Справа № 240/7126/25
Головуючий у 1-й інстанції: Окис Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
10 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення з 03 березня 2022 року по 22 березня 2024 року та зобов'язання вчинити відповідні дії.
Ухвалою суду від 13 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду.
На виконання вимог ухвали суду, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначив, що лише з дня отримання відповіді на запит 10 лютого 2025 року стало достеменно відомо про невірне нарахування грошового забезпечення. Також, пропуск строку звернення до суду спричинений постійним перебуванням позивача в зонах ведення бойових дій, продовження перебування позивача на військовій службі та участі в заходах забезпечення оборони України.
Ухвалою суду від 23 квітня 2025 року продовжено строк на усунення недоліків, оскільки позивачем не надано доказів того, що з моменту зарахування до особового складу Військової частини НОМЕР_2 до січня 2025 року він не перебував у відпустці. Також відсутня інформація про місце розташування Військової частини НОМЕР_2 та докази на підтвердження перебування позивача протягом періоду проходження служби у такій частині у районах виконання бойових завдань, що позбавляє суд можливості пересвідчитись у відсутності можливості звернутися за правничою допомогою до січня 2025 року.
На виконання ухвали суду, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначив, що при виключенні зі списку особового складу відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ) грошовий атестат або інші документи, згідно яких він міг дізнатися про нараховані та виплачені йому суми грошового забезпечення та їх складові ним не отримувались. По теперішній час позивач також перебуває в районі ведення бойових дій в складі військової частини Державної прикордонної служби, про що раніше була подана до суду відповідна довідка. Отже, майже увесь час безперервно перебував на військовій службі та не мав можливості звернутися до суду із відповідним позовом самостійно або за правничою допомогою для звернення до суду через представника.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено.
Позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 22 березня 2024 року повернуто особі, яка її подала.
IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду в частині позовних вимог та позивач не довів, що він не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк.
Суд зауважив, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, а тому мав можливість з'ясувати для себе розмір складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Однак, ані під час проходження служби, ані після звільнення з військової служби позивач не вчинив дій, направлених на отримання недоотриманої частини грошового забезпечення. Жодних доводів щодо існування об'єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали вчиненню таких дій позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не наводить.
Отримання інформації про розмір нарахованого та виплаченого за спірний період грошового забезпечення з листів відповідача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року по справі, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначив, що при звільненні з військової служби (виключення зі списків особового складу) позивача не було проінформовано та не були надані відомості про нараховані йому суми грошового забезпечення протягом усього часу проходження ним військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 . Грошовий атестат при звільненні (виключенні зі списків особового складу частини) позивачу не надавався. Фактично позивач дізнався про порушення його прав лише після отримання відповіді від відповідача на адвокатські запити, а саме 10.02.2025 року, тому саме з цієї дати (коли дізнався, або міг дізнатися про порушення права) слід рахувати перебіг тримісячного строку на звернення із позовом до суду.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Втім положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року (далі Закон України №2352-ІХ), назву та частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції.
Так частиною 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України №2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року." (пункти 65.1 65.2 пункту 65 постанови).
Таким чином, з 01 липня 2023 року відновлено перебіг строку звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати.
Ураховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що в цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період до 18 липня 2022 року застосуванню підлягає частина 2 статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених Законом України №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини.
При цьому, початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом, предметом спору якого є нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 03.03.2022 року по 22.03.2024.
Повертаючи позовну заяву в частині вимог, суд першої інстанції керувався частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, та зазначив, що відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 22 березня 2024 року. Отже, звернувшись до суду з позовом лише 15 березня 2025 року, ОСОБА_1 пропустив визначений законом строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.
Водночас, позивач зазначає про те, що при звільненні грошовий атестат або інші документи, згідно яких він міг дізнатися про нараховані та виплачені йому суми грошового забезпечення та їх складові ним не отримувались, а про свої порушені права дізнався із відповіді відповідача від 10.02.2025.
Так, згідно з положеннями частини другої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Чинне законодавство не містить затвердженої форми повідомлення про нараховані і виплачені працівнику суми при звільненні, водночас приписи статті 116 КЗпП України конкретизують, що в ньому повинно бути зазначено, а саме: окремо кожен вид виплати - основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні.
Отже, головним акцентом повідомлення про нараховані і виплачені суми при звільненні є розмір кожної виплати, як єдиний індикатор, що дозволяє визначити правильність виплачених сум, та, відповідно, наявність/відсутність порушеного права.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини).
В постанові Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі №420/33039/24 зазначено про необхідність з'ясування судом отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені йому при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати.
Водночас, матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про нараховані і виплачені йому суми при звільненні.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції в рамках даної справи не з'ясовувалося, коли саме позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, зокрема вручення останньому грошового атестата.
З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є передчасними, оскільки з наявних матеріалів справи неможливо достовірно встановити, коли позивач дізнався про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
VI. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Підсумовуючи викладене, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.