Справа № 629/7193/25
Провадження № 1-кс/629/1634/25
11 жовтня 2025 року слідчий суддя Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
підозрюваного - ОСОБА_5 ,
розглянувши клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лозова Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, маючого на утриманні дітей, військовослужбовця військової служби за контрактом/УДЗ, обіймаючого посаду навідника 1-го кулеметного взводу 2-ї штурмової спеціалізованої роти (ШКВАЛ) НОМЕР_1 окремого батальйону військової частини НОМЕР_2 , маючого військове звання «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:22.12.2022 року Амур - Нижньодніпровським судом районним судом Дніпропетровської області за ч.2 ст. 307 КК України до 7 років позбавлення волі, звільненого 25.10.2024 року на підставі ст. 81-1 КК України Дзержинським районним судом м. Харкова для проходження служби за контрактом, невідбута частина 3 роки 3 місяці 24 дні,
встановив:
Слідчий СВ Лозівського РВП ГУНП в Харківській області звернувся до суду з зазначеним клопотанням, в обґрунтування якого зазначено наступне.
Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України (по стройовій частині) № 200 від 25 жовтня 2024 року солдата ОСОБА_5 призначено на посаду навідника 1-го кулеметного взводу 2-ї штурмової спеціалізованої роти (ШКВАЛ) НОМЕР_1 окремого батальйону військової частини НОМЕР_2 та поставлено на всі види забезпечення.
Таким чином, солдат ОСОБА_5 в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 408 КК України є військовослужбовцем, тобто суб'єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про несення військової служби у час воєнного стану.
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Являючись військовослужбовцем військової служби за контрактом, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проте солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом,свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Так, перебуваючи на лікуванні в КНП «Клінічна лікарня № 5» в м. Суми, 14 січня 2025 року солдат ОСОБА_5 вирішив не виконувати свої обов'язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та взагалі ухилитися від військової служби у військовій частині НОМЕР_2 Збройних сил України.
Того ж дня (точного часту під час досудового розслідування не встановлено), солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її на посаді навідника 1-го кулеметного взводу 2-ї штурмової спеціалізованої роти (ШКВАЛ) НОМЕР_1 окремого батальйону військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України, діючи умисно, з метою ухилення від військової служби, без наміру її проходження у майбутньому, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів, начальників та без поважних причин, за відсутності законних підстав 14.01.2025 року, більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не виявилося можливим, завершивши лікування в КНП «Клінічна лікарня № 5» у м. Сумив умовах воєнного стану без поважних причин не з'явився до місця дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України в район АДРЕСА_3 , (адреса розташування не розголошується у зв'язку із воєнним станом) та проводив час на власний розсуд, за місцем свого проживання АДРЕСА_2 , не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби.
10.10.2025 року місцезнаходження ОСОБА_5 було встановлено, де він повідомив про себе і вчинений ним злочин.
Таким чином, ОСОБА_5 з 14.01.2025 (більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено) до 10.10.2025 проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирстві, тобто нез'явленні, з метою ухилитися від військової служби, на службу з лікувального закладу, вчиненому в умовах воєнного стану.
10.10.2025 військовослужбовцю ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.
Прокурор у судовому засіданні наполягав на задоволенні клопотання, враховуючи встановленим існування ризиків, передбачених п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Підозрюваний ОСОБА_5 не заперечував проти клопотання.
Захисник ОСОБА_4 не зважаючи на позицію підзахисного заперечувала проти клопотання.
Слідчий суддя, вислухавши думку учасників справи, дослідивши докази, надані в обґрунтування клопотання, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, у п. 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 у справі «Михалкова та інші проти України» зазначено, що розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності, належності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, тому слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_5 до вчинення злочинів, підозра у яких йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для обрання щодо нього запобіжного заходу.
Слідчий суддя враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, зокрема, згідно якої тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.
Окрім цього, для запобігання вищевказаним ризикам необхідно враховувати суспільний інтерес, що полягає у виконанні завдань, які передбачені ст. 2 КПК України, зокрема, у захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Вирішуючи питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу, слідчий суддя приходить до висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, - можливість переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на свідків вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_5 раніше судимий, обґрунтовано підозрюється у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, та за який законодавством передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років, і ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку може бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання; є військовослужбовцем та несе службу в районі, де тривають бойові дії, та місцезнаходження військової частини, в якій він несе військову службу, в будь-який час може змінити місце дислокації; свідки у справі є військовослужбовцями військової частини НОМЕР_2 та проходять військову службу в одній і тій же військовій частині разом з підозрюваним, також йому відомі місця проживання свідків.
Враховуючи викладене, а також, що застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів буде недостатнє для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, слідчий суддя задовольняє клопотання слідчого та обирає запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою. При цьому враховується, що підозрюваний не є особою, щодо якої не може бути застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 частини 1 цієї статті.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
У зв'язку з викладеним суд вважає за необхідне не визначити підозрюваному заставу.
Керуючись ст. 177,182,183,194,369-372,395 КПК України, слідчий суддя -
постановив:
Клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.
Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів включно, а саме до 09.12.2025, без визначення застави.
Копію даної ухвали негайно вручити підозрюваному.
Копію даної ухвали негайно направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для виконання, слідчому та прокурору для відома.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня оголошення ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_6