Провадження № 22-ц/803/5014/25 Справа № 172/204/24 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 32
10 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Петешенкової М.Ю.,
суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал"
на заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року у складі судді Битяка І.Г.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У лютому 2024 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 01 березня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 8012937, за умовами якого, відповідачу були перераховані кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн.
26 липня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір відступлення прав вимоги № 101-МЛ, за умовами якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права грошової вимоги до боржників вказаних в реєстрі божників, в тому числі за кредитним договором № 8012937 від 01 березня 2023 року.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що підлягає стягненню з позичальника складає 15024,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту 3600,00 грн., прострочена заборгованість по процентам 11024,00 грн., прострочена заборгованість за комісією 400,00 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача та вирішити питання розподілу судових витрат.
Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 8012937 від 01 березня 2023 року в сумі 4500,00 грн., що складається із простроченої заборгованості за тілом кредиту - 3600,00 грн., простроченої заборгованості по процентам - 900,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту та процентів, оскільки фактично отримані та використані останнім кошти в добровільному порядку не повернуті. Відмовляючи у задоволенні решти позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем належними та допустимими доказами заборгованості відповідача по процентам за користування кредитом та комісією, які є не співмірними та не справедливими із заявленими вимогами позову.
Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду в частині залишених без задоволення вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом та комісія повністю відповідає умовам кредитного договору, відповідач зобов'язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти та комісію у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами.
З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та комісії, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Судом встановлено, що 01 березня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 8012937, за умовами якого, відповідачу були перераховані кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн.
Загальний строк кредиту 105 днів, пільговий період складає 15 днів, кредит надається з 01 березня 2023 року, дата повернення кредиту, процентів та сплати комісії за надання кредиту - 14 червня 2023 року, комісія за надання кредиту - 400,00 грн.
З розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 15024,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту 3600,00 грн., прострочена заборгованість по процентам 11024,00 грн., прострочена заборгованість за комісією 400,00 грн.
26 липня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги № 101-МЛ, за умовами якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права грошової вимоги до боржників вказаних в реєстрі божників, в тому числі за кредитним договором № 8012937 від 01 березня 2023 року.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що підлягає стягненню з позичальника складає 15024,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту 3600,00 грн., прострочена заборгованість по процентам 11024,00 грн., прострочена заборгованість за комісією 400,00 грн.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В силу п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
Згідно із ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували момент переходу цих прав.
Частиною 1 ст.1078 ЦК України встановлено, що предмет договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно із ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.2 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч.1,3 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Згідно зі ст. 11, 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог ЗУ «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (ч.2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів).
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що загальна заборгованість ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит від 01 березня 2023 року складає 15024,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту 3600,00 грн., прострочена заборгованість по процентам 11024,00 грн., прострочена заборгованість за комісією 400,00 грн.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
У розумінні положень п. 5 ч.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Враховуючи зазначене, визначений позивачем розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості кредиту), що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 11024,00 грн., суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, розмір процентів у сумі 11024,00 грн. не є співмірною сумі кредиту, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, тому проценти за користування кредитом необхідність зменшення до 900,00 грн., виходячи з розміру облікової ставки НБУ та строку дії договору кредиту, який визначений сторонами 105 днів.
Відповідно до преамбули ЗУ «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно з п. 11 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Пунктами 9, 11 ч.1 ст. 1 Закону визначено, що споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит.
Згідно із п. 22 ч.1 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
З цього випливає, що споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу, тобто фізичній особі, на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.
За положеннями ч. 5 ст. 11, ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Отже, несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати комісійної винагороди за обслуговування кредиту.
Крім того, відповідно до ст. 55 Закону «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом і банком.
Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року №168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Згідно із ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 18 Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №175/1543/16-ц.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені) то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним, з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до п. 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про необґрунтованість стягнення з відповідача заборгованості за комісією.
З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, з яким погоджується колегія суддів, оскільки застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума прострочених платежів по процентам за користування кредитом у розмірі 11024,00 грн. та комісії у розмірі 400,00 грн. не є співмірною сумі існуючої заборгованості за кредитом у розмірі 3600,00 грн., що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів та комісії у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зменшення розміру процентів за договором та відмови у стягненні комісії.
Аргументи апеляційної скарги про те, що підписавши кредитний договір сторони дійшли згоди щодо істотних умов цього договору, з яким ознайомився та погодився відповідач й умовами кредитного договору передбачено нарахування процентів протягом строку дії кредитного договору та сплату комісії, є безпідставними, оскільки нараховані проценти та комісія за користування кредитом виходять за межі встановлені законом та суперечать положення ст.18 ЗУ “Про захист прав споживачів».
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та дійшов невірного висновку про часткове задоволення позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-капітал" - залишити без задоволення.
Заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 10 жовтня 2025 року.
Головуючий: М.Ю.Петешенкова
Суддя: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна