8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
10 жовтня 2025 року м. ХарківСправа № 922/3624/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
без виклику представників сторін
розглянувши заяву (вх.№3624 від 09.10.2025) керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову у справі
за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (м. Харків, вул. Вартових Неба, б. 55-а) в інтересах держави
до 1) Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7; код ЄДРПОУ: 04059243) , 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради ( 61003, м. Харків, майдан Конституції, 16; код ЄДРПОУ: 14095412) , 3) Фізичної особи-підприємця Кулікової Олени Михайлівни ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 )
про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно
09.10.2025 керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Кулікової Олени Михайлівни, в якій просить суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.10.2013 №5046-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Куліковою Оленою Михайлівною (код НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Добриніною Ю. М. і зареєстрований в реєстрі за №784;
- зобов'язати Фізичну особу-підприємця Кулікову Олену Михайлівну (код НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 53894763101 - нежитлові приміщення підвалу № 21-4а, 21-7-:-21-10 загальною площею 53,6 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Данилевського, 29, літ. «А-5», а Харківську міську раду - прийняти у власність зазначені приміщення,
а також судові витрати покласти на відповідачів.
Разом з позовною заявою керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 53894763101 - нежитлові підвальні приміщення №21-4а, 21-7-:-21-10 загальною площею 53,6 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Данилевського, 29, літ. «А-5», із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном, а також судові витрати покласти на відповідачів.
Заяву обґрунтовано тим, що у разі задоволення позовних вимог відповідач у справі - ФОП Кулікова О.М. втрачає право власності на спірне майно та повинна буде повернути це майно. Водночас, без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна ФОП Кулікова О.М. може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вчинення будь-яких дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено.
Таким чином, на переконання прокурора, наявність у ФОП Кулікової О.М. правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб. До того ж, ФОП Кулікова О.М. знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень, шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.
Розглянувши заяву (вх.№3624 від 09.10.2025) керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову у справі, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Підставами забезпечення позову є:
1) наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі;
2) наявність неможливості захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів;
3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав, свобод та інтересів позивача в разі невжиття цих заходів.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на можливість в майбутньому чи припущення щодо можливості вчинення відповідачем дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
При цьому особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Таким чином, аналіз правових норм, які регулюють порядок та підстави вжиття заходів забезпечення позову, свідчить, що забезпечення позову є правом суду, що розглядає спір. Заходи по забезпеченню позову застосовується судом, виходячи з обставин справи та змісту заявлених позовних вимог. Вибір способу захисту забезпечення залежить від суті позовних вимог.
В свою чергу слід зазначити, що вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи. Тобто, це заходи з припинення дій, які можуть утруднити виконання у майбутньому рішення суду чи зробити його виконання неможливим, а тому заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання судового рішення.
Разом з цим, виходячи з аналізу Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011 №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Таким чином, зазначення у заяві про забезпечення позову обґрунтованості такого забезпечення та доведення, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення є обов'язковим.
Згідно ст.ст.73, 74, 77, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.01.2019 у справі № 915/870/18.
Суд зауважує, що в даному випадку, як підстава вжиття заходів забезпечення позову має досліджуватись, чи може невжиття таких заходів істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернеться до суду.
При цьому має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Такої ж правої позиції дотримується об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним іноді призводить до незворотних наслідків.
Разом з цим суд наголошує, що заявником разом з поданою на розгляд суду заявою обов'язково повинно бути надано докази наявності таких фактичних обставин, наприклад, вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Це може бути продаж майна або підготовчі дії до його реалізації, відступлення для інших осіб.
При цьому, якщо заявник буде посилатися тільки на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без відповідного обґрунтування, суд не бути вважати це достатньою підставою для задоволення заяви.
Правова позиція Верховного Суду в питаннях забезпечення позову зводиться до того, що господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не повинен надавати оцінку доказам в обґрунтування вимог чи заперечень проти позову, робити висновки про існування або відсутність підстав для задоволення позову. В першу чергу суд повинен оцінити доводи заявника на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Натомість, у поданій прокурором на розгляд суду заяві про забезпечення позову викладені лише припущення заявника щодо ймовірності невиконання Фізичною особою-підприємцем Куліковою Оленою Михайлівною рішення суду.
При цьому, заявником до заяви про забезпечення позову не додано жодного доказу наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходів забезпечення позову.
Зокрема, заявником не надано доказів, які б свідчили про вчинення Фізичною особою-підприємцем Куліковою Оленою Михайлівною дій, направлених на ухилення від виконання рішення, у разі задоволення позову.
Одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статтею 14 Господарського процесуального кодексу України та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України), про що йдеться в положеннях частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України та постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17.
Однак, заявником не доведено те, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернеться до суду.
Суд також наголошує на тому, що наявність обставин, з якими заявник пов'язує необхідність накладення арешту на майно, підлягає обґрунтуванню та доведенню на загальних підставах, визначених Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.
На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами ч.ч.1, 4 ст.41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
З урахуванням викладеного, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном, у зв'язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, шляхом, зокрема, накладення арешту на майно останнього.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.10.2019 по справі №911/1530/19.
З урахуванням вище зазначеного, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави та заходи забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої керівником Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова заяви про забезпечення позову, з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду.
Згідно з ч.1 ст.140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.6 ст.140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Суд наголошує, що у разі задоволення позову, виконання рішення суду може бути здійснено в примусовому порядку із застосуванням заходів примусового виконання рішень, передбачених законом.
Відмовляючи в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд також зауважує, що заява про забезпечення позову, яку раніше було відхилено повністю або частково, може бути подано повторно, якщо змінились певні обставини. Тобто на заяву про забезпечення позову, в задоволенні якої було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись з такою заявою до господарського суду.
Оскільки судом в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено, судові витрати покладаються на заявника в повному обсязі.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви (вх.№3624 від 09.10.2025) керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст.ст.254-257 ГПК України.
Ухвалу підписано 10.10.2025.
Суддя Т.О. Пономаренко
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.