утворитись в результаті травматичних контактів з тупими предметами під час ДТП, коли потерпілий ймовірніше за все знаходився в якості пасажира салону автомобіля.
Тілесні ушкодження в ділянці голови, вказані в п. А) супроводжувались переломами кісток основи черепу, крововиливами під м'які мозкові оболонки, забоєм мозкової речовини, і згідно п. 2.1.3 (б,в.г) правил визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної експертизи» відносяться до ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя.
Тілесні ушкодження в ділянці грудної клітки, вказані в п. Б) супроводжувались переломом тіла грудини, численними переломами ребер з обох сторін, більше справа, місцями з пошкодженнями плевральної плеври, забоями легенів, крововиливом в праву плевральну порожнину і згідно п. 2.1.3 (л) вищевказаного наказу відносяться до ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя.
Відкритий перелом лівої ліктьової кістки в нижній третині відноситься до СЕРЕДНЬОЇ тяжкості по критерію тривалості розладу здоров'я. Рана в проекції лівого ліктьового суглобу, частково з переходом на нижню третину лівого плеча і верхню третину лівого передпліччя з пошкодженнями м'яких тканин і судин має ознаки СЕРЕДНЬОЇ тяжкості тілесних ушкоджень по критерію тривалості розладу здоров'я. Решта тілесних ушкоджень, вказаних в п. В у вигляді ран, саден та синців мають ознаки ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, які вказувалось вище, тілесні пошкодження в ділянці голови, грудної клітки супроводжувались переломами кісток основи черепа, крововиливами під м'які мозкові оболонки, забоєм мозкової речовини, множинними переломами ребер з обох боків по різним лініям, переломом тіла грудини, крововиливом в праву плевральну порожнину, забоями легенів, що і стало безпосередньою причиною смерті.
Отже, між вищевказаними тілесними ушкодженнями та настанням смерті потерпілого є прямий причинний зв'язок.
Відповідно до висновку експерта (судової авто технічної експертизи) №879від 21.05.2021, в даній дорожній ситуації водій автомобіля марки «Chevrolet» моделі «Aveo» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.1, 12.4, 12.9.б Правил дорожнього руху України, в яких зокрема зазначено:
п.12.1 - під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
п.12.4 - у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50км/год.
п.12.9.б - водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
В даній дорожній ситуації, технічна можливість для водія автомобіля марки «Chevrolet» моделі «Aveo» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 запобігти дорожньо-транспортної пригоди, тобто запобігти виїзду за межі проїзної частини та подальшим перекиданням транспортного засобу у кюветі, визначалася шляхом виконання ним вимог п.п.12.1, 12.4, 12.9.б Правил дорожнього руху України.
В діях водія автомобіля марки «Chevrolet» моделі «Aveo» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 вбачаються невідповідності вимогам п.п.12.1, 12.4, 12.9.б Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з виникненням ДТП та наслідками, що настали.
Дії водія автомобіля марки «Chevrolet» моделі «Aveo» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 по порушенню Правил дорожнього руху України умисні, форма вини до наслідків, що настали - необережна (злочинна самовпевненість).
Таким чином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скоїв суспільно-небезпечне діяння, яке має ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримала та просила застосувати відносно ОСОБА_3 примусові заходи медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної примусової допомоги.
ОСОБА_3 у судовому засіданні показань не надав.
Захисник заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на те, що вина ОСОБА_3 у вчиненні суспільно- небезпечного діяння не доведена, під час керування транспортним засобом ОСОБА_3 могли відволікти, але це слідством не перевірено.
Потерпіла та її представник в судовому засіданні заперечували проти клопотання, та вважали що ОСОБА_3 не виявляє ознак тяжкого психічного захворювання та має бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 286 КК України, також просили цивільний позов задовольнити.
Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру та матеріали кримінального провадження № 12020200100000523 від 22.08.2020, подані в обґрунтування такого клопотання, приходить до наступного.
Згідно приписів частини 1 статті 513 Кримінального процесуального кодексу України, під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; 2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; 3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; 4) чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; 5) чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
Так, вчинення ОСОБА_3 суспільно-небезпечного діяння, яке має ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_8 , яка суду пояснила, що дійсно 22.08.2020 року її чоловік ОСОБА_7 загинув внаслідок дорожньо транспортної пригоди від отриманих травм. За кермом автомобіля перебував ОСОБА_3 , а її чоловік був пасажиром даного автомобіля.
Свідок ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суду пояснив, що 22.08.2020 року близько 6 ранку почув удар, одягнувся і вийшов на вулицю. Побачив, що неподалік його двору сталася аварія, стоїть машина перевернута. Один чоловік лежав коло машини, інший в машині за пасажирським сидінням, посередині ззаду. Був живий але хрипів. Вони нікого не чіпали. Знає, що один помер відразу, швидка діставала з машини мертвого чоловіка.
Крім того, вчинення ОСОБА_3 суспільно-небезпечного діяння, яке має ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України підтверджується безпосередньо дослідженими судом доказами з матеріалів кримінального провадження, а саме:
- витягом з ЄРДР за № 12020200100000523 від 22.08.2020 ( т.1, а.с.149-150);
- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної події від 22.08.2020 року, схемою та фото таблицею до нього ( т.1, а.с.153-169);
- протоколом огляду трупа від 22.08.2020 року та фото таблицею до нього (т.1, а.с.176-182);
- лікарським свідоцтвом про смерть № 226 від 23 серпня 2020 року (т.1. а.с.185);
- висновком експерта № 219 від 23 вересня 2020 року, згідно якого тілесні пошкодження в ділянці голови, грудної клітки супроводжувались переломами кісток основи черепа, крововиливами під м'які мозкові оболонки, забоєм мозкової речовини, множинними переломами ребер обох боків по різним лініям, переломом тіла грудини, крововиливом в праву плевральну порожнину, забоями легенів, що і стало безпосередньою причиною смерті. Отже, між вказаними тілесними ушкодженнями та настанням смерті потерпілого ОСОБА_7 є прямий причинний зв'язок. Судячи по вираженню трупних змін смерть настала вище однієї доби на момент дослідження трупа ( т.1, а.с. 186-188);
- висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_3 № 16 від 19 лютого 2021 року (т.1, а.с.197-201);
- висновком експерта № 19/119/9/1-344е від 09.10.2020 року та фото таблицею до нього ( т.1, а.с.215-225);
- висновком експерта № 10\646 за результатами проведення транспортно-трасологічної експертизи від 08.04.2021 року та фото таблицею до нього ( т.1, а.с.229-234);
- висновком експерта № 15/4 за результатами проведення комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи від 15.04.2021 року та фото таблицею до нього ( т.1, а.с.236-250);
- висновком експертів № 14/5 за результатами проведення комплексної судово-медичної та транспорно-трасологічної експертизи від 15.04.2021 року (т.2, а.с.3-17);
- висновком експерта № 879 за результатами проведення судової авто технічної експертизи від 21.05.2021 року ( т.2, а.с.21-24);
- висновком судово-психіатричної експертизи №228 від 17.06.2021. згідно якого на даний час ОСОБА_3 виявляє ознаки Деменції внаслідок перенесеної черепно-мозкової травми ( 22.08.2020), не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. На момент скоєння злочину ОСОБА_3 хронічним психічним захворюванням не страждав, не виявляв ознак будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, знаходився в стані простого алкогольного сп'яніння, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом на теперішній час ОСОБА_3 потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної примусової допомоги ( т.2, а.с.35-37);
- висновком судово-психіатричного експерта № 372 від 22.06.2023 року, згідно якого на час скоєння суспільно-небезпечного діяння ОСОБА_3 хронічним захворюванням не страждав, не виявляв ознак будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, знаходився в стані простого алкогольного сп'1яніння, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На даний час ОСОБА_3 виявляє ознаки Деменції внаслідок перенесеної черепно-мозкової травми (22.08.2020). Даний психічний розлад є тяжким психічним розладом і перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з отриманою важкою ЧМТ під час ДТП, що мала місце 22.08.2020. Прогноз щодо покращення психічного стану - сумнівний, одужання неможливе. За своїм психічним станом на теперішній час ОСОБА_3 потребує застосування примусових заходів медичного характеру. Рекомендована амбулаторно психіатрична примусова допомога ( т.2, а.с.202-206);
- висновком судово-психіатричного експерта № 157 від 10.04.2025 року, згідно якого у ОСОБА_3 психічного захворювання під час інкримінованого йому діяння, яке би позбавляло його здатності усвідомлювати свої дії та ними керувати, не знайдено. На даний час у ОСОБА_3 має місце розлад психічної діяльності у вигляді органічного амнестичного ( корсаковського) синдрому, обумовленого травматичним ураженням головного мозку, який розвинувся у нього після отримання важкої черепно-мозкової травми ( 22.08.2020 р) і зараз має ознаки тяжкого психічного роладу, який позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керуваи ними. ОСОБА_3 за його теперішнім психічним станом показане застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги (т.3, а.с.135-141).
- довідками до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, виписками із медичної карти № 2012 стаціонарного хворого відділення нейрохірургії та реабілітації
Згідно пояснень експерта ОСОБА_10 в судовому засіданні, експерт пояснила, що до неї надійшли матеріали кримінального провадження ОСОБА_3 , а потім вже був безпосередньо огляд ОСОБА_3 . Вона його бачила один раз на дату огляду. Його завели він сидів сам, він не розумів де він, скільки йому років. У матері питала чи може він сам себе обслуговувати у побуті. Основний висновок робився із мед документації і особистого спілкування із ОСОБА_3 17.06.2021 року. Стан ОСОБА_11 міг трішки покращуватися за умови належного лікування. Огляд проводився за методикою «клінічна співбесіда».
Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши письмові докази, висновки експертів, дійшов висновку, що обставини, зазначені у клопотанні відповідають ознакам суспільно-небезпечного діяння, що відповідає ознакам злочину, передбаченого у частині 2 статті 286 КК України та підтверджуються належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.
Зазначені вище докази узгоджуються між собою та не містять жодних суперечностей.
Відповідно до ст. 18 КК України суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 КК України не підлягає покаранню особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню..
Так, частиною 2 статті 513 КПК України передбачено, що визнавши доведеним, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.
Статтею 92 КК України, передбачено, що примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення; 3) які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання (ст. 93 КК).
Згідно приписів статті 94 КК України, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги.
Отже, стаття 94 КК України містить три критерії, які суд має враховувати при призначенні певного виду примусових заходів медичного характеру: 1) характер і тяжкість захворювання (медичний критерій); 2) тяжкість вчиненого діяння (юридичний критерій); 3) ступінь небезпечності психічно хворого для себе чи інших осіб (соціальний критерій).
Характер і тяжкість захворювання визначаються клінічною формою психічного захворювання, його глибиною і стійкістю, динамікою хворобливого процесу, прогнозом його перебігу та деякими іншими обставинами, що стосуються хворобливого стану особи. Тяжкість вчиненого діяння ґрунтується на положеннях ст.12 КК України про класифікацію злочинів. Ступінь небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб містить оцінку суспільної небезпечності вчиненого діяння, характеру вчиненого, можливих або тих, що настали, суспільне небезпечних наслідків та інших подібних обставин; а також психічного стану особи на момент розгляду справи судом і небезпечності даного хворого для оточуючих, що випливає з характеру захворювання.
Суспільне небезпечне діяння, яке вчинив ОСОБА_3 , передбачається частиною 2 статті 286 КК України та відповідно до статті 12 КК України віднесено до категорії тяжкого злочину.
Згідно висновків судово-психіатричних експертиз, ОСОБА_3 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної примусової допомоги.
Згідно з п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2005 року №7 "Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування", примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів - психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів, а примусове лікування щодо осіб, які вчинили злочини та страждають на хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (ст.96 КК) - висновку судово-медичної експертизи.
Жодних даних, які б свідчили про необґрунтованість висновків експертів, матеріали кримінального провадження не містять. При цьому, на переконання суду Висновки експертів є повними, логічними та об'єктивними, наданими в межах компетенції експертів та з дотриманням відповідних процесуальних норм, а експерти, які його надали, були попереджені про кримінальну відповідальність за ст. ст.384 та 385 КК України, що виключає сумніви в його об'єктивності.
Таким чином, судом не вбачаються обставини, що свідчили б про необгрунтованість висновків експертів або їх суперечність матеріалам кримінального провадження.
З огляду на встановлені обставини справи, дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку, що факт вчинення суспільно-небезпечного діяння, яке кваліфіковано за ч.2 ст. 286 КК України, саме ОСОБА_3 , знайшов своє підтвердження в судовому засіданні під час розгляду даного провадження.
На підставі викладеного, суд вважає клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру таким, що підлягає задоволенню, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_3 вчинив суспільно небезпечне діяння у стані осудності, але захворів на психічну хворобу до постановлення ухвали, що виключає можливість застосування до нього кримінального покарання, через те, що він на даний час за своїм психічним станом не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Враховуючи викладене вище, особу ОСОБА_3 , характер та тяжкість його психічного захворювання, тяжкість та обставини вчинення ним суспільно небезпечного діяння, суд дійшов висновку про доцільність застосування до ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної примусової психіатричної допомоги, що буде достатнім для запобігання вчиненню ним повторних суспільно-небезпечних діянь.
Виходячи із роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені упостанові №7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», суд не визначає лікувальну установу, в якій до особи будуть застосовані примусові заходи медичного характеру та не визначає строк, на який ці заходи призначені.
Представником ОСОБА_8 - адвокатом ОСОБА_5 заявлено цивільний позов до ОСОБА_3 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Уншуранс Груп», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, в якому просять стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 по 6486,64 грн. щомісячно до досягнення дитиною 14 років, а також по 6486,64 грн. в інтересах ОСОБА_7 на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника, щомісячно з 22 серпня 32020 року і до досягнення дитиною 18 років; 485831 грн. у відшкодування моральної шкоди, а також 485831 грн. на її користь, в інтересах малолітнього ОСОБА_7 на відшкодування моральної шкоди, та судові витрати.
ОСОБА_8 та її представник позов підтримали та просили його задовольнити.
Адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що вина ОСОБА_3 не доведена.
Суд заслухавши думку учасників процесу, дійшов до наступного висновку.
Статтями 127, 128 КПК України передбачено право особи на відшкодування шкоди, завданої в наслідок кримінального правопорушення, шляхом її стягнення за судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Вказані обставини можуть бути елементами складу відповідних злочинів, а також впливати на визначення міри відповідальності винної особи.
Частиною 1 ст. 129 КПК України встановлено, що ухвалюючи вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Зі змісту частини першої статті 62 КПК України випливає, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
Враховуючи, що ОСОБА_3 під час вчинення суспільно-небезпечного діяння психічного захворювання яке би позбавляло його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними не знайдено, тому цивільну відповідальність повинен нести саме ОСОБА_3 .
Згідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6 (із змінами та доповненнями) під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Згідно з п.23.1 ст.23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її заподіяла, за наявності її вини.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом. З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
З урахуванням характеру й обсягу фізичних та моральних страждань потерпілої, яка втратила чоловіка, а малолітній ОСОБА_7 батька внаслідок ДТП та більше не може продовжувати вести звичний спосіб життя, її психоемоційних переживань, понесених внаслідок даної події, тяжкості та незворотності вимушених змін у її життєвих стосунках, часу та зусиль необхідних для їх відновлення. Також суд враховує, що діти є малозахищеними та потребують батьківської уваги та турботи, їх захисту та підтримки. За ситуації, що склалась, внаслідок загибелі ОСОБА_7 малолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 став напівсиротою, позбавлений турботи рідного батька, що спричинило негативні зміни у його житті. Негативні емоції дитини перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із протиправними діями ОСОБА_3 , внаслідок яких дитина зазнала, зазнає і буде зазнавати глибоких моральних страждань, які полягають у душевних стражданнях, що пов'язані зі смертю батька, пов'язані із відсутністю поряд рідної людини, усвідомленням того, що він ніколи не побачать батька, ніколи не відчує і не отримає батьківської любові та турботи.
Враховуючи також, що страховою компанією частково відшкодовано моральну шкоду, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про те, що компенсація моральної шкоди повинна бути визначена в грошовій сумі у розмірі 485831 грн. на користь ОСОБА_8 та 485831 грн. на користь ОСОБА_8 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_7 , на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника по 6486, 64 грн. щомісячними платежами, починаючи з 22 серпня 2020 року і до досягнення дитиною 18 річного віку, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Положеннями ч. 1 ст. 1200 ЦК України передбачено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).
Згідно з ч. 2 ст. 1200 ЦК України шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з врахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів (ч.2, 3 ст. 1200 ЦК України).
Як встановлено судом, на дату ДТП, яка мала місце 22.08.2020 року, до складу сім'ї померлого ОСОБА_7 входили: дружина ОСОБА_8 та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5.
Згідно із ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (з послідуючими змінами), батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до вимог ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку людини відповідно до законів України.
Дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.
Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за дитину, насамперед для її батьків.
Статтею 38 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що членами сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є малолітньою дитиною ОСОБА_7 , а отже перебувала на повному утриманні свого батька - померлого ОСОБА_7 . Тому малолітня дитина померлого має право на отримання відшкодування шкоди, у зв'язку з втратою годувальника від ОСОБА_3 до досягнення дитиною 18 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 1202 ЦК України, відшкодування шкоди завданої смертю потерпілою здійснюється щомісячними платежами.
Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", роз'яснено, що суми на відшкодування шкоди мають присуджуватися особам, які мають право на виплату у зв'язку зі смертю, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Як вбачається із довідки Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця «Виробничий підрозділ « Локомотивне депо Ромни» від 16 жовтня 2020 року нарахована заробітна плата ОСОБА_7 за період з серпня 2019 року по липень 2020 року становила 233518,99 грн., звідси середньомісячний заробіток останнього складав 19459,91 грн.
Тобто, розмір відшкодування шкоди, завданої малолітній дитині, розраховується із розміру середньомісячного заробітку померлого з врахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають прав на відшкодування шкоди. Беручи до уваги склад сім'ї потерпілого, враховуючи, середньомісячний заробіток (доходу) ОСОБА_7 , звідси частка на одну особу становить 6486, 64 грн. ( 19459,91 грн./ 3 осіб).
Суд вважає такі вимоги законними та обґрунтованими, а також такими, що відповідають найкращим інтересам дитини, яка втратили батька.
В той же час вимога про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 на відшкодування шкоди починаючи з 22 серпня 2020 року по 6486,64 грн., до досягнення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 14 річного віку, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди окрім іншого мають одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п'яти років після його смерті.
Основними доказами на отримання такого відшкодування є документ, яким встановлено дату народження та родинний зв'язок осіб щодо яких здійснюється догляд, а також документ яким встановлено, що особа, яка здійснює догляд, є безробітною.
В межах розгляду даної справи встановлено, що станом на час смерті ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не працювала та здійснювала догляд за малолітнім сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто перебувала на утриманні померлого. Після досягнення дитиною трирічного віку ОСОБА_8 набула можливості працевлаштуватися та самостійно забезпечувати свої потреби. В той же час, ОСОБА_8 не додано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що вона після досягнення дитиною трьох років не має можливості бути працевлаштованою, а довідка за підписом голови квартального комітету не є тим документом, що може посвідчувати соціальний статус особи, зокрема щодо догляду за дитиною.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 3 ст. 12, ч. 1 ст. 76, ч.ч. 1 -3 ст. 77, ст.ст. 79, 80, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає, що позивачкою не надано достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відшкодування шкоди на користь ОСОБА_8 може бути призначена лише на період з 22.08.2020 року до досягнення дитиною трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8.
Крім того, ОСОБА_8 просить стягнути з ОСОБА_3 витрати пов'язані з розглядом справи.
До таких витрат відповідно до п.1 ч.1 ст.118 КПК України належать витрати на правову допомогу.
Згідно з п.3 ч.1 ст.91 КПК України розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
В той же час, жодних доказів на підтвердження понесених нею витрат пов'язаних з розлядом справи ОСОБА_8 не надано, а тому задоволенню не підлягають.
Запобіжні заходи не обирались та не застосовувались.
Питання щодо стягнення процесуальних витрат з особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, розгляду не підлягає відповідно до вимогст.124 КПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.395, 512, 513 КПК України,суд -
Клопотання задовольнити.
Застосувати відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусові заходи медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної примусової допомоги.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Уншуранс Груп», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника по 6486 ( шість тисяч чотириста вісімдесят шість ) грн. 64 коп. щомісячними платежами, починаючи з 22 серпня 2020 року і до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , починаючи з 22 серпня 2020 року по 6486 ( шість тисяч чотириста вісімдесят шість ) грн. 64 коп. на дружину ОСОБА_8 , щомісячно до досягнення ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_8.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 485 831 ( чотириста вісімдесят п'ять тисяч вісімсот тридцять одна ) грн. на відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , 485 831 ( чотириста вісімдесят п'ять тисяч вісімсот тридцять одна ) грн. на відшкодування моральної шкоди.
Процесуальні витрати по справі за проведення експертиз віднести на рахунок держави.
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Сумського апеляційного суду через Роменський міськрайонний суд Сумської обалсті протягом 30 днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_1