10.10.2025 Справа №607/18435/25 Провадження №2/607/5196/2025
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Лукачат К. Ю.
представника відповідача Фреяк О. Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відшкодування шкоди,
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відшкодування шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення житлової субсидії для оплати житлово-комунальних послуг. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області №19001-48919696-2023-1 від 11.12.2023 позивачці відмовлено у призначенні житлової субсидії і вона звернулася до суду. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №19001-48919696-2023-1 від 11.12.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.11.2023 про призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Позивач повторно звернулась до відповідача із заявою про призначення житлової субсидії для оплати житлово-комунальних послуг. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області № 19001-48919696-2024-2 від 07.11.2024 року позивачу відмовлено в призначенні житлової субсидії, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні субсидії на підставі її заяви від 08.11.2023 року № 377473; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільські області № 19001-48919696-2024-2 від 07.11.2024 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні субсидії; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити субсидію, згідно з поданими ОСОБА_1 заявами від 08.11.2023 року № 377473 та від 15.10.2024 року № 391096, починаючи з 2023 року.
Після того позивач подала заяву про встановлення судового контролю і її заява була задоволена і 04.08.2025 позивачу було сплачено кошти в сумі 22 160,28 грн в рахунок погашення субсидій за період з 01.10.2023. Через затримки виконання рішення суду позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України та проценти нараховані в розмірі, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 1048 ЦК, тобто на рівні облікової ставки НБУ.
У зв'язку з не досягненням згоди, щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові позивач просить суд стягнути з відповідача в користь позивача за рахунок його бюджетних асигнувань кошти в розмірі 22 871,38 грн.
У судовому засіданні позивач не з'явився, однак подав заяву про розгляд справи у його відсутності, зміст позовних вимог підтримав, з підстав та обґрунтувань, викладених у позові та просив його задовольнити.
Представник відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області вживало реальні заходи з метою виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/6960/24. Факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач, як на підставу задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.
Представник відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав та обґрунтувань викладених у відзиві на позов.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов до наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 .
Позивачка через систему "Портал електронних послуг" Пенсійного фонду України звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою від 08.11.2023 року № 377473 про призначення житлової субсидії для оплати житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами вказаної заяви від 08.11.2023 року № 377473 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області № 19001-48919696-2023-1 від 11.12.2023 позивачці відмовлено у призначенні житлової субсидії, з тієї підстави, що у складі домогосподарства або у складі сім'ї члена домогосподарства є особи, які досягли 18-річного віку та не мають доходів.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 року у справі № 500/8282/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 19001-48919696-2023-1 від 11.12.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні субсидії на оплату житлово-комунальних послуг. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.11.2023 року про призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024 року № 500/8282/23 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишено без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 року у справі № 500/8282/23 - без змін.
Листом від 18.10.2024 року № 1900-0309-8/51099 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомило позивача про те, що на виконання рішення суду від 06.02.2024 року у справі № 500/8282/23, за результатами повторного розгляду заяви від 08.11.2023 року № 377473 їй відмовлено у призначенні субсидії, у зв'язку із тим, що на дату звернення згідно з даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у члена сім'ї із складу домогосподарства за період, який враховуються доходи, а саме з 01.04.2023 року по 30.09.2023 року, відсутній дохід у ОСОБА_2 та не сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Інформація про факт перебування за кордоном понад 60 днів ОСОБА_2 позивачем при зверненні із заявою про призначення житлової субсидії не зазначалась.
15.10.2024 року позивач, через систему "Портал електронних послуг" Пенсійного фонду України повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою № 391096 про призначення житлової субсидії для оплати житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами вказаної заяви від 15.10.2024 року № 391096 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області № 19001-48919696-2024-2 від 07.11.2024 року позивачу відмовлено у призначенні житлової субсидії, з тієї підстави, що подано недостовірні відомості, які впливають на призначення житлової субсидії та її розмір.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні субсидії на підставі її заяви від 08.11.2023 року № 377473; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільські області № 19001-48919696-2024-2 від 07.11.2024 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні субсидії; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити субсидію, згідно з поданими ОСОБА_1 заявами від 08.11.2023 року № 377473 та від 15.10.2024 року № 391096, починаючи з 2023 року.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025 року № 500/6960/24 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишено без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 року у справі № 500/6960/24 - без змін.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2025 року, прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 у справі № 500/6960/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
У вказаній ухвалі зазначено, що у звіті про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 у справі № 500/6960/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомило про призначення житлової субсидії на усі зазначені житлово-комунальні послуги в межах соціальних норм та нормативів за період з 01.10.2023 по 30.04.2024, з 01.10.2024 по 30.04.2025. До звіту про виконання рішення суду відповідач долучив підтвердження призначення житлової субсидії згідно з рішенням від 15.07.2025 № 1900-48919696-2025-4.
Перевіривши та оглянувши матеріали справи, суд вважає, що слід закрити провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства та справи, що виникають із приватноправових відносин.
Частина перша статті 4 КАС України визначає, що публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2); а суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (зокрема без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7).
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Адміністративним судам як справи незначної складності підсудні також спори про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг (пункт 3 частини шостої статті 12 КАС України).
У пункті 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
У постанові від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19) Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок, що: «суди помилково визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що заявлені вимоги про стягнення з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих Пенсійним фондом України, щодо ненарахованої та неотриманої різниці у пенсії державного службовця за період з березня 2009 року по квітень 2014 року з урахуванням індексу інфляції суму у розмірі 82 617,35 грн. шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади є публічно-правовим спором, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Спір стосовно недоотриманих сум пенсії також є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин, пов'язаних зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії, а тому він повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/3233/19 (провадження № 14-588цс19)».
У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин».
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (див. постанову Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 570/4129/20 (провадження № 61-14586св21)).
Предметом спору, у справі, що переглядається, є майнова шкода у вигляді невиплаченої позивачу житлової субсидії на оплату житлово-комунальних послуг.
Відповідачем за такими вимогами є держава Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - суб'єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг.
Вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права.
Тобто за вказаною позовною вимогою між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
При цьому суд зазначає, що позивач просить стягнути шкоду, а тому визначення позивачем спору в площину деліктних правовідносин та обрання способу захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування шкоди й обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди, з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстав їх виникнення, а отже не є спором про відшкодування шкоди.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, суд вважає, що слід закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відшкодування шкоди, у зв'язку із тим, що справу не належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Роз'яснити позивачу, що вирішення даного спору відноситься до компетенції адміністративного суду.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати.
Пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Згідно з частинами 1, 7 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тому, суд вважає, що судовий збір слід компенсувати за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі наведеного, керуючись ст. 255, 259, 260, 261, 352-354 ЦПК України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд,
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відшкодування шкоди.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою http://court.gov.ua/fair/sud.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів, з дня її проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту ухвали суду.
Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвала суду складена та підписана 10 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя О. М. Вийванко