Справа № 337/3371/25
Номер провадження 2/337/1958/2025
06 жовтня 2025 рокум. Запоріжжя
Хортицький районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Бредуна Д.С., при секретарі Сакоян О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат -
07 липня 2025 року позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Палько М.О. звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь інфляційні нарахування та 3% річних у сумі 61 398,24 гривень, а також понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 05.11.2021 у справі №337/3371/25 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Додатковим рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 22.11.2021 вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Запорізького апеляційного суду у справі №337/3371/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Таким чином рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 05.11.2021 року набрало законної сили 17.08.2022, тобто саме з цього часу у ОСОБА_2 виникло зобов'язання сплати на користь ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 15 721,90 грн. та суми судових витрат у розмірі 2787,047 грн., а всього згідно зведеного виконавчого провадження до стягнення з ОСОБА_2 підлягає загальна сума у розмірі 153 508,94 грн. Попри примусове виконання судового рішення та обізнаність відповідача про існування боргу, рішення суду станом на день подання позову боржником ОСОБА_2 не виконано, що зумовило необхідність стягувача звернутись до суду із заявою про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за період невиконання рішення із 18.08.2022 по 31.05.2025 на загальну суму 61 398,24 грн. та понесені судові витрати.
Ухвалою судді від 10 липня 2025 року в справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Сторони були повідомлені про місце, дату й час розгляду справи повідомленням на офіційному сайті Судової влади; надано час для подання відзиву та заперечень.
03 вересня 2025 року відповідачка ОСОБА_2 через канцелярію суду подала клопотання про розгляд справи без її участі, згоду з позовом та про зменшення витрат на правничу допомогу.
04 вересня 2025 року стороною позивача через систему «Електронний суд» подано клопотання про долучення доказів, а саме договір про надання правничої допомоги та понесені витрати з розглядом справи.
03 жовтня 2025 року представником позивача адвокатом Палько М.О. подана заява про розгляд справи без участі сторони позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.
06 жовтня 2025 року стороною позивача подано клопотання про стягнення судових витрат: судового збору та витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 13 028,00 грн.
За вказаних обставин відповідно до ст. 247, ст. 279 ЦПК України суд вважає за необхідне розглянути справу на підставі наявних у справі матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно з ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 05.11.2021 у справі №337/3371/25 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково
Додатковим рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 22.11.2021 вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Запорізького апеляційного суду у справі №337/3371/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Вказаного висновку дійшов також Верховний Суд в постанові від 09.06.2022 року у справі №520/9588/16-ц.
Після набрання рішеннями суду законної сили 17.08.2022 року, були видані виконавчі листи та відкрито ряд виконавчих проваджень, в порядку виконання рішення щодо поділу спільного майна подружжя, які були об'єднано у зведене виконавче провадження.
На момент подання позовної заяви рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя боржником ОСОБА_2 не виконано.
Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач вказує, що з огляду на неналежне та невчасне виконання рішення суду, в порядку ст. 625 ЦК України, із відповідача на користь позивача за період із 18.08.2022 по 31.05.2025 підлягають стягненню - інфляційні втрати в розмірі 48 566,58 грн., 3 % річних в розмірі 12831,66 грн.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Постановою від 10.04.2018 № 910/10156/17 та від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 Верховний Суд наголосив, що ст. 625 ЦК України щодо нарахування інфляційних та 3% річних поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, в тому числі на порушення позадоговірного грошового зобов'язання.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 11 травня 2018 року у справі № 914/1487/17, від 20 червня 2018 року у справі № 905/2135/17 кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Отже, якщо судове рішення про стягнення коштів, в тому числі судових витрат, фактично не виконано, стягувач вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Зважаючи на те, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Суд наголошує, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, та ці нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Доказів на підтвердження належного виконання грошового зобов'язання за договором позики за рішенням суду відповідачем суду не надано, натомість в клопотанні зазначено, що проти вказаних позовних вимог не заперечує, з позовом згодна.
З наданих суду розрахунків вбачається, що позивачем з огляду на невчасне виконання рішення суду, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано за період із 18.08.2022 по 31.05.2025 - три відсотки річних в сумі 12831,66 грн. та інфляційні нарахування в сумі 48 566,58 грн.
Перевіривши здійснені стороною позивача розрахунки заборгованості щодо нарахування інфляційної складової та 3% річних, суд вважає їх вірними, розрахованими з дотриманням вимог закону та такими, що належним чином підтверджують заявлені до стягнення суми.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обґрунтування позовних вимог в частині наявності підстав для застосування приписів ст. 625 ЦК України знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході розгляду справи, а тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача з огляду на неналежне виконання рішення суду підлягає стягненню три відсотки річних в загальній сумі 12831,66 грн. та інфляційні втрати в загальній сумі 48 566,58 грн. Визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову.
Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).
На підтвердження надання правничої допомоги, представником позивача надано договір №30-06-25 про надання правничої допомоги від 30 червня 2025 року, додаткова угода №1 до договору про надання правничої допомоги від 12.07.2025 року, акт приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №30-06-25 від 03.10.2025.
При цьому відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки справа не представляє складності, судова практика по такій категорії справ є усталою, та роками не змінювалась. Також просила взяти до уваги, що нею позов визнано. Просить зменшити витрати на правову допомогу до 500,00 грн.
Отже, з огляду на положення статей 89, 133, 137, 141 ЦПК України, з урахуванням викладеного, складності та категорії справи, обсягу доказів, а також те, що справа розглядається у спрощеному провадженні, сторони у судове засідання не з'являлися, а обсяг наданих адвокатом послуг фактично складається лише зі складення позовної заяви, суд приходить до висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи. Тож, керуючись принципами співмірності, справедливості та верховенства права, заявлена позивачем вартість таких витрат підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 3000 грн., саме така сума, на думку суду, буде обґрунтованою та відповідатиме принципу розумності, є співмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та витраченим часом.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 610, 612, 599, 625, 1048 - 1050 ЦК України, ст.ст.82, 133, 137, 141 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою:АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ):
- заборгованість в розмірі 61398,24 гривень (шістдесят одна тисяча триста дев'яносто вісім гривень 24 копійок), з яких інфляційні нарахування складають - 48 566,58 грн., 3% річних складають 12 831,66 грн.;
- судові витрати у розмірі 4211,40 гривень (чотири тисячі двісті одинадцять гривень 40 коп).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з дня складання повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Д.С. Бредун