Справа № 450/3988/23 Головуючий у 1 інстанції: Добош Н.Б.
Провадження № 22-ц/811/764/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
10 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
секретаря: Чижа Л.М.
за участю: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування заборгованості по аліментах,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила скасувати заборгованість по сплаті аліментів.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що строни перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.11.2015 між ними розірвано. За час перебування в шлюбі у сторін народилося двоє дітей, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26.05.2016 суд вирішив стягувати із позивачки на користь відповідача, аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) та не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до розрахунку заборгованості за період часу з жовтня 2020 року по липень 2023 року, наявна заборгованість у розмірі 148 4876, 07 грн. На даний час в позивача на утриманні перебуває двоє малолітніх дітей, донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Отже, позивач в період часу із листопада 2020 року перебуває у відпустці по догляду за дітьми, та можливості сплачувати аліменти немає з поважних причин.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 04.02.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування заборгованості по аліментах відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду питання про скасування заборгованості по аліментам не дослідивши у повному обсязі обставини справи.
Згідно рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.05.2016 вирішено стягувати з позивачки на користь відповідача аліменти на утримання дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), щомісячно та не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.12.2015 і до досягнення повноліття.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах у ВП № 52166013 від 01.08.2023, складеного старшим державним виконавцем Пустомитівського ВДВС у Львівському районі Львівської області ЗМУМЮ при примусовому виконанні виконавчого листа заборгованість позивачки (боржника) ОСОБА_8 зі сплати аліментів станом на 01.08.2023 становить 148 487, 97 грн. Сплачувати аліменти відповідач не мала можливості, оскільки в новому шлюбі, зареєстрованому 11.09.2018, народила двох дітей, доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 і фактично з листопада 2020 року вона перебуває у декретній відпустці по догляду за дітьми. Суд першої інстанції не врахував той факт, що у відповідача не має інших доходів окрім тих, що вона отримує від соціальної служби по догляду за дітьми, а тому вважає дану обставину такою, що має істотне значення по справі та просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У судового засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній. ОСОБА_2 у судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча були належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, тому його неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішенням таким вимогам відповідає.
Матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.11.2015 між ними розірвано. За час перебування в шлюбі у сторін народилося двоє дітей, а саме доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26.05.2016 у справі № 450/3132/15-ц, суд вирішив стягувати із позивачки на користь відповідача, аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) та не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до розрахунку заборгованості за період часу з жовтня 2020 року по липень 2023 року, наявна заборгованість у розмірі 148 4876, 07 грн. На даний час в позивача на утриманні перебуває двоє малолітніх дітей, донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Згідно статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
При цьому, частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Усталеною є практика Верховного суду у справах щодо аліментних зобов'язань, в яких суд наголошує, що батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою (відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі № 715/2073/20).
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дітей.
Згідно із частиною другою статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з положенням частини другої ст. 197 СК України, суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Тобто, в розумінні цих положень закону, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами, є лише важка хвороба платника аліментів чи інша істотна обставина, наявність якої повинна бути доведена платником аліментів.
Згідно з розрахунком заборгованості за аліментами, така виникла за період з жовтня 2020р. по липень 2023р. За вказаний період будь-яких погашень заборгованості по аліментах ОСОБА_1 не здійснювала.
Колегія суддів переглядаючи справу в апеляційному порядку щодо позовних вимог ОСОБА_1 відносно звільнення її від сплати заборгованості за аліментами, вважає що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову.
Суд першої інстанції правильно врахував, що позивачем не долучено документів, що підтверджують наявність чи відсутність у неї на праві власності, володіння та/або користування майна та майнових прав, у тому рухомого та нерухомого майна, грошових коштів.
Колегія суддів вважає, що доводи ОСОБА_1 про зміну її сімейного стану, суттєвого ускладнення її життєвих умов і майнового становища, народження інших дітей, самі по собі не є підставою для невиконання обов'язку з утримання дітей дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а інших доказів скрутного матеріального стану вона не надала.
Аналогічний правовий висновок викладеного у постанові Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 125/2525/18 (провадження № 61-13525св20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
Отже, висновки районного суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 щодо звільнення її від сплати аліментів є правильними. Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що зазначені позивачем обставини не доведені доказами, а відтак позивачем, не доведено наявності істотних обставин, що є обов?язковою умовою для звільнення від сплати аліментів за ч. 2 ст.197 СК України.
Крім того, районний суд правильно визнав доводи позивача необґрунтованими, а обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх позовних вимог не достатніми для звільнення її від сплати заборгованості по аліментам.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено:10.10.2025
Головуючий
Судді