ЄУН: 336/9927/25
Провадження №: 1-кс/336/803/2025
Іменем України
11 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участі сторін: прокурора ОСОБА_3 ,
слідчої ОСОБА_4 ,
підозрюваного ОСОБА_5 ,
адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчої СВ ВП № 3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області майора поліції ОСОБА_4 по кримінальному провадженню № 120250820800014558 від 09 жовтня 2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Калініно, Тульчинського районну, Вінницької області, громадянина України, одруженого, який має середньо-спеціальну освіту, утриманців немає, працюючого у Любимівській гімназії Вільнянської міської ради Запорізької області на посаді водія, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого
підозрюваного у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.296, ч.1 ст. 263 КК України, -
Слідчий за погодженням з прокурором, звернувся до суду з клопотанням в якому просив застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 , строком на 60 діб.
Клопотання обґрунтовано тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи умисно, в порушення вимог Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 року №2471-ХІІ «Про право власності на окремі види майна», п.п.11, 15 «Положення про дозвільну систему», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №576, та Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної та холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України № 622 від 21 серпня 1998 року, без передбаченого законом дозволу, у невстановлений слідством час та день в вересні 2025 року, у невстановленому в ході досудового розслідування точному місці поблизу села Любимівка, Вільнянського району Запорізької області, знайшов бойову ручну осколкову гранату яка згідно висновку судового експерта Запорізького НДЕКЦ в Запорізькій області КСЕ-19/108-25/23073 є бойової ручної осколкової наступальної гранати «РГН», промислового виготовлення, яка відноситься до бойових припасів та містить заряд бризантної вибухової речовини на основі гексогену, яку тим самим умисно, незаконно придбав шляхом придбання знайденого, після чого став незаконно зберігати за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_1 у шафі до 09.10.2025.
Продовжуючи свій злочинний умисел 09.10.2025, ОСОБА_5 , діставши раніше придбану за невстановлених слідством обставин гранату зі шафи та поклавши її до кишені своєї куртки, на власному транспортному засобі марки ВАЗ 217230 (Пріора) в кузові сірого кольору, д.н. НОМЕР_1 по прямував до місця мешкання потерпілого ОСОБА_7 , буд. АДРЕСА_3 , де зірвав запал з вищезазначеної гранати та кинув її на відкриту ділянку місцевості, внаслідок чого стався вибух.
Таким чином, своїми умисними діями, ОСОБА_5 , вчинив кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а саме незаконне зберігання, придбання бойових припасів, без передбаченого законом дозволу.
Крім того, 09 жовтня 2025 року близько о 13 годині 00 хвилин ОСОБА_5 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля буд. 42 по вул. Борисоглібського в Шевченківському районі м. Запоріжжя грубо порушуючи громадський порядок в частині забезпечення спокійних умов відпочинку людей, з мотивів явної неповаги до суспільства, що проявилась у відкрито вираженому, очевидному для ОСОБА_5 , зневажливому ставленні до громадського порядку, ігноруванні існуючих у суспільстві елементарних правил поведінки, моральності, добропристойності, діючи відкрито для оточуючих, з особливою зухвалістю, тримаючи у руках раніше придбану за невстановлених слідством обставин гранату, яка згідно висновку КСЕ-19/108-25/23073 судового експерта Запорізького НДЕКЦ в Запорізькій області є бойової ручної осколкової наступальної гранати «РГН», яка своєю вибуховою дією пристосована для нанесення тілесних ушкоджень, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки свого протиправного діяння та бажаючи їх настання, відкрито демонструючи потерпілому ОСОБА_7 , вищезазначену гранату, почав голосно кричати та висловлюватись грубою нецензурною лайкою в бік потерпілого ОСОБА_7 .
На зауваження потерпілого ОСОБА_7 , підозрюваний ОСОБА_5 , не реагував та продовжив свої хуліганські дії, які супроводжувались грубою нецензурною лайкою та з хуліганських мотивів продовжив свій злочинний умисел, зірвав запал та кинув вказану гранату на відкриту ділянку місцевості, внаслідок чого стався вибух, в результаті якого було пошкоджено майно у вигляді понівечення транспортного засобу марки "Mazda 626", в кузові темно - біжового кольору, який належить потерпілому ОСОБА_8 , транспортного засобу марки "Volkswagen Caddy" д.н.з. НОМЕР_2 , який належить потерпілої ОСОБА_9 та паркану буд. АДРЕСА_3 , який належить потерпілому ОСОБА_7 .
Таким чином, своїми умисними діями, ОСОБА_5 , вчинив кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, а саме хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням іншого предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.
Згідно вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України, під час проведення досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених пунктами 1,2,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме підозрюваний ОСОБА_5 може:
• переховуватися від органів досудового розслідування;
• незаконно впливати на потерплих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_8 ,;
• незаконно впливати на свідків, ОСОБА_12 , ОСОБА_13
• зможе перешкоджати кримінальному провадженню, оскільки на даний час досудовим розслідуванням не встановлено усіх обставин, які згідно ст.91 КПК України підлягають доказуванню, а саме встановлення мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення;
• вчинити інше кримінальне правопорушення.
Так, усе вищевикладене, на думку слідства, дає змогу застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного та створити необхідні умови для встановлення істини у вказаному кримінальному провадженні.
Прокурор та слідчий в судовому засіданні клопотання підтримали з підстав, викладених в ньому, просили його задовольнити та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Підозрюваний та його захисник заперечили проти задоволення клопотання, просили суд застосувати міру запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. Адвокат зазначив, що ОСОБА_5 людина похилого віку, який має міцні соціальні зв'язки, а саме: офіційно працевлаштований, має зареєстроване та постійне місце проживання, позитивно характеризується як за місцем роботи так і за місцем проживання. Окрім того додав, що останній має проблеми зі здоров'ям, а саме вади слуху, що підтверджується комп'ютерною томографією від 10.06.2025, згідно якої у ОСОБА_5 ознаки лівобічного мастоїдиту, кісти лівої гайморової пазухи, помірного двобічного моїдиту, лівобічного викривлення носової перетинки, іншими словами останній майже нічого не чує.
В судовому засіданні була допитана дружина підозрюваного - ОСОБА_14 , яка пояснила суду, що вона зі своїм чоловіком ОСОБА_5 з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України мешкає у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Цей будинок їй належить на підставі договору дарування від 2013 року. Вона не є свідком по справі та не заперечує щоб її чоловік ОСОБА_5 проживав у ньому під час слідства. Просила суд обрати її чоловіку запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки останній потребує лікування.
Вислухавши прокурора та слідчого, пояснення підозрюваного, його дружини та захисника, дослідивши надані матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора виходячи з наступного.
В судовому засіданні слідчим суддею встановлена наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_15 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.263, ч.4 ст. 296 КК України, наявними у справі допустимими доказами, а саме: протоколом огляду місця події, протоколами допиту свідків, потерпілих, підозрюваного та іншими доказами по справі в їх сукупності.
При цьому слідчий суддя враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, відображеній у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», «термін «обґрунтована підозра» означає те, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
Окрім того, слідчим суддею встановлено, що 09.10.2025 ОСОБА_5 було затримано в порядку ст. 208 КПК України.
10.10.2025 ОСОБА_5 було письмово повідомлено про підозру про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, а саме: хуліганстві тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням іншого предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.
11.10.2025 ОСОБА_5 було письмово повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а саме: у незаконному зберіганні, придбанні бойових припасів, без передбаченого законом дозволу та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, а саме: хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням іншого предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.
У відповідності з вимогами ст.ст. 177, 178 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою - є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
Згідно вимогам ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст. 176 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, прокурор у клопотанні та у судовому засіданні послався на ризики, які передбачені п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те що підозрюваний ОСОБА_5 може:
• переховуватися від органів досудового розслідування;
• незаконно впливати на потерплих та свідків;
• зможе перешкоджати кримінальному провадженню, оскільки на даний час досудовим розслідуванням не встановлено усіх обставин, які згідно ст.91 КПК України підлягають доказуванню, а саме встановлення мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення;
• вчинити інше кримінальне правопорушення.
Щодо ризику переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).
В судовому засіданні прокурор обґрунтовує його наявність тим, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та невідворотність покарання, почне переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Однак, слідчий суддя вважає, що зазначений ризик є лише припущення прокурора, а його обґрунтування тяжкістю та суворістю покарання суперечить практиці ЄСПЛ з цього питання.
Так, Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Becciev v.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58). Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Neumeister v.Austria» (Коймайетер проти Австрії), пункт 10).
Стосовно загрози втечі, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейні зв'язки, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Окрім того, у справі «В. проти Швейцарії» 14379/88 від 26 січня 1993 року Європейський суд зазначає, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України), слідчий суддя зазначає, що стороною обвинувачення не наведено якими діями та у який спосіб підозрюваний може перешкодити розслідуванню по кримінальному провадженню. А тому посилання прокурора на вказаний ризик є лише припущенням, що не підтверджено жодним доказом.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків та потерпілих (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Прокурор в судовому засіданні послався на положення ст. 224 КПК України. Разом з тим, слідчий суддя зазначає, що ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено у пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою, за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевіркою, дачі показів (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії»).
Прокурором не надано доказів, як то заяви потерпілих чи свідків, що ОСОБА_5 намагається вплинути на їх показання, та матеріали справи не містять.
Крім того, матеріали клопотання містять протоколи допитів як свідків, так і потерпілих по кримінальному провадження. А тому посилання прокурора на вказаний ризик є лише припущенням.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення (п. 5.ч. 1 ст. 177 КПК України).
Вказаний ризик також стороною обвинувачення не підтверджено жодним доказом, а у письмовому клопотанні взагалі не містить жодного обґрунтування.
Навпаки, слідчий суддя підкреслює, що підозрюваний ОСОБА_5 раніше не був засуджений, до кримінальної відповідальності не притягувався, має міцні соціальні зв'язки: офіційно одружений, офіційно працює водієм, має зареєстроване та постійне місце проживання, а тому вказаний ризик, знову ж таки, є лише припущенням прокурора та не підтверджується жодними доказами.
Щодо можливості обрання іншого запобіжного заходу ОСОБА_5 слідчий суддя зазначає наступне.
Під час розгляду клопотання прокурора слідчим суддею встановлено та враховується при прийнятті рішення, що підозрюваний ОСОБА_5 раніше не судимий, має похилий вік, має міцні соціальні зв'язки, а саме офіційно одружений, має постійне та зареєстроване місце проживання, офіційно працює на посаді водія Любимівської гімназії Вільнянської міської ради, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має вади зі слухом, що підтверджується відповідними документами.
Як вже зазначалось вище, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання ризикам передбаченим п.п.1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно правової позиції ЄСПЛ, викладеної у пункті 80 рішення від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Пункт 1 статті 5 Конвенції визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків, передбачених законом і відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.
Доводи сторони обвинувачення, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, крім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, про наявність яких зазначено прокурором, не підтверджуються наданими стороною обвинувачення матеріалами і прокурором у судовому засіданні не доведені.
Припис першого речення ч. 2 ст. 177 КПК визнає достатньою підставою для суду його переконаність, що підозрюваний, може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. Водночас комплексний аналіз приписів ч. 1 та 2-го речення ч. 2 ст. 177 КПК свідчить, що суд повинен надавати оцінку законності та обґрунтованості клопотання сторони обвинувачення, в якому має бути доведено «існування спроб», перелічених у п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК. Одного лише припущення прокурора про те, що такі спроби можуть потенційно виникнути, недостатньо для ухвалення рішення про застосування запобіжного заходу (особливо, якщо йдеться про тримання під вартою).
Окрім власне припущень, суду мають бути подані конкретні докази реального існування спроби/спроб (ч. 2 ст. 177 КПК). Тому якщо прокурор не доведе суду, що існують підстави для застосування запобіжного заходу, не доведе наявність обґрунтованої підозри чи наявність спроб, перелічених у п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК, то таке клопотання не підлягає задоволенню.
Як зазначено у листі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.04.2013 р.№511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу у процесі розгляду відповідних клопотань, суд щоразу зобов'язаний: здійснювати повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування і судового розгляду, діяти відповідно до вимог кримінального процесуального закону (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК); пам'ятати про критерії для обрання того чи іншого запобіжного заходу, передбачені уч. 1 ст. 194 КПК, а тому суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу, якщо за результатами розгляду клопотання встановить наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, та на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання (ч. 4 ст.194 КПК України).
Одним із видів запобіжного заходу, згідно ст. 176 КПК України, є арешт.
Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або в певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Слідчий суддя вважає, що застосування цього запобіжного заходу ОСОБА_5 із забороною залишати місце свого проживання цілодобово та носити електронний засіб контролю в достатній мірі забезпечить адекватне виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.
Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.
Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Таким чином, враховуючи вище викладене, той факт, що тяжкість злочину та суворість можливого покарання, на думку слідчого судді, не є підставами для обрання підозрюваному міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, той факт, що прокурором та слідчим, окрім припущення, взагалі не наведено будь-яких доказів на підтвердження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, що позбавляє слідчого суддю можливості навести в ухвалі мотиви обрання запобіжного заходу.
Разом з тим, у справі «Биков проти росії» 4378/02 від 10 березня 2009 року Європейський суд зазначив, що «у судових рішеннях не наведено нічого більше, окрім переліку цих підстав, що обґрунтовувало б їх відповідними та достатніми мотивами… Що ж до твердження представників уряду про те, ніби обставини справи і особистість заявника є самоочевидним обґрунтуванням його попереднього ув'язнення, то Суд не вважає, що саме по собі це звільняє суддів від обов'язку викладати мотиви, з яких вони доходять такого висновку».
Наведені дані в своїй сукупності дають підстави слідчому судді вважати, що застосування до ОСОБА_5 такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою є невиправдано суворим запобіжним заходом.
Частина 2 статті 194 КПК України передбачає обов'язок слідчого судді постановити ухвалу про відмову у застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, а саме: наявність обґрунтованої підозри, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Таким чином, оскільки стороною обвинувачення доведено обґрунтованість підозри стосовно ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263 та ч.4 ст.296 КК України, що підтверджується матеріалами клопотання, однак не доведено наявність достатніх підстав вважати, що існують будь-які ризики, передбачені статтею 177 КПК України та не надано доказів про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів, слідчий суддя, враховуючи вимоги п.3 ч.2 ст.183 КПК України, з огляду на дані про особу підозрюваного, приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За вищевказаних обставин, слідчий суддя приходить до висновку, що запобігання будь-яких ризиків, пов'язаних з прибуттям підозрюваного на вимогу слідчого, прокурора або суду, можливе і при застосуванні запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Відповідно до ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України.
Керуючись ст.ст.3, 176, 177, 178, 181, 183, 184, 193, 194, 195, 196 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання прокурора - відмовити.
Застосувати відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши йому цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 .
Підозрюваного ОСОБА_5 негайно доставити до місця проживання та звільнити його з-під варти.
Покласти на ОСОБА_5 обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора чи суду за першим викликом;
- утриматися від спілкування із свідками та потерпілими у цьому кримінальному провадженні;
- носити електронний засіб контролю.
Визначити строк дії цієї ухвали до 07 грудня 2025 включно.
Цю ухвалу передати для виконання до відділу поліції за місцем проживання підозрюваного, зобов'язавши вказаний орган негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, і повідомити про це суд.
Роз'яснити підозрюваному, що працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на ухвали слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали складено та підписано 13.10.2025.
Слідчий суддя: ОСОБА_16