Постанова
Іменем України
06 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 643/18590/15-ц
провадження № 61-4768св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Парфенкова Ірина Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», яка підписана представником Гнатенко Оксаною Миколаївною, на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2024 року в складі судді: Чуванової А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 березня 2025 року в складі колегії суддів: Панченка О. О., Одринської Т. В., Дорош А. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У листопаді 2015 року акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Державний експортно-імпортний банк України», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Парфенкова І. В., про визнання недійсними договорів дарування.
Первісний позов мотивований тим, що 27 березня 2007 року між позивачем та ТОВ «ТІМЕКС» укладено Генеральну угоду № 6807N4 з лімітом заборгованості 2 100 000 дол. США строком погашення 25 березня 2010 року.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та іпотекодавцем ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 6807Z61, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І. В. 27 березня 2007 року та зареєстрований в реєстрі за №882.
Предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: житловий будинок з прибудовами літ. «Л-1», житловою площею 139,8 кв. м, загальною площею 209,5 кв. м та надвірні будівлі: гараж літ. «М», огорожа №5-8, замощення «І», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка кадастровий номер 6310137500:05:025:0002, площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Накладення заборони відчуження майна 27 березня 2007 року зареєстровано тим же нотаріусом в реєстрі за №883.
Іпотекодавцем ОСОБА_3 в порушення умов Іпотечного договору, без згоди позивача, який є іпотекодержателем за цим договором, здійснено відчуження предмету іпотеки відповідачу ОСОБА_2 на підставі мирової угоди, яка визнана ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 12 червня 2009 року у справі № 2-7186/09.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2009 року у справі № 2-14445/2009 за відповідачем ОСОБА_2 визнано право власності на предмет іпотеки за зміненою поштовою адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку із рішенням виконкому Московського району м. Харкова від 08 грудня 2009 року.
Беручи до уваги, що предмет іпотеки, у порушення умов п.п.1.8, 2.4.5 Іпотечного договору, відчужений іпотекодавцем ОСОБА_3 без згоди іпотекодержателя АТ «Укрексімбанк» і таким чином набутий у власність відповідача ОСОБА_2 , то остання набула статусу іпотекодавця і разом з цим всі його права та обов'язки за Іпотечним договором в обсязі і на умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.
На підставі зазначених фактів, рішенням апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2015 року у справі № 643/3872/14-ц задоволено позов АТ «Укрексімбанк» до відповідача ОСОБА_2 про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (колишня адреса: АДРЕСА_1 ). Отже, об'єкти нерухомості за оскаржуваними Договорами поруки є предметом іпотеки за Іпотечним договором.
Відповідач ОСОБА_2 на підставі наведених фактів в силу статті 23 Закону України «Про іпотеку» набула статус іпотекодавця і разом з цим всі його обов'язки за Іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, отже, відчуження зазначених предметів іпотеки, які на момент укладання договорів дарування перебували в іпотеці, мало здійснюватися виключно за згодою іпотекодержателя АТ «Укрексімбанк».
Банк просив:
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 6310137500:05:025:0002, площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою І. В. 30 квітня 2015 року за реєстровим № 704;
визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 209,5 кв. м, житловою площею 139,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою І. В. 30 квітня 2015 року за реєстровим № 701.
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з зустрічною позовною заявою до АТ «Державний експортно-імпортний банк України», треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Парфенкова І. В., про визнання договору іпотеки недійсним.
Зустрічний позов мотивований тим, що ПАТ «Укрексімбанк» мотивує свої вимоги, зокрема, наявністю між ним та ТОВ «Тімекс» Генеральної угоди № 6807N4 від 27 березня 2007 року. Однак, вказаної Генеральної угоди не існує. Це підтверджується висновком експерта №412 від 23 жовтня 2016 року, наданого за результатами судової технічної експертизи, проведеної у кримінальному провадженні № 12012220470000719, в якому зазначено, що у наданих на дослідження документах, зокрема Генеральній угоді № 6807N4 від 27 березня 2007 року, укладеній між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Тімекс», всі зображення підписів та рукописних записів відтворені способом струменного друку, а не виконані пишучими приладами; зображення всіх відтисків печаток відтворені способом струменного друку, а не нанесені печатними формами. Сукупність обставин встановлених експертами свідчить про можливу підробку генеральної угоди, додатків до неї та додаткових угод, які були підставою для визнання недійсним іпотечного договору.
Таким чином внаслідок відсутності належним чином укладених договорів на підтвердження договірних відносин між банком та ТОВ «Тімекс», про що позивач за зустрічним позовом не знав в момент укладання спірних договорів іпотеки, наявні підстави для визнання договору іпотеки недійсним з підстав невідповідності даного договору вимогам закону, що було допущено в момент укладання спірного договору.
Враховуючи, що недійсний договір не породжує правових наслідків та є недійсним з моменту його вчинення, зареєстроване обтяження нерухомого майна позивача за первісним позовом іпотекою та накладена заборона його відчуження підлягають скасуванню як такі, що виникли на підставі правочину, що не породжує правових наслідків та обмежують право власності позивача на нерухоме майно.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення вимог, просила:
визнати недійсним іпотечний договір № 6807Z61 від 27 березня 2007 року, укладений між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченком І.В. 27 березня 2007 року, реєстровий №882;
визнати недійсною Генеральну угоду № 6807Z4 від 27 березня 2007 року, додаток № 1 до Генеральної угоди від 27 березня 2007 року за № 6807Z4 «Перелік Кредитних договорів, укладених між Банком та Позичальником, які є такими що діятимуть у рамках цієї Генеральної угоди, Додаткову угоду № 6807Z4-1 від 06 жовтня 2008 року до Генеральної угоди, додаток № 1 від 06 жовтня 2008 року до Генеральної угоди від 27 березня 2007 року за №6807Z4 «Перелік Кредитних договорів, укладених між банком та позичальником, які є такими що діятимуть у рамках цієї Генеральної угоди і додатками до цієї Генеральної угоди», укладені між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Тімекс».
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2019 року провадження у справі зупинено.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 08 березня 2022 року №2/0/9/-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність Московського районного суду м. Харкова на Октябрський районний суд м. Полтави.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 07 липня 2023 року поновлено провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 20 травня 2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові № 310/12817/13 від 22 травня 2019 року, процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача (постанова Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 359/7882/19);
як вбачається з матеріалів справи, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовими конвертами, які були направлені за адресою місця її проживання, жодного разу не з'явилася у судові засідання, про причини неявки суд не повідомила, заяву про розгляд справи за її відсутності не подала. Сім конвертів було повернуто на адресу суду у зв'язку з відсутністю адресата. Отже ОСОБА_1 , будучи у встановленому законом порядку належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судові засідання не з'явилася, що є повторністю, заяву про розгляд справи за відсутності позивач за зустрічним позовом не подавала. Таким чином, підстави для ще одного відкладення судового розгляду відсутні;
відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. З огляду на те, що ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, повторно не з'явилася в судове засідання, не подала заяву про розгляд справи за її відсутності та її нез'явлення, з урахуванням категорії складності справи, перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку, що зустрічна позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2024 року позов АТ «Державний експортно-імпортний банк України» залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається;
звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання недійсними договорів дарування АТ «Державний експортно-імпортний банк України» вказав на те, що відчуження зазначених предметів іпотеки, які на момент укладання договорів дарування перебували в іпотеці, здійснено без згоди іпотекодержателя АТ «Укрексімбанк». При цьому, позивач посилається на норми статті 215 ЦК України та частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку», згідно якої правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя є недійсним;
позивачем АТ «Державний експортно-імпортний банк України» обрано неналежний та неефективний спосіб захисту його порушених прав. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону України «Про іпотеку»). Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним»;
у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/13857/17 (провадження № 61-8071св21) вказано, що «у приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину». Аналогічні висновки в постанові ВС від 06 жовтня 2021 року, справа № 263/11275/18;
на підставі викладеного, враховуючи встановлені обставини, у суду відсутні правові підстави для визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, адже зазначені правочини є нікчемними, і визнання їх недійсними в судовому порядку не є належним способом захисту прав та інтересів. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, справа № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90цс19.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 13 березня 2025 року:
апеляційні скарги представника АТ «Державний експортно-імпортний банк України» адвоката Гнатенко О. М. та представника ОСОБА_1 адвоката Чехова Д. А. на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2024 року залишено без задоволення;
рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2024 року залишено без змін;
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 20 травня 2024 року задоволено;
ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 20 травня 2024 року скасовано, справу за зустрічним позовом ОСОБА_1 повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивачем Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» обрано неналежний та неефективний спосіб захисту його порушених прав;
правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателяє недійсним(частина третя статті 12 Закону України «Про іпотеку»). Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину;
у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/13857/17 (провадження № 61-8071св21) вказано, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним. Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 388/1299/17 (провадження № 61-8199св21) зазначено: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину»;
з огляду на викладене колегія суддів зробила висновок про відсутність правових підстав для визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна з огляду на те, що зазначені правочини є нікчемними, і визнання їх недійсними в судовому порядку не є належним способом захисту прав та інтересів позивача;
з матеріалів справи вбачається, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2015 року визнано за ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» право іпотеки на житловий будинок з прибудовами в літ. «Л-1», житловою площею 139,8 кв. м, загальною площею 209,5 кв. м, з надвірними будівлями: гараж літ. «М», огорожа №5-8, замощення «І», та земельну ділянку загальною площею 1,1000 га, кадастровий номер № 6310137500:05:025:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ), які є предметом іпотеки за іпотечним договором №6807Z61 від 27.03.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І. В. за реєстровим № 882. Звернуто стягнення на вказані об'єкти нерухомості;
на виконання вказаного рішення апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2015 року було видано два виконавчих листи, де боржниками зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Виконавче провадження, де боржник ОСОБА_2 , № НОМЕР_1 продовжує перебувати на примусовому виконанні, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано (т. 4 а. с.138, 141-144). Виконавче провадження, де боржник ОСОБА_3 , № НОМЕР_2 продовжує перебувати на примусовому виконанні, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано (т. 4 а. с. 146-147, 152-153). На цей час рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки перебуває на виконанні у відділі примусових виконань рішень Державної виконавчої служби України, а тому у даній справі відсутній факт реалізації предмета іпотеки та іпотека не припинилася на підставі частини першої статті 593 ЦК України;
стосовно доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Чехова Д. А. щодо зміни мотивувальної частини рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2024 року колегія суддів зазначила, що відповідачем ОСОБА_2 в момент вчинення договорів дарування недодержані вимоги встановлені статтею 9 Закону України «Про іпотеку» та статті 586 ЦК України, а тому такі договори дарування є недійсними з підстав передбачених статтями 203, 215 ЦК України та статті 12 Закону України «Про іпотеку». Відсутність запису в реєстрі речових прав щодо реєстрації права обдаровуваної ОСОБА_1 не свідчить про те, що вона не є власником майна. Також питання стосовно відсутності реєстрації прав в реєстрі речових прав не було предметом позову, та не було предметом судового розгляду. Предметом даного спору було визнання недійсності правочину, а тому підстави для зміни мотивувальної частини рішення відсутні. Отже, доводи апеляційних скарг представника АТ «Укрексімбанк» та представника ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з'ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права;
стосовно доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 20 травня 2024 року колегія суддів зазначила поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що 24 лютого 2022 року розпочалась військова агресія Російської Федерації проти України. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2019 року провадження у справі зупинено. Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 08 березня 2022 року №2/0/9/-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність Московського районного суду м. Харкова на Октябрський районний суд м. Полтави. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 07 липня 2023 року поновлено провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. На дату нападу російською федерацією місце мешкання ОСОБА_1 було за адресою - АДРЕСА_3 . У зв'язку з щоденними обстрілами міста Харкова 19 квітня 2022 року ОСОБА_1 змінила адресу місця мешкання, нова адреса: АДРЕСА_4 , що підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19 квітня 2022 року за № 1604-5001179685. Саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру). Дотримання цивільного процесуального закону є гарантією прав особи у цивільному судочинстві та виконання судом його завдання. Матеріали справи не містять беззаперечних доказів щодо належного повідомлення ОСОБА_1 чи її представника про виклик у судові засідання суду першої інстанції. Також відсутні докази про вручення ОСОБА_1 судових повісток. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про залишення зустрічного позову ОСОБА_1 без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.
Аргументи учасників справи
10 квітня 2025 року АТ «Державний експортно-імпортний банк України» засобами поштового зв'язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5 , на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 березня 2025 року, в якій просило:
оскаржені судові рішення скасувати;
ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 20 травня 2024 року залишити в силі;
прийняти нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але с ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання недійсними договорів дарування АТ «Державний експортно-імпортний банк України» вказав на те, що відчуженій зазначених предметів іпотеки, які на момент укладання договорів дарування перебували в іпотеці, здійснено без згоди іпотекодержателя АТ «Укрексімбанк». При цьому, позивач посилався на норми статті 215 ЦК України та частину третю статті 12 Закону України «Про іпотеку», згідно якої правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотскодержателя є недійсним. Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину. Тобто, правочин є недійсним, якщо він укладений із порушенням вимог закону. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України. Таким чином, обраний спосіб захисту порушеного права цілком належним;
в цій справі позивач не заявляв вимог щодо дійсності/недійсності іпотеки, наявності/відсутності права власності, які вимоги, які виходять за межі позовних вимог та розгляду справи. АТ «Укрексімбанк» звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним договорів дарування. Отже предметом розгляду цієї справи є виключно факт визнання оспорюваних правочинів недійсними. Відповідно до усталеної судової практики у справах про визнання правочинів (договорів) недійсними предметом спору є саме дійсність (чи недійсність) договору, тобто відповідність його умов вимогам чинного на момент укладення договору законодавства. Предметом цього спору є саме питання визнання недійсності правочину, тому не було підстав для відмови у задоволенні цілком обґрунтованого позову з підстав, які не стосуються предмету судового розгляду. Предметом спору в цій справі є саме визнання недійсним договору дарування як правочину, що було укладено між двома фізичними особами, посвідчений нотаріально, запис про вчинення правочину внесений до реєстру нотаріальних дій, та який породжує відповідні права та обов'язки його сторін. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. На цей час правочини дарування ніким не розірвані, чинні, зауважуємо, що за ними перейшло право власності до обдаровуваної. Отже, доки правочини вчинені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не будуть визнані судом недійсними, вони вважаються дійсними та такими, що можуть породжувати, змінювати та припиняти цивільні права та обов'язки;
ухвала Октябрського районного суду м. Полтави від 20 травня 2024 року щодо залишення без розгляду зустрічної позовної заяву ОСОБА_1 є правомірною та законною. З висновком апеляційного суду не можна погодитись, оскільки у позивача за зустрічним позовом був представник - адвокат Чехов Д. А., який був належним чином повідомленими про дату та час розгляду справи. До Октябрського районного суду м. Полтави позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник жодного разу не з'явилися у судові засідання, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи та про причини неявки суд не повідомила, у зв'язку з неявкою позивача по зустрічному позову зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Відповідно до пункту з частини 1 статті 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з' явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи. Отже, правом на залишення заяви без розгляду суд наділений лише за сукупності певних установлених законом умов: належного повідомлення позивача про час та місце судового засіданні; повторної неявки позивача в судове засідання, яка в такому разі визнається як друга поспіль неявка; ненадходження від позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення перешкоджає розгляду справи. Згідно з вимогами ЦПК України, суд не повинен з'ясовувати причини повторної неявки належним чином повідомленого позивача в судове засідання і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду в разі неможливості розгляду справи за відсутності-позивача. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові №310/12817/13 від 22 травня 2019 року, процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляді справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи;
як вбачається з матеріалів справи, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_6 будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовими конвертами, які були направлені за адресою місця її проживання, жодного разу не з'явилася у судові засідання, про причини неявки суд не повідомила, заяву про розгляд справи за її відсутності не подала. Сім конвертів було повернуто на адресу суду у зв'язку з відсутністю адресата;
згідно статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Слід звернути увагу суду, що інтереси ОСОБА_1 представляє ОСОБА_7 , який був належним чином повідомлений про дату і час слухання справи, але в судове засідання не з'явився та про причини неявки суд не повідомив. Як зазначено в ухвалі суду від 20 травня 2024 року та підтверджується матеріалами справи: з 08 лютого 2019 року адвокат Чехов Д. А. приймає участь в справі як представник ОСОБА_1 26 листопада 2019 року Чехов Д. А. як представник ОСОБА_1 подав клопотання про зупинення провадження, та його клопотання було задоволено. Крім того, в 3 томі справи № 643/18590/15-ц містяться додаткові пояснення від 31 жовтня 2023 року підписані адвокатом Чеховим Д. А. В електронному суді в справі № 643/18590/15-ц містяться докази надсилання повідомлення про розгляд справи всім учасникам справи в тому числі адвокату Чехову Д. А., як представнику ОСОБА_1 . Таким чином, в матеріалах справи містяться докази про те, що заявник ОСОБА_1 та її представник Чехов Д. А. були належним чином повідомлені про судовий розгляд, але в судові засідання не з'являвся та не повідомляли суд про причини своєї неявки.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
01 вересня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі № 643/18590/15-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 367/252/24 (провадження № 14-21цс25).
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року поновлено касаційне провадження в справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 30 травня 2025 року вказано, що
наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20); від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13; від 11 грудня 2018 року у справі № 921/6/18; від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17; від 07 грудня 2020 року у справі № 686/31597/19; від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18; від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21; від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц; від 28 жовтня 2021 року у справі № 465/6555/16-ц; від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц;
наведені у касаційній скарзі доводи в частині оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 13 березня 2025 року щодо перегляду ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 20 травня 2024 року містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
Фактичні обставини
27 березня 2007 року між банком та ТОВ «ТІМЕКС» (учасник ОСОБА_8 95% статутного капіталу на момент видачі кредиту та 100% статутного капіталу на цей час) укладено Генеральну угоду № 6807N4 з лімітом кредитування 2 100 000 дол. США строком погашення 25.03.2010 року та Кредитний договір № 6807К17 від 27 березня 2007 року із лімітом кредитування 1 500 000 дол. США.
Загальна сума грошових коштів, виданих позичальнику ТОВ «ТІМЕКС» в рамках Генеральної угоди №6807N4 складає 1 282 183,77 дол. США.
Для забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «ТІМЕКС» за кредитним договором між позивачем та іпотекодавцем ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 6807Z61, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятніченко І. В. 27 березня 2007 року та зареєстрований в реєстрі за № 882, предметом іпотеки за яким є наступне нерухоме майно: житловий будинок з прибудовами літ. «Л-1», житловою площею 139,8 кв. м, загальною площею 209,5 кв. м та надвірні будівлі: гараж літ. «М», огорожа № 5-8, замощення «І», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка кадастровий номер 6310137500:05:025:0002, площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Накладення заборони відчуження майна 27 березня 2007 року зареєстровано тим же нотаріусом в реєстрі за № 883.
Іпотекодавцем ОСОБА_3 здійснено відчуження предмету іпотеки ОСОБА_2 на підставі мирової угоди, яка визнана ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 12 червня 2009 року у справі № 2-7186/09 (т. 1, а.с.26).
Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 23 грудня 2009 року у справі № 2-14445/2009 за ОСОБА_2 визнано право власності на предмет іпотеки за зміненою поштовою адресою: АДРЕСА_2 , і у зв'язку із рішенням виконкому Московської районної ради м.Харкова від 08 грудня 2009 року (т.1 а.с.27). Також по справі постановлено додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2010 року згідно якого у резолютивній частині судового рішення від 23 грудня 2009 року після речення: «Визнати за ОСОБА_9 право власності на домоволодіння АДРЕСА_2 » зазначити: і на земельну ділянку, плошею 0,1 га, з кадастровим номером №6310137500:05:025:0002 (т. 1 а. с. 28).
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2015 року у справі № 643/3872/14-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/52894923) за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «Тімекс» в особі керуючого санацією Немашкалова В. М., про звернення стягнення на предмет іпотеки:
апеляційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» задоволено;
рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 липня 2014 року скасовано і ухвалено у справі нове рішення, яким позов ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» задоволено;
визнано за ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» право іпотеки на житловий будинок з прибудовами в літ. «Л-1», житловою площею 139,8 кв. м, загальною площею 209,5 кв. м, з надвірними будівлями: гараж літ. «М», огорожа №5-8, замощення - «І», та земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер № 6310137500:05:025:0002, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (колишня адреса: АДРЕСА_1 ), які є предметом іпотеки за іпотечним договором № 6807Z61 від 27 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Десятниченко О. В. за реєстровим № 882;
звернуто стягнення на житловий будинок з прибудовами в літ. «Л-1», житловою площею 139,8кв.м, загальною площею 209,5 кв. м, та надвірними будівлями: гараж літ. «М», огорожа № 5-8, замощення «І» та земельну ділянку загальною площею 0.1000 га, кадастровий номер №6310137500:05:025:0002, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (колишня адреса: АДРЕСА_1 ), які є предметом іпотеки за іпотечним договором №6807Z61 від 27 березня 2007 року, посвідченого ПН ХМНО Десятниченко О. В. за реєстровим №882, із застосуванням способу реалізації, передбаченого статтями 39, 41 Закону України «Про іпотеку» шляхом їх продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону за початковою ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на час проведення таких прилюдних торгів для задоволення кредиторських вимог АТ «Укрексімбанк», яке має вищий пріоритет щодо вказаного нерухомого майна у сумі 2 084 710,16 дол. США, що відповідно до офіційного курсу, встановленого НБУ станом на 24 березня 2014 року становить - 21 256 747,14 грн та 846,31 грн заборгованість за несплаченою комісією.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено наступні правочини:
договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 6310137500:05:025:0002, площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою І. В. 30 квітня 2015 року за реєстровим № 704;
договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 209,5 кв. м, житловою площею 139,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою І. В. 30 квітня 2015 року за реєстровим №701 (т. 1 а. с.81-82, 106).
Позиція Верховного Суду
Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.
Щодо нікчемності договорів дарування
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип доброї совісті не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).
Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року в справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293 сво 23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23)).
Касаційний суд вже звертав увагу, що автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21 (провадження № 61-6001св23)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), пункти 69 - 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 501/1703/16-ц (провадження № 14-138цс19) вказано, що: «згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 898-ІV іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону № 898-ІV). У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували надання іпотекодержателем майна на момент укладення договору згоди на передачу в оренду предмета іпотеки. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право (частина 1, пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України). За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір оренди № 7 від 31 січня 2015 року є недійсним, оскільки його недійсність встановлена законом, та відповідно до положень статті 215 ЦК України - нікчемним».
У справі, що переглядається:
суди встановили, що звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання недійсними договорів дарування АТ «Державний експортно-імпортний банк України» вказав на те, що відчуження зазначених предметів іпотеки, які на момент укладання договорів дарування перебували в іпотеці, здійснено без згоди іпотекодержателя АТ «Укрексімбанк». При цьому, позивач посилається на норми статей 215 ЦК України та частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку», згідно якої правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя є недійсним.
суди врахували, що на рівні частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено нікчемність правочину щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя. Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування.
Щодо аргументів про скасування апеляційним судом ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 20 травня 2024 року
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2019 року провадження у справі зупинено.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 08 березня 2022 року №2/0/9/-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність Московського районного суду м. Харкова на Октябрський районний суд м. Полтави.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 07 липня 2023 року поновлено провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 20 травня 2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Апеляційний суд встановив, що 24 лютого 2022 року розпочалась військова агресія Російської Федерації проти України. На дату нападу російською федерацією місце мешкання ОСОБА_1 було за адресою - АДРЕСА_3 ; у зв'язку з щоденними обстрілами міста Харкова 19 квітня 2022 року ОСОБА_1 змінила адресу місця мешкання, нова адреса: АДРЕСА_4 , що підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19 квітня 2022 року за № 1604-5001179685; матеріали справи не містять беззаперечних доказів щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про виклик у судові засідання суду першої інстанції; відсутні докази про вручення ОСОБА_1 судових повісток.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про скасування ухвали суду першої інстанції.
Аргументи касаційної скарги про те, що було повідомлено представника ОСОБА_1 - адвоката Чехова Д. А. і 26 листопада 2019 року ОСОБА_7 , як представник ОСОБА_1 подав клопотання про зупинення провадження, та його клопотання було задоволено. Крім того, в 3 томі справи №643/18590/15-ц містяться додаткові пояснення від 31 жовтня 2023 року підписані адвокатом Чеховим Д. А. В електронному суді в справі №643/18590/15-ц містяться докази надсилання повідомлення про розгляд справи всім учасникам справи в тому числі адвокату Чехову Д. А., як представнику ОСОБА_1 необґрунтовані з таких підстав.
Як свідчить аналіз справи в матеріалах міститься:
копія довіреності ОСОБА_1 від 25 липня 2018 року зі строком дії до 25 липня 2021 року, якої уповноважено адвоката Чехова Д. А. на представництво (том 2, а. с. 107);
письмові пояснення від 31 жовтня 2023 року (том 3, а. с. 217 - 221) адвокат Чехов Д. А. подав як представник ОСОБА_2 , і до пояснень доданий відповідний ордер;
25 березня 2024 року адвокат Чехов Д. А. подав заяву, в якій повідомив про припинення представництва ОСОБА_2 (а. с. 51, том 4). До заяву долучено відповідний лист ОСОБА_2 (а. с. 53, том 4);
28 травня 2024 року адвокат Чехов Д. А. на підставі ордеру від 28 травня 2024 року подавав від імені ОСОБА_1 заяву про участь у відеоконференції (а. с. 157 - 159, том 4), і судом відмовлено в її задоволенні 29 травня 2024 року (а. с. 162, том 4).
Тобто матеріали справи не містять доказів на підтвердження повноважень адвоката Чехов Д. А. представляти ОСОБА_1 з 25 липня 2021 року до 27 травня 2024 року.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.У зв'язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін. Тому судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», яка підписана представником Гнатенко Оксаною Миколаївною, залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков