09 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/26888/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року (суддя Тулянцева І.В.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.10.2024 № 047150028831 щодо відмови у призначенні пільгової пенсії позивачеві з 30 серпня 2024 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати позивачеві до страхового стажу періоди: з 21.04.2003 по 20.06.2003 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , з 21.08.2006 по 26.06.2009 догляду за дитиною до трьох років згідно з довідкою ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 630015 від 28.08.2024; до пільгового стажу по Списку № 1 періоди з 20.03.2005 по 17.04.2005, з 01.05.2006 по 31.07.2006, з 09.08.2006 по 30.11.2006, з 01.01.2007 по 28.02.2007, з 07.04.2015 по 07.04.2015 відповідно до довідки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 19.09.2024 № 55-1528; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачеві пільгову пенсію за Списком № 1 відповідно до пункту а) ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 30 серпня 2024 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.09.2024 року (04.10.2023) № 047150028831 щодо відмови у призначенні пільгової пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди: з 21.04.2003 по 20.06.2003 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , з 21.08.2006 по 26.06.2009 догляду за дитиною до трьох років згідно з довідкою ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 630015 від 28.08.2024; до пільгового стажу по Списку № 1 періоди з 20.03.2005 по 17.04.2005, з 01.05.2006 по 31.07.2006, з 09.08.2006 по 30.11.2006, з 01.01.2007 по 28.02.2007, з 07.04.2015 по 07.04.2015 відповідно до довідки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 19.09.2024 № 55-1528. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та з урахуванням Рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, з 31.08.2024 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішенням, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що суд не взяв до уваги, що відповідно до Закону № 1058 позивач не має права на призначення пенсії відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки не досягла пенсійного віку. Також зазначає про неможливість врахування спірного періоду трудової діяльності до страхового та пільгового стажу, оскільки не надано докази атестації за посадою, на якій працювала позивач. Також за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), за період з 21.04.2003 по 20.06.2003, з 01.05.2006 по 31.07.2006, з 09.08.2006 по 30.11.2006, з 01.01.2007 по 28.02.2007, з 07.04.2015 по 07.04.2015 не сплачені страхові внески.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 23.09.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пільгової пенсії за віком, за результатом розгляду якої відповідачем прийнято рішення від 04.10.2024 № 047150028831 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Згідно з названим рішенням: страховий стаж ОСОБА_1 становить 22 роки 7 місяців 7 днів, пільговий стаж становить 16 років 3 місяці 13 дні. До страхового стажу не зараховані періоди з 21.04.2003 по 20.06.2003, оскільки відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку, період догляду за дитиною до 3 років 11.01.2000 р.н., оскільки у свідоцтві про народження відсутня позначка про видачу паспорту. До пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.
Водночас судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно з розрахунком стажу Форми РС-право від 30.09.2024, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не зараховані до пільгового стажу позивача по Списку № 1 періоди роботи: з 20.03.2005 по 17.04.2005, з 01.05.2006 по 31.07.2006, з 09.08.2006 по 30.11.2006, з 01.01.2007 по 28.02.2007, з 07.04.2015 по 07.04.2015 відповідно до довідки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 19.09.2024 № 55-1528.
Вважаючи протиправним рішення та дії відповідача, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах (п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1, робоче місце якої підлягає атестації відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення такої атестації.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а дійшла правового висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за не проведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у справі). Таким чином, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд апеляційної інстанції доходить висновку, що наведений висновок є в повній мірі застосовним й до робіт за Списком № 1.
Відтак, не проведення атестації робочого місця за посадою, яка дає право на призначення пільгової пенсії, не може бути підставою для позбавлення позивача права на тримання пільгової пенсії, адже особа не може нести відповідальність за недотримання роботодавцем вимог чинного законодавства.
Також колегія суддів не знаходить обґрунтованими доводи апелянта, що позивач не досягла пенсійного віку, визначеного законом.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в жовтні 2017 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, яким доповнено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV розділом XIV-1, який містить, зокрема, пункт 1 частини 2 статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Тобто вищенаведені закони явно суперечать один одному, а тому правове регулювання спірного питання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує належний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Вказаного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 листопада 2021 року під час розгляду зразкової адміністративної справи № 360/3611/20.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працювала на відповідних посадах за Списком № 1 станом на 1 квітня 2015 року, відповідно позивач має право на призначення пенсії згідно з п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом № 213-VII від 02.03.2015, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року № 2-р/2020.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що відмова УПФУ в призначенні пенсії ОСОБА_1 , яка на час звернення з заявою про призначення пенсії досягла 45 років, є протиправною.
Щодо не зарахування до загального стажу періоду догляду за дитиною до 3 років, суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт перебування позивача у такій відпустці з 21.08.2006 по 26.06.2009 є доведеним, натомість відповідач не зарахував цей період до загального стажу ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю у Свідоцтві про народження дитини відмітки про отримання паспорту.
Проте колегія суддів не вважає слушними такі доводи апелянта, адже стаття 181 КЗпП України прямо визначає, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
При цьому закон не містить жодну умову, за наявності якої наведений період не підлягає зарахуванню до загального стажу роботи особи.
Також неправомірним є не зарахування окремих спірних періодів роботи до загального та пільгового стажу позивача, адже зайнятість на відповідних роботах підтверджується записами трудової книжки ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Статтею 62 цього ж Закону встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що основним документам, на підставі якого органи ПФУ перевіряють наявність трудового стажу особи, є трудова книжка.
Відтак, відповідач не правомірно не врахував періоди роботи позивача, дані щодо якої мстяться у трудовій книжці.
Більш того, довідка № 55-1528, яка надавалась позивачем до пенсійного органу, містить відомості про пільговий характером робіт, зайнятість позивача на пільгових роботах повний робочий день, що в сукупності підтверджує здобутий позивачем пільговий стаж за період з 20.03.2005 по 17.04.2005, з 01.05.2006 по 31.07.2006, з 09.08.2006 по 30.11.2006, з 01.01.2007 по 28.02.2007, з 07.04.2015 по 07.04.2015.
Відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5) інформації про сплачені страхові внески за період з 21.04.2003 по 20.06.2003, з 01.05.2006 по 31.07.2006, з 09.08.2006 по 30.11.2006, з 01.01.2007 по 28.02.2007, з 07.04.2015 по 07.04.2015 має вплив на розмір обрахунку пенсії, а не на питання зарахування періоду роботи до стажу працівника.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на актуальні правові висновки Верховного Суду, як то у постанові від 28 січня 2025 року в справі № 300/8132/23, у якій суд вказав, що Закон № 1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із статтею 20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до статті 40 Закону № 1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Єдиною і обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписок з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.
Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року в адміністративній справі № 160/26888/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з 09 жовтня 2025 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.
Повна постанова складена 09 жовтня 2025 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров
суддя Т.І. Ясенова