Номер провадження: 11-сс/813/1837/25
Справа № 947/32431/25 1-кс/947/13297/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7
його захисника ОСОБА_8
представника власника майна - адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 02.09.2025 про арешт майна в межах кримінального провадження №12025162480000999 від 13.08.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення
Зазначеною ухвалою слідчого судді в межах кримінального провадження № 42025164220000016 від 21.03.2025 року було задоволено клопотання старшого слідчого СВ ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 , та накладено арешт на майно, вилучене 28.08.2025 в ході проведення обшуку т/з Volvo д.н.з. НОМЕР_1 та причепу марки «Schmitz» з д.н.з. НОМЕР_2 , що розташований на пункті пропуску державного кордону Старокозаче - Тудора (Одеська область, Білгород-Дністровський район), а саме на:
-мобільний телефон Айфон 11 чорного кольору, що упаковано в сейф-пакет №NPU 5431108.
- грошові кошти у сумі 13200 доларів США (номіналом 100 доларів) імітація, що упаковано в сейф-пакет №RAW 0217569.
-пластмасова колба з невідомою речовиною рослинного походження, що нашарована на папері, упаковано в сейф-пакет №NPU 5238189.
-?документація на товар та пломби, упаковано в сейф-пакет №NPU 5431107.
-?транспортний засіб Volvo д.н.з. НОМЕР_3 з ключами до нього та з причепом з д.н.з. НОМЕР_4 з товаром «Кока-Кола 1,75 л.» у кількості 31 палета, 1984 ящики, 11904 пляшки та ключі.
Зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, представник власника майна - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій він посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, просить її скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна у частині накладення арешту на ?документацію на товар та пломби, упаковано в сейф-пакет №NPU 5431107; ?транспортний засіб Volvoд.н.з. НОМЕР_3 з ключами до нього та з причепом з д.н.з. НОМЕР_4 з товаром «Кока-Кола 1,75 л.» у кількості 31 палета, 1984 ящики, 11904 пляшки та ключі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає:
-слідчий суддя не з'ясував питання обмеження права власності для власників майна під час розгляду клопотання, крім того, транспортний засіб, причеп та товар не використовувались для вчинення інкримінованого правопорушення;
-арешт комерційного вантажу є надмірним заходом для власника;
-клопотання слідчого розглянуто слідчим суддею без участі власника майна та його представника;
В доповненнях до апеляційної скарги адвокат ОСОБА_8 посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, просить її скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна.
Позиції учасників апеляційного розгляду
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підозрюваного ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_8 , представника власника майна ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, дослідивши матеріали провадження, надані до клопотання слідчого, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до приписів ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Розглядаючи доводи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950), учасником яких є Україна.
Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини.
Конвенція про захист прав і основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб'єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.
Так, положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004 року).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з ч.1 ст.131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно з положеннями ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно ч.2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 КПК України.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Згідно ст. 173 ч.ч. 1,2 п.5 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Апеляційний суд, дослідивши матеріали провадження та пояснення учасників апеляційного розгляду, вважає, щовисновок слідчого судді щодо наявності передбачених законом підстав для накладення арешту на майно знайшов часткове підтвердження з наступних підстав.
Так, в клопотанні слідчого, в обґрунтування вимог щодо арешту майна, зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що 13.08.2025 до ЧЧ Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення про виявлення ознак кримінального правопорушення від начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по НОМЕР_5 прикордонному загону Головного відділу забезпечення внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ДПСУ про те, що громадян «С» разом з іншими невстановленими особами на території м. Одеса налагодили схему незаконного переправлення через державний кордон України осіб, яким тимчасово заборонено перетин державного кордону в умовах правового режиму воєнного стану за грошову винагороду. ЕО 26746
28.08.2025 у зв'язку із невідкладністю проведення слідчої дії з метою збереження майна, що є речовими доказами у кримінальному провадженні, та безпосереднім переслідуванням особи, яка підозрюються у вчиненні злочину, проведено обшук т/з Volvo д.н.з. НОМЕР_1 та причепу марки «Schmitz» з д.н.з. НОМЕР_2 , що розташований на пункті пропуску державного кордону Старокозаче - Тудора (Одеська область, Білгород-Дністровський район) в ході якого виявлено та вилучено
- мобільний телефон Айфон 11 чорного кольору, що упаковано в сейф-пакет №NPU 5431108.
- грошові кошти у сумі 13200 доларів США (номіналом 100 доларів) імітація, що упаковано в сейф-пакет №RAW 0217569.
- ?пластмасова колба з невідомою речовиною рослинного походження, що нашарована на папері, упаковано в сейф-пакет №NPU 5238189.
- ?документація на товар та пломби, упаковано в сейф-пакет №NPU 5431107.
- ?транспортний засіб Volvo д.н.з. НОМЕР_3 з ключами до нього та з причепом з д.н.з. НОМЕР_6 з товаром «Кока-Кола 1,75 л.» у кількості 31 палета, 1984 ящики, 11904 пляшки та ключі.
В клопотанні слідчого зазначено, що арешт вилученого майна необхідний з метою забезпечення збереження речових доказів, воно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, зазначивши підстави та мету для арешту майна, які передбачені приписами п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме необхідність збереження речових доказів, а також запобігання ризикам його приховування, пошкодження, перетворення та відчуження.
На підставі викладеного, в клопотанні слідчого зазначено, що які мають важливе доказове значення у кримінальному провадженні, так як існують ризики їх приховування, зникнення, пошкодження та відчуження.
Слідчий суддя задовольнив клопотання про арешт майна мотивуючи ухвалу тим, що вилучене майно є речовим доказами у кримінальному провадженні, оскільки з наданих матеріалів досудового розслідування вбачається, що майно, зазначене в клопотанні слідчого, має доказове значення у кримінальному провадженні, так як зберігає його сліди, в зв'язку з чим існують ризики приховування, пошкодження, перетворення та відчуження.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що зазначені висновки в ухвалі слідчого під час апеляційного розгляду знайшли підтвердження тільки в частині вимог про накладення арешту на мобільний телефон, грошові кошти, пластмасову колбу з невідомою речовиною рослинного походження та транспортний засіб з ключами до нього та з причепом.
Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин кримінального правопорушення, а також наданих до нього матеріалів, на думку апеляційного суду, слідчий суддя мав підстави дійти до таких висновків, оскільки арешт майна необхідний для подальшого проведення досудового розслідування.
Положеннями ст.98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
В постанові слідчого, з урахуванням положень зазначеної норми закону, вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні за фактом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що у клопотанні слідчого належним чином розкрито відношення влученого мобільного телефону, грошових коштів, пластмасової колби з невідомою речовиною рослинного походження, транспортний засібта причеп до предмету кримінального провадження, у зв'язку з чим процесуальний статус зазначеного у клопотанні майна, як речового доказу, є визначеним відповідно до вимог ст.98 КПК України.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийняв до уваги посилання у клопотанні про необхідність накладення арешту на майно, крім документації на товар, пломб тапляшок «Кока-Кола», для забезпечення збереження речового доказу, так як воно може зберігати докази, необхідні для встановлення обставин кримінального провадження, арешт необхідний для запобіганню ризиків його приховування, пошкодження, перетворення та відчуження.
Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, перетворення та відчуження майна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.
Аналізуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що існує сукупність правових підстав та розумних підозр вважати, що майно є речовим доказом, подальше проведення досудового слідства зазначеного кримінального правопорушення не виявляється за можливе без застосування арешту майна, як це передбачено п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Таким чином, апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо невідповідності вилученого майна, зокрема, мобільний телефон, грошові кошти, пластмасова колбу з невідомою речовиною рослинного походження, транспортний засібта причеп критеріям, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК України, так як надані в обґрунтування вимог клопотання про арешт майна докази беззаперечно підтверджують факт належності майна до предмету кримінального правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що зазначене майно має доказове значення у даному кримінальному провадженні та відповідає критеріям, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК України, в зв'язку з чим доводить наявність правової підстави для накладення арешту на майно, передбаченої п.1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Разом з тим, апеляційний суд вважає необґрунтованим висновок слідчого судді в частині заборони користування власникам транспортного засобу марки Volvo, р/н НОМЕР_1 , з ключами та причепу марки «Schmitz», р/н НОМЕР_2 .
Так, з клопотання слідчого вбачається, що слідчий просить накласти арешт, зокрема на транспортний засіб марки Volvo, р/н НОМЕР_1 , та причеп марки «Schmitz», р/н НОМЕР_2 .
Разом з тим, в клопотанні слідчого взагалі не ставиться питання про накладення арешту на транспортний засіб марки Volvo, р/н НОМЕР_1 , та причеп марки «Schmitz», р/н НОМЕР_2 , з забороною користування.
Крім того, в клопотанні слідчого також відсутнє мотивування з посиланням на конкретні обставини про необхідність заборони власникам транспортного засобу та причепу у їх користуванні.
Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до ч 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Таким чином, слідчий суддя безпідставно наклав арешт на транспортний засіб та причеп з забороною власнику майна у їх користуванні, оскільки не врахував, що у клопотанні слідчого взагалі не ставиться такі вимоги та не зазначено їх мотивування з посиланням на конкретні обставини.
Крім того, з витягу ЄРДР вбачається, що відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, були внесенні 13.08.2025 року, за фактом незаконного переправлення через державний кордон України осіб, яким тимчасово заборонено перетин державного кордону в умовах правового режиму воєнного стану за грошову винагороду.
Апеляційним судом встановлено, що 04.10.2022 року ОСОБА_7 набув право власності на транспортний засіб марки Volvo, р/н НОМЕР_1 , та 12.08.2011 року ОСОБА_11 набула право власності на причеп марки «Schmitz», р/н НОМЕР_2 .
Тобто право власності набуто на зазначений транспортний засіб та причеп до вчиненого кримінального правопорушення, що свідчить про те, що транспортний засіб та причеп не були придбані за гроші отриманні внаслідок протиправних дій.
Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що власник причепу ОСОБА_11 , немає жодного відношення до вчиненого кримінального правопорушення, відсутні будь-які докази, які б свідчили про його причетність ОСОБА_11 до інкримінованого кримінального правопорушення та вона у кримінальному провадження не має процесуального статусу.
Також, з урахуванням того, що ОСОБА_11 у кримінальному провадженні не є підозрюваною чи обвинуваченою, зазначені обставини виключають можливість накладення арешту на майно з метою забезпечення спеціальній конфіскації, забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна, як виду покарання.
Зазначені обставини свідчать про відсутність правової підстави для арешту причепу з забороною ОСОБА_11 у його користуванні, а також подальше накладення арешту на причеп з забороною у його користуванні порушує розумність та співрозмірність обмеження права власності власника майна ОСОБА_11 .
Тому, накладення арешту на причеп з забороною користування, порушило право власності сторонньої особи, яка не має жодного відношення до даного кримінального провадження.
Враховуючи, що вказаний причеп належить сторонній особі ОСОБА_11 , яким вона правомірно користується, що свідчить про неможливість вказаним майном забезпечити ні спеціальну конфіскацію, ні конфіскацію майна, як виду покарання або заходу кримінального-правового характеру, ні відшкодування шкоди, завданої підозрюваними внаслідок кримінального правопорушення, чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Такий арешт майна у вигляді заборони ОСОБА_11 користуватися причепом,є суворим засобом обмеження прав власника майна, що свідчить про не досягнення справедливої рівноваги між інтересами кримінального провадженні та захисту права особи на власність майна, спосіб обмеження, не може виправдати завдання кримінального провадження.
Таким чином, в порушення положень ч. 1 ст. 170 КПК України, в ухвалі слідчого судді не було вирішено, які саме обмеження, передбачені цією нормою закону, застосовані при накладенні арешту на транспортний засіб та причеп, ця невизначеність порушує права власника, є порушенням вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування судового рішення.
З урахуванням зазначених обставин та положень ч. 1 ст. 170, ч. 4 ст. 183 КПК України, апеляційний суд вважає доцільним накласти арешт на транспортний засіб та причеп шляхом заборони його відчуження, та передати транспортний засіб на зберігання та користування власникам ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .
Крім того, дослідивши клопотання слідчого та додані до нього матеріали, апеляційний суд вважає, необґрунтованим висновок слідчого судді про необхідність накладення арешту на товар «Кока-Кола 1,75 л.» у кількості 31 палета, 1984 ящики, 11904 пляшки, документацію на товар та пломби, оскільки апеляційним судом встановлено, що зазначене майно взагалі не має доказового значення у зазначеному кримінальному провадженні за ч. 3 ст. 332 КК України, за фактом незаконного переправлення через державний кордон України осіб, яким тимчасово заборонено перетин державного кордону в умовах правового режиму воєнного стану за грошову винагороду.
При таких обставинах, відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга має бути задоволена частково, ухвала слідчого судді має бути скасована з зазначених вище підстав та постановлена нова ухвала, якою клопотання слідчого про накладення арешту має бути задоволено частково, з накладенням арешту на мобільний телефон, грошові кошти, пластмасову колбу з невідомою речовиною рослинного походження, із забороною користування та розпорядження майном, транспортний засіб Volvo д.н.з. НОМЕР_3 з ключами до нього та причеп д.н.з. НОМЕР_6 , із забороною їх відчуження. У задоволенні клопотання про накладення арешту на товар «Кока-Кола 1,75 л.» у кількості 31 палета, 1984 ящики, 11904 пляшки та документацію на товар та пломби, має бути відмовлено за відсутністю підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст.170 КПК України.
Керуючись ст.ст. 132, 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 02.09.2025 про арешт майна в межах кримінального провадження № 12025162480000999 від 13.08.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332 КК України КК України - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотаннястаршого слідчого СВ ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 , погоджене начальником Подільського відділу Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_12 - задовольнити частково.
Накласти арешт із забороною користування та розпорядження на майно вилучене 28.08.2025 в ході проведення обшуку т/з Volvo д.н.з. НОМЕР_1 та причепу марки «Schmitz» з д.н.з. НОМЕР_2 , що розташований на пункті пропуску державного кордону Старокозаче - Тудора (Одеська область, Білгород-Дністровський район) а саме:
- мобільний телефон Айфон 11 чорного кольору, що упаковано в сейф-пакет №NPU 5431108.
- грошові кошти у сумі 13200 доларів США (номіналом 100 доларів) імітація, що упаковано в сейф-пакет №RAW 0217569.
- пластмасова колба з невідомою речовиною рослинного походження, що нашарована на папері, упаковано в сейф-пакет №NPU 5238189.
Накласти арешт із забороною відчуження: ?транспортний засіб Volvo д.н.з. НОМЕР_3 з ключами до нього та з причепом з д.н.з. НОМЕР_6 , в інших обмеженнях права власності відмовити.
У задоволенні клопотання про накладення арешту на товар «Кока-Кола 1,75 л.» у кількості 31 палета, 1984 ящики, 11904 пляшки та документацію на товар та пломби, яку упаковано в сейф-пакет №NPU 5431107 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4