Рівненський апеляційний суд
Іменем України
02 жовтня 2025 року м. Рівне
Справа № 570/3611/25
Провадження № 11-кп/4815/641/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисників-адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2025 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_5 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 146, ч.3 ст.27, ч.2 ст.15, п.п.3, 11, 12 ч.2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) та ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 146, ч.2 ст.15, п.п.3, 11, 12 ч.2 ст. 115 КК, у кримінальному провадженні №12023181180000950,
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 11 жовтня 2025 року, без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати вказане судове рішення та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_5 більш м'який запобіжний захід з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК.
На обґрунтування цих вимог зазначив, що прокурором у поданому клопотанні не наведено достатніх даних щодо неможливості застосування стосовно ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, а посилання прокурора на тяжкість вчиненого злочину не може бути вагомою підставою для тримання особи під вартою. Зазначив, що на даний час обвинувальний акт у кримінальному провадженні скеровано до суду, всі необхідні докази стороною обвинувачення здобуто, а тому відсутній ризик знищення та спотворення доказів у кримінальному провадженню. Зауважив також, що свідки у кримінальному провадженні вже надали свої показання і їх попереджено про кримінальну відповідальність, а тому не зможуть змінити свою показання. Також ризик впливу на свідків не підтверджено належними доказами, оскільки аудіозапис, на якому нібито зафіксовано, що ОСОБА_5 чинить на них тиск в судовому засіданні не прослуховувався, а тому суд не міг прийти до висновку про існування даного ризику. Зазначив, що ОСОБА_5 раніше не судимий, від явки до суду і слідства не ухилявся, у розшуку не перебував, його біографія в судовому засіданні не досліджувалась, а тому вважає безпідставним посилання на ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Також зауважено, що оскільки не визначати заставу у кримінальному провадженні - право суду, а не його обов'язок, то суд при цьому має обґрунтувати таку відмову.
Захисник-адвокат ОСОБА_8 просить скасувати вказане судове рішення та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_5 будь-який інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а також постановити рішення про переведення обвинуваченого ОСОБА_5 з ДУ "Київський слідчий ізолятор" до ДУ "Рівненський слідчий ізолятор" на період розгляду Рівненським районним судом Рівненської області кримінального провадження №12023181180000950.
В обґрунтування цих вимог зазначив, що прокурором у клопотанні не наведено достатньо ризиків, які б виправдовували подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, і воно має лише формальний характер. Також на підтвердження вчиненням ОСОБА_5 інкримінованих йому злочинів прокурором не подано жодних доказів, які б свідчили про вчинення інкримінованих цьому обвинуваченому злочинів.
Зазначив, що потерпіла ОСОБА_12 в судовому засіданні заявила, що з моменту реєстрації відомостей в ЄРДР і до проведення підготовчого судового засідання жоден із обвинувачених, у тому числі ОСОБА_5 , тиску на неї не чинив, що виключає ризику тиску обвинуваченим на свідків.
Доводи наведені в ухвалі суду, що лише запобіжний захід у виді тримання під вартою зможе забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків суперечить практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» оскільки домашній арешт, з урахуванням його ступеня та інтенсивності, вважається позбавленням волі за змістом статті 5 Конвенції.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_10 просить скасувати вказане судове рішення та постановити нову ухвалу, обрати ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід.
На обґрунтування цього вказано, що прокурор не довів продовження існування ризиків, які підтверджують необхідність тримання ОСОБА_6 під вартою. Зазначив, що в межах даного кримінального провадження проведено ряд слідчих (розшукових) дій, які не підтверджують даних, що саме ОСОБА_6 наносив потерпілій тілесні ушкодження чи намагався спричинити їй шкоду, а доводи сторони обвинувачення ґрунтується лише на показаннях 4 свідків, стосовно яких внесено відомості в ЄРДР за ч.2 ст. 384 КК.
Також з моменту повідомлення ОСОБА_6 про підозру він не переховувався від органів досудового розслідування та суду, не чинив тиску на свідків та потерпілих. Окрім того 2 потерпілих у судовому засіданні покладались на розсуд суду в питанні обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу.
Також ОСОБА_6 має міцні соціальні зв'язки, є волонтером та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого оператора.
У ході апеляційного розгляду адвокат ОСОБА_7 конкретизував свої вимоги - просив скасувати вказане судове рішення та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_5 запобіжний захід у виді домашнього арешту з правом внесенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_8 змінив апеляційні вимоги в частині переведення обвинуваченого ОСОБА_5 з ДУ "Київський слідчий ізолятор" до ДУ "Рівненський слідчий ізолятор". Ці зміни обґрунтував тим, що перебуваючи у ДУ "Київський слідчий ізолятор" обвинувачений ОСОБА_5 отримує краще умови для лікування і тому дане клопотання просив залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, захисників-адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , які підтримали всі апеляційні скарги, та адвоката ОСОБА_8 , який підтримав свою апеляційну скаргу в частині зміни обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою та повністю підтримав апеляційні скарги адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , думку обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які повністю підтримали подані в інтересах кожного з них апеляційні скарги та просили обрати запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, міркування прокурора ОСОБА_4 , який просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить таких висновків.
Згідно приписів ч.1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики ЄСПЛ, що узгоджується з приписами ч.5 ст. 9 КПК.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч.1 ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, в порядку ст. 331 КПК, повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Як убачається з матеріалів цієї судової справи, у провадженні Рівненського районного суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження № 12023181180000950 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 146, ч.3 ст.27, ч.2 ст.15, п.п.3, 11, 12 ч.2 ст. 115 КК, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 146, ч.2 ст.15, п.п.3, 11, 12 ч.2 ст. 115 КК, ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 146, ч.2 ст.15, п.п.3, 11, 12 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 345 КК та ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 ч.3 ст. 146, ч.5 ст. 27 ч.2 ст.15, п.п.3, 11, ч.2 ст. 115 КК.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що місцевий суд, обґрунтовуючи своє рішення про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 урахував наведені прокурором в клопотанні ризики, обставини кримінального провадження, суспільний інтерес, дані про обвинувачених та прийшов до висновку, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК.
Приписами ст.ст. 176, 178, 183 КПК визначено, що тримання під вартою є виключним запобіжним заходом і застосовується лише, якщо жоден із інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.
Однак, під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції встановлено, що вказаних вимог закону при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 не було дотримано.
Так, місцевий суд, продовживши обвинуваченому ОСОБА_5 найбільш суворий запобіжний захід, не з'ясував та не навів переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки та запобігти заявленим прокурором ризикам - переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення.
При цьому, слід звернути увагу на позицію Європейського Суду з прав людини, рішення якого, згідно ч.2 ст. 8, ч.5 ст. 9 КПК, є частиною національного законодавства, зокрема щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як протягом досудового слідства, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (справа "Руденко проти України").
В контексті п.3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі "Єлоєв проти України") після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду, в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст. 177 КПК.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Клішин проти України" наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Отже, наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Дейнеко проти України", не розглянувши конкретні факти або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися достатніми для обґрунтування тривалості тримання під вартою.
На переконання колегії суддів, клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 містить формальний виклад обставин, а необхідність продовження обвинуваченому найбільш суворого виду запобіжного заходу мотивована лише тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винним, та вагомістю наявних доказів про вчинення ним інкримінованого злочину.
Однак, місцевий суд, погодившись з доводами сторони обвинувачення, викладеними у клопотанні, не оцінив у сукупності всіх обставин даного кримінального провадження, що є обов'язком суду згідно з приписами ст. 178 КПК.
Також колегія суддів наголошує на тому, що прокурором не було доведено, а місцевим судом не було встановлено переконливих обставин, які б беззаперечно стверджували, що з плином часу ризики переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, не зменшились та виправдовують подальше застосування до нього найбільш суворого виду запобіжного заходу.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв'язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі "Харченко проти України").
Так, у контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бакчиєв проти Молдови).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом безпідставно продовжено обвинуваченому ОСОБА_5 строк тримання під вартою.
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_5 від суду в контексті тяжкості інкриміновано кримінального правопорушення в якому він обвинувачується, не може бути самостійною підставою для утримання особи під вартою, що неодноразово зазначалося у рішеннях ЄСПЛ та вимог ст. 5 Конвенції, зокрема у рішенні ЄСПЛ від 12.01.2012 у справі "Тодоров проти України", відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку».
Врахування місцевим судом наявності родинних зв'язків обвинуваченого ОСОБА_5 зі свідком ОСОБА_15 і дружніх відносин з обвинуваченим ОСОБА_13 , ділових стосунків з власником та працівниками ТОВ "Європа Авто" - ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та іншими особами, які не допитані як свідки, не доводить ризику тиску на вказаних осіб з метою зміни чи відмови від давання показань.
Посилання суду на наявний в матеріалах справи аудіо запис, в якому зафіксовано як обвинувачений ОСОБА_5 погрожує свідкам, колегія суддів оцінює критично, оскільки такий у судовому засіданні не досліджувався і в клопотанні їх прізвищ не вказано При цьому апеляційний суд зауважуює, що складовою загальних засад кримінального провадженння є безпосередність дослідження доказів, а тому місцевий суд не вправі послатись на вказаний запис без його дослідження.
Ризик передбачений п.5 ч.1 ст. 177 КПК, як вчинення обвинуваченим ОСОБА_5 іншого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності судом не може братися до уваги, оскільки в силу положення ст. 89 КК, ОСОБА_5 вважається таким що раніше не судимий. Так Касаційний кримінальний суд у справі № 739/1140/18 дійшов висновку, що судимість є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до покарання і за визначених законом умов тягне настання для такої особи відповідних наслідків. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у тому числі й при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.
Доводи сторони захисту про наявність міцних соціальних зв?язків в обвинуваченого ОСОБА_5 - дружини і трьох дітей, необхідності надання допомоги батьку та сестрі, як і того що, обвинувачений є фізичною особою підприємцем, займається волонтерською діяльністю, з обвинуваченим ОСОБА_6 до затримання не був знайомий, прокурором у ході апеляційного розгляду спростовано не було.
За повідомленням сторін у цьому кримінальному провадженні здійснюється підготовче судове засідання.
Отже колегія суддів приходить висновку, що з урахуванням обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого ОСОБА_5 , цілодобовий домашній арешт в умовах контролю з боку працівників правоохоронних органів, здатен запобігти заявленим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 .
В ході апеляційного розгляд було встановлено, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ., і саме за цією адресою йому може бути обраний запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
За приписами ст. 181 КПК,домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, може бути застосований до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження. Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Водночас враховується, що згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі "Бузаджі проти Республіки Молдова" домашній арешт, з урахуванням його ступеня та інтенсивності, вважається позбавленням волі за змістом статті 5 Конвенції.
Що стосується вирішення питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 , то колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про існування ризиків наведених в ухвалі, як то - ухилення від суду, оскільки обвинувачений тривалий час переховувався від органу досудового розслідування, а також впливу на свідків з метою зміни ними показань, відмови від дачі показань чи дачі завідомо неправдивих показань, спілкування з іншими невстановленими співучасниками злочинів задля розроблення стратегії дій, спрямованих на уникнення кримінальної відповідальності.
Ризик вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 інших кримінальних правопорушень ґрунтується на відсутності міцних соціальних зв?язків, зокрема обвинувачений офіційно не працює і немає постійного джерела доходів.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що на даному етапі досудового розслідування інтереси слідства переважають над особистими інтересами особи та дають підстави для утримання ОСОБА_6 під вартою.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - задовольнити.
Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2025 року, якою продовжено обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою - скасувати в частині продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_5 задовольнити частково.
Застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Заборонити ОСОБА_5 залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 цілодобово.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 обов'язки, передбачені ч.5 ст. 194 КПК, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- утримуватись від спілкування з обвинуваченими, потерпілою та свідками у даному кримінальному провадженні;
- носити електронний засіб контролю.
Термін дії ухвали та визначених у ній обов'язків встановити до 30 листопада 2025 року.
Ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту передати для виконання Відділенню поліції №1 Рівненського районного управління поліції ГУНП в Рівненській області.
Звільнити негайно з-під варти ОСОБА_5 .
В решті ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_10 - без задоволення
Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2