Справа № 346/6774/24
Провадження № 2/346/684/25
13 жовтня 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
в складі головуючого-судді Яремин М.П.
з участю: секретаря Урбанович І.Д.
представника позивача адвоката Боднарчука С.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей виконавчого комітету Коломийської міської ради Івано-Франківської області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, -
свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він перебував з відповідачем в шлюбі, у якому в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_3 . Зазначає, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не бере участі у вихованні дочки, не піклується про стан її здоров'я та духовний розвиток, не проявляє до неї щонайменшої материнської турботи. Наведене свідчить, що вона повністю нехтує своїми обов'язками щодо дочки, хоча має для цього реальну можливість, перешкод чи заборон щодо побачень з дитиною відповідачу ніхто не чинить. Відповідач в добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання дочки не надає. Угоди про добровільну сплату аліментів між ними не досягнуто. Тому позивач просить позбавити відповідача батьківських прав щодо дочки ОСОБА_4 та стягувати з відповідача аліменти на утримання цієї дитини в розмірі 3 500 грн. щомісячно до досягнення останньою повноліття.
Позивач в судове засідання не з'явився. Його представник, адвокат Боднарчук С.Я. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та вказав, що відповідач самоусунулась від виховання дитини, не цікавиться її життям, забрала всі речі від позивача та створила іншу сім'ю. Відповідач в судове засідання не з'явилася, через канцелярію суду подала письмову заяву, в якій просить розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги визнає повністю, а також повідомляє, що проживає за межами Івано-Франківської області з іншою сім'єю (а.с. 120).
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, подала до суду клопотання, в якому просить розгляд справи проводити у відсутності представника органу опіки та піклування (а.с. 86).
Відповідно до ч. 6 ст.259 ЦПК України складання повного рішення суду відкладено на строк не більш як на десять днів, тобто до 13.10.2025 року з дня закінчення розгляду справи - 08.10.2025 року.
Суд, заслухавши представника позивача, свідка, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень частин 1-3 ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно з п.2 ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Відповідно до положень п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення і поновлення батьківських прав" ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3 , що стверджується даними копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 17.07.2018 року, про що складено відповідний актовий запис № 269, її батьками вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( а.с. 19 ).
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.06.2024 року, яке набрало законної сили 23.07.2024 року, шлюб між сторонами розірвано ( а.с. 23 ).
Відповідно до копій довідок №18 та №24, виданих відповідно 27.05.2024 року та 25.06.2025 року Коломийським закладом дошкільної освіти ( ясла-садок ) №16 " Орлятко ", ОСОБА_3 відвідувала вказаний заклад з 2020 по 2024 роки; її батько ОСОБА_1 приймав активну участь у вихованні дочки, а саме проводив і забирав її із садка, відвідував батьківські збори, свята та розваги, допомагав у вирішенні організаційних питань під час освітнього процесу в групі; з вересня 2023 року по липень 2024 року її мати - ОСОБА_2 не відвідувала батьківські збори, не приводила і не забирала дитину із садка ( а.с. 21, 94 ).
Згідно з даними довідки №5 від 27.06.2025 року керівника школи (без її назви), з серпня 2023 року ОСОБА_3 займається приватними уроками англійської мови; за весь період відвідування приводить і забирає її батько ОСОБА_1 , здійснює оплату послуг: аналогічного змісту довідка долучена до позовної заяви без дати та номера ( а.с. 22, 96 ).
Відповідно до копії довідки №01.1-39/403, виданої 30.06.2025 року Коломийським ліцеєм №5 імені Т.Г.Шевченка, мати учениці ОСОБА_3 - ОСОБА_2 з 01.09.2024 року не відвідувала батьківські збори, не спілкувалась з класним керівником, не брала участі у вихованні дитини; дочкою займається виключно батько ОСОБА_1 , який відвідує батьківські зустрічі, займається її навчанням та вихованням ( а.с. 93 ).
Згідно з даними копії довідки №33, виданої 01.07.2025 року Комплексною дитячо-юнацькою спортивною школою м. Коломиї, ОСОБА_3 тренується на відділенні спортивної гімнастики вказаного закладу з вересня 2023 року; на тренування приводить і забирає батько ОСОБА_1 ( а.с. 95 ).
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , товариш позивача, вказав, що зі слів позивача йому відомо, що сторони посварились ще перед війною та не проживають разом десь з вересня 2023 року; свідок тривалий час не бачив ОСОБА_2 , а близько 2 тижнів тому він зустрівся з нею, яка повідомила, що проживає в м. Києві та приїхала до батьків. Після розмови з дитиною він з'ясував, що остання ображена на маму, яка їй не телефонує та не спілкується з нею.
В матеріалах даної справи міститься витяг з рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради від 17.09.2024 року №212, яким затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 87). У висновку вказано, що ОСОБА_2 не проявляє до дитини жодної уваги, не цікавиться її розвитком, станом здоров'я, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує; не навідується до неї, з дитиною не бачиться, хоча батько не чинить їй жодних перешкод. 10.07.2024 року ОСОБА_2 написала заяву, посвідчену приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Антонюк О.В., про те, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, оскільки вона немає змоги і не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини 03.09.2024 року ОСОБА_2 не з'явилась; ОСОБА_1 повідомив, що всі питання щодо виховання дочки вирішує самостійно, а мати дитини свідомо ухиляється від її спілкування та виховання дитини ( а.с. 88-89 ).
У відповідності до ч. 5, 6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Однак, суд, керуючись правилами ч.6 ст.19 СК України, не погоджується з даним висновком, оскільки вважає його не достатньо обґрунтованим, адже в ньому відсутні переконливі дані з посиланням на докази, які б свідчили про винну поведінку матері, свідомого нехтування нею своїми обов'язками щодо виховання дочки, а лише міститься загальне посилання на норми законодавства, довідку із закладу дошкільної освіти (щодо активної участі позивача у вихованні дитини), а також на твердженні (повідомленні) позивача, що відповідач ухиляється від спілкування та виховання дитини, що може суперечити інтересам малолітньої дитини. Крім того, вказаний висновок ґрунтується на документах, які були надані саме позивачем, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду, а також із цього висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме захисту прав та інтересів дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до положень п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення і поновлення батьківських прав" суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення ЄСПЛ від 11.07.2017 року у справі «М. С. проти України»).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).
Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а згідно з ч. 2 ст.78 цього Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
На підставі досліджених в судовому засіданні доказів суд дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих матері щодо дочки на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися із дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов'язків по вихованню дочки. Та обставина, що дитина проживає з батьком, не свідчить безумовно про те, що матір дитини не бажає приймати участь у її вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками. Матеріальне забезпечення дитини батьком не може свідчити повною мірою про ухилення матері від виконання батьківських обов'язків.
Враховуючи, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог, а також доказів на підтвердження винної поведінки матері та свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками щодо вказаної дитини, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав задоволенню не підлягають.
Крім того, слід зазначити, що у частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів ст. 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на викладені норми права, заява відповідача від 09.09.2025 року, в якій вона визнала позов про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Відтак, суд вважає за необхідне відмовити у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.
Суд наголошує, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення батьківських прав.
Відповідно до ч.2 ст.27 Конвенції ООН «Про права дитини» батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини. Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано.
Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення дітьми повноліття.
Ч.3 ст.181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Тобто спосіб стягнення аліментів (у частці від доходу чи у твердій грошовій сумі) здійснюється за рішення суду але за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з положеннями ч.1 ст.182 вказаного Кодексу при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.184 цього Кодексу суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
На підставі наведеного, враховуючи вік дочки сторін та пов'язані з цим витрати на її харчування, забезпечення найбільш необхідними речами, суд вважає за можливе визначити аліменти в твердій грошовій сумі, по 2 500 грн. щомісячно, що відповідатиме вимогам розумності і справедливості, та установленій судовій практиці. Інших доказів матеріального становища дитини та платника аліментів суду не надано.
Аліменти саме у такому розмірі будуть достатніми для забезпечення мінімальних потреб дитини, враховуючи, що відповідно до ст. 180 СК України позивач також зобов'язаний приймати участь в її утриманні.
Крім того, відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з положеннями ч.6 ст.141 ЦПК України з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір, від сплати якого звільнений позивач як за позовну вимогу про стягнення аліментів.
На підставі наведеного, та ст.ст. 164, 165, 180-182, 184, 191 СК України, постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», керуючись ст.ст. 5-13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 354, 430 ЦПК України, суд, -
позов задовольнити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , аліменти на утримання їхньої малолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2 500 (дві тисячі п'ятсот) гривень щомісячно.
Стягнення аліментів розпочати з 20 грудня 2024 року і проводити до досягнення вказаною дитиною повноліття.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_2 , судовий збір в сумі 1 211 гривень 20 копійок на користь держави на рахунок: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106.
Рішення в частині стягнення аліментів допустити до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , уродженець та житель АДРЕСА_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_2 .
Третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Коломийської міської ради Івано-Франківської області як орган опіки та піклування, 78200, м. Коломия, вул. Лесі Українки, 43а, Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 04054334.
Повний текст рішення складено 13 жовтня 2025 року.
Суддя: Яремин М. П.