10 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/25437/24 пров. № А/857/11376/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Сторонського Івана Олександровича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Міністерства внутрішніх справ України про визнання відмови протиправною, зобов'язання прийняти рішення щодо призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності (суддя суду І інстанції: Грень Н.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 13.03.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
19.12.2024р за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Сторонський І.О., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Міністерства внутрішніх справ /МВС/ України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затв. постановою КМ України № 850 від 21.10.2015р. /надалі - Порядок № 850/, що оформлене у вигляді висновку МВС України від 25.10.2024р.;
зобов'язати МВС України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням І групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Порядку № 850 (а.с.1-7).
Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами справи (а.с.60 і на звороті).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення МВС України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 850, що оформлене у вигляді висновку МВС України від 25.10.2024р.; зобов'язано МВС України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням І групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Порядку № 850 (а.с.73-78).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач МВС України, який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову (а.с.81-86).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що спеціальним законом, яким, зокрема, визначався особливий склад державної пожежної охорони, соціальний захист працівників державної пожежної служби на час проходження позивачем служби та звільнення був Закон України № 3745-XII від 17.12.1993р. «Про пожежну безпеку» /надалі - Закон № 3745-XII/.
Водночас, позивач не проходив службу в підрозділах міліції, які визначені ст.7 Закону України № 565-XII від 20.12.1990р. «Про міліцію», та йому не присвоювалося спеціальне звання міліції. Тобто, в силу положень ст.16 Закону № 565-XII позивач не може бути визнаний працівником міліції.
Окрім цього, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст.23 Закон № 3745-XII, в редакції, що була чинною до 01.01.2007р., Закону України № 1859-IV від 24.06.2004р. «Про правові засади цивільного захисту», Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затв. постановою КМ України № 760 від 26.10.2016р. (надалі - Порядок № 760).
Судом першої інстанції залишено поза увагою, що заява позивача від 17.10.2019р. не відповідає формі, установленій додатком до Порядку № 850.
Зокрема, за змістом цієї заяви ОСОБА_1 звернувся за проведенням виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, внаслідок чого 23.05.2019р. йому установлено І групу інвалідності та 90 % втрати професійної працездатності. Разом з тим, у додатках до заяви міститься довідка про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги № 257736 від 23.05.2019р. про встановлення 90 % втрати професійної працездатності, зміст якої не містить та форма якої не передбачає зазначення причини установлення І групи інвалідності та 90 % втрати працездатності.
Крім того, довідка цієї форми відсутня у переліку документів, які працівник міліції подає за місцем служби для призначення одноразової грошової допомоги, що визначений п.7 Порядку № 850.
Також причина інвалідності, зазначена у довідці МСЕК № 311114 від 23.05.2019р. про встановлення І групи інвалідності не узгоджується зі змістом заяви ОСОБА_1 від 17.10.2019р., а також відсутня у доданій до заяви копії свідоцтва про хворобу № 405 від 13.11.1994р.
Окрім цього, підставою для звернення за отриманням одноразової грошової допомоги позивачем вказано встановлення І групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та 90 % втрати працездатності. Проте, згідно з доданою довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках № 011806 від 15.12.2020р. ОСОБА_1 встановлено 50 % втрати професійної працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Крім того, перелік діагнозів ОСОБА_1 не містить захворювань, пов'язаних із виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Також зазначає, що довідка УПСЗН Жовківської РДА Львівської обл. № 05-2564 від 20.12.2019р. про те, що ОСОБА_1 було нараховано одноразову компенсацію, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом І групи внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно з постановою КМ України № 285 від 14.05.2015 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (згідно з висновками суду) не містить посилання на норму закону, яким передбачено нарахування зазначеної компенсації, що унеможливлює належну перевірку документів на відповідність вимогам п.5 Порядку.
Таким чином, невідповідність надісланих матеріалів вимогам Порядку та наявність перелічених вище недоліків унеможливила затвердження МВС України висновку про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно з Порядком № 850.
Отже, відсутні підстави для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно з Порядком № 850 за його заявою від 17.10.2019р., із доданими до неї документами.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як достовірно встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 з 01.10.1969р. по 05.12.1994р. проходив службу в органах внутрішніх справ України (відділення державного пожежного нагляду).
Згідно з наказом Управління внутрішніх справ Львівської обл. № 471о/с від 30.11.1994р. «По особовому складу» майора внутрішньої служби ОСОБА_1 (так в документі), старшого інспектора відділення державного пожежного нагляду - начальника 11-ї частини професійної пожежної охорони відділу внутрішніх справ Жовківського району звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України відповідно до п.«б» (через хворобу) ст.64 Положення про проходження служби рядовим у начальницьким складом органів внутрішніх справ з 05.12.1994р.
Відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ № 311114 ОСОБА_1 з 23.05.2019р. пожиттєво встановлено І Б групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.
Згідно із довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 10 ААА № 257736 від 23.05.2019р. ОСОБА_1 встановлено 90 % ступеня втрати професійної працездатності.
17.10.2019р. позивач звернувся до заступника голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській обл. із заявою, у якій просив провести виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що внаслідок отриманого захворювання, пов'язаного з проходженням служби в ОВС, 23.05.2019р. Львівською обласною МСЕК № 1 ОСОБА_1 встановлено І групу інвалідності та 90 % ступеня втрати працездатності. До заяви долучив: довідку МСЕК про результат втрати працездатності на 1 арк.; копію довідки МСЕК про встановлення групи інвалідності на 1 арк.; копію свідоцтва про хворобу № 405 на 1 арк.; копію паспорта та ідентифікаційного номера на 2 арк.; договір про відкриття рахунку в банку на 1 арк.
Листом Головного управління /ГУ/ МВС України у Львівській обл. № Оп-181/31/01-2019 від 01.11.2019р. на заяву від 17.10.2019р. ОСОБА_1 повідомлено про відсутність законних підстав для призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням першої групи інвалідності відповідно до Закону України «Про міліцію», оскільки позивач, як майор внутрішньої служби належав до категорії осіб начальницького складу державної пожежної охорони, а отже не належав до категорії працівників міліції, тому норми Закону України «Про міліцію» на нього не можуть бути поширені.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неподання до МВС України в п'ятнадцятиденний строк з дня реєстрації заяви від 17.10.2019р. разом із доданими до неї документами та нескладення і неподання до МВС України висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням І групи інвалідності відповідно до Порядку № 850, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.05.2020р. у справі № 380/2436/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2020р., зобов'язано ГУ МВС України у Львівській обл. прийняти та направити до МВС України заяву ОСОБА_1 від 17.10.2019р., із доданими до заяви документами, а також висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням І групи інвалідності відповідно до Порядку № 850.
Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом № 4136/15-2021 від 03.02.2021р. повернув Ліквідаційній комісії ГУ МВС України у Львівській обл. матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 без прийняття рішення. Згідно цього листа медико-соціальна експертна комісія проведена з порушенням п.10 Положення про медико-соціальну експертизу, затв. постановою КМ України № 1317 від 03.12.2009р. «Питання медико-соціальної експертизи», зокрема, повідомлено, що при проведенні медико-соціальної експертизи представники закладів охорони здоров'я МВС до складу комісії не залучалися, п.16 Положення - під час проведення медико-соціальної експертизи представлення ОСОБА_1 працівником ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» не здійснювалося.
Такі дії відповідача позивач оскаржив в судовому порядку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2021р. у справі № 380/8586/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2023р., зобов'язано МВС України повторно розглянути заяву (рапорт) від 17.10.2019р. про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 і додані до нього документи та прийняти за наслідками повторного розгляду одне із рішень, передбачених п.9 Порядку № 850 (про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги).
На виконання вказаного рішення суду за результатами розгляду заяви (рапорта) позивача від 17.10.2019р. і доданих до неї документів та висновку ГУ МВС України у Львівській обл. від 19.10.2023р. МВС України прийняло рішення про відмову в призначенні заявнику одноразової грошової допомоги та затверджено відповідний висновок.
У подальшому рішення МВС України від 19.10.2023р. про відмову у затвердженні висновку про призначення одноразової грошової допомоги було оскаржено ОСОБА_1 у судовому порядку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.03.2024р. у справі № 380/2286/24 зобов'язано МВС України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням І групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ відповідно до Порядку № 850.
Постановою Восьмого апеляційного апеляційного суду від 30.08.2024р. апеляційну скаргу МВС України задоволено частково; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.03.2024р. у справі № 380/2286/24 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення МВС України, яке оформлене у вигляді висновку про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги від 19.10.2023р.; зобов'язано МВС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.10.2019р.; зобов'язано МВС України під час повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.10.2019р. врахувати те, що: Порядок № 850 поширюється на ОСОБА_1 , як працівника державної пожежної охорони; ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги, що встановлена ст.23 Закону України Про міліцію», незважаючи на отримання ОСОБА_1 одноразової компенсації, як учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, яка передбачена постановою КМ України № 285 від 14.05.2015р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».
На виконання зазначеного судового рішення Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Львівській обл. склала та надіслала до МВС України разом з поданими позивачем матеріалами Висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , розмір якої до виплати становить 480250 грн. (а.с.54).
Відділ координації пенсійних питань МВС України у погодженні зазначеного Висновку відмовив.
Зі змісту листа Відділу координації пенсійних питань МВС України № 30329-2024 від 31.10.2024р., адресованого Ліквідаційній комісії ГУ МВС України у Львівській обл., слідує, що Відділом координації пенсійних питань МВС України розглянуто матеріали щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 850, надісланих на виконання рішення постанови Восьмого апеляційного апеляційного суду від 30.08.2024р. у справі № 380/2286/24. За результатами розгляду матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Відділом координації пенсійних питань МВС України вказано на те, що заява ОСОБА_1 від 17.10.2019р. не відповідає формі, установленій додатком до Порядку № 850. За змістом цієї заяви ОСОБА_1 звертається за проведенням виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, внаслідок чого 23.05.2019р. йому встановлено І групу інвалідності та 90 % втрати професійної працездатності. Разом з тим, у додатках до заяви міститься довідка про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги № 257736 від 23.05.2019р. про встановлення 90 % втрати професійної працездатності, зміст якої не містить та форма якої не передбачає зазначення причини установлення І групи інвалідності та 90 % втрати працездатності. Також довідка цієї форми відсутня у переліку документів, які працівник міліції подає за місцем служби для призначення одноразової грошової допомоги, що визначений п.7 Порядку № 850. Причина інвалідності, зазначена у довідці МСЕК № 311114 від 23.05.2019р. про встановлення І групи інвалідності не узгоджується зі змістом заяви ОСОБА_1 від 17.10.2019р., а також відсутня у доданій до заяви копії свідоцтва про хворобу № 405 від 13.11.1994р. Окрім цього, підставою для звернення за отриманням одноразової грошової допомоги позивачем вказано встановлення І групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та 90 % втрати працездатності. Проте, згідно з доданою довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках № 011806 від 15.12.2020р. ОСОБА_1 встановлено 50 % втрати професійної працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Крім того, перелік діагнозів ОСОБА_1 не містить захворювань, пов'язаних із виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Також додана довідка УПСЗН Жовківської РДА Львівської обл. № 05-2564 від 20.12.2019р. про те, що ОСОБА_1 було нараховано одноразову компенсацію, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом І групи внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно з постановою КМ України № 285 від 14.05.2015 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (згідно з висновками суду) не містить посилання на норму закону, яким передбачено нарахування зазначеної компенсації, що унеможливлює належну перевірку документів на відповідність вимогам пункту 5 Порядку. Таким чином, невідповідність надісланих матеріалів вимогам Порядку та наявність перелічених вище недоліків унеможливила затвердження МВС України висновку про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно з Порядком № 850. Ураховуючи викладене, прийнято рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги (а.с.52-53).
Листом № 53 від 07.11.24р. ГУ МВС України у Львівській обл. повідомило позивача про повернення матеріалів щодо призначення йому одноразової грошової допомоги до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській обл. відповідно до листа Відділу координації пенсійних питань МВС України № 30329-2024 від 31.10.2024р. (а.с.51).
Саме з цих мотивів прийнято рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та затверджено відповідних висновок.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що за працівниками міліції зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом № 565-ХІІ відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом № 580-VІІІ; розгляд заяви (рапорту) і доданих до неї документів, поданих працівником міліції для призначення і виплати одноразової грошової допомоги, повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги); обов'язок прийняти рішення про призначення або про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги за наслідками розгляду поданих працівником міліції заяви (рапорту) та документів покладений на Міністерство внутрішніх справ України.
Однак, позивачу відмовлено в призначенні та виплаті спірної допомоги з підстав, що не передбачені п.14 Порядку № 850.
Окрім цього, будь-які питання проходження позивачем медико-соціальної експертизи не є предметом розгляду у цій справі. При цьому склад комісії затверджується МОЗ, а участь представника закладів охорони здоров'я МВС не є безумовною. Також позивач не повинен відповідати за неналежне виконання органами державної влади своїх функцій щодо залучення представника закладів охорони здоров'я МВС до складу комісії.
Крім цього, з порушенням вимог п.9 Порядку № 850 відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, що передбачені цим пунктом (про призначення або про відмову у призначенні грошової допомоги), проте відмовив позивачу в затвердженні висновку про призначення одноразової грошової допомоги.
Таким чином суд дійшов висновку про протиправність дій МВС України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням йому І групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ.
При цьому, підстави для відмови у призначенні позивачу грошової допомоги, зазначені у п.7 Порядку № 850, є відсутніми; жодної з таких підстав відповідач не вказав.
За таких умов ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірному випадку буде зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому І групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ відповідно до Порядку № 850.
Вирішуючи наведений спір, колегія суддів виходить з того, що наведені висновки суду першої інстанції не у повній мірі відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, з наступних підстав.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України № 580-VIII від 02.07.2015р. «Про Національну поліцію», відповідно до ч.1 ст.97 якого одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до абз.2, 3 п.15 Прикінцевих та Перехідних положень вказаного Закону за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Вказаними абзацами пункт 15 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII доповнено згідно із Законом № 900-VIII від 23.12.2015р., який прийнято з метою відновлення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей, реалізації конституційних принципів рівності, справедливості, пропорційності й недискримінаційності під час унормування Законом соціального й правового захисту як поліцейських, так і колишніх працівників міліції, у тому числі пенсіонерів, інвалідів, а також членів їх сімей, інших осіб.
Таким чином, особа, яка втратила працездатність у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.
До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» порядок виплати одноразової грошової допомоги врегульовувався нормами ст.23 Закону України «Про міліцію» та Порядком № 850.
Зокрема, відповідно до ч.6 ст.23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання вимог ч.6 ст.23 Закону України «Про міліцію» постановою КМ України № 850 від 21.10.2015р. затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.
Відповідно до пп.2 п.2 цього Порядку днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з пп.2 п.3 вказаного Порядку грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності I групи.
Приписами п.7 зазначеного Порядку передбачено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Пункти 8, 9 згаданого Порядку передбачають, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.
МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Згідно з п.14 цього Порядку призначення та виплата грошової допомоги не здійснюється, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком:
- учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку;
- учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
- навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом);
- подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.
Відповідно до п.10 наведеного Порядку грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття Міністерством внутрішніх справ рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання Міністерства внутрішніх справ.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку що рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги приймає МВС України, а виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, шляхом перерахунку суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ.
Окрім цього, із змісту наведених норм можна дійти до наступних висновків:
за працівниками міліції зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України № 565-XII від 20.12.1990р. «Про міліцію» відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України № 580-VIII від 02.07.2015р. «Про Національну поліцію»;
розгляд заяви (рапорту) і доданих до неї документів, поданих працівником міліції для призначення і виплати одноразової грошової допомоги, повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги);
обов'язок прийняти рішення про призначення або про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги за наслідками розгляду поданих працівником міліції заяви (рапорту) та документів покладений на МВС України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13.03.2018р. у справі № 822/2597/17, від 21.06.2018р. у справі № 822/31/18, від 28.08.2018р. у справі № 804/6297/17, від 28.08.2018р. у справі № 822/3475/17, від 07.09.2018р. у справі № 357/9387/16-а, від 19.09.2018р. у справі № 750/2250/17, від 19.09.2018р. у справі № 530/1280/17, від 19.09.2018р. у справі № 806/1200/16, від 18.10.2018р. у справі № 369/13187/17, від 18.10.2018р. у справі № 809/395/18, від 29.10.2018р. у справі № 806/881/18, від 14.11.2018р. у справі № 821/182/18, від 11.12.2018р. у справі № 379/497/17, від 31.01.2019р. у справі № 822/1883/18, від 20.02.2019р. у справі № 822/1883/18, від 31.03.2020р. у справі № 824/1046/17-а та від 22.09.2022р. у справі № 380/12913/21.
Предметом судового розгляду в цій справі є оцінка:
1) правомірності відмови відповідача у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням І групи інвалідності, пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ;
2) наявності підстав для зобов'язання відповідача МВС України затвердити висновок та призначити і виплатити одноразову грошову допомогу позивачу, виходячи з розміру 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у зв'язку з встановленням І групи інвалідності, пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ відповідно до ст.23 Закону України № 565-ХІІ від 20.12.1990р. «Про міліцію», а також п.9 вищевказаного Порядку № 850.
Як встановлено під час судового розгляду, на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2024р. у справі № 380/2286/24 Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Львівській обл. склала та надіслала до МВС України разом з поданими позивачем матеріалами Висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , розмір якої до виплати становить 480250 грн.
Відділ координації пенсійних питань МВС України у погодженні зазначеного Висновку відмовив.
Зі змісту листа Відділу координації пенсійних питань МВС України № 30329-2024 від 31.10.2024р., адресованого Ліквідаційній комісії ГУ МВС України у Львівській обл., слідує, що Відділом координації пенсійних питань МВС України розглянуто матеріали щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 850, надісланих на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2024р. у справі № 380/2286/24. За результатами розгляду матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Відділом координації пенсійних питань МВС України вказано на те, що заява ОСОБА_1 від 17.10.2019р. не відповідає формі, установленій додатком до Порядку № 850. За змістом цієї заяви ОСОБА_1 звертається за проведенням виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, внаслідок чого 23.05.2019р. йому установлено І групу інвалідності та 90 % втрати професійної працездатності. Разом з тим, у додатках до заяви міститься довідка про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги № 257736 від 23.05.2019р. про встановлення 90 % втрати професійної працездатності, зміст якої не містить та форма якої не передбачає зазначення причини установлення І групи інвалідності та 90 % втрати працездатності. Також довідка цієї форми відсутня у переліку документів, які працівник міліції подає за місцем служби для призначення одноразової грошової допомоги, що визначений п.7 Порядку № 850. Причина інвалідності, зазначена у довідці МСЕК № 311114 від 23.05.2019р. про встановлення І групи інвалідності, не узгоджується зі змістом заяви ОСОБА_1 від 17.10.2019р., а також відсутня у доданій до заяви копії свідоцтва про хворобу № 405 від 13.11.1994р. Окрім цього, підставою для звернення за отриманням одноразової грошової допомоги позивачем вказано встановлення І групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та 90 % втрати працездатності. Проте, згідно з доданою довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках № 011806 від 15.12.2020р. ОСОБА_1 встановлено 50 % втрати професійної працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Крім того, перелік діагнозів ОСОБА_1 не містить захворювань, пов'язаних із виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Також додана довідка УПСЗН Жовківської РДА Львівської обл. № 05-2564 від 20.12.2019р. про те, що ОСОБА_1 було нараховано одноразову компенсацію, як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом І групи внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно з постановою КМ України № 285 від 14.05.2015 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (згідно з висновками суду) не містить посилання на норму закону, яким передбачено нарахування зазначеної компенсації, що унеможливлює належну перевірку документів на відповідність вимогам пункту 5 Порядку. Таким чином, невідповідність надісланих матеріалів вимогам Порядку та наявність перелічених вище недоліків унеможливила затвердження МВС України висновку про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно з Порядком № 850. Ураховуючи викладене, прийнято рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги (а.с.52-53).
Колегія суддів наголошує, що вичерпний перелік підстав, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у п.14 Порядку № 850.
З урахуванням викладеного, відповідачем МВС України в порушення п.9 Порядку № 850 не прийняло обґрунтованого рішення за результатами розгляду заяви позивача разом з висновком Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській обл.; матеріали про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу не розглянуті по суті відповідно до вказаного Порядку.
Прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні одноразової грошової допомоги є виключною компетенцією МВС України, а не Відділу координації пенсійних питань МВС України чи іншого підрозділу МВС України, на яких покладено лише процедурний обов'язок по проведенню дій щодо оформлення відповідних документів для вирішення питання щодо виплати такої допомоги та реалізації рішення головного розпорядника коштів (МВС України) розпорядниками нижчої ланки.
Отже, заява (рапорт) ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у встановленому законодавством порядку не розглянута, що свідчить про порушення відповідачем МВС України прав позивача.
Таким чином, оскільки відповідачем не було прийнято обґрунтованого рішення за результатами розгляду заяви позивача, скерованої повторно на адресу відповідача, тому дії МВС України щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМ України № 850 від 21.10.2015р. «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», оформленої листом № 30329-2024 від 31.10.2024р., слід визнати протиправними.
Водночас, з приводу задоволення вимог позовної заяви про зобов'язання МВС України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням І групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Порядку № 850, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Поняття дискреційних повноважень наведено у п.7 ч.1 ст.2 Закону України № 2073-ІХ 17.02.2022р. «Про адміністративну процедуру» (вказаний Закон набрав чинності 15.12.2023р.) дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до ч.3 ст.6 цього Закону здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
1) дискреційне повноваження передбачено законом;
2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
Крім того, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
При цьому, згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018р. у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018р. у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018р. у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018р. у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018р. у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018р. у справі № 826/8803/15, від 21.06.2018р. у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019р. у справі № 826/521/16, від 30.03.2021р. у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 27.09.2021р. у справі № 380/8727/20 та від 22.09.2022р. у справі № 380/12913/21, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених ст.2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У будь-якому випадку рішення, що приймається суб'єктом владних повноважень у межах його дискреційних повноважень є правомірним лише за умови, що воно відповідає всім критеріям, які визначені ч.2 ст.2 КАС України. Це, зокрема, означає, що такий суб'єкт може довести в адміністративному суді те, що його рішення прийнято обґрунтовано (з урахуванням усіх обставин, що мають значення), безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020р. у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021р. у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19.
При цьому, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Колегія суддів також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003р. № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях КАС України.
Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах КАС України: частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо); частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень); абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень); частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень); частині четвертій статті 245 (у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд).
Важливим є те, що КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до ч.2 ст.17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову.
З цього слідує, що ефективно працююча система суб'єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов'язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження.
При цьому адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов'язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю.
Крім того важливо, що завданням суду в спорах, що виникають із публічно-правових відносин, в яких індивідуальне право особи (можливість реалізації майнових прав, зокрема права на соціальний захист, свобода використання власності у незаборонений спосіб, право на безперешкодну підприємницьку діяльність тощо) конкурує із суспільними (публічними) інтересами, є забезпечення необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами; ефективним може вважатися такий спосіб захисту порушеного права, при обранні якого обов'язково враховується суспільний (публічний) інтерес.
Отже, аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18.10.2018р. у справах № 822/584/18, № 806/1316/18, від 23.11.2018р. у справі № 826/8844/16 та від 20.12.2018р. у справі №524/3878/16-а.
У постанові від 11.02.2020р. у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнано судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Як було зазначено вище, МВС України в порушення п.9 Порядку № 850 не прийнято будь-якого рішення за результатами розгляду заяви позивача разом з висновком Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській обл.; матеріали про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу не були розглянуті по суті відповідно до вказаного Порядку, а були фактично повернуті без прийняття відповідачем обґрунтованого рішення.
За таких обставин та враховуючи положення Порядку № 850, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих працівником міліції для призначення і виплати одноразової грошової допомоги при інвалідності повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги). Проте, у даному випадку таке рішення відповідачем не приймалось (лист Відділу координації пенсійних питань МВС України таким вважати не можна), що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку реалізації своїх повноважень.
Повернення ж документів за наслідками розгляду матеріалів щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, Порядком № 850 не передбачено, а тому повернення МВС України документів позивача до ГУ МВС України у Львівській обл. в особі Ліквідаційної комісії без прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги суперечить зазначеним вище нормам та може вважатися протиправною бездіяльністю.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема у постановах від 03.04.2018р. у справі № 750/5581/17, від 22.05.2018р. у справі № 285/1538/17, від 16.03.2020р. у справі № 641/10426/16-а, від 30.06.2021р. у справі № 822/2942/17, від 23.09.2021р. у справі № 569/7875/17, від 23.09.2021р. у справі № 440/1389/19, від 15.12.2021р. у справі № 1840/2970/18 та від 06.07.2022р. у справі № 760/18634/16-а, Верховний Суд дійшов висновку, що МВС України, в порушення вимог п.9 Порядку № 850, за результатами розгляду матеріалів про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІIІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходження служби в органах внутрішніх справ, конкретного рішення не прийняло, чим допустило протиправну бездіяльність. Разом з тим, враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідачем, за результатом поданих документів не вирішено, оскільки документи повернуті, в межах розгляду цієї справи, судами безпідставно було покладено на МВС України обов'язок прийняти конкретне рішення про призначення одноразової грошової допомоги. Таким чином, визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб'єктом владних повноважень за результатом розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб'єкт ще не приймав, є передчасним і не відповідає засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійснені судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постановах від 18.03.2014р. у справі № 21-11а14 та від 22.04.2014р. у справі № 21-484а13 та зазначає, що належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на уповноважений орган обов'язку повторно розглянути заяву особи та прийняти рішення згідно вимог законодавства.
Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не прийнято рішення по суті розгляду матеріалів щодо здійснення виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання МВС України повторно розглянути заяву позивача і додані до неї документи та прийняти вмотивоване рішення (щодо призначення такої допомоги або щодо відмови у її призначенні) у відповідності до положень Порядку № 850.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, а відтак останній підлягає до часткового задоволення, із вищевказаних мотивів.
Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта МВС України.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, з вищевикладених мотивів.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в повному обсязі, оскільки її висновки в частині повного задоволення позову не відповідають вимогам закону, а також виходячи із процесуальної неможливості усунути такі недоліки судового рішення шляхом його часткового скасування або зміни.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2025р. в адміністративній справі № 380/25437/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений представником адвокатом Сторонським Іваном Олександровичем, діючим на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015р. «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», оформленої листом № 30329-2024 від 31.10.2024р.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 і додані до неї документи, та прийняти вмотивоване рішення (щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням І групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, або щодо відмови у її призначенні) у відповідності до положень Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою КМ України № 850 від 21.10.2015р., з урахуванням висновків цієї постанови.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта Міністерство внутрішніх справ України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
І. І. Запотічний
Дата складання повного судового рішення: 10.10.2025р.