Провадження № 11-кп/803/2863/25 Справа № 189/726/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2025 року у кримінальному провадженні № 62025170030002768 від 24 лютого 2025 року стосовно
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Білгород-Дністровський, Одеської області, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 402 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за участю:
прокурора ОСОБА_8
захисника ОСОБА_6
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Вироком Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК та призначено йому покарання у виді 6 років позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання зараховано ОСОБА_7 строк його попереднього ув'язнення з 24.01.2025 як один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинене в умовах воєнного стану.
За обставин, детально викладених у вироку, солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, та проходячи її на посаді водія-електрика зенітного ракетного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 6, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 23 січня 2025 року, приблизно о 18 год. 00 хв., перебуваючи у місці тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , в АДРЕСА_2 , відкрито відмовився виконати бойове розпорядження №40дск від 23.01.2025 року командира військової частини НОМЕР_1 , який йому був доведений начальником штабу - заступником командира військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_9 , щодо здійснення переміщення від точки спішування перехрестя доріг до точки евакуації в лісосмузі, з подальшим висуванням на ПВід (позиції відділення) «Пісок», де здійснити зачищення, закріплення облаштування в інженерно-фортифікаційному відношенні позиції відділення «Пісок», не допустити просування противника в глибину батальйону району оборони.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 402 КК.
Сторона захисту не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині встановлення вини підзахисного поза розумним сумнівом, оскільки судом внаслідок неправильного застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права під час винесення рішення, не надана належна правова оцінка стану здоров'я ОСОБА_7 під час отримання бойового розпорядження, що призвело до винесення незаконного та необґрунтованого рішення.
Вказує, що ОСОБА_7 неодноразово звертався до медичної частини із скаргами на погіршення стану здоров'я, зокрема кінцівок, за результатами чого останнього було направлено на проходження ВЛК. За результатами проведених досліджень МРТ у ОСОБА_7 було виявлено відповідні захворювання кінцівок та ці висновки направлені до ВЛК для встановлення ступеня придатності останнього до військової служби.
Сторона захисту погоджується, що у відповідності до вимог нормативно-правових актів, про що зазначив і суд першої інстанції, встановлені діагнози є такими, які дозволяють військовослужбовцю проходити військову службу без обмежень, проте суд не звернув увагу, що у ОСОБА_7 було встановлено лігаментопатії медіальної колатеральної зв'язки та помірного набряку проксимального метаепфіза великогомілкової кісти, які за припущенням лікарів сталися в результаті фізичних навантажень та які у відповідності до пояснень свідка ОСОБА_10 , який на момент складання довідки ВЛК займав посаду голови ВЛК при військовій частині НОМЕР_2 , можуть викликати біль.
Також під час допиту свідків на питання захисту щодо приблизної ваги спорядження військовослужбовця, останні повідомили, що вона становить від 20 до 40 кілограмів. Проте суд вказане залишив поза увагою без надання правової оцінки, а також щодо показів ОСОБА_7 , відповідно до яких останній відмовився від виконання бойового розпорядження з підстав сильної болі, йому навіть не запропонували знеболювальні ліки для зменшення болю та зняття запалення.
Суд не надав всебічної та повної оцінки показам свідків щодо їх відповідності до матеріалів кримінального провадження, в яких є довідка ВЛК станом на 11.01.2025 щодо можливості ОСОБА_7 проходити військову службу без обмежень, проте бойове розпорядження проголошено 23.01.2025, а отже висновок суду із посиланням на покази свідка ОСОБА_9 , що обвинувачений міг виконувати наказ командира 23.01.2025 є такими, які не відповідають дійсним обставинам. Свідок ОСОБА_11 пояснив, що обвинуваченого направляли на лікування, проте ОСОБА_7 відправляли на проходження комісії для встановлення та/або підтвердження діагнозу захворювання, в ході якого він проходив МРТ, що є іншим від лікування. Саме на момент оголошення бойового розпорядження 23.01.2025 ОСОБА_7 відмовився від його виконання саме з підстав сильного болю, що з точки зору диспозиції ст. 39 КК не може бути кримінальним правопорушенням, оскільки виконання бойового розпорядження із наявністю запальних процесів в нозі, які викликали сильний біль, на переконання захисту, могло призвести до негативних наслідків втрати здоров'я обвинуваченого.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні захисник підтримав подану ним апеляційну скаргу та з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, посилаючись на її безпідставність, вирок суду першої інстанції вважав законним та обґрунтованим, тому просив залишити його без змін, а скаргу - без задоволення.
Обвинувачений про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, клопотань про особисту участь не подавав, захисник не заперечував проти здійснення апеляційного розгляду без участі обвинуваченого, враховуючи, що його участь не є обов'язковою, розгляд проведений за його відсутності відповідно до ч. 4 ст. 405 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. ч. 1 - 4 ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: (1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); (2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; (3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; (4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, та ін.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням елементів складу кримінального правопорушення, зокрема місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення.
У мотивувальній частині суд повинен описати результати оцінки доказів навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін.
Суд апеляційної інстанції зважає на усталену практику суду касаційної інстанції, викладену, зокрема у постанові ККС ВС від 05 жовтня 2021 року у справі №589/5015/19, відповідно до якої суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення.
Сам апелянт визначає те коло питань, які є предметом перевірки апеляційного суду.
Таким чином, процесуальні вимоги сторін відіграють роль орієнтиру, показуючи, з якими частинами судового рішення учасник судового провадження не погоджується, та зобов'язують апеляційну інстанцію надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, які зводяться до відсутності доказів в підтвердження вини обвинуваченого поза розумним сумнівом у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, оскільки судом не надана належна правова оцінка стану здоров'я останнього під час отримання бойового розпорядження, апеляційний суд вважає їх неспроможними з огляду на таке.
Місцевий суд дотримався викладених вище вимог і за встановлених фактичних обставин кримінального провадження дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК. Такий висновок суду зроблено з дотриманням вимог КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими і перевіреними під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу, а показання останнього, які він надавав на свій захист, перевірені та спростовані в ході судового розгляду в суді першої інстанції.
Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань, зміст яких детально викладено у вироку, безпосередньо допитаних під час судового розгляду свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , а також досліджених в ході судового розгляду письмових доказів.
За показами свідка ОСОБА_9 , який є начальником військової частини НОМЕР_1 та на час події займав посаду в.о. начальника штабу військової частини НОМЕР_1 , в присутності інших військовослужбовців в АДРЕСА_1 було зачититано бойове розпорядження особовому складу, в тому числі військовослужбовцю ОСОБА_7 , на що останній відповів, що не відмовляється виконувати бойове завдання, але не готовий на даний момент за станом здоров'я, показуючи якісь документи. Стан здоров'я обвинуваченого перевіряли медична служба і військова частина, начальник медичної служби ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_14 . Згідно медичних матеріалів, військовослужбовець ОСОБА_7 на той момент був придатним до військової служби і міг виконувати бойове розпорядження.
Свідок ОСОБА_11 , який є начальником командного пункту заступник начальника штабу з бойової підготовки, під час допиту в суді першої інстанції підтвердив, що в січні 2025 року в н.п. Добропасове Синельниківського району Дніпропетровської області військовослужбовці, в тому числі, ОСОБА_7 відмовилися виконувати бойове розпорядження начальника штабу військової частини за станом здоров'я, показували медичні характеристики, висновки з ВЛК.
Згідно з показаннями свідка ОСОБА_12 , який перебуває на посаді заступника командира військової частини НОМЕР_1 психологічної підтримки персоналу, на період даних подій, які відбулися в січні 2025 року, був призначеним на проведення службового розслідування по факту відмови від виконання бойового розпорядження з приводу того, що деякі військовослужбовці, в тому числі і обвинувачений ОСОБА_7 , відмовилися виконувати бойове розпорядження, яке було доведено в н.п. Добропасове Синельниківського району Дніпропетровської області. Наскільки пам'ятає, у військовослужбовців були на руках довідки ВЛК про придатність до військової служби. Вони відмовилися від виконання бойового розпорядження, посилаючись на стан здоров'я. Доведення бойового розпорядження здійснював начальник штабу ОСОБА_15 , разом з начальником ОКП ОСОБА_16 , тво командира роти капітаном ОСОБА_17 , який звільнений зі служби у зв'язку з інвалідністю. Згідно довідки ВЛК, ОСОБА_7 на момент виконання бойового розпорядження був придатним до військової служби.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що перебуває на посаді голови ВЛК. Разом з тим зазначив, що при проходженні ВЛК військовослужбовці обов'язково оглядаються спеціалістами. Щодо ситуації відносно військовослужбовця ОСОБА_7 , його оглядав лікар-травматолог, оскільки в обвинуваченого були скарги на хворобу суглобів. Також з віком або з перенесеними ушкодженнями може виникати дане захворювання суглобів. Пояснив, що ВЛК передбачає визначення ступеню придатності до військової служби, сама ВЛК не проводить лікування. Якщо у військовослужбовця під час проходження ВЛК виникає стан, який загрожує його життю або може викликати важкі ускладнення, після цього його знімають з проходження ВЛК, та військовослужбовець направляється на лікування, що передбачає звернення до військового медика, направлення на консультацію до військового шпиталю у зв'язку з призначенням лікування. Діагнози обвинуваченого ОСОБА_7 дозволяли йому виконати бойове розпорядження.
Покази вказаних свідків є незмінними, послідовними та повністю узгоджуються між собою та з письмовими доказами, ретельно дослідженими судом першої інстанції та обґрунтовано покладені в основу вироку, зокрема витягом з бойового розпорядження командира ххх об ТрО ххх обр ТрО № 40дск КСП-Запорізьке 16:00 23.01.2025. Карта 1:25000, видання 2022 року № 276нт від 23.01.2025 року, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2025 року № 96 про призначення службового розслідування по факту відмови від виконання бойового завдання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 , рапортом командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_18 від 23.01.2025 року №1565/480 щодо відмови від виконання бойового розпорядження солдата ОСОБА_7 , довідкою військово-лікарської комісії № 298 від 11.01.2025 року, згідно з якою солдат ОСОБА_7 на підставі статей 61-в,62-в графи ІІ Розкладу хвороб придатний до військової служби, протоколом огляду від 24.01.2025 року DVD-диску, на якому міститься відеозапис доведення бойового розпорядження заступником командира військової частиин НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_9 , від виконання якого відмовився солдат ОСОБА_7 , актом службового розслідування від 31.01.2025 року, витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) про підсумки службового розслідування щодо відмови від виконання бойового завдання солдатом ОСОБА_19 № 91 від 31.01.2025 року, протоколами проведення слідчого експерименту від 14.02.2025 року з відеозаписами.
При цьому версія сторони захисту про невиконання ОСОБА_7 бойового розпорядження через його незадовільний стан здоров'я була предметом дослідження судом першої інстанції, який її належним чином перевірив та обґрунтовано спростував у вироку і з такою оцінкою погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке.
Стаття 402 КК передбачає відповідальність за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.
У даному випадку безпосереднім об'єктом злочину є установлений порядок підлеглості.
З об'єктивної сторони це кримінальне правопорушення вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокори) або в іншому умисному невиконанні наказу.
Згідно зі ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир має право віддавати накази та розпорядження, а підлеглий зобов'язаний їх виконувати сумлінно, точно та у встановлений строк, крім випадків віддавання явно злочинного наказу та розпорядження. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
Непокора є небезпечним військовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.
Відповідно до п. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
За приписами п. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. Наказ завжди має бути конкретним.
Наказ (розпорядження) - це обов'язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим певних дій по службі, який віддається письмово, усно або іншим способом. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має за мету досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось). Підлеглий не повинен обговорювати наказ начальника. Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України відповідальність за наказ несе начальник, який його віддав.
Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий також може мовчки демонстративно вчиняти дії, які свідчать про те, що наказ виконуватися не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно.
Непокору слід вважати закінченим злочином з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, відмова обвинуваченого виконувати бойове розпорядження №40дск від 23.01.2025 командира військової частини НОМЕР_1 , який йому був доведений начальником штабу - заступником командира військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_9 , підтверджується, зокрема показаннями свідків, наданими в судовому засіданні суду першої інстанції та дослідженими письмовими доказами.
Крім того, у показаннях сам обвинувачений не заперечував факту відмови виконувати бойове розпорядження, мотивуючи це незадовільним станом здоров'я.
Проте, колегія суддів критично ставиться до твердження сторони захисту щодо невиконання обвинуваченим бойового розпорядження за станом здоров'я, оскільки мотиви вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 402 КК, можуть бути різними і для його кваліфікації значення не мають.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ККС ВС від 27 березня 2025 року у справі № 953/3196/23, провадження № 51-4503км24.
Крім того, відповідно до даних медичної характеристики від 04.01.2025 року, ОСОБА_7 за час проходження служби в військовій частині НОМЕР_1 за медичною допомогою звертався 28.12.2024 року. 30.12.2024 року був консультований лікарями медичної роти 31 ОМБр, з висновком: на час огляду гострої патології не виявлено.
З довідки військово-лікарської комісії від 11.01.2025 року №298 слідує, що солдат ОСОБА_7 на підставі статей 61-в,62-в графи ІІ Розладу хвороб придатний до військової служби.
Згідно з вимогами п. 1.1 Розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2008 № 402, (далі - Положення) медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).
Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.
Пунктом 20.3 глави 20 Положення передбачено, що за результатами медичного огляду військовослужбовців та інших контингентів ВЛК приймаються постанови із зазначенням у ній висновку: придатний, непридатний, потребує, тимчасово непридатний, тощо.
Таким чином, зміст довідки військово-лікарської комісії №298 від 11.01.2025 року свідчить про те, що ОСОБА_7 за станом здоров'я може виконувати обов'язки військової служби.
При цьому сам обвинувачений ОСОБА_7 , будучи допитаним у суді першої інстанції зазначив, що висновків ВЛК щодо придатності до проходження військової служби не оскаржував.
З огляду на викладене, на переконання колегії суддів, враховуючи докази, досліджені місцевим судом в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку поза розумним сумнівом про вчинення ОСОБА_7 непокори, тобто відкритої відмови виконати наказ начальника, вчиненої в умовах воєнного стану, правильно кваліфікувавши його дії за ч. 4 ст. 402 КК.
Доводи апеляційної скарги є аналогічними з позицією сторони захисту в суді першої інстанції, яку місцевий суд належним чином перевірив і виклав переконливі мотиви прийнятого рішення, які ґрунтуються на досліджених доказах, яким дав належну правову оцінку, в тому числі й тим, на які посилалась сторона захисту.
Апеляційний суд погоджується зі встановленими обставинами, які впливають на вид і розмір покарання та вважає, що суд першої інстанції в повній мірі врахував ступінь тяжкості та обставини скоєного кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК відносяться до тяжкого злочину, особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем служби характеризується негативно, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимий, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
На переконання апеляційного суду, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та всі обставини справи, обраний судом першої інстанції ОСОБА_7 вид і розмір покарання є законним, обґрунтованим, відповідає меті покарання, а також є співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам.
За результатами апеляційного перегляду оскарженого вироку апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статей 22, 94, 370, 373 КПК, забезпечив повне та всебічне дослідження всіх обставин кримінального провадження, належним чином дослідив та оцінив всі докази і виклав переконливі мотиви чому він приймає їх до уваги. Судом першої інстанції не допущено таких порушень кримінального процесуального закону, які б могли бути визнані істотними в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК або потягнути несправедливість судового розгляду в даному кримінальному провадженні, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а вирок суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 404, 405, 407 КПК, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 402 Кримінального кодексу України, залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, а особою, яка тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4