Справа №338/1392/24
10 жовтня 2025 року селище Богородчани
Богородчанський районний суд Івано-Франківської області
в складі головуючого-судді : Битківського Л.М.,
з участю секретаря Чорній К.М.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача
та третьої особи, що заявила
самостійні вимоги ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 та про визнання права власності на частку домоволодінняза адресою АДРЕСА_1 , а також за позовом третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частку у спірному домоволодінні, -
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що є спадкоємцями покійного ОСОБА_6 , у якому поставила питання про встановлення факту її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_6 у період з жовтня 2009 року по 28.05.2024 року та заявила вимогу про визнання за нею права власності на частку у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 .
Заявлені вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, з жовтня 2009 року по 28 травня 2024 року (до дня смерті чоловіка) вона проживала однією сім'єю у фактичних шлюбних стосунках із ОСОБА_6 . У період спільного проживання упродовж 2009-2012 років спільною працею та за спільні кошти вони здійснили будівництво житлового будинку на земельній ділянці, яка раніше належала ОСОБА_6 і розташована у АДРЕСА_1 .
14.03.2012 року на збудоване домоволодіння Глибоківською сільською радою видано свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_6 . З часу завершення будівництва, вони обоє переїхали жити до новозбудованого будинку, продовжуючи завершувати будівельні та опоряджувальні роботи. У 2024 році ОСОБА_6 діагностували онкологічне захворювання і ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер.
На підставі положень ст.60, 70, 74 Сімейного кодексу України, майно набуте нею та ОСОБА_6 за час спільного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, а отже вона має право на частку цього майна.
Відповідачі, як спадкоємці першої черги за законом, мають право на спадкування майна за покійним ОСОБА_6 , тому нотаріус, через формальну відсутність факту реєстрації її шлюбу з ОСОБА_6 , може оформити право власності на все майно за відповідачами, що буде суперечити її інтересам. В інший спосіб вирішити питання про визнання її права власності на згаданого домоволодіння не може, тому змушена у судовому порядку ставити це питання.
ОСОБА_7 , яка вступила у розгляд даної справи як третя особа, що заявила самостійні вимоги стосовно предмета спору, поставила питання про визнання за нею права власності на частину спірного домоволодіння та визначила відповідачем у заявленому нею позові ОСОБА_1 .
Заявлені вимоги мотивувала тим, що 13.07.1980 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 . У шлюбі народжено двоє дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . У період перебування у шлюбі у червні 1995 року ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку під будівництво нового житлового будинку площею 0,14 га, а в липні 1995 року видано дозвіл на право виконання будівельних робіт. Для того аби заробити кошти на будівництво нового будинку, подружжя виїхало до Сполучених Штатів Америки. У періоди, коли ОСОБА_6 приїжджав до України, то привозив кошти на будівництво та контролював його. Будівництво було завершене у 2008 році, про що свідчить технічний паспорт на садибний житловий будинок. Тому, виходячи з положень ст.60 СК України, які визначають, що майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, право власності на частину цього домоволодіння має бути визнано за нею. Інша половина, за життя належала ОСОБА_6 і підлягає спадкуванню.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала позов, з яким звернулась до суду та просила його задовольнити. Заявлені ОСОБА_7 позовні вимоги просила відхилити, як безпідставні та не обґрунтовані. Суду пояснила, що будучи з 2004 року вдовою, влітку 2009 року створила сім'ю із ОСОБА_6 , який після повернення у 2008 році зі США розлучився з дружиною ОСОБА_7 і проживав сам у квартирі, яку придбав у тому ж 2008 році у АДРЕСА_2 . До того вони були знайомі з 1988 року, оскільки разом працювали у Богородчанському професійно-технічному училищі. У 1996 році ОСОБА_6 виїхав до США, а у 1997 році забрав туди сім'ю. У 2008 році ОСОБА_6 повернувся зі США сам пояснивши, що його шлюб розпався. З того часу вони підтримували стосунки, які згодом перейшли у подружні. Зокрема у липні 2009 року ОСОБА_6 запропонував їй спільне сімейне життя та відвіз її у с. Глибоке де показав земельну ділянку і висловив намір розпочати будівництво будинку для їх сім'ї. У жовтні 2009 року вона переїхала до квартири ОСОБА_6 і вони фактично стали жити як подружжя. Її діти від першого шлюбу, які уже були дорослими, прийняли її рішення і залишились жити окремо.
У серпні 2009 року на ділянці були виконані перші земляні роботи під заливку фундаменту, який був зведений до зими. Протягом 2010 року будинок був вимуруваний та накритий, а також було розпочато роботи по внутрішньому опорядженню, які продовжувались і у 2011 році. У кінці 2011 року уже була влагоджена частина приміщень і вони з чоловіком перейшли жити у новий будинок.
У її сина від першого шлюбу ОСОБА_10 склались з вітчимом ОСОБА_6 хороші стосунки, а тому з самого початку будівництва він став у всьому допомагати вітчиму на будівництві.
Протягом усього періоду спільного проживання з ОСОБА_6 у них був спільний побут, вони взаємно розподіляли сімейні обов'язки, мали спільний бюджет. Весь час вона мала постійну роботу та заробіток, зароблені кошти витрачала виключно в інтересах їх сім'ї - на харчування, комунальні послуги, інші побутові потреби, а також на будівництво. Вони разом з чоловіком розпочали власну справу по вирощуванню та продажу розсади декоративних рослин. Увесь комплекс робіт по вирощуванню розсади, формуванню, догляду вони виконували спільно, усе це було розміщено на території їх домоволодіння. Зароблені спільною працею кошти вкладали у будівництво та використовували на інші потреби сім'ї.
Серед причин, через які вони не зареєстрували шлюб офіційно, було на перших порах те, що ОСОБА_6 хотів домогтися розірвання церковного шлюбу з першою дружиною, а вона мала моральні упередження щодо обов'язку перед покійним чоловіком. Згодом звикли до фактичного стану і до цього питання не повертались. Коли чоловік у 2024 році дізнався про онкологічне захворювання, то висловив намір після виходу з лікарні переоформити будинок на неї. Однак всупереч прогнозам лікарів, після проведеної першої хіміотерапії раптово помер, не реалізувавши своїх намірів. Після смерті чоловіка вона провела його поховання, продовжує жити у їх будинку. Відповідач ОСОБА_8 , який за життя підтримував стосунки з батьком, знає про його волю, обговорював з нею питання добровільного врегулювання розподілу спадкового майна. Однак згодом позицію змінив. ОСОБА_6 дійсно у грудні 2012 року уклав договір дарування квартири, у якій вони раніше жили у Богородчанах на користь сина ОСОБА_11 і їй про це було відомо. Щодо цього майна жодних претензій вона не мала і не могла мати, оскільки майно було придбано за особисті кошти ОСОБА_6 . Тому доводи іншої сторони про те, що ОСОБА_6 укладенням цього договору у 2012 році підтвердив, що у шлюбних стосунках не перебував вважає надуманими.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Парфан Т.Д. в судовому засіданні підтримав заявлений його довірителькою позов. Вказав, що дослідженими в ході судового розгляду доказами доведено позовні вимоги ОСОБА_1 . Натомість позов ОСОБА_7 побудовано на надуманих підставах. Домоволодіння, на частку у якому претендує його довірителька, було створено у період з 2009 по 2012 рік, право власності на нього зареєстровано 14.03.2012 року. ОСОБА_7 , як перша дружина спадкодавця ОСОБА_6 , заявила вимоги щодо об'єкту цивільних прав, якого не існувало у період, коли вона перебувала у шлюбних стосунках із ОСОБА_6 ні фактично, ні юридично. Тому вважає, що позовні вимоги за первинним позовом слід задовольнити, а позов ОСОБА_7 відхилити.
Представник відповідача ОСОБА_4 та третьої особи, що заявила самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_7 - адвокат Широких Ю.В. в ході судового розгляду вказала, що відповідач ОСОБА_8 , якого вона представляє, заявлені ОСОБА_1 вимоги не визнає та як спадкоємець першої черги після смерті батька заперечує право ОСОБА_12 на визнання майна об'єктом спільної сумісної власності спадкодавця ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
ОСОБА_7 , від імені якої вона заявила позов про визнання права власності на частину домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 вважає, що даний об'єкт права власності фактично створений у період, коли ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі з нею, а тому є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Ця обставина підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , рішенням Глибоківської сільської ради від 1 червня 1995 року, яким ОСОБА_6 надано земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, даними відображеними у дозволі на право виконання будівельних робіт забудівнику ОСОБА_6 , відповідно до яких йому 27.06.1995 року було видано будівельний паспорт на забудову ділянку, а також даними технічного паспорта на садибний житловий будинок, де у графі рік побудови зазначено 2008.
Попри пояснення свідків, які підтвердили, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 певний час спільно проживали, характер поведінки самого ОСОБА_6 спростовує доводи позивачки ОСОБА_1 про існування фактичних шлюбних стосунків, оскільки ОСОБА_6 у договорі дарування квартири, який вчиняв у грудні 2012 року, заперечував факт перебування у шлюбі, стверджував, що будь-які права інших осіб укладенням цього договору не зачіпаються. Крім того, безпосередньо сама позивачка у своїх поясненнях підтвердила, що кошти на будівництво будинку ОСОБА_6 заощадив за період перебування у США, а записи у його щоденнику, до яких апелювала ОСОБА_1 не підтверджували факту, що у процесі будівництва витрати сторони несли спільно.
Відповідач ОСОБА_5 в жодне судове засідання не з'явився, відзиву не подав, про час і місце розгляду справи повідомлявся у встановлений законом спосіб.
За клопотанням сторін в судовому засіданні були допитані свідки.
Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що проживає у АДРЕСА_1 поруч із житловим будинком, який збудований покійним ОСОБА_6 та позивачкою. Зазначила, що разом з своїм чоловіком на новому масиві забудови одними із перших звели свій будинок та оселились у ньому у 2007 році. Крім них, на масиві поруч не було жодного будинку. У 2008 році зі США приїхав ОСОБА_14 , який прийшов до них у гості та розповів про намір розпочинати будівництво на земельній ділянці, яка знаходилась у них по сусідству, при цьому в деталях розпитував про вартість кожного етапу роботи. До того часу земельна ділянка ОСОБА_6 не була освоєною. З початку будівництва - з осені 2009 року, ОСОБА_1 систематично бувала на будівництві разом з ОСОБА_6 , виконувала посильну роботу. Вона сприймала їх як звичну сім'ю, бо поводились вони відповідно. До 2011 року будинок був збудований та сусіди ОСОБА_15 і ОСОБА_16 перейшли до нього проживати. З того часу вони постійно там спільно жили до дня смерті ОСОБА_6 , спільною працею дбали про утримання будинку, його благоустрій, завершення опоряджувальних робіт. З сусідами підтримували добросусідські відносини.
Допитана як свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що проживає у селищі Богородчани і з 2006 року поселилась у будинку по АДРЕСА_3 . В одному під'їзді поверхом вище з 2009 року у квартирі оселився ОСОБА_6 , а згодом до нього вселилась ОСОБА_1 . Позивачка з ОСОБА_6 сприймались як подружжя. ОСОБА_6 часто хвалився сусідам, що будують з дружиною у с.Глибоке будинок і мають намір по завершенні будівництва переїхати туди.
Допитана як свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що являється фельдшером у с.Глибоке та з 2010 році проживає по АДРЕСА_4 , що розташована не далі, як сто метрів від житлового будинку, у якому мешкали ОСОБА_14 та позивачка. Ствердила, що ОСОБА_16 з чоловіком поселились у будинку у кінці 2011 року. Оскільки сусідів поруч було небагато, то все відбувалось у неї на очах. Підтримували добросусідські відносини, на свята бували один у одного в гостях. Крім того, бувала неодноразово у житлі ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , оскільки ОСОБА_6 мав проблеми із серцем і часто приходила до нього по потребі як фельдшер. Підтвердила, що характер стосунків між позивачкою та покійним були типовими для чоловіка та дружини.
Допитана як свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_20 та ОСОБА_21 знала як співробітників своєї матері. З 2008 року вона проживала у АДРЕСА_5 . ОСОБА_22 і ОСОБА_1 жили у цьому ж будинку протягом 2009-2011 років. Жили я одна сім'я, постійно бачила їх разом. Також вони вдвох відвідували її коли вона телефонувала по « ОСОБА_23 » до матері, яка була закордоном, аби разом поспілкуватись. ОСОБА_6 у розмові з нею часто згадував, що будують хату і їй відомо, що у 2011 році вони вдвох переїхали проживати у новий будинок.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_24 пояснив, що з ОСОБА_6 знайомий з 1992 року, відколи разом працювали майстрами в профтехучилищі. У 2008 році ОСОБА_25 повернувся зі США і він відвідував його у квартирі по АДРЕСА_6 . Йому було відомо, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 зійшлись і жили як сім'я. У 2009 році ОСОБА_25 звернувся до нього по допомогу і він трактором Т-150 із причепом привіз йому перші будівельні матеріали на земельну ділянку для заливки фундаменту, зокрема камінь, гравій та інші матеріали. Всього виконав 6 рейсів. До того часу земельна ділянка стояла порожньою. Гроші у ОСОБА_6 як товариш за роботу не брав, він повертав йому тільки витрати на паливо. Ствердив, що ОСОБА_12 , коли він возив будівельні матеріали, привозила працівникам обід.
Свідок ОСОБА_26 в судовому засіданні ствердила, що з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 свого часу були співробітниками. Її чоловік з одного із Паливодою села і також мав дружні стосунки з ОСОБА_15 . Тому відколи вони зійшлись у 2009 році, вона бувала з чоловіком неодноразово на різні свята та дні народження у гостях у ОСОБА_15 та ОСОБА_16 спершу у квартирі по АДРЕСА_6 , а згодом у житловому будинку в с.Глибоке.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_27 пояснив, що працював на посаді сільського голови с.Глибоке протягом 2006-2010 років. ОСОБА_6 був його однокласником і вони підтримували дружні стосунки. Після повернення у 2008 році ОСОБА_15 зі США, він розпочав будівництво нового житлового будинку у с.Глибоке. Будівництво йшло швидко, ОСОБА_15 залучав багатьох майстрів, в тому числі і він допомагав йому у будівництві своєю працею. Підтвердив, що уже на момент початку будівництва Паливода проживав однією сім'єю з ОСОБА_1 . Після завершення будівництва ОСОБА_15 з ОСОБА_16 переїхали жити у новий будинок.
Допитана в судовому засіданні ОСОБА_28 суду пояснила, що її дочка ОСОБА_29 зустрічалась із ОСОБА_30 і у січні 2013 року вона познайомилась із ОСОБА_21 та ОСОБА_6 , які були матір'ю та вітчимом ОСОБА_31 та прийшли до них у гості на заручини. У вересні 2013 року діти одружились. З січня 2013 року вони підтримували родинні відносини з сім'єю ОСОБА_16 та ОСОБА_15 . Майже щонеділі вони приїжджали відвідувати дітей, гостювали один у одного. Між ними існували повноцінні сімейні та родинні стосунки.
Допитаний в суді свідок ОСОБА_32 пояснив, що на новому масиві в с.Глибоке у 2004 році розпочав будівництво житлового будинку і перейшов проживати до нього у 2010 році. ОСОБА_6 розпочав будівництво значно пізніше, у 2009 році, але завершив швидко та у 2011 році разом з дружиною перейшли жити до нового будинку. Бував у гостях у ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , взаємини між ними були характерними для звичайних сімейних стосунків.
Допитаний свідок ОСОБА_33 суду пояснив, що ОСОБА_1 знає з 2004 року, як викладача Богородчанського професійно-технічного училища де він навчався. Згодом стало відомо, що вона створила сім'ю з ОСОБА_6 . Оскільки сам проживає у с.Глибоке і з 2010 року працює водієм на маршруті Богородчани-Глибоке, то щодня по декілька раз проїжджає повз будинок, який був побудований протягом 2010-2011 років. ОСОБА_1 систематично їздила з ним додому з роботи, а також і в зворотному напрямку та постійно проживала у с.Глибоке.
Допитана в судовому засіданні ОСОБА_34 пояснила, що з ОСОБА_1 , яка стала згодом свекрухою, познайомилась у 2010 році, у період, коли зустрічалась із ОСОБА_35 . В той час стаціонарно навчалась у м.Києві і приїжджала в ОСОБА_36 лише на короткі проміжки часу, тому часто спілкувалась з майбутнім чоловіком по «скайпу», інколи до розмови приєднувалась позивачка. На той момент уже знала, що ОСОБА_10 має вітчима ОСОБА_6 . З 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 переїхали жити до нового будинку в с.Глибоке. Про те, що ОСОБА_6 з дружиною будують хату знала від ОСОБА_10 , який розповідав, що допомагає у будівництві. У 2010 році був випадок, що вони з майбутнім чоловіком під час їх зустрічей підвозили його матір на новобудову. У січні 2013 року вона та ОСОБА_10 одружились і з того часу відвідували батьків у с.Глибоке регулярно, а ті у свою чергу провідували їх у Богородчанах, де вони жили у будинку її батьків. Стосунки у їх родині були дружні, вона народила трьох дітей і ОСОБА_6 був для них люблячим дідом. Оскільки вона попередньо навчалась у Києві, то у 2014 році саме вона, як невістка, супроводжувала ОСОБА_20 на операцію, яку йому робили у столичній клініці. У 2023 році, коли мати ОСОБА_10 поїхала провідати старшу доньку до США, а ОСОБА_6 захворів, том саме ОСОБА_10 здійснював за ним догляд у лікарні, а вона щодня провідувала його. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був традиційний сімейний характер стосунків. Сімейні стосунки ОСОБА_6 та ОСОБА_1 були добре відомі також ОСОБА_37 - сину від першого шлюбу, який підтримував стосунки з батьком. Дружина ОСОБА_38 та її батьки також у них гостювали.
Допитаний судом ОСОБА_39 пояснив, що з ОСОБА_6 його познайомила мати у 2008 році. У 2009 році вона запитала у нього та старшої сестри їх думки, щоб створити сім'ю з ОСОБА_6 , а вони не заперечили. За спільним рішенням, він з старшою сестрою, оскільки були уже дорослими, залишились жити у своїй квартирі, а мати перейшла проживати до квартири ОСОБА_6 , що по АДРЕСА_6 . З вітчимом у нього склались хороші стосунки, він став йому як батько. ОСОБА_6 дуже хотів мати власний будинок і майже відразу, коли вони з матір'ю зійшлись, почали будівництво нового будинку у с.Глибоке. Від самого початку він був залучений до кожного етапу будівництва від фундаменту, оскільки тоді закінчив училище і навчався в університеті заочно. Разом з вітчимом вони самостійно власною працею виконували багато роботи, яку могли зробити без сторонньої допомоги. Мама також допомагала у всьому, готувала майстрам їжу, виконувала посильну для неї роботу, разом вони вибирати та закуповували різні матеріали, оздоблення, тощо. Мати з вітчимом мали спільний побут, спільні кошти та витрати. ОСОБА_6 започаткував бізнес по вирощуванні розсади декоративних рослин, дерев і кущів, до якого були залучені усі, а особливо мати. У 2023 році коли мати поїхала провідати сестру до США, а вітчим захворів, то всі турботи по догляду за ним, до приїзду матері, він взяв на себе. Паливода ОСОБА_11 - син від першого шлюбу, зв'язувався саме з ним та передав 500 дол. на лікування батька.
На підставі письмових доказів, які подані сторонами, суд встановив такі обставини:
ОСОБА_6 та ОСОБА_40 13.07.1980 року зареєстрували шлюб у Глибоківській сільській раді Богородчанського району Івано-Франківської області.
У згаданому шлюбі народжені ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до рішення Глибоківської сільської ради від 01.06.1995 року ОСОБА_6 виділено земельну ділянку площею 0,14 га для будівництва нового житлового будинку на масиві першочергової забудови села Глибоке.
27.06.1995 року районним архітектором виготовлено будівельний паспорт на забудову виділеної ділянки.
На підставі рішення Богородчанського районного суду від 08.12.2008 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвано. 13.02.2009 року відділ реєстрації актів цивільного стану Богородчанського районного управління юстиції Івано-Франківської області видав свідоцтво про розірвання шлюбу.
На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ№045629, що виданий 02.12.2009 року ОСОБА_6 на підставі рішення Глибоківської сільської ради від 8 липня 2009 року набув у власність земельну ділянку площею 0,1381 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620480801:002:0198.
Відповідно до даних будівельного паспорта № НОМЕР_1 , на підставі заяви ОСОБА_6 від 28.07.2009 року головним архітектором району Глушкевичем Р.Й. зроблено коректуру проекту забудови земельної ділянки та схеми виносу в натуру осей будівель.
Технічний паспорт на садибний житловий будинок АДРЕСА_1 виготовлено 06.01.2012 р.
14.03.2012 року Глибоківською сільською радою на підставі рішення виконавчого комітету від 13.12.2011 року №79 ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на домоволодіння по АДРЕСА_1 , до складу якого увійшли житловий будинок, загальною площею 336,7 кв.м., житловою 93,5 кв.м., капличка, колодязь, огорожа та ворота. Право власності за ОСОБА_6 на домоволодіння ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ.
Відповідно до свідоцтва про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 помер.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, які подані в розпорядження суду, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до таких висновків.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 74 СК якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, при застосуванні статті 74 СК України слід виходити із того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних взаєминах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України)».
Відповідно до положень глави 8 Кодексу, до якої відсилає норма, викладена у ст.74 СК, право спільної сумісної власності подружжя презюмується. Зокрема, ст.60 СК вказує, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Така презумпція, відповідно до положень ч.2 ст.70 СК може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, за таких обставин покладається на того з подружжя, який її спростовує. У випадку, коли йдеться про спадкування, такий тягар доказування покладається на спадкоємців.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо встановлення «факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу» з ОСОБА_6 починаючи із жовтня 2009 року по день смерті останнього, суд бере до уваги позицію, висловлену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17. Зокрема стосовно того, що для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини.
Встановлені на підставі пояснень сторін, свідків, а також письмових доказів, численних світлин, обставини засвідчують, що ОСОБА_6 , який виїхав у 1995 році на роботу до США, а у 1997 році забрав туди дружину із дітьми, повернувся на постійне проживання до України у 2008 році. Обоє його дітей - ОСОБА_8 , 1981 р.н. та ОСОБА_9 , 1985 р.н., які на той час уже були дорослими, а також ОСОБА_7 залишились проживати у США і в Україну не повернулись. За позовом ОСОБА_6 шлюб із ОСОБА_7 , яка з того часу не поверталась в Україну, було розірвано у судовому порядку.
Усі допитані в ході судового розгляду свідки засвідчили, що характер стосунків ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , які з осені 2009 року стали проживати спільно, свідчив саме про усталені відносини, які склались між ними і які були притаманні подружжю, в розумінні частини другої статті 3 СК України. Засвідчені взаємини між позивачкою та ОСОБА_6 підтверджують факт ведення ними спільного господарства. Вони будували спільні плани по будівництву будинку та реалізовували їх, започаткували власну справу - бізнес проект із вирощування декоративних рослин, що став спільною турботою та тримався на їх спільній праці. Наявність взаємних прав і обов'язків підтверджують ті обставини, що ОСОБА_6 , неодноразово потребуючи допомоги у період хвороби та лікування, отримував догляд та турботу зі сторони позивачки та її дітей, які сприймали його як батька. Зі свого боку ОСОБА_6 проявляв взаємну турботу про позивачку, її дітей та онуків. Оглянуті в судовому засіданні фотографії свідчать, що факти спільного відпочинку ОСОБА_41 та ОСОБА_25 , спільного святкування саме сімейних та родинних свят (весілля, хрестин, ювілеїв членів сім'ї, тощо) свідчать про те, що вони не просто проводили разом дозвілля чи вільний час, а проявляли емоційну підтримку, взаємоповагу та спільну відповідальність один перед одним, перед іншими членами родини, що є характерною для подружжя. Їх сім?я, як мала соціальна група була об'єднана спільним життям, спільними інтересами, що знаходило відображення у всіх аспектах їх взаємин.
Положеннями ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Об'єктивна оцінка досліджених безпосередньо доказів, які подані сторонами у даному провадженні та наведені у цьому рішенні, дають підстави суду прийти до внутрішнього переконання, що факт проживання позивачки з ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2009 року по день смерті останнього, знайшов своє підтвердження.
Посилання представника відповідача на те, що висновки суду не можуть грунтуватись виключно на поясненнях свідків, як про це вказував Верховний Суд у справі №707/2882/19 зазначаючи, «що показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу», суд вважає нерелевантним до даного провадження. Висновки Верховного Суду у зазначеній та інших цитованих стороною справах, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є відмінними у порівнянні зі справою, яка розглядається. У кожній із таких справ суди виходили з конкретних обставин та фактичної доказової бази, виходячи із наданих сторонами доказів та оцінювали їх у сукупності. При цьому, Верховний Суд неодноразово наголошував, що питання встановлення факту спільного проживання однією сім'єю вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.
Та обставина, що суду не подано фіскальних чеків чи інших письмових документів, які би засвідчували факт фінансування безпосередньо позивачкою витрат на будівництво житлового будинку, як про це наголошує представник відповідача, не спростовує даного факту. Позивачка ОСОБА_1 у своїх поясненнях не заперечувала того, що доходи ОСОБА_6 , які вкладались у будівництво були більшими, складали левову частку. Проте закон не ставить у залежність правовий статус спільної сумісної власності із рівністю фінансової участі членів сім'ї під час набуття майна. Адже неможливо виміряти вклад кожного виключно матеріальними активами, оскільки Сімейний кодекс України оперує також поняттями спільних трудових затрат, виконання членами сім'ї інших обов'язків, тощо.
Суду також була подана довідка про заробітну плату позивачки, яка засвідчила, що протягом 2009-2024 року вона мала постійне місце роботи, стабільний заробіток.
Відповідно до інформації наданої на запита адвоката старостою села Глибоке Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області Тетяною Дем'янюк, ОСОБА_1 не будучи зареєстрованою у с.Глибоке фактично проживала з ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1 .
Саме ОСОБА_1 , а не хто інший, перебували поруч з ОСОБА_6 до його смерті, здійснила обряд поховання і згідно Державного реєстру актів цивільного стану громадян отримала допомогу від Управління соціального захисту населення Івано-Франківської районної державної адміністрації на поховання ОСОБА_6 .
Вирішуючи питання про визнання права власності на частину домоволодіння по АДРЕСА_1 , яка заявлена як позивачкою за первинним позовом ОСОБА_1 так і третьою особою, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_7 суд виходить з таких міркувань.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права за захистом якого особа може звернутись до суду має бути пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено такі висновки: «41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). 42. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. 43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. 44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи. 70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна».
За обставинами цієї справи, виходячи із наведених правових висновків Верховного Суду, належним способом захисту порушеного права є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно). Вимога про встановлення юридичних фактів, зокрема, щодо спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не є окремою вимогою, яка забезпечує ефективний захист прав у справах про визнання права власності, а лише підставою для її вирішення. При розгляді справ про визнання права власності на майно, яке набуто під час проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.
В аспекті заявлених позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_7 про визнання за ними права на частку у праві спільної власності у спірному майні, кожна з яких стверджує, що домоволодіння набуте у період проживання однією сім'єю особами, які не перебувають у шлюбі ( ОСОБА_1 ), перебування у шлюбі ( ОСОБА_7 ), суду необхідно дати оцінку обставинам, які свідчать про період набуття (створення) спірного домоволодіння.
Суд встановив, що право власності на спірне домоволодіння по АДРЕСА_1 засвідчене свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, яке 14.03.2012 року було видане Глибоківською сільською радою ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету від 13.12.2011 року №79. 14.03.2012 року право власності за ОСОБА_6 зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ.
Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ№045629, що виданий 02.12.2009 року ОСОБА_6 він набув у власність земельну ділянку площею 0,1381 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2620480801:002:0198 на підставі рішення Глибоківської сільської ради від 8 липня 2009 року.
Таким чином, посилання ОСОБА_7 на рішення Глибоківської сільської ради від 01.06.1995 року, як на дату набуття земельної ділянки у власність є не обґрунтованим. Вказане рішення свідчить лише про те, що ділянка площею 0,14 га була виділена в 1995 році у користування ОСОБА_6 з цільовим призначенням - для будівинцтва житлового будинку, господарських будівель і споруд.
27.06.1995 року був виготовлений будівельний паспорт на забудову ділянки. Проте, жодних доказів того, що житловий будинок був побудований у період до грудня 2008 року, суду не подано.
Посилання представника ОСОБА_7 на те, що за даними технічного паспорта на садибний житловий будинок, який був виготовлений 06.01.2012 року Івано-Франківським ОБТІ у графі рік побудови зазначено 2008 не є достатнім та переконливим і таким, що суперечить усім іншим дослідженим у справі доказам.
Так, у будівельному паспорті на забудову земельної ділянки, який, як згадувалось вище був отриманий у 1995 році, схема виносу в натуру осей будівлі була виконана заново головним архітектором району Глушкевичем Р.Й. на підставі заяви ОСОБА_6 від 28.07.2009 року і за розміщенням будівель схема суттєво відрізнялась від первинної. Також проект забудови земельної ділянки, який доданий до будівельного паспорта, містить ту ж інформацію про коректуру на підставі заяви від 28.07.2009 року, а також уточнені дані про площу земельної ділянки 0,1381га, що може свідчити про те, що даний документ виготовлявся після складання проекту відведення земельної ділянки, який міг бути виготовлений після 08.07.2009 року, коли приймалось рішення сесії Глибоківської сільської ради.
Допитані свідки ОСОБА_13 (сусідка межівник), ОСОБА_27 (голова сільської ради у період 2006-2010 років), ОСОБА_42 (сусід), чітко та категорично стверджували, що перші роботи на ділянці були розпочаті ОСОБА_6 у 2009 році, а свідок ОСОБА_43 , достеменно ствердив, що перші матеріали для фундаменту на ділянку завіз у вересні 2009 року, а до того часу на ділянці не було жодних ознак будівництва.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_7 про визнання за нею права власності на частину спірного домоволодіння, задоволенню не підлягаю, оскільки суд однозначно встановив, що початок створення нерухомого майна, яке є предметом спору припав на період часу після вересня 2009 року.
У статті 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов'язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).
Сутність презумпції спільності права власності на майно жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, яке набуте ними за час спільного проживання, полягає в тому, що на певний об'єкт поширюється правовий режим спільного сумісного майна, що не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час спільного проживання. Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює.
У даній справі, як суд уже зазначав вище, тягар доведення презумпції лежить на відповідачах, які є спадкоємцями ОСОБА_6 .
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (п.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Суд, забезпечивши сторонам реалізацію принципу змагальності, провів повне дослідження обставин справи на підставі доказів, які подані сторонами і прийшов до висновку, що вимоги позивачки ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частку у спірному домоволодінні є обгрунтованими.
Питання щодо розподілу судових витрат слід вирішити відповідно до ст. 141 ЦПК України. Так, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Позивачкою ОСОБА_1 сплачено 5360 грн. судового збору при пред'явленні позову. Вказану суму судового збору слід стягнути з відповідачів.
Заяв про відшкодування витрат, пов'язаних із розглядом справи сторони суду не подавали.
На підставі наведеного, керуючись ст. 259, 263 - 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .
Право власності підлягає державній реєстрації.
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частку домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 по 2680 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду через суд першої інстанції або безпосередньо шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (РНОКПП НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 .
Відповідачі: ОСОБА_44 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), зареєстрований с.Глибоке Богородчанської територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований АДРЕСА_1 .
Третя особа, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , (РНОКПП НОМЕР_4 ), зареєстрована АДРЕСА_1 .
Суддя