Номер провадження: 33/813/1644/25
Номер справи місцевого суду: 511/2033/25
Головуючий у першій інстанції Бобровська І.В.
Доповідач Назарова М. В.
01.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В.,
за участю секретаря - Соболєвої Р.М.,
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 7 ст. 121, ч. 5 ст. 126 КУпАП,
Постановою Роздільнянського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126 КУпАП та ч. 7 ст. 121 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення, за правилами ч. 2 ст. 36 КУпАП, в межах санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років та без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн.
ОСОБА_1 постановою суду визнано винним у тому, що 18.06.2025 о 12.15 год в смт. Лиманське, по вул. Космонавтів, Роздільнянського району, керував мопедом Delta б/н, здійснив рух, при цьому не маючи права керування транспортним засобом відповідної категорії, повторно протягом року згідно постанови ББА 261674 від 15.10.2024 року, чим порушив вимоги п. 2.1а ПДР, за що передбачена відповідальність ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Крім цього, 18.06.2025 о 12.15 год в смт. Лиманське, вул. Космонавтів, Роздільнянського району, ОСОБА_1 керував мопедом Delta б/н, який був не зареєстрований протягом 10 діб з моменту придбання, правопорушення вчинено повторно протягом року згідно постанови ББА 261674 від 15.10.2024 року, чим порушив вимоги п. 2.9в ПДР, за що передбачена відповідальність ч. 7 ст. 121 КУпАП.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та закрити провадження у справі на підставі п. 4 ст. 247 КУпАП у зв'язку із вчиненням адміністративного правопорушення в стані крайньої необхідності.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що вчинив дії в стані крайньої необхідності, не оскаржує постанову щодо обставин вчинення мною правопорушення, повністю визнає провину та щиро кається, однак вчинив зазначені дії через певні обставини, які повинні були бути прийняті судом першої інстанції до уваги.
Зазначає, що відповідно до Розпорядження Роздільнянської районної державної адміністрації № 56/0д-2024 від 02.04.2024 року, він разом з дружиною є прийомною сім'єю.
15.11.2024 року Розпорядженням Роздільнянської районної державної адміністрації № 189/од-024 до їх прийомної сім?ї влаштовано трьох дітей, які позбавлені батьківського піклування: ОСОБА_2 , 2013 року народження, ОСОБА_3 , 2015 року народження та ОСОБА_4 , 2018 року народження.
ОСОБА_5 декілька днів хворів, в нього була блювота та висока температура, 18.06.2025 року дружина сказала, що вона зв'язалась з сімейним лікарем ОСОБА_6 , яка надала перелік лікарських засобів, які необхідно придбати в аптеці для лікування дитини. У зв?язку з тим, що аптека знаходиться в смт Лиманське Роздільнянського району на великий відстані від місця їх постійного проживання, таксі в смт Лиманське не має, був обмежений у часі, ОСОБА_1 взяв мопед і поїхав за ліками в іншу частину населеного пункту, проте був зупинений працівниками поліції, які попросили надати їм посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, надавши своє свідоцтво ВМ N? НОМЕР_1 , йому вказали, що він не мав права керувати мопедом, так як відсутня відповідна категорія.
Зазначає, що не заперечував щодо цього факту, однак доповів працівникам поліції щодо вимушеного керування транспортним засобом через те, що необхідно придбати ліки для дитини, позбавленої батьківського піклування, яка у встановленому порядку влаштована до його сім'ї, однак на його пояснення працівник поліції сказав, що ці питання будуть вирішуватись в суді при розгляді протоколу про вчинення адміністративного правопорушення.
Оскільки судове засідання не відбулось, не зміг надати суду пояснення щодо вчинення ним правопорушення в стані крайньої необхідності, що прямо могло вплинути на результат розгляду справи.
Вказує, що стосується доказів звернення до сімейного лікаря та надання відповідних вказівок, то підтверджуючий документ буде наданий до апеляційного суду пізніше через те, що сімейний лікар на момент складання апеляційної скарги перебуває у відпустці, а строки на апеляційне оскарження постанови суду обмежені.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, посилаючись на те, що при оголошенні постанови не був присутній, постанову отримав 23.07.2025.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та доводи апеляційної скарги, просив постанову суду скасувати та закрити провадження на підставі п. 4 ст. 247 КУпАП у зв'язку з вчиненням адміністративного правопорушення в стані крайньої необхідності.
Вивчивши клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, виходячи з наступних підстав.
Частиною 2 ст. 294 КУпАП встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на судовий захист є конституційним правом людини (ст. 55 Конституції України), яке не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64). Однією з гарантій реалізації цього права є апеляційне та касаційне оскарження судових рішень як одна з основних засад судочинства в Україні, що може бути обмежене лише законом (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Згідно зі ст. 289 КУпАП апеляційний суд має право поновити строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в разі наявності поважних причин пропуску зазначеного строку з боку особи, яка оскаржує постанову суду першої інстанції.
Оскаржувана постанова суду винесена 02 липня 2025 року за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Так, в протоколах про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 365533 від 18.06.2025 та серії ЕПР1 № 365517 від 18.06.2025 зазначено, що ОСОБА_1 повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 02.07.2025 о 10:00 годині в Роздільнянському районному суді Одеської області, проте вказане не може вважатися належним сповіщенням у відповідності до ст. 277-2 КУпАП.
З заявою про видачу копії постанови ОСОБА_1 звернувся та отримав 23.07.2025 (а.с. 26) та в цей же день ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою.
Враховуючи, що матеріали справи не містять належного повідомлення ОСОБА_1 про дату та час розгляду справи, апеляційний суд вважає, що вказані підстави для поновлення є обґрунтованими та за можливе поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови.
Щодо суті апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення при обов'язковому з'ясуванні вини даної особи у вчиненні адміністративного правопорушення та того чи підлягає вона адміністративній відповідальності, суддя зобов'язаний з'ясувати також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина 5 ст. 126 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, чи керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, або керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Згідно з п. 2.1 а Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до ч. 6 ст. 121 КУпАП, заборонено керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку.
Частина 7 ст. 121 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною 6 ст. 121 КУпАП.
Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив з того, що вина водія ОСОБА_1 підтверджується дослідженими доказами та матеріалами справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 365517 від 18.06.2025 року; протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 365533 від 18.06.2025 року; постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серія ББА № 261674 від 15.10.2024 року, яка набрала законної сили 24.10.2025 року.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 7 ст. 121, ч. 5 ст. 126 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані в повному обсязі.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 не оскаржує постанову щодо обставин вчинення ним правопорушення, повністю визнає провину та щиро кається, однак вказує, що вчинив адміністративне правопорушення в стані крайньої необхідності.
Щодо такого твердження заявника, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода (крайня необхідність).
Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.
Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
В постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Як на стан крайньої необхідності ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_5 декілька днів хворів, в нього була блювота та висока температура, 18.06.2025 року дружина сказала, що вона зв'язалась з сімейним лікарем ОСОБА_6 , яка надала перелік лікарських засобів, які необхідно придбати в аптеці для лікування дитини. У зв?язку з тим, що аптека знаходиться в смт Лиманське, Роздільнянського району на великий відстані від місця їх постійного проживання, таксі в смт Лиманське не має, був обмежений у часі, ОСОБА_1 взяв мопед і поїхав за ліками в іншу частину населеного пункту, проте був зупинений працівниками поліції.
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування від Кучурганської амбулаторії сімейної медицини наступних відомостей:
- Чи було звернення подружжя ОСОБА_7 18.06.2025 до сімейного лікаря ОСОБА_8 стосовно хвороби ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ?
- Чи потребував стан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , невідкладної медичної допомоги та якої саме?
- Чи призначалася така допомога дитині лікарем ОСОБА_8 і яка саме та на підставі чого (особистого огляду, заявлених батьками скарг щодо стану дитини, перебування на обліку тощо)?
- Які консультації було отримано батьками, в родину яких влаштовано дитину, щодо лікування?
Згідно з отриманого листа Комунального некомерційного підприємства «Роздільнянський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Роздільнянської міської ради від 03.08.2025 № 168 звернення за медичною допомогою подружжя ОСОБА_7 до сімейного лікаря 18.06.2025 не було. Пацієнт ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був на прийомі у сімейного лікаря 26.06.2025 з приводу ревакцинації АКДС, ОПВ та гепатиту В. При огляді в цей день (26.06.2025): дитина здорова, ревакцинація була проведена, ОСОБА_9 під час огляду дитини розповіла, що після купання у місцевій водоймі - Кучурганському водосховищі, у дитини було однократне блювання. На момент огляду сімейним лікарем, дитина була без проявів будь-якої хвороби. Сімейний лікар ОСОБА_8 порадила при необхідності приймати препарат: осетропт -противоблювотний засіб. Стан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент огляду сімейним лікарем 26.06.2025 не потребував невідкладної медичної допомоги (а.с. 57-58).
Вказане спростовує твердження заявника про звернення подружжя ОСОБА_7 18.06.2025 до сімейного лікаря за медичною допомогою, і що саме через призначення лікарем певних препаратів дитині він вимушений був їхати до аптеки, а тому ОСОБА_1 не доведено обставини того, що в день його зупинки працівниками поліції - 18.06.2025, на його боці були обставини, які безпосередньо загрожували життю, здоров'ю, власності чи суспільним інтересам та надавали б стверджувати, що небезпеку не можна було уникнути іншими засобами, крім заподіяння шкоди.
Тому такі д ії ОСОБА_1 не підпадають під критерії крайньої необхідності, не виключають злочинність діяння та не можуть розцінюватися як підстава для звільнення від відповідальності.
Іншими доводами апеляційну скаргу заявник не обґрунтовує.
Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 289, 294 КУпАП, апеляційний суд,
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Роздільнянського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова