справа № 947/36818/24
провадження № 2/492/457/25
Іменем України
10 вересня 2025 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Гусєвої Н.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Гамурар І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 12505,10 грн., а також судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 26 лютого 2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі за текстом - ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА») та відповідачем було укладено договір № 157496164 та додаткові угоди в електронному вигляді на веб-сайті кредитодавця, розміщеного за адресою: www.moneyveo.ua, згідно з умовами якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» надало кредит у сумі 11000,00 грн. строком на 70 днів, на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач отримав кредит у вказаній сумі та зобов'язався повернути кредитні кошти та за користування кредитом сплатити 0,65 % від суми кредиту за кожний день користування ним, починаючи з першого дня надання суми кредиту відповідачу та до закінчення строку на який виданий кредит. ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» виконало умови вказаного договору у повному обсязі, надавши відповідачу обумовлену вказаним договором суму грошових коштів, однак відповідач не здійснив повернення кредитних коштів, а також не сплатив відсотки за користування кредитними коштами, внаслідок чого у відповідача перед ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» виникла заборгованість на загальну суму 16005,10 грн.
Між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» (далі за текстом - ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС») було укладено Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, та в подальшому додаткові угоди згідно умов яких до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року.
05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (далі за текстом - ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС») було укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року.
30 вересня 2024 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (далі за текстом - ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ») було укладено договір факторингу № 3009/24, відповідно до умов якого до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року на загальну суму 12505,10 грн., яка складається з: заборгованості по кредиту у сумі 9165,64 грн.; заборгованості по несплаченим відсотків за користування кредитом у сумі 3339,46 грн.
Враховуючи, що до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року на загальну суму 12505,10 грн., позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
До суду від представниці відповідача надійшов відзив, відповідно до якого позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 26 лютого 2021 року було укладено договір № 157496164, тобто після укладення між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, тому ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» не набуло права грошової вимоги до відповідача за вказаним договором та не могло відступити ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», а останнє в свою чергу не могло відступити ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» права вимоги до відповідача за вказаним договором. Крім того, позивачем не надано суду доказів перерахування кредитних коштів позичальнику за вказаним договором, а також, що було сплачено на користь ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та в подальшому новим кредиторам нарахованої суми заборгованості відповідача. По розрахунку заборгованості неможливо встановити коли заборгованість була переведена в просрочку, у якому порядку та коли і за який період були нараховані відсотки.
Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з'явився, але у позові просив суд про розгляд справи за його відсутності, підтримавши позовні вимоги.
Відповідач та його представниці, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з'явилися, але до суду від представниці відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представників відповідача та відповідача.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов'язального права, пов'язані з ухиленням боржника від виконання своїх обов'язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, було укладено договір № 157496164 від 26 лютого 2021 року відповідно до умов якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» надало, а ОСОБА_1 , відповідач у справі, отримав кредит у сумі 11000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності (а. с. 38-39, 39). Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 1.3, 4.4 договору кредит наданий строком на 70 днів від дати отримання кредиту відповідачем з процентною ставкою у розмірі 0,65 % від суми кредиту за кожний день користування ним або 237,25 % річних за дисконтною ставкою. Згідно з пунктом 1.4. договору у випадку користування кредитом понад 70 днів, то застосовується процентна ставка у розмірі 1,30 % від суми кредиту за кожний день користування ним. Відповідно до пункту 2.2.2.1 договору позичальник зобов'язався вчасно повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку, визначеному договором.
Уклавши договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений з умовами договору, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщено на сайті товариства: www.moneyveo.ua (пункт 4.1. договору). Сторони договору дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію» (пункт 4.2. договору).
Кредитодавець має право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою з урахуванням вимог законодавства України (пункт 2.1.1.6 договору).
Невід'ємною частиною вказаного договору є Паспорт споживчого кредиту «КОМФОРТ» (а. с. 37), Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Комфорт» (а. с. 62-66).
Відповідно до додаткових угод від 12 березня 2021 року, від 26 березня 2021 року, від 10 квітня 2021 року, від 26 квітня 2021 року до договору № 157496164 від 26 лютого 2021 року сторони договору дійшли згоди щодо продовження строків оплати чергових платежів (а. с. 40, 41, 42).
Судом встановлено, що договір № 157496164 від 26 лютого 2021 року був укладений, кредит був наданий позичальнику ОСОБА_1 , відповідачу у справі, виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця, а також сторони вказаного договору узгодили розмір кредиту, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 , відповідача у справі, для укладення договору в електронній формі на погоджених умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
В порушення умов до договору № 157496164 від 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 , відповідач у справі, взяті на себе зобов'язання не виконав, внаслідок чого у нього перед ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» виникла заборгованість, яка, згідно з розрахунком станом на 27 липня 2021 року з урахуванням суми заборгованості за основною сумою боргу, заборгованості за відсотками склала загальну суму 16005,10 грн. (а. с. 53-54).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом положень частин 1, 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв'язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідач у справі, шляхом власноручних введень одноразових ідентифікаторів, отриманих від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», прийняв публічні пропозиції (оферти) та підписав договір (здійснила акцепти пропозицій товариств), тобто договір вважається укладеним відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».
ОСОБА_1 , відповідачем у справі, не спростовано презумпцію правомірності вказаного правочину та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» отримало його персональні дані та використало їх у власних цілях.
Судом встановлено, що сторони вказаного договору та додаткових угод досягли згоди з усіх істотних їх умов, уклали їх у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному статтею 12 Закону, а тому договір № 157496164 від 26 лютого 2021 року вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону).
Вказаним договором та додатковими угодами передбачено порядок та умови отримання кредиту, погашення заборгованості за ним, сплату відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами.
ОСОБА_1 , відповідач у справі, підписавши вказаний договір та додаткові угоди надав згоду на отримання та повернення кредитних коштів і сплати відсотків за користування кредитними коштами у строки та порядку, встановленими вказаним договором та додатковими угодами.
Судом встановлено, що за змістом позовних вимог та документів, наявних у справі, доказом укладення між ОСОБА_1 , відповідачем у справі, та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» договору слугують: договір № 157496164 від 26 лютого 2021 року та додатки до нього, що підписані з використанням електронних підписів одноразовими ідентифікаторами відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», Правил, Алгоритму дій.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідача у справі, за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року, що підтверджується реєстром прав вимоги № 144 від 27 липня 2021 року (а. с. 13-19, 28-29).
Пунктом 2.1 розділу 2 вказаного договору передбачено, що згідно умов договору клієнт-зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Тобто предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до пункту 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року правом вимоги - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі, права грошових вимог до боржників по сплаті богу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникають у майбутньому.
Пунктом 1.2. договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме: реєстрах прав вимоги.
В той же час, відповідно до пункту 1.5. договору факторингу, реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору.
Отже, реєстр не є разовим документом, оскільки договір факторингу (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання сторін.
Згідно з пунктом 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до факторі в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 144 від 27 липня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» отримало право вимоги до ОСОБА_1 , відповідача у справі, за вказаним договором (а. с. 28-29).
Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі за відповідним реєстром права вимоги.
Відповідно до підпункту 5.3.3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього) визначено, що фактор (ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС») має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб (а. с. 14).
Судом встановлено, що відступлення прав вимоги до ОСОБА_1 , відповідача у справі, на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відбулося відповідно до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), який було фактично укладено після укладення договору № 157496164 від 26 лютого 2021 року (з додатковими угодами до нього).
Крім того, судом встановлено, що 28 листопада 2019 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» уклали додаткову угоду № 19, згідно якої строк дії договору було продовжено до 31 грудня 2020 року (а. с. 19).
31 грудня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу № 28/1118/-01 від 28 листопада 2018 року, згідно умов якого продовжено строк договору до 31 грудня 2021 року та у додатковій угоді Договір факторингу № 28/111801 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та № 28/1118-01 (а. с. 20-24).
31 грудня 2021 року сторони вказаного договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року, при цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року (а. с. 25).
31 грудня 2022 року сторони вказаного договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2023 року (а. с. 26).
31 грудня 2023 року сторони вказаного договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, згідно умов якої продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року (а. с. 27).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що договір факторингу № 28/1118/-01 від 28 листопада 2018 року є угодою, яка підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 28 листопада 2018 року по 31 грудня 2024 року.
Відповідно до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, додаткової угоди від 05 серпня 2020 року, додаткової угоди № 2 від 05 серпня 2020 року до нього, укладених між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 , відповідача у справі,, за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року, що також підтверджується Реєстром прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року (а. с. 30-34, 35, 43-44).
Відповідно до Договору факторингу № 3009/24 від 30 вересня 2024 року, укладеного між ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (а. с. 72) та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ ««ЮНІТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 , відповідача у справі, за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року на загальну суму 12505,10 грн., що також підтверджується Реєстром прав вимоги від 30 вересня 2024 року (а. с. 45-49, 50-51).
Відповідно до пункту 1.2. вказаного договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту при йому-передач і реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Згідно Акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 3009/24 від 30 вересня 2024 року від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ ««ЮНІТ КАПІТАЛ»перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , відповідача у справі, про стягнення заборгованості за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року (а. с. 57).
З урахуванням наведеного суд відхиляє твердження представниці відповідача, що ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» не набуло права грошової вимоги до відповідача за договором№ 157496164 від 26 лютого 2021 року, укладеним між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, так як вказаний договір укладено після укладення між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що в свою чергу не набули права грошової вимоги також ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», ТОВ ««ЮНІТ КАПІТАЛ»до відповідача, оскільки укладання договору факторингу між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 , відповідачем у справі, за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору так як станом на момент укладення договору між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, договір факторингу, укладений між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» був чинним, тому право грошової вимоги за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року правомірно передане ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та в подальшому позивачу на підставі реєстрів прав вимоги, які оформлені належним чином.
Згідно положень статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Зокрема частина «у будь-який передбачений договором спосіб» у визначенні поняття договору факторингу свідчить про те, що оплата договору факторингу не є імперативною нормою.
Таким чином, сторони договору можуть самостійно встановлювати строки для проведення оплати й даний фант не взаємопов'язаний з предметом договору та переходом права вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, а саме, що ознаками договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже посилання представниці відповідача на те, що позивачем не підтверджено переходу права вимоги за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року з підстав не надання доказів оплати за вказаними договорами факторингу є помилковим.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61-10389св21 від 23 лютого 2022 року, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039св21 від 19 січня 2022 року, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14 липня 2021 року.
Оскільки, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», позивач у справі, на підставі вказаних договорів факторингу набуло право вимоги за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року, укладеного між первісними кредитодавцем ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 , відповідачем у справі, то у нього, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредитних коштів та інших передбачених договорами платежів, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 , відповідачем у справі, взятих на себе зобов'язань шляхом стягнення заборгованості за вказаним договором.
Доказів про визнання вказаних договорів факторингу недійсними чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.
Судом встановлено, що згідно з умовами договору № 157496164 від 26 лютого 2021 року позичальник ОСОБА_1 , відповідач у справі, зобов'язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитними коштами в повному обсязі у строки та на умовах, передбачених у вказаним договором та додатковими угодами до нього, однак не виконав умови договору.
Після відступлення позивачу прав грошових вимог до відповідача, останній не здійснив платежів для погашення заборгованості у повному обсязі.
Судом встановлено, що позивачем нараховані проценти за вказаним договором в межах строку повернення кредитних коштів.
Відповідно до частини 1, частини 3 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцеві кредиту (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому кредитодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір кредити є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 580 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідач у справі, кредитні кошти отримав, якими в подальшому розпорядився на власний розсуд, однак свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів та сплати процентів не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року на зальну суму 12505,10 грн., у тому числі: заборгованість по кредиту у сумі 9165,64 грн.; заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом у сумі 3339,46 грн.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказів, в розумінні статей 77, 78 ЦПК України, щодо неправильності розрахунків заборгованості за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 , відповідачем у справі, та його представницями суду не надано, інші розрахунки заборгованості на іншу дату за вказаним договором суду також не надано, чим не виконані вимоги частини 1 статті 81 ЦПК України, тому вказаний розрахунок приймається судом як доказ у вирішенні спору.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 12505,10 грн., оскільки зібрані у справі докази та їх належна оцінка доводять, що позов обґрунтований, а викладені позивачем в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та вони не спростовані стороною відповідача.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем при зверненні з наявним позовом до суду, оскільки сплата судового збору підтверджена платіжною інструкцією № 8073 від 12 листопада 2024 року (а. с. 1).
Позивачем у позовній заяві заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн. у зв'язку з чим суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, частини 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За правилами частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
До позовної заяви ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було додано договір про надання правничої допомоги № 0110/24 від 01 жовтня 2024 року, укладеного між Адвокатським бюром «Тараненко та партнери» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (а. с. 57-58), додаткову угоду до вказаного договору № 10 від 01 жовтня 2024 року (а. с. 59-60), а також Акт прийому передачі наданих послуг від 01 жовтня 2024 року (а. с. 61), відповідно до яких вартість наданих послуг склала 6000,00 грн.
Згідно Акту прийому передачі наданих послуг від 01 жовтня 2024 року, Адвокатське бюро «Тараненко та партнери» надало наступні послуги ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ»: складання позовної заяви, вартість послуги - 5000,00 грн.; вивчення матеріалів справи, вартість послуги - 500,00 грн.; надання усної консультації, вартість послуги 500,00 грн. (а. с. 61).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року).
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина 1 статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Верховним Судом у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, додатковій постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 755/18750/20 (провадження № 61-19951св21) сформовано висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При зменшенні витрат на правову допомогу судом враховано: чи змінювалася правова позиція сторін під час розгляду справи; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 910/20852/20.
Представниця відповідача у відзиві послалася на те, що сума коштів у розмірі 6000,00 грн. за надання професійної правничої допомоги є завищеною, неспівмірною із складністю справи, тому підлягає зменшенню.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» під час розгляду справи були не змінними. Предметом позову є стягнення заборгованості за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року у розмірі 12505,10 грн., тобто справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.
Судом встановлено, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи, через призму критеріїв, встановлених частиною 4 статті 137, частиною 3 статті 141 ЦПК України, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн., що відповідає критерію розумності їхнього розміру та є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Керуючись статтями 4, 5, 7, 10-13, 19, 43, 48, 76-81, 89, 95, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 : місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (місцезнаходження: вулиця Рогнідинська, будинок 4-А, офіс 10, місто Київ, 01024; код ЄДРПОУ: 43541163) заборгованість за договором № 157496164 від 26 лютого 2021 року у розмірі 12505 (дванадцять тисяч п'ятсот п'ять) гривень 10 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 : місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (місцезнаходження: вулиця Рогнідинська, будинок 4-А, офіс 10, місто Київ, 01024; код ЄДРПОУ: 43541163) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано протягом строку оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області Гусєва Н.Д.