65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1119/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №916/1119/25
за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Берестейський, 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрації Білгород-Дністровського морського порту) (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81; код ЄДРПОУ 38728376);
до відповідача: Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81; код ЄДРПОУ 01125689);
про стягнення 30 439,33 грн.,-
1.Суть спору.
24.03.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх.№1148/25) Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до відповідача - Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт», в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 30 439,33 грн, з яких 3 % річних в сумі 7 045,20 грн., пеня в сумі 2 799,42грн. та інфляційні втрати в сумі 20 594,71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг №1-П-БДФ-22/5-ВД/22 від 17.02.2022, у зв'язку з чим на суму основного боргу в розмірі 113 513,95 грн., що було стягнуто з відповідача за рішенням Господарського суду Одеської області від 20.11.2023 по справі №916/518/23, позивачем нараховано 3 % річних в сумі 7 045,20 грн., пеню в сумі 2 799,42грн. та інфляційні втрати в сумі 20 594,71 грн.
2. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 31.03.2025 було відкрито провадження у справі №916/1119/25 та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст.ст. 247-252 ГПК України.
В даній ухвалі суд запропонував відповідачу подати до суду у строк до 24.04.2025 відзив на позовну заяву, оформлений відповідно до вимог ст.ст.165, 178 ГПК України; додати до відзиву докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; надіслати копію відзиву та доданих до нього доказів позивачу одночасно з надісланням відзиву до суду; відповідні докази надіслання надати до суду.
Запропонував позивачу подати до суду у строк до 12.05.2025 відповідь на відзив, оформлену відповідно до вимог ст.ст.166, 184 ГПК України; надіслати копію відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачам одночасно з надісланням відповіді суду; відповідні докази надіслання надати до суду.
Запропонував відповідачу подати до суду у строк до 28.05.2025 заперечення, оформлені відповідно до вимог ст.ст.167, 184 ГПК України, надіслати копію заперечень та доданих до них доказів позивачу одночасно з надісланням заперечень до суду; відповідні докази надіслання надати до суду.
Про вказане сторін було повідомлено шляхом направлення копії ухвали суду до електронного кабінету позивача та електронного кабінету відповідача, про що свідчать довідки про доставку електронного документу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Враховуючи ту обставину, що в умовах воєнного стану суди продовжують працювати в штатному режимі, з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи з метою забезпечення доступу до правосуддя, гарантованого державою та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд здійснив розгляд даної справи в межах розумного строку.
3. Аргументи учасників справи.
3.1. Аргументи Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що між ним та ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» укладено Договір про надання послуг №1-П-БДФ-22/5-ВД/22 від 17.02.2022 (Далі-Договір). Предметом договору є надання Виконавцем Замовнику протягом строку дії Договору послуг, що надаються БДФ ДП «АМПУ» (Додаток № 1 до Договору, що є його невід'ємною частиною).
Позивач зазначає, що впродовж дії договору послуги надавались у повному обсязі, належним чином, що підтверджується актами наданих послуг та виставленими рахунками.
Внаслідок несплати вартості наданих послуг утворилась заборгованість у розмірі 217 584,61 грн, що стало підставою для звернення до суду у справі № 916/518/23. Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.06.2023 позов задоволено частково. 18.06.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду була подана апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2023, яку було залишено без змін та було видано наказ на примусове виконання рішення суду. Проте вищезазначене рішення виконано не було. У зв'язку з триваючим порушенням зобов'язань, відповідачу було нараховано: пеню у вигляді подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, 3% річних та інфляційні втрати станом на 04.03.2025.
Позивач посилається на норми Цивільного кодексу України, зокрема ст. 509, 599, 610, 629, вказуючи на порушення Відповідачем договірних та грошових зобов'язань, які не припинені належним виконанням, а також обов'язок боржника нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору.
3.2. Аргументи Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт».
Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, з огляду на об'єктивну неможливість виконання грошового зобов'язання, що виникла внаслідок бездіяльності позивача. Зокрема, з 2021 року ДП «БДМТП» фактично позбавлене можливості здійснювати господарську діяльність через критичне зниження глибин Дністровсько-Лиманського каналу та заборону судозаходу до порту. Вказані обставини відповідач вважає такими, що прямо пов'язані з невиконанням Позивачем - ДП «АМПУ», в особі Білгород-Дністровської філії, своїх зобов'язань щодо підтримки гідротехнічної інфраструктури у належному технічному стані.
Відповідач наголошує, що має статус державного підприємства, перебуває у стані приватизації, не здійснює прибуткової діяльності з 2022 року і не має об'єктивної можливості погашати заборгованість. З 2022 року портова діяльність припинена наказом №14 від 22.03.2022, у зв'язку з відсутністю судозаходу та запровадженням воєнного стану, водночас інші порти регіону функціонують. Такі дії, на переконання відповідача, з боку державних інституцій по відношенню до ДП «БДМТП», як суб'єкта господарювання, носять ознаки дискримінації, заборона якої передбачена частиною 2 статті 31 Господарського кодексу України.
Відповідач вказує, що наразі співпрацює з Одеською регіональною торгово-промисловою палатою для отримання Сертифікатів про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), у зв'язку з відсутністю належних глибин, забороною судозаходу в період дії воєнного стану на території України та неможливістю, у зв'язку з цим здійснення виробничої діяльності, в тому числі щодо неможливостю своєчасного виконання грошових зобов'язань за договором № 1-П-БДФ-22/5-ВД/22 від 17.02.2022.
На підставі викладеного відповідач просить суд врахувати виключні обставини справи, відмовити у задоволенні позовних вимог або зменшити розмір заявленої до стягнення суми на підставі ст. 233 ГК України.
4. Фактичні обставини справи встановлені судом.
17.02.2022 між Державним підприємством Адміністрація морських портів України в особі Білгород-Дністровської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (надалі іменується Виконавець або Позивач) та Державним підприємством Білгород-Дністровський морський торговельний порт (надалі іменується Замовник або Відповідач) було укладено Договір про надання послуг № 1-П-БДФ-22/5-ВД/22 (далі- Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору, Виконавець протягом строку дії договору зобов'язується надавати Замовнику послуги за тарифами та переліком, що визначені у додатку №1 до Договору, що є невід'ємною частиною Договору, а Підприємство приймає і оплачує послуги Адміністрації.
Додатком №1 до договору є Перелік послуг, що надаються БУФ ДП «АМПУ".
Відповідно до п. 2.1 Договору, здавання Адміністрацією послуг та приймання їх результатів Підприємством оформлюється Актом наданих послуг. Адміністрація щомісячно не пізніше l5-го числа місяця наступного за звітним, складає та підписує Акти наданих послуг у двох примірниках. Акт наданих послуг та рахунок Адміністрація надає Підприємству шляхом вручення під особистий підпис у відповідному журналі, з зазначенням дати отримання та ПIБ представника Підприємства, який отримує такі документи або, за взаємною згодою письмово направляє на адресу Підприємства рекомендованим листом або цінним листом з описом вкладення. Адміністрація може надавати Підприємству рахунки для оплати шляхом надсилання на електрону пошту Підприємства за електронною адресою: bd_mtp@ukr.net.
Відповідно до умов п. 2.3, 2.4 Договору, банківську комісію у всіх випадках сплачує Підприємство. Оплата послуг, що не передбачені Додатком №1 до Договору, які надаються Підприємству на підставі окремих письмових заявок, здійснюється на умовах l00% попередньої оплати згідно виставленого рахунку на підставі наданої письмової заявки. Здавання Адміністрацією послуг та приймання їх результатів Підприємством здійснюється відповідно до п.2.1 Договору.
Відповідно до п.п. 3.1.6 Договору, Адміністрація має право отримувати за надані послуги Підприємству оплату в розмірах і строки, передбачені цим Договором.
Пунктами 3.2.1, 3.2.2, 3 Договору передбачено, що Адміністрація зобов'язана надати Підприємству послуги на підставі заявки Підприємства, на умовах договору, Організувати контроль за порядком отримання Підприємством послуг, при наявності можливостей сприяти підприємству в усуненні перешкод, що ускладнюють отримання послуг Адміністрації.
Згідно п. 3.4.4 Договору, при отримані послуг, у разі виявлення несправностей, що можуть вплинути на працездатність елементів майна Адміністрації, терміново повідомити про це Адміністрацію.
Пунктом 7.1 Договору передбачено, що Договір набирає чинності з моменту підписання його повноважними представниками Сторін і діє до 31 грудня 2022 року.
За умовами п. 7.2. Договору, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Одеської області від 29.06.2023 у справі №916/518/23 стягнуто з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» основну заборгованість в розмірі 113 531 грн 95 коп, пеню в розмірі 33 895 грн 81 коп, 3% річних в розмірі 2 035 грн 16 коп, інфляційні втрати в розмірі 8 637 грн 18 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 371 грн 50 коп.
18 червня 2023 року за №552/12-01-09/Вих до Південно-західного апеляційного господарського суду подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2023 по справі №916/518/23.
10 липня 2023 року Південно-західний апеляційний господарський суд постановив: апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) на рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2023 по справі №916/518/23 залишити без задоволення.
20 листопада 2023 року Господарський суд Одеської області видав наказ на примусову виконання судового рішення по справі №916/518/23.
18 березня 2024 за№144/12-01-09/Вих позивачем подано заяву про виконання рішення суду. Відповідно до Постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.03.2024 було відкрито виконавче провадження ВП №74494843 за наказом ГСОО по справі №916/518/23 від 20.11.2023.
Постановою про зупинення вчинення виконавчих дії по ВП № 74494843 від 20.03.2024 було зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання на підставі п.12 ч.1 ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження», у зв'язку із виключенням відповідача до об'єктів, що підлягають приватизації.
Враховуючи невиконання відповідачем рішення суду по справі №916/518/23 позивачем нараховано відповідачу на суму основного боргу, пеню, 3% річних, інфляційні втрати за період з 08.02.2023 по 04.03.2025.
5. Позиція суду щодо встановлених обставин справи.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, його порушення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору.
Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 р. у справі № 922/2391/16.
У постановах від 05.08.2020 р. у справі №906/282/16, від 13.08.2019 р. у справі №910/11164/16, від 12.06.2018 р. у справі №927/976/16, від 29.04.2020 р. у справі №906/557/19 викладені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 75 ГПК України, відповідно до яких обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Частиною 3 статті 14 ЦК України встановлено, що виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно із правовим висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 10.12.2019 р. у справі №912/2750/18 правовий аналіз положень ст.ст.526,599,611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Зазначена позиція підтверджена, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №310/11534/13-ц, від 04.06.2019 р. у справі №916/190/18.
У кредитора, згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України, є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та пені, а також інфляційних витрат судом встановлено що такі розрахунки є обґрунтованими та арифметично правильними.
Стосовно доводів відповідача щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення штрафних санкцій або зменшення їх розміру на розсуд суду на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, господарський суд зазначає, що позивачем заявлено вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, що є способами захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У зв'язку із чим суд відхиляє доводи відповідача в цій частині.
Суд зауважує, що положення ст. 551 ЦК України визначають право суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, якими, як зазначено судом вище, 3 % річних та інфляційні витрати не являються.
Додатково суд вказує, що застосування судами обмежень свободи договору носить винятковий характер, а виключність випадку для зменшення судом розміру процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, має бути підтверджена встановленими судами дійсно надзвичайними обставинами, при цьому зміст положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України не зобов'язує кредитора доводити наявність у нього збитків для того, щоб притягнути боржника до відповідальності у вигляді штрафних санкцій, а посилання відповідача на збитковість його підприємства не може вважатися такою винятковою підставою для зменшення розміру річних.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 24.06.2021 у справі №904/3177/20.
Отже за загальним правилом нараховані позивачем інфляційні втрати не підлягають зменшенню господарським судом.
Щодо стягнення розміру заявленої до стягнення суми пені, суд зазначає, що не вбачає нараховану суму пені у розмірі 2 799,42 грн. надмірно великою та такою, що завдає значні збитки відповідачу, в зв'язку з чим, суд відмовляє у задоволені клопотання відповідача щодо зменшення пені.
За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Проаналізувавши встановлені обставини, суд доходить до висновку, що позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про стягнення пені у розмірі 2 799,42 грн., 3% річних у розмірі 7 045,20 та 20 594,71 грн інфляційних втрат - підлягають задоволенню в повному обсязі.
Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд
1.Позов задовольнити.
2.Стягнути з Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81; код ЄДРПОУ 01125689) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Берестейський, 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрації Білгород-Дністровського морського порту) (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81; код ЄДРПОУ 38728376) 2 799,42/дві тисячі сімсот дев'яносто дев'ять/грн. 42 коп. пені, 7 045,20/сім тисяч сорок п'ять/грн. 20 коп. 3 % річних, 20 594/двадцять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири/грн. 71 коп. інфляційних втрат що нараховані на прострочену суму боргу а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422/дві тисячі чотириста двадцять дві/грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Повне рішення складено 10 жовтня 2025 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська