Справа № 462/7919/23
26 вересня 2025 року Залізничний районний суд м.Львова в складі:
головуючого - судді Колодяжного С.Ю.
з участю секретаря судового засідання Чайко А.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представників відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визначення часток у праві спільної сумісної власності, поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації вартості частки майна подружжя,
встановив:
ОСОБА_1 12.10.2023 року звернулася в Залізничний районний суд м.Львова з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 07.03.2025 року, просить:
- поновити строк на звернення у суд з даним позовом, як пропущений з поважних причин;
- визначити частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 : ОСОБА_5 - ідеальна частка, ОСОБА_6 - ідеальна частка, припинивши право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 ;
- визначити частки у праві спільної сумісної власності на будівельні матеріали, з яких самочинно проведено прибудову та надбудову мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 : ОСОБА_5 - ідеальна частка, ОСОБА_6 - ідеальна частка;
- визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_5 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 ; а також ідеальну частину будівельних матеріалів, з яких самочинно проведено прибудову та надбудову мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 ;
- поділити майно, набуте позивачем ОСОБА_1 за час шлюбу з відповідачем ОСОБА_5 , виділивши позивачу та визнавши за нею право власності на ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнути з відповідача ОСОБА_5 в користь позивача ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості ідеальної частини будівельних матеріалів, з яких самочинно проведено прибудову та надбудову мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 , що становить 189 000 грн., припинивши право позивача ОСОБА_1 на ідеальну частину будівельних матеріалів, з яких самочинно проведено прибудову та надбудову мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на користь позивача понесені судові витрати у справі.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з відповідачем ОСОБА_6 з 02.03.2000 року перебувала у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний за рішенням Бориславеького міського суду Львівської області від 02.07.2012 року. Від спільного життя вони мають доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час перебування у шлюбі з відповідачем з 02.03.2000 року по березень 2011 року, коли вони фактично припинили сімейні відносини, за спільні кошти придбали нерухоме майно - 23.10.2004 року частку квартири АДРЕСА_1 . Дана квартира зареєстрована на праві спільної сумісної власності за її колишнім чоловіком - відповідачем ОСОБА_5 та його батьком - відповідачем ОСОБА_6 . При цьому під час купівлі ними спірної квартири жодної домовленості щодо розміру часток кожного з них у даній квартирі не було. У квартирі проживали вони з чоловіком і донькою, батько чоловіка ОСОБА_6 у цьому житлі ніколи не мешкав. Оскільки придбана чоловіком та його батьком квартира не мала комунальних вигод, за період з 2004 року по 2007 рік вона з ОСОБА_5 за спільні кошти самочинно провели перепланування і розширення цієї квартири за рахунок прибудови та надбудови мансардного поверху, покращивши таким чином житлові умови їхньої сім'ї. Вважає, що вона має право на частку зазначеної квартири, якої є спільним майном подружжя. Також вона має право частку вартості будівельних матеріалів та обладнання, що були використанні під час проведеної прибудови та надбудови мансардного поверху до квартири в сумі 189000 грн. з урахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи №1633-Е від 27.12.2024 року, згідно до якої загальна вартість використаних матеріалів та обладнання становить 756000 грн.
Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 27.11.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачам встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення такої ухвали для подання відзиву на позовну заяву та п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання пояснень щодо нього, із викладенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову або відзиву.
19.02.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_5 , у якому відповідач вимоги позову заперечує і вказує на те, щойого право у спільній сумісній власності на спірну квартиру на АДРЕСА_2 відповідно до положень ч.1 ст.57 СК України є його особистою власністю, оскільки було придбане не за спільні кошти його і позивача як подружжя, а за кошти його батька, отримані від продажу 23.10.2004 року батьком спільно з матір'ю і братом квартири на АДРЕСА_3 , які йому фактично були подаровані саме для придбання спірної квартири. Також зазначив, що батько вирішив добудувати і зробити надбудову спірної квартири, взяв на себе всі витрати по купівлі будівельних матеріалів, а будівельні роботи виконували виключно їхні родичі і знайомі. Він допомагав батькові у доставці будматеріалів і виконанні деяких будівельно-ремонтних робіт. У зв'язку з наведеним вважає вимоги позивача необґрунтованими, просить суд у задоволенні позову відмовити.
Позивач 04.03.2024 року подала суду відповідь на відзив, в якій вказує, що наведені ОСОБА_5 обставини в обґрунтування заперечення вимог позову не відповідають дійсності, а відповідачем не наведено і не надано суду доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя.
Відповідач ОСОБА_6 своїм правом на подання відзиву не скористався.
В ході підготовчого провадження ухвалою суду від 22.03.2024 року за клопотанням позивача призначено будівельно-технічну експертизу, на час проведення якої провадження у справі було зупинено. 02.01.2025 року до суду надійшов висновок експерта Львівського НДІСЕ за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 1633-Е від 27.12.2024 року. 06.01.2025 року провадження у справі поновлено.
07.03.2025 року позивачем збільшено позовні вимоги, про що подано письмову заяву (т.2, а.с.1-4).
Представником відповідача ОСОБА_6 - адвокатом Семиренко П.Я. 13.03.2025 року подано суду в порядку ч.5 ст.174 ЦПК України додаткові пояснення, в яких просить врахувати правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 року у справі № 607/4891/15-ц, та обставини у даній справі, що на даний час такого об'єкта цивільних прав як квартира на АДРЕСА_2 , площею 26,6 кв.м не існує у зв'язку з проведеною її самочинною реконструкцією, а відтак вимоги ОСОБА_1 про визначення часток співвласників у праві спільної сумісної власності на цю квартиру, визнання частки ОСОБА_5 об'єктом спільної сумісної власності подружжя і визнання за позивачем права власності на ідеальну частку квартири не можуть бути задоволені судом.
02.05.2025 року в порядку ст.200 ЦПК України судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Під час розгляду справи по суті у вступному слові представник позивача - адвокат Петруняк О.Б. підтримала в цілому доводи, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Думич Н.Б., в свою чергу, у вступному слові підтвердила доводи, висловлені у відзиві на позовну заяву.
Представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат Семиренко П.Я. у вступному слові проти позову заперечив, зазначивши, що наявні у справі докази спростовують презумпцію спільності майна подружжя, а квартира на АДРЕСА_2 у зв'язку з її самочинною реконструкцією не може бути поділена, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Позивач ОСОБА_1 , допитана як свідок в порядку ст.234 ЦПК України, в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, зазначила, що квартиру на АДРЕСА_2 придбали з чоловіком за власні кошти, він їздив на заробітки та мав на це кошти, вона також працювала і отримувала відповідний дохід. Під час укладення договору купівлі-продажу квартири вона була присутня у нотаріуса і давала на укладення договору свою згоду. Разом вони проживали у спірній квартирі до березня 2011 року. Батько чоловіка ОСОБА_6 фактично жодного дня у цій квартирі не проживав, приходив до них дуже рідко, жив із своєю співмешканкою в її квартирі на АДРЕСА_4 . Просила позов задовольнити.
Під час розгляду справи по суті був допитаний свідок ОСОБА_1 , який дав суду показання, що є братом відповідача ОСОБА_5 і сином відповідача ОСОБА_6 , він був присутній у нотаріуса при продажі батьками квартири на АДРЕСА_5 і як співвласник такої підписував відповідні документи. Продаж цієї квартири був спільним рішенням батьків. Батько квартиру на АДРЕСА_6 оформив також і на брата ОСОБА_5 по добрій волі, хоча ніяких своїх коштів за придбання такої останній не платив. Мати довго шукала такий варіант, щоб придбання двох квартир рівномірно компенсувалося за рахунок продажу квартири на ОСОБА_8 . Кошти, які надали покупці квартири на АДРЕСА_5 , ніхто у руках не мав, їх заплатили продавцям квартири на АДРЕСА_6 . У ОСОБА_9 і ОСОБА_10 своїх власних коштів на купівлю квартири не було. ОСОБА_11 під час укладення договорів була, але чи підписувала вона якісь документи йому невідомо. Також зазначив, що реконструкцію квартири на АДРЕСА_6 фінансував батько, який на той час був підприємцем, мав свій бар. Роботи виконували своїми силами, сім'єю, допомагали родичі. Щодо того, чи брат ОСОБА_5 вкладав кошти у добудову квартири йому не відомо, можливо так, можливо ні. Також йому не відомі обставини того, чи батько дарував кошти братові для придбання квартири на АДРЕСА_6 .
Свідок ОСОБА_12 дала під час розгляду справи по суті показання, що їй, її колишньому чоловікові ОСОБА_6 і синові ОСОБА_6 належала на праві сумісної власності чотирьохкімнатна квартира АДРЕСА_7 . Син ОСОБА_10 не був співвласником цієї квартири. З чоловіком ОСОБА_6 розлучились наприкінці 90-х років, в подальшому вирішили продати спільну квартиру. Вона попросила чоловіка, щоб приїхав до нотаріуса разом з сином ОСОБА_10 , вона хотіла, щоб ОСОБА_10 мав дах над головою. ОСОБА_6 з ОСОБА_10 приїхали та вони в один день продали цю квартиру та купили 2 інші. Вона купила квартиру для себе і сина ОСОБА_13 на АДРЕСА_8 , а колишній чоловік купив для себе та сина ОСОБА_10 на АДРЕСА_6 . Пошуком такого варіанту продажу їхньої квартири і придбання вказаних двох квартир займалася вона, бо не мала зайвих коштів і хотіла, щоб придбання нових квартир було у межах суми від продажу їхньої квартири на АДРЕСА_5 . Цих коштів було достатньо і навіть залишилося на переоформлення квартир. Ті люди, які придбали квартиру на АДРЕСА_5 , запропонували свою двохкімнатну квартиру на АДРЕСА_8 , і доплату. Ці люди, які продали квартиру не віддавали їй всієї суми, вони відняли гроші за свою квартиру і на місці, не відходячи, заплатили продавцям за квартиру на АДРЕСА_6 . Кичма ОСОБА_14 та ОСОБА_10 своїх коштів не вкладали, ні за оформлення, ні за щось інше. ОСОБА_1 була присутня при укладені договору купівлі-продажу. Нотаріус з'ясовувала чи вона погоджується на укладення такого договору. Власниками придбаної квартири на АДРЕСА_6 за договором стали її син ОСОБА_10 та ОСОБА_6 . Щодо того, чи родичі ОСОБА_1 брали участь у ремонті - дуже рідко приходив батько ОСОБА_14 , але у нього хворі ноги. Більше робила їхня родина. Щодо оплати за ремонт - їй відомо, що фінансував усе колишній чоловік, у сина ОСОБА_10 коштів на це не було.
Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, показання позивача, показання свідків ОСОБА_1 і ОСОБА_12 , оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дослідившита перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зі змісту ст.76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч.1 ст.82 ЦПК України).
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч.2 ст.174 ЦПК України).
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено і підтверджується дослідженими матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_5 уклали шлюб 02.03.2000 року, який розірвано на підставі рішення Бориславського міського суду Львівської області від 02.07.2012 року, при цьому встановлено, що з березня 2011 року подружжя ОСОБА_15 припинило подружні відносини і ведення спільного господарства.
За даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_5 мають доньку ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається з договору купівлі-продажу від 23.10.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шахрай С.О. у реєстрі за №4057, ОСОБА_12 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 купили квартиру АДРЕСА_7 . Квартира складається з 4-х кімнат житловою площею 50,2 кв.м та кухні. Загальна площа становить 81,6 кв.м. Продаж вчинено за 33000 грн., які покупці повністю оплатили продавцям готівкою ще до підписання договору.
Згідно з договором купівлі-продажу від 23.10.2004 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шахрай С.О. у реєстрі за №4061, ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 продали, а ОСОБА_12 , ОСОБА_1 купили в рівних частках квартиру АДРЕСА_9 . Квартиира складається з двох кімнат житлової площею 29,7 кв.м та кухні. Загальна площа квартири становить 52,8 кв.м. Продаж вчинено за 22000 грн., які покупці повністю оплатили продавцям готівкою ще до підписання договору.
Як вбачається з договору купівлі-продажу від 23.10.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шахрай С.О. у реєстрі за №4066, ОСОБА_20 продав, а ОСОБА_5 , ОСОБА_6 купили квартиру АДРЕСА_1 . Квартира складається з однієї кімнати житловою площею 14,7 кв.м та кухні. Загальна площа квартири 26,6 кв.м. Продаж вчинено за 8700 грн., які покупці повністю оплатили продавцям готівкою ще до підписання договору.
Позивач ОСОБА_1 дала свою згоду чоловікові ОСОБА_5 купити квартиру АДРЕСА_1 , про що приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шахрай С.О. здійснена реєстрація у реєстрі №4065.
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно 5550994 від 23.11.2004 року на підставі вказаного договору купівлі-продажу від 23.10.2004 року (реєстровий № 4066) квартира на АДРЕСА_2 належить ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності.
За даними довідки ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» Ф/1 № 2455 від 10.07.2023 року станом на 23.10.2004 року загальна площа квартири на АДРЕСА_2 становила 26,6 кв.м, житлова площа - 14,7 кв.м.; станом на останню інвентаризацію, проведену ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 12.02.2007 року, загальна площа цієї квартири становила 96,8 кв.м, житлова площа - 50,5 кв.м.; загальна і житлова площі квартири змінились в результаті проведення самочинної прибудови та надбудови мансардного поверху. Зазначені дані загальної і житлової площі на час придбання спірної квартири у 2004 році і вказана зміна площі квартири після здійснення прибудови і надбудови мансардного поверху відображені у досліджених техпаспортах на квартиру відповідно від 09.10.2004 року і 12.02.2007 року.
Таким чином, після перепланування і розширення квартира АДРЕСА_1 складається з трьох житлових кімнат, житловою площею - 55,5кв.м., кухні площею - 14,6кв.м., трьох коридорів, двох поєднаних санвузлів, гардеробної та балкону, загальна площа квартири становить - 96,8кв.м.
Та обставина, що станом на 12.02.2007 року було завершено самочинне перепланування і розширення квартири АДРЕСА_1 за рахунок прибудови і надбудови мансардного поверху стверджується письмовими доказами, зокрема: технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1 , виготовленого Львівським обласним КП ЛОР «БТІ та ЕО»; висновком Управління контролю та аудиту Львівської міської ради про погодження вартості об'єкта самочинного будівництва від 23.07.2007року; розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 02.08.2007року №948 «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії гр. ОСОБА_6 , гр. ОСОБА_5 », яким погоджено технічну можливість експлуатації самочинно перепланованої і розширеної квартири за рахунок прибудови і надбудови мансардного поверху; висновком Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради від 23.03.2009року «Про погодження проекту на відповідність нормативним вимогам самочинно розпочатої реконструкції квартири АДРЕСА_1 »; висновком Залізничної районної санітарно-епідеміологічної станції м.Львова від 04.02.2009року «Про погодження проекту по приведенню у відповідність до нормативних вимог самочинної реконструкції квартири АДРЕСА_10 з прибудовою та надбудовою на АДРЕСА_4 ; листом Інспекції ДАБК у Львівській області від 14.04.2009року, яким відмовлено у видачі дозволу на виконання будівельних робіт; експертним висновком Сектору з питань наглядово-профілактичної діяльності Залізничного районного відділу м.Львова Управління з питань наглядово-профілактичної діяльності ГУ МНС України у Львівській області від 19.01.2008року за №3111 - про відсутність порушень вимог пожежної безпеки в робочому проекті на реконструкцію квартири АДРЕСА_10 з прибудовою та надбудовою на АДРЕСА_4 .
Згідно висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи від 27.12.2024 року №1633-Е, складеного судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Лібич А.М.:
1. Перелік будівельних матеріалів та обладнання (із зазначенням їх переліку та кількості), що були використані в процесі самочинної прибудови та надбудови мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 , яка складалася з однієї кімнати житловою площею 14,7 кв.м. та кухні, загальна площа квартири становила - 26,6кв.м. наведені у «Відомості ресурсів до локального кошторису №02-01-01» (знаходяться у додатку №3 до висновку експерта).
2. Технічно неможливо відокремити (реально виділити в натурі) без втрати цільового призначення ідеальну частину будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі самочинно проведеної прибудови та надбудови мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 .
3. Дійсна (реальна) вартість будівельних матеріалів та обладнання, з яких самочинно проведено прибудову та надбудову мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 , яка складалася з однієї кімнати житловою площею 14,7 кв.м. та кухні, загальна площа квартири становила - 26,6 кв.м., а станом на даний час складається з трьох житлових кімнат, житловою площею - 55,5 кв.м. та кухні площею 14,6 кв.м., трьох коридорів, двох поєднаних санвузлів, гардеробної та балкону, житлова площа квартири після самочинного будівництва становить 55,5 кв.м., загальна площа квартири становить - 96,8 кв.м., на момент проведення експертизи становить 756 000,00грн. (сімсот п'ятдесят шість тисяч гривень 00коп) з ПДВ.
Також дослідженням даних трудової книжки позивача НОМЕР_2 , витягу з трудової книжки від 22.02.2024 року, довідки № 3 від 09.10.2023 року Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 30, довідок № 1503, 1504, 1505, 1506 від 26.06.2015 року Централізованої бухгалтерії установ освіти Залізничного району про доходи ОСОБА_1 встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 14.07.1998 року по 31.03.2003 року працювала на посаді медсестри неврологічного відділення 2-гої міської поліклініки м.Львова, з 01.04.2003 року по 29.07.2003 року - на посаді старшої медсестри в Притулку для неповнолітніх, а з 30.07.2003 року і на час звернення із позовом працює у Закладі дошкільної освіти (ясла-садок) № 30 на посаді старшої медичної сестри та що загальна сума її доходу за 2004 рік становить 3525,30 грн., за 2005 рік - 4903,66 грн., за 2006 рік - 6233,40 грн., за 2007 рік - 9576,55 грн.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст.5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до ч.1 ст.16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Як проголошено у ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч.1 ст.10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію «законів». Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20 травня 2010 року «Україна-Тюмень» проти України» (заява № 22603/02); від 25 червня 1996 «Амюр проти Франції» (Amuur v. France); «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece), № 25701/94, § 79, ECHR 2000-XII; «Малама проти Греції» (Malama v. Greece), № 43622/98, § 43, ECHR 2001-II).
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У ст.321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За вимогами ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст.317 ЦК України).
Згідно з вимогами ст.319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (ст.190 цього Кодексу).
Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ст.355 ЦК України).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ст.356 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 року у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).
Положеннями ст.60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.3 ст.368 ЦК України).
Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).
Тлумачення ст.61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною 1 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Відповідно до положень ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
З врахуванням наведеного правового регулювання, аналіз досліджених під час судового розгляду обставини, письмових доказів та показань свідків дають підстави для висновку, що частки співвласників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на квартиру по АДРЕСА_2 є рівними і кожному з них належить по частці у праві власності на цю квартиру. Належна ОСОБА_5 частка була придбана під час шлюбу із позивачем ОСОБА_1 , за кошти, які є об'єктом права спільної сумісної власності, тобто є їх спільним сумісним майном.
Відповідачем ОСОБА_5 не спростована презумпція спільності права власності подружжя на вказаний об'єкт, оскільки не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту належності йому особисто коштів на придбання частки у квартирі.
Зокрема, відповідачем ОСОБА_5 не доведено обставин, на які він посилався, що спірна квартира була придбана за кошти, отримані в дар від його батька, виходячи з наступного.
Сам факт продажу своєї квартири на АДРЕСА_3 батьками і братом ОСОБА_5 в день купівлі спірної квартири на АДРЕСА_2 не є безумовною підставою для того, аби вважати, що батько ОСОБА_6 подарував грошові кошти синові ОСОБА_5 із метою придбання ним свого житла у вигляді половини квартири, оскільки доказування, як передбачено ч.6 ст.81 ЦПК України, не може ґрунтуватись на припущеннях.
У пункті 3 договору купівлі-продажу квартири від 23.10.2004 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шахрай С.О. та зареєстрований в реєстрі за №4066, зазначено, що обидвоє покупців ОСОБА_5 та ОСОБА_6 оплатили повністю вартість спірної квартири в розмірі 8700 грн. продавцеві готівкою ще до підписання даного договору.
Відповідно до положень ч.5 ст.719 ЦК України, в редакції, яка діяла в редакції станом на 23.10.2004 року, договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі, і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідачами не надано суду нотаріально посвідченого договору дарування коштів, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , як того вимагала ч.5 ст.719 ЦК України в редакції станом на 23.10.2004 року.
Водночас представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат Семиренко П.Я. під час розгляду справи покликався на те, що договір дарування грошових коштів в сумі 4350 грн. ОСОБА_6 своєму синові ОСОБА_5 згідно закону не потрібно було укладати у письмовій формі і нотаріально посвідчувати, оскільки такий договір укладався між батьком і сином усно.
Разом з тим, суд виходить з того, що нікчемний правочин (ч.2 ст.215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із зацікавлених осіб цього не вимагає.
Як нікчемні законодавець, зокрема, кваліфікує договори, вчинені з порушенням вимоги про нотаріальне посвідчення правочину, визначаючи, що у разі недотримання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК України).
Тлумачення ч.1 ст.220 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що вимога про нотаріальне посвідчення має прямо бути передбачена в тій чи іншій нормі закону, а не слідувати з розширеного її тлумачення і мати імпліцитний характер. Тобто людина розумна й обачна внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидного обов'язку вчинити відповідний договір у письмовій формі з нотаріальним посвідченням, недотримання якого призводить автоматично (ipso iure) до нікчемності.
З аналізу ч.5 ст.719 ЦК України у редакції, чинній станом на 23.10.2004 року, можна зробити висновок, що вимога про необхідність нотаріального посвідчення прямо передбачена у цій нормі для дарування коштів у сумі, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Кошти в розмірі 4350 грн. перевищували станом на 23.10.2004 року п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ураховуючи встановлені судом обставини, відсутні підстави стверджувати про дотримання ОСОБА_5 і ОСОБА_6 вимоги про нотаріальне посвідчення правочину. Натомість суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Дане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у поставі від 10.11.2023 року у справі № 755/12702/22.
Суд приймає до уваги доводи позивача про надання нею письмової згоди як подружжя на купівлю ОСОБА_5 квартири на АДРЕСА_2 , що свідчить про належність частки спірної квартири до спільної сумісної власності подружжя, а також враховує, що під час вчинення зазначеного правочину23.10.2004 року ОСОБА_5 , який перебував у зареєстрованому шлюбі, не повідомив про свій намір придбати вказану квартиру на праві особистої приватної власності.
Посилання представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Семиренка П.Я. на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 року у справі № 607/4891/15-ц, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин та при розгляді справи з іншим предметом спору.
Зокрема, у справі № 607/4891/15-ц позивач заявляла вимоги про поділ житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд в натурі між співвласниками і суд касаційної інстанції виснував, що внаслідок самочинного будівництва (реконструкції, прибудови) спірний будинок втратив тотожність із тим, які сторони отримали у власність, що виключає можливість задоволення позову про його поділ.
Разом з тим, позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі (постанова Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №344/5437/17).
Слід зауважити, що по своїй суті право на частку є майновим та відносним, існує у внутрішніх відносинах спільної часткової власності, а його об'єктом виступає частка в праві спільної часткової власності. На цьому моменті, видається за необхідне особливо акцентувати увагу, оскільки він дозволяє найбільш ефектно підкреслити, що співвласник у внутрішніх відносинах спільної часткової власності має частку, яка є фактично майновим втіленням або ж відображенням права власності. Проте частка в праві спільної часткової власності не тотожна спільному майну.
У даному спорі предметом не є реальний поділ чи виділ частки у нерухомому майні, а позивачем ОСОБА_1 обрано спосіб захисту порушених прав - визначення їй при поділі майна подружжя частки у праві спільної власності на квартиру, тобто вона заявляє в даному випадку вимоги не щодо частини нерухомого майна чи права на частину нерухомого майна, яке дійсно внаслідок реконструкції змінило свої характеристики і як самочинне будівництво не може бути предметом поділу, а її вимоги стосуються частки в праві спільної власності на нерухоме майно, що виникло на підставі договору купівлі-продажу спірної квартири у 2004 році, яка є окремим об'єктом цивільних прав.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що ОСОБА_1 належить частина спільно нажитого у шлюбі з ОСОБА_5 майна, і відповідно - частка у праві спільної часткової власності на квартиру по АДРЕСА_2 , тому право позивача на це майно, яке не визнається відповідачами, має бути захищене і позов в цій частині підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості ідеальної частки будівельних матеріалів, з яких самочинно проведено прибудову та надбудову мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 , що становить 189000 грн., суд дійшов наступних висновків.
За змістом ч.1 ст.61 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.
Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи №1633-Е від 27.12.2024 року, технічно неможливо відокремити (реально виділити в натурі) без втрати цільового призначення ідеальну частину будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі самочинно проведеної прибудови та надбудови мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 ; дійсна (реальна) вартість будівельних матеріалів та обладнання, з яких самочинно проведено прибудову та надбудову мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 становить 756000 грн. з ПДВ.
Позивач ОСОБА_1 висунула вимогу про грошову компенсацію частки будівельних матеріалів та обладнання, а саме на сумі 189000 грн. (756000 грн. : 4), тобто врахувала інтереси іншого співвласника квартири ОСОБА_6 .
Сторонами не заперечувалось, що саме під час спільного життя подружжя були здійснено самочинне будівництво до спірної квартири та були понесені витрати на їх придбання. При цьому відповідачем ОСОБА_5 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на зазначене майно, яке набуте за час шлюбу, що є його процесуальним обов'язком.
Жодних об'єктивних даних, які б підтверджували здійснення витрат на прибудову та надбудову мансардного поверху до квартири на АДРЕСА_2 виключно ОСОБА_6 , які могли б містити платіжні документи (квитанції, чеки, виписки банку), що підтверджують факт оплати, документи, що підтверджують отримання товарів або послуг (акти виконаних робіт, накладні) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати робіт або послуг, пов'язаних з ремонтом, суду не надано.
Суд критично оцінює показання свідків ОСОБА_1 і ОСОБА_12 , котрі є близькими родичами відповідачів, що закупівля будівельних матеріалів для прибудови і надбудови мансардного поверху до спірної квартири проводилась за кошти відповідача ОСОБА_6 .
Об'єктивність показань родичів сторони у цивільному процесі не є абсолютною, суд оцінює їх у сукупності з іншими доказами, враховуючи потенційну зацікавленість свідка, його вік та психологічний стан, оскільки родинні зв'язки можуть впливати на правдивість наданої інформації, родичі можуть бути зацікавлені у результатах справи, що може впливати на їхні показання, роблячи їх менш об'єктивними. Родинні стосунки (наприклад, чоловік/дружина, діти, батьки) можуть спонукати свідка надати інформацію, яка не повністю відповідає дійсності, з метою захистити близьку особу. Хоча родичі не позбавляються права свідчити, їхні показання підлягають ретельній перевірці, щоб забезпечити всебічне та об'єктивне встановлення обставин справи.
Суд враховує, що відповідачем ОСОБА_5 на спростування презумпції спільності права власності подружжя на частину будівельних матеріалів та обладнання заявлено лише показання вказаних двох свідків, які є його матір'ю і братом, проте не заявлено свідків, які би були сторонніми особами і не мали сімейних, дружніх чи інших відносин зі сторонами, які би впливали на їхню об'єктивність.
Окрім цього, вказані показання свідків категорично заперечуються позивачем під час її допиту як свідка в порядку ст.234 ЦПК України.
З огляду на наведене, враховуючи що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не набувають права власності на самочинне будівництво (постанови Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14.09.2021 року у справі №359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)), у такому випадку вони є власниками (по частині) матеріалів та обладнання, які були використані в процесі цього будівництва.
Оскільки згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №1633-Е від 27.12.2024 року технічно неможливо реально виділити в натурі без втрати цільового призначення ідеальну частину будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі самочинно проведеної прибудови та надбудови мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 , суд з врахуванням обставин справи визначає за ОСОБА_6 і ОСОБА_5 по частці у праві спільної сумісної власності на будівельні матеріали та обладнання, залишає за ОСОБА_5 його частку, присуджуючи ОСОБА_1 компенсацію частки будівельних матеріалів та обладнання, тобто від частки ОСОБА_5 , на сумі 189000 грн.
Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Посилання позивача на поновлення їй строку на звернення до суду з даним позовом суд відхиляє, оскільки позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).
Водночас відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а оскільки відповідачами під час розгляду справи не було заявлено про наслідки спливу позовної давності, то суд не вирішував питання застосування позовної даності щодо заявленого ОСОБА_1 позову.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з кожного із відповідачів на користь позивача слід стягнути по 1073,60 грн. ((1073,60 х 2) : 2) понесених судових витрат зі сплати судового збору за дві вимоги немайнового характеру про визначення часток, а з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача також 4390 грн. (2500 + 1890) понесених судових витрат зі сплати судового збору за вимоги майнового характеру і 26504,80 грн. понесенихсудових витрат на проведення експертизи.
Згідно вимог п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 підлягає поверненню 783,10 грн. надміру сплаченого згідно квитанції №0.0.4231805901.1 від 07.03.2025 року судового збору.
Керуючись ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити.
Визначити частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 : ідеальну частку за ОСОБА_5 та ідеальну частку за ОСОБА_6 , припинивши право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 .
Визначити частки у праві спільної сумісної власності на будівельні матеріали та обладнання, що були використані в процесі самочинно проведених прибудови та надбудови мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 (додаток 3 до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №1633-Е від 27.12.2024 року (т.1, а.с.213-220)): ідеальну частку за ОСОБА_5 та ідеальну частку за ОСОБА_6 .
В порядку поділу спільного майна подружжя:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 189000 грн. грошової компенсації вартості ідеальної частки будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі самочинно проведених прибудови та надбудови мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 (додаток 3 до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №1633-Е від 27.12.2024 року (т.1, а.с.213-220)), припинивши право ОСОБА_1 на ідеальну частку будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі самочинно проведених прибудови та надбудови мансардного поверху до квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 26504,80 грн. понесенихсудових витрат на проведення експертизи та 5463,60 грн. судового збору, а всього 31968,40 грн. судових витрат.
Стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 1073,60 грн. витрат зі сплати судового збору.
Головному управлінню Державної казначейської служби України у Львівській області (код ЄДРПОУ 38008294, що розташоване за адресою: м.Львів, вул. К.Левицького, 18) повернути з державного бюджету ОСОБА_1 783,10 грн. надміру сплаченого згідно квитанції №0.0.4231805901.1 від 07.03.2025 року судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_11 ;
відповідачі: - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 ;
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складений 06.10.2025 року.
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: С.Ю. Колодяжний